2023 року експерти ІМІ зафіксували 150 порушень свободи слова в Україні. Із них 67 злочинів скоїла Росія. За 83 випадки несе відповідальність Україна. Серед злочинів: побиття, погрози, перешкоджання, цензура, непрямий і юридичний тиск, блокування доступу, пошкодження майна та кіберзлочини. Тоді 41,1 % опитаних ІМІ журналістів вважали, що стан свободи слова в Україні 2023 року погіршився. 2024 року зафіксованих випадків порушень стало ще більше. Не враховуючи грудень, ІМІ зафіксував 238 випадків порушень свободи слова. З них 105 — це відповідальність України. 

Під перешкоджання підпадають тільки ті дії, які вчинені щодо журналіста під час або у зв’язку з його/її професійною діяльністю. Це, зокрема, напади на знімальну групу під час знімань, встановлення прихованих камер у редакціях, спроби отримати дані з девайсів журналістів і редакторів. Інколи це все відбувається з однією редакцією.

«Медіамейкер» регулярно публікує новини про такі випадки перешкоджання й тиску. Ми свідомі того, що, ймовірно, не охоплюємо абсолютно всі випадки порушень свободи слова в Україні. Але в цьому матеріалі хочемо оглянути події, що можуть вказувати на тенденції, які можуть продовжуватися і 2025-го.

Гра у вибивного

Рік почався зі спам-атак, провокацій і стежень. У січні пʼятеро співробітників українського Forbes почали отримувати сотні SMS про спроби реєстрації в онлайн-магазинах, сервісах мікрокредитів та інших сервісах. Зловмисники намагалися зламати акаунти онлайн-банкінгу «ПриватБанку» у працівників редакції. Спам-атака тривала до 6 січня включно. Пізніше зʼясувалося, що з 30 грудня атакували ще чотирьох співробітників. 

14 січня 2024 року невідомі влаштували провокацію проти редактора «Наших грошей» Юрія Ніколова. Вони, за словами журналіста, «ломилися» у двері його квартири, де на той момент була лише матір Ніколова. Згодом медійник повідомив, що двоє жителів Житомира зізналися про причетність до провокації.

Згодом пішов розголос про те, як у грудні 2023 року під час корпоративного тренінгу в заміському комплексі, де співробітники редакції Bihus.Info залишилися на ніч, виявили, що в приміщеннях встановили приховані камери. У січні YouTube-канал «Народна правда» зробив злив із корпоративу. Це сталося на наступний день після випуску відео про аналіз медіазвітів зі згадками про критику чиновників у медіа.

5 лютого редакція опублікувала розслідування під назвою «Операція “Встид”», що базується на записах із публічних камер спостереження комплексу «Українське село». Як стверджують медійники, за ними незаконно стежив Департамент захисту національної державності Служби безпеки України. 

До цього редакції вже передавали розшифровку планірки, щоб натякнути на стеження. Леся Іванова, журналістка Bihus.Info, вважає: це робили, щоб дізнатися, хто стане наступним фігурантом розслідування та що готують до випуску.

Журналісти Bihus.Info є авторами резонансних розслідувань про владу та українських політиків. Цей кейс, каже редактор Bihus.Info Максим Опанасенко, показав, що якась дуже впливова частина влади не бачить можливості співпрацювати з розслідувачами. Натомість бачить сенс угрі «у вибивного». 

Крім того, під час Всеукраїнської конференції журналістів-розслідувачів UIJC 2024 Павло Новик, журналіст «Харківського антикорупційного центру», говорив про те, що знає щонайменше один випадок, коли спецслужби тиснули на одного з тих, хто допомагав Bihus.Info ідентифікувати причетних до стеження за журналістами.

Читати більше: Хайп, зміни та співпраця. Що представники влади думають про журналістські розслідування?

У травні розслідувач із «Української правди» Михайло Ткач отримав повідомлення із пропозицією «укласти мирову» за гроші після випуску розслідування «Непридатні» про столичного мільйонера Олександра Слобоженка. Після чого невідомі намагалися ввійти в його акаунт monobank, а ще мінімум 10 медійників УП отримали листи з погрозами щодо Ткача.

У жовтні редакція «Української правди» заявила про тривалий і системний тиск, який Офіс Президента здійснює на видання та окремих журналістів. Редакція вбачає в цьому загрозу для сталої роботи. Серед прикладів, зокрема і через відверто емоційне спілкування президента Володимира Зеленського з журналістом «УП» Романом Кравцем у прямому етері. Крім того, головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва в бліцінтерв’ю Інституту масової інформації розповіла, що Офіс Президента обдзвонює потенційних рекламодавців і просить не публікувати рекламу у виданні й не відвідувати їхні заходи.

