Inker — журнал соціального мальопису, який поєднує журналістику та мистецьку рефлексію. З англійської «inker» — художник, який розмальовує ескіз.
Журналісти шукають історії, проводять детальні інтерв’ю, збирають фото та відеосвідчення. А сценаристи та ілюстратори на основі цього створюють графічний репортаж, що дає можливість побачити ті події, про які до цього могли тільки прочитати або почути.
«Медіамейкер» розпитав про ідею виникнення мальописів і журналу та процеси створення коміксів редактора журналу Сергія Колеснікова та редакторку видавництва Ukrainian Assembly Comix Руслану Коропецьку.
Ідея
Ідея створити медіа соціального коміксу виникла 2021 року. Тоді на очі Сергію потрапило кілька коміксів, зокрема:
- «Палестина» Джо Сакко про арабо-ізраїльський конфлікт;
- «Персеполіс» — французький бестселер Маржан Сатрапі про ісламську революцію в Ірані;
- «Маус» Арта Шпігельмана про Холокост, за який письменник отримав Пулітцерівську премію.
Сергій каже, що захоплення соціальним коміксом породило ідею створити медіа графічного репортажу. Адже є багато історій, де немає відповідних фото та які не можна відзняти на відео.
«Майже єдина змога надійно зафіксувати це — текст. Але великі репортажі читають все менше. І особливо це стосується молоді. Комікс — відповідь на зміни звички споживання контенту, де тему розкрити легше за допомогою візуалізації», — каже Сергій.
Зміна формату
Inker запустили в листопаді 2021 року. Спочатку це було медіа мальописів на правозахисну тематику, реакції на новини, короткі скетчі й кілька журналістських розслідувань. Зокрема, писали про насильство в російських тюрмах, переслідування геїв у Чечні.
Команда зосередилася на авдиторії пострадянських країн. Тому в перші три місяці свого існування Inker був російськомовним, щоб контент могли розуміти якомога більше читачів.
Станом на лютий 2022 року, перед початком повномасштабного вторгнення, найбільша авдиторія Inker була з Узбекистану.
Після повномасштабного вторгнення колектив розпався: хтось виїхав за кордон, а хтось пішов на фронт. Перший головний редактор журналу Самуїл Проскуряков зараз перебуває у списках зниклих безвісти. Він зник восени 2022 року під час Херсонського контрнаступу. Сергій наголошує, що Проскуряков — один із тих людей, які сформували концепт, авдиторію і бачення видання. До лав ЗСУ доєдналися також артдиректор і сам Сергій Колєсніков.
Перезапускатися в тому ж форматі не було сенсу. Виходити російською мовою — також. Після випадкового знайомства з Богданом Кордобою, керівником одного з найбільших та найстаріших видавництв коміксів в Україні UA Comix, вирішили виходити як диджитал-журнал. UA Comix видають багато авторських жанрових мальованих історій і просувають їх в Україні та світі.
Inker мали ідею робити зі зібраних інтерв’ю мальописи. Вони шукали героїв і розмовляли з ними. Уже на основі цієї інформації UA Comix малювала історії.
Як зараз працює медіа?
З початку повномасштабного вторгнення у команді сфокусувалися на війні та її наслідках, соціальному вимірі. Усі історії, як і раніше, засновані на реальних подіях.
Друкований випуск журналу «Inker. 24/02» опублікували у співпраці з редакцією UA Comix у березні 2023 року. За останні кілька місяців журнал соціального мальопису Inker випустив 36 графічних новел. Це 9 номерів («Маріуполь», «Незламні. Цивільні на війні», «Азовсталь», «Партизани», «Полонені», «Кохання на війні», «Евакуація», «Жінки на війні» та «Територіальна оборона») і майже 1000 сторінок. Виходить журнал раз на місяць із чотирма великими графічними репортажами для кожного випуску.
Над проєктом із боку редакції UA Comix працювало вісім сценаристів та 12 художників, верстальник, редакторка й видавець.
Основна аудиторія Inker — люди 18–24 років, студенти та випускники вишів, які почали працювати в журналістиці.
Нещодавно Inker випустив друкований випуск «24.02». У ньому є чотири репортажі про перші тижні війни, які входили до попередніх номерів. Експериментальний наклад має 1000 примірників, щоб подивитися, наскільки друкований варіант соціального коміксу життєздатний.
Команда та процеси
Сценаристи адаптують журналістську роботу до коміксу, але нічого не змінюють. І вони ж формують технічне завдання для художників/коміксистів, які це все відмальовують. Сергій каже, що так Inker будує документальну точність крізь призму мистецької рефлексії. Саме в цьому родзинка видання — бути на перетині журналістики та мистецтва.
Тому команда ділиться на дві частини. Журналістська складається з чотирьох людей, а мистецька — з одного автора й одного художника на кожну історію. Також залучені верстальник, редактори та сценаристи. Загалом це орієнтовно 15 людей.
