Inker — журнал соціального мальопису, який поєднує журналістику та мистецьку рефлексію. З англійської «inker» — художник, який розмальовує ескіз.
Журналісти шукають історії, проводять чотиригодинні інтерв’ю, збирають фото та відеосвідчення. А сценаристи та ілюстратори на основі цього створюють графічний репортаж, що дає можливість побачити ті події, про які до цього могли тільки прочитати або почути.
«Медіамейкер» розпитав про ідею виникнення мальописів і журналу та процеси створення коміксів редактора журналу Сергія Колеснікова та Руслану Коропецьку, редакторку видавництва Ukrainian Assembly Comix.
Ідея
Ідея створити медіа соціального коміксу виникла 2021 року. Тоді на очі Сергію потрапило кілька коміксів, зокрема:
- «Палестина» Джо Сакко про арабо-ізраїльський конфлікт;
- «Персеполіс» — французький бестселер Маржан Сатрапі про ісламську революцію в Ірані;
- «Маус» Арта Шпігельмана про Холокост, за який письменник отримав Пулітцерівську премію.
Сергій каже, що захоплення соціальним коміксом породило ідею створити медіа графічного репортажу. Є багато історій, де немає відповідних фото та які не можна відзняти на відео.
«Майже єдина змога надійно зафіксувати це — текст. Але великі репортажі читають все менше. І особливо це стосується молоді. Комікс — відповідь на зміни звички споживання контенту, де тему розкрити легше за допомогою візуалізації», — каже Сергій.
Зміна формату
Inker запустили у листопаді 2021 року. Спочатку це було медіа мальописів на правозахисну тематику, реакції на новини, короткі скетчі й кілька журналістських розслідувань. Зокрема, писали про насильство в російських тюрмах, переслідування геїв у Чечні.
Команда зосередилася на аудиторії пострадянських країн. Тому в перші три місяці свого існування Inker був російськомовним, щоб контент могла розуміти аудиторія пострадянських країн. Станом на лютий 2022 року, перед початком повномасштабного вторгнення, найбільша аудиторія Inker була з Узбекистану.
Після повномасштабного вторгнення колектив розпався: хтось виїхав за кордон, а хтось пішов на фронт. Перший головний редактор журналу Самуїл Проскуряков зараз перебуває у списках зниклих безвісти. Він зник восени 2022 року на Херсонському напрямку.
Перезапускатися у тому ж форматі не було сенсу. Виходити російською мовою — також. Після випадкового знайомства з Богданом Кордобою, керівником одного з найбільшого та найстарішого видавництв коміксів в Україні UA Comix, вирішили виходити як диджитал-журнал. Там видають багато авторських жанрових мальованих історій і просувають їх в Україні та світі.
Inker мали ідею робити зі зібраних інтерв’ю мальописи. Вони шукали героїв і розмовляли з ними. Уже на основі цієї інформації UA Comix малювала історії.
Як зараз працює медіа?
З початку повномасштабного вторгнення сфокусувалися на війні та її наслідках, соціальному вимірі. Усі історії, як і раніше, засновані на реальних подіях.
За останні кілька місяців журнал соціального мальопису Inker випустив 36 графічних новел. Це 9 номерів і майже 1000 сторінок. Виходять раз на місяць, створюючи чотири великих графічних репортажі для кожного випуску.
Кожен номер має свою тематику: «Маріуполь», «Незламні. Цивільні на війні», «Азовсталь», «Партизани», «Полонені», «Кохання на війні», «Евакуація», «Жінки на війні», «Територіальна оборона».
Основна аудиторія Inker — люди 18–24 років, студенти та випускники вишів, які почали працювати в журналістиці.
Нещодавно Inker випустив друкований випуск журналу «24.02». У ньому — чотири репортажі про перші тижні війни, які входили до попередніх номерів. Експериментальний наклад має 1000 примірників, щоб подивитися, наскільки друкований варіант журналу соціального коміксу життєздатний.
Команда та процеси
Сценаристи адаптують журналістську роботу до коміксу, але нічого не змінюють. І вони ж формують технічне завдання для художників/коміксистів, які це все відмальовують. Сергій каже, що так Inker будує документальну точність крізь призму мистецької рефлексії. Саме в цьому родзинка видання — бути на перетині журналістики та мистецтва.