«Укрінформ»: інший бік тиску

«Українська правда» 29 травня оприлюднила розслідування про «темники» в державній агенції «Укрінформ» під час керівництва Олексія Мацуки. За даними видання, протягом шести місяців його роботи в агентстві тривав тиск на працівників, спостерігалися інформаційні перекоси на користь влади, а також відбувалися звільнення десятків журналістів і редакторів.

Крім того, Мацука надсилав у регіональні редакції списки з рекомендаціями, які потрібно треба висвітлювати кореспондентам в областях, у кого брати коментарі, а в кого не бажано. Серед небажаних — опозиційні до теперішньої влади діячі.

Люди з медійної команди Офісу президента під час спілкування з УП заперечили свою причетність до впливу на керівництво «Укрінформу». А Олексій Мацука відмовився відповідати на запитання, звідки їх отримав.

10 травня з посади заступниці генерального директора «Укрінформу» за власним бажанням звільнилася Марина Сингаївська. На її місце призначили Ганну Василенко, , яка до того працювала начальницею Управління інформаційної політики та комунікацій з громадськістю Тернопільської ОДА. 24 травня генеральним директором національного інформаційного агентства «Укрінформ» призначили військового й журналіста Сергія Череватого, оскільки Олексій Мацука пішов з посади за станом здоров’я. 

Призначення викликало занепокоєння Міжнародного інституту преси (IPI). Організація наголосила, що професійна компетентність Сергія Череватого не викликає сумнівів, проте його призначення може посилити контроль над єдиним в Україні державним інформаційним агентством. 

Згодом, у червні, виконувач обов’язків міністра культури Ростислав Карандєєв, повідомив, що Міністерство культури та інформаційної політики України готує зміни до статуту інформагентства «Укрінформ», які передбачають створення Наглядової ради. Вона має стати «інструментом державного контролю» за діяльністю агенства. Втім, медійники зауважують, що такі зміни спершу потрібно внести до законодавства, а для цього необхідно створити окрему комісію, яка розроблятиме відповідні нормативні актів.

Дискредитувати, домовитися, підкупити

У березні телеканал «Еспресо» та громадська ініціатива «Голка» заявили про спроби за винагороду зняти з сайту espreso.tv публікацію. Матеріал стосувався лобіювання скандальної містобудівної «реформи» (законопроєкту №5655) депутаткою Оленою Шуляк та віцепрем’єром Олександром Кубраковим. Голова громадської ініціативи «Голка» Ірина Федорів розповіла, що це не перша спроба зачистити інформаційне поле.

У червні воєнна кореспондентка Анна Калюжна заявила про те, що їй погрожують вбивством, а її батькам — зґвалтуванням на її очах. Протягом кількох годин журналістка отримала десятки дзвінків із різних номерів. Серед них був і дзвінок із погрозою зґвалтування.

У жовтні 2024 року розслідування NGL.media «Фантастичні рубки в Карпатах» викликало обурення Держагентства лісових ресурсів та ДП «Ліси України». У відомствах назвали матеріал фейком і заявили про підрив довіри до реформ. А ще — зробили низку дописів, де розкритикували роботу журналістів. Як повідомила журналістка NGL.media Мар’яна Вербовська, колеги розповіли редакції, що «Ліси України» звертається через посередників в інші медіа, щоб опублікувати «спростування». Тим часом редакція NGL.media використовувала дані американської лабораторії GLAD та супутникові зображення, що підтверджують масштаби вирубки.

У листопаді журналістка антикорупційного центру «Межа» Софія Бакун заявила про погрози з боку адвоката Андрія Давидченка під час засідання суду. Той захищає фігуранта одного з розслідувань «Межі» Юрія Неруха, який задекларував у Києві квартиру ціною 15 000 грн та позашляховик за пару тисяч гривень.

Погрози та дискредитація надходять не тільки від співвітчизників — наші медіа потрапили в фокус уваги агресивних консерваторів зі США. У червні команда української агенції журналістики даних Texty.org.ua заявила про вимоги позбавити донорського фінансування й погрози фізичною розправою. З цим медійники зіткнулися після публікації дослідження «Американські гойдалки: Від трампістів до комуністів, хто і як агітує за припинення допомоги Україні».

Після публікації матеріалу директор Інституту миру та процвітання Рона Пола Деніел МакАдамс заявив, що видання Texty.org.ua, «фінансоване американським урядом», створило hate list американських громадян. Він зазначив, що один зі співзасновників Texty.org.ua проходив тренування у проєкті американського уряду TechCAMP, що є нібито доказом фінансування видання урядом. Маніпулятивну інформацію почали поширювати консервативні видання, ультраправі й ліві американські активісти, атакуючи редакцію Texty.org.ua та погрожуючи авторам дослідження.

Погрози про замінування та намагання заглушити етер

Це ще дві популярні тактики, які заважали українським медіа працювати. Пропаганду і фейки розміщували в етерах каналу «Прямий» на YouTube, на телеканалах 1+1 media, де замість українського контенту глядачі деякий час бачили відео з пропагандисткою Діаною Панченко, й на телеканалі «Еспресо», де розмістили ролик із кадрами зруйнованих українських міст, відео з Джозефом Байденом і закликом зупинитися, і на натякаючи на нібито причетність США до війни в Україні. Також глушили супутниковий сигнал для «Еспресо», телеканалів і радіостанцій  «Суспільного Мовлення».

Також цьогоріч було багато листів із погрозами про замінування. Зокрема, це сталося 14 жовтня, коли такі листи отримало Державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України», «Суспільне Черкаси», «Перший Криворізький», «Українська правда», LIGA.net, «Детектор медіа» та низка інших українських медіа Відповідальним за замінування автор листа, який представився Олександром Ассаулюком, вказав терористичну групу Fire Cells Group.

У жовтні листи про замінування редакцій отримали редакції «Громадського радіо», «Детектора медіа» та чернівецького видання «0372», у листопаді — The Page та Speka (електронні листи з погрозами йшли від особи, яка представилася ветераном АТО), а в грудні — «Перший Запорізький», «Акцент», «Запорізький центр розслідувань», Zprz.City, редакція inform.zp.ua, «Детектор медіа», «Суспільне Рівне» та «Суспільне Луцьк».

Непривітні сусіди

Польські фермери блокували кордон, аби не пропускати українське зерно, а польські прикордонники тим часом були не надто раді журналістам, які намагалися показати торгівлю з іншого боку.

У лютому польські правоохоронці затримали біля польсько-білоруського кордону журналіста «Української правди» Михайла Ткача разом із оператором, коли ті знімали матеріали про транзит продукції між Польщею та Росією й Білоруссю. 

Журналісту й оператору не дозволяли зв’язатися з адвокатом в Україні або скористатися послугами адвоката в Польщі. А під час допиту правоохоронці погрожували медійникам арештом на 14 днів, а також надіти на них кайданки. За добу після інциденту польські правоохоронці так і не пояснили причини та підстави, на яких затримали журналістів. Відпустили журналістів, за словами медіа, лише після дозволу «зверху».

У березні з Польщі депортували редактора Юрія Конкевича й відеооператора Олександра Пілюка із «Район.in.ua». Медійники знімали докази польсько-російської торгівлі — перетин кордону вантажівками між Калінінградською областю РФ та Польщею. У них, зокрема, відібрали смартфони, фотоапарати, особистий ноутбук, карти пам’яті, мікрофони, павербанки й навіть селфі-палицю. Також медійникам відмовили у дзвінку консулу, редакції й родичам без пояснень причини. Техніку повернули через пів року.

Справи регіональні

Розслідування не подобаються не лише київським, а й регіональним чиновникам. Цього року після таких матеріалів у різних регіонах України журналістам перешкоджали таким чином:

• У Кременчуці 9 грудня невідомі погрожували Марії Івановській — журналістці телеканалу «Еспресо». Вона проводила журналістське розслідування щодо постачання російських нафтопродуктів в Україну. Один із чоловіків забороняв Івановській знімати, бо там, за його словами, «режимний об’єкт». 
• Редакція вінницького видання «20 хвилин» у лютому розповіла про незаконне стеження за ними. Це розпочалося після кількох журналістських розслідувань щодо незаконної торгівлі. У жовтні редакція тернопільського видання «20 хвилин» заявила про поширення фейкових новин, пов’язаних із ними, та стеження за журналісткою. 
• Цьогоріч перешкоджали журналістам і учасники протестів. У липні в Запоріжжі на фотокореспондентку видання 061.ua Катерину Клочко, яка висвітлювала перебіг мітингу проти «несправедливого відключення електроенергії» напала його учасниця. У вересні іншій журналістці цього ж медіа Ельмірі Шагабудтдиновій місцева жителька блокувала прохід, ображала, погрожувала й вимагала видалити фото.