Тому команда ділиться на дві частини. Журналістська складається з чотирьох людей, а мистецька — з одного автора й одного художника на кожну історію. Також залучені верстальник, редактори та сценаристи. Загалом це орієнтовно 15 людей.
Журналісти шукають історії та визначають тему номера. Вони зідзвонюються або зустрічаються з героями — іноді, щоб побудувати історію з різних перспектив, інтерв’ю може займати до чотирьох годин. Одна особа з команди Inker комунікує з Русланою. І вона отримує інтерв’ю та всі можливі фото та відео.
Журналісти пишуть розлогий репортаж із деталями, вказівниками, послідовністю подій, зазначеними часом і днями. Проте інколи герої самі схематично малюють приміщення та місцевості, щоб художник і сценарист змогли якомога правдивіше передати розташування предметів, об’єктів, облич тощо.
Усі матеріали віддають сценаристу. Багато часу витрачається на фактчекінг, узгодження імен і локацій, тому сценарій повертають журналістам і героям на погодження.
Складнощі з узгодженням
Якщо десь звернули не туди, то герої завжди мають змогу сказати, що цього насправді не було, зазначає Руслана. Після погодження сценарію художник малює чернетку коміксу. Його перевіряють на відповідність оригінальній історії. Далі затверджують готовий мальопис і лише після цього публікують.
Руслана пояснює, що дуже важливо комунікувати з героями — бути постійно на зв’язку, щось пояснювати, розповідати, уточнювати. Часто герої Inker хвилюються, чи не буде їхня драматична історія смішною та несерйозною. Тоді журналісти їм показують те, які комікси вже створили. Водночас коли з’являються історії людей, які наважилися розказати свою історію, це наштовхує інших розповісти про свою.
«Важливо, що ці історії розказані. Всі вони спочатку — короткі, інколи бездушні, новини. Після пропрацювання це стає окремою історією однієї людини чи сім’ї. Це, напевно, найважливіше в роботі», — каже Руслана.
Зруйнувати стереотипи
З моменту заснування видавництво UA Comix активно бореться зі стереотипами. Зокрема, готують велике видання «Український мальопис: (не) розказана історія», яке розповідатиме про столітню історію українського мальопису, про яку ми мало знаємо.
Руслана каже: потрібно розуміти, що всі ці міфи та стереотипи про комікси й веселі картинки журналу «Крокодил» — це наслідок радянської імперської політики. З початку минулого століття мальописи не мали на меті розважати. Зокрема, в період УПА. У мальований контент закладали дуже багато серйозних наративів і меседжів про Україну, які поширювали на заході Європи.
2012 року у видавництві «Леополь» вийшов мальопис «Герой поневолі» за мотивами твору Івана Франка. Тоді дуже багато впало стереотипних стін про Франка. І крок за кроком таких віянь і стереотипів стає все менше. Для цього UA Comix 2021 року прочитали приблизно 20 лекцій в межах майже всіх книжкових фестивалів, які відбувались у різних містах України.
Дистрибуція
Inker публікує контент на сайті та в соцмережах: Facebook, Twitter, Instagram, TikTok. Дві останні — найпотужніші соцмережі, з огляду на те, що проєкт достатньо новий. Водночас були великі труднощі з Instagram і Facebook, оскільки кілька разів їхні сторінки видаляли, ймовірно, через скарги російських користувачів. Редакція тричі змінювала сторінки.
Видання фінансуються з гранту European Endowment for Democracy, а станній друкований номер журналу вийшов за підтримки міжнародної профспілки коміксистів Cartoonists’ Rights Network International (CRNI).
Підтримати Inker можна на Patreon.
Як співпрацювати з Inker?
Inker має сформовану команду, але зараз у команду можна потрапити лише на волонтерських засадах. Inker запрошує всіх людей, які цікавляться коміксами, мають певні доробки та хочуть їх опублікувати. Планують сформувати навколо себе ком’юніті з авторів та художників, які б створювали соціальні комікси, та популяризувати цей жанр.Якщо ви маєте ідеї для соціальних коміксів, які ви хочете втілити, — пишіть на Inkerrr.world@gmail.com