• Засновник і редактор «Локатор-Медіа» Олександр Пилипенко заявив про тиск з боку правоохоронців через антикорупційні розслідування про Запоріжжя.
• У вересні в Херсоні невідомий напав на журналістку онлайн-медіа «МОСТ» Олену Гнітецьку на території одного з навчальних закладів. Медійниця хотіла особисто оглянути будівництво, яке викликає обурення місцевих мешканців. Чоловік штовхав медійницю та викинув її телефон у котлован.
• 17 жовтня у Черкасах під час знімання сутичок у Свято-Михайлівському собору постраждав директор місцевого телеканалу «Антенна» Валерій Воротник. Тоді громада Свято-Михайлівського собору перейшла до Православної української церкви, після чого відбулося два штурми будівлі. Медійник каже, що один зі священників дав команду напасти на нього, і приблизно 10 вірян із палицями, металевими трубами почали його бити.

Завдання: безперешкодно виконувати свою роботу

Тяганина з судом — ще одна тактика, щоб відволікти журналістів від роботи і змусити витрачати ресурси не туди. У серпні в Хмельницькому відбулося судове засідання у справі проти редакції місцевого медіа Vsim.ua. Позов подав заступник міського голови Хмельницького, директор департаменту інфраструктури міста Василь Новачок через публікацію статті про кримінальне провадження, яке відкрили проти нього та його колег. Суд виніс рішення не на користь медійників, визнавши інформацію такою, що завдає шкоди репутації чиновника. Крім того, за висновком психологічної експертизи чиновник міг претендувати на моральну компенсацію 1 млн грн. На основі чого зроблені такі висновки — невідомо. Проте згодом Хмельницький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу медіа та скасував рішення суду першої інстанції.

Якщо справи доходять до суду, то журналісти виграють їх не завжди. У вересні Шевченківський районний суд Києва задовольнив позов колишнього народного депутата України, експершого заступника голови адміністрації президента-втікача Януковича Андрія Портнова проти аналітичного центру StateWatch, медіа LB i The Kyiv Independent. У публікації The Kyiv Independent i LB ідеться про щонайменше 25 українських топполітиків, які поширюють проросійські погляди й досі не внесені в санкційні списки України, серед них — Андрій Портнов. 9 грудня Київський апеляційний суд також зобов’язав hromadske видалити розслідування про Портнова. Крім цього, hromadske мав виплатити понад 170 000 грн за правничу допомогу Портнову та понад 14 000 грн судового збору.

Це окремі судові процеси, але далі подібне «легальне» перешкоджання може вийти на новий рівень.  Наприкінці цього року Верховна Рада почала розгляд законопроєкта № 10242, який посилює відповідальність під час війни за розголошення даних із державних реєстрів до восьми років ув’язнення. Водночас не передбачається звільнення від відповідальності для журналістів-розслідувачів та інших викривачів корупції.

Українські медійники закликали депутатів відмовитися від законопроєкту. На думку медійників, документ несе суттєві загрози для свободи слова, роботи журналістів, захисту журналістських джерел і викривачів корупції в Україні.

Що показує державний реєстр

Від початку 2024 року ухвалили 15 вироків у справах, спрямованих проти журналістської діяльності. Із них 8 пов’язані з перешкоджанням журналістської діяльності (ст. 171 ККУ) та 5 із погрозами або насильством щодо журналіста (ст. 345-1 ККУ). Ще два вироки винесені за іншими статтями. Це показують дані Реєстру судових рішень, які ми проаналізували. З них 13 є обвинувальними та 2 — виправдувальними. 

Читати більше: Як військовим і правоохоронцям взаємодіяти з медійниками — пам’ятка від ІМІ 

Ці вироки стосуються лише незначної частки загальної кількості правопорушень, спрямованих проти журналістів.

Українські журналісти стикаються із фізичним насиллям, погрозами, цензурою, перешкоджанням доступу до публічних місць чи інформації. Атаки на журналістів — це спроби приховати правду, заблокувати суспільству доступ до критично важливої інформації. Відсутність належної реакції держави на порушення прав журналістів створює атмосферу безкарності. Порушники впевнені, що уникнуть будь-якої відповідальності, і це заохочує їх до нових правопорушень.