Журналісти шукають історії та визначають тему номера. Вони зідзвонюються або зустрічаються з героями — іноді, щоб побудувати історію з різних перспектив, інтерв’ю може займати до чотирьох годин. Одна особа з команди Inker комунікує з Русланою. І вона отримує інтерв’ю та всі можливі фото та відео.
Журналісти пишуть розлогий репортаж із деталями, вказівниками, послідовністю подій, зазначеними часом і днями. Проте інколи герої самі схематично малюють приміщення та місцевості, щоб художник і сценарист змогли якомога правдивіше передати розташування предметів, об’єктів, облич тощо.
Усі матеріали віддають сценаристу. Багато часу витрачається на фактчекінг, узгодження імен і локацій, тому сценарій повертають журналістам і героям на погодження.
Складнощі з узгодженням
Якщо десь звернули не туди, то герої завжди мають змогу сказати, що цього насправді не було, зазначає Руслана. Після погодження сценарію художник малює чернетку коміксу. Його перевіряють на відповідність оригінальній історії. Далі затверджують готовий мальопис і лише після цього публікують.
Руслана пояснює, що дуже важливо комунікувати з героями — бути постійно на зв’язку, щось пояснювати, розповідати, уточнювати. Часто герої Inker хвилюються, чи не буде їхня драматична історія смішною та несерйозною. Тоді журналісти їм показують те, які комікси вже створили. Водночас коли з’являються історії людей, які наважилися розказати свою історію, це наштовхує інших розповісти про свою.
«Важливо, що ці історії розказані. Всі вони спочатку — короткі, інколи бездушні, новини. Після пропрацювання це стає окремою історією однієї людини чи сім’ї. Це, напевно, найважливіше в роботі», — каже Руслана.
Одна з найбільших перешкод у створенні мальопису про журналістів — переконати самих героїв у тому, що комікс — це не «Людина-Павук» чи «Черепашки-ніндзя», а повноцінний формат розповіді серйозних історій. Але досвід Inker доводить, що довести його цінність можливо.
Ще один виклик був під час роботи над коміксом про створення документального фільму «20 днів у Маріуполі», команда стикнулася з юридичними обмеженнями. Через підготовку до «Оскара» та вихід книги Мстислава Чернова деякі деталі довелося погоджувати, щоб не розголошувати важливу інформацію передчасно.
Зруйнувати стереотипи
З моменту заснування видавництво UA Comix активно бореться зі стереотипами. Зокрема, готують велике видання «Український мальопис: (не) розказана історія», яке розповідатиме про столітню історію українського мальопису, про яку ми мало знаємо.
Руслана каже: потрібно розуміти, що всі ці міфи та стереотипи про комікси й веселі картинки журналу «Крокодил» — це наслідок радянської імперської політики. З початку минулого століття мальописи не мали на меті розважати. Зокрема, в період УПА. У мальований контент закладали дуже багато серйозних наративів і меседжів про Україну, які поширювали на заході Європи.
2012 року у видавництві «Леополь» вийшов мальопис «Герой поневолі» за мотивами твору Івана Франка. Тоді дуже багато впало стереотипних стін про Франка. І крок за кроком таких віянь і стереотипів стає все менше. Для цього UA Comix 2021 року прочитали приблизно 20 лекцій в межах майже всіх книжкових фестивалів, які відбувались у різних містах України.
Мальописи про журналістів
Останні дані досліджень Internews свідчать: довіра до регіональних медіа зростає, але загальна довіра до журналістики — ні. Колєсніков каже, що дезінформація, пропаганда й фейки створюють токсичне інформаційне середовище, в якому медіа часто виглядають як частина проблеми, а не рішення. Випуск мальописів про журналістів — це спроба через візуальний наратив донести молодому поколінню, що робота в медіа — це виклик, ризик і відповідальність, але водночас і можливість змінювати реальність.
Сергій Колєсніков пояснює, що серію мальописів про журналістів («Крізь вогонь», «Я знімаю війну», «Мисливці на хижаків», «В’язень слова», «Позивний Преса») робили, орієнтуючись на авдиторію студентів спеціальності журналістика, щоб показати важливість професії й водночас її небезпеку.
«Крім того, журналіст на війні — це цікавий сюжет. Скільки є голлівудських фільмів на цю тему. Сам драматизм, ситуативність, життя та смерть — завжди яскрава тема для історії. Оскільки Inker — це журнал соціального мальопису, то конфлікти, зокрема і збройні, — одна з найцікавіших тем у цьому контексті», — говорить редактор. Водночас команда хотіла показати різноплановість роботи журналістів: фахівців різних видань (локальних, розслідувальних) та різного віку.
Історія Олега Батуріна
Мріючи про The New York Times чи BBC, студенти факультетів журналістики часто недооцінюють силу регіональної журналістики. Олег Батурін, працюючи в невеликому локальному виданні, зміг довести, що навіть у маленькому місті журналістика має вагу. Сергій каже, що історія Олега у випуску «В’язень слова» — це історія патріота локальної журналістики.
«Ми хотіли показати, що навіть людина, яка працює в регіональній невеликій газетці, може впливати на події, і її робота важлива. Часто за це доведеться платити певними ризиками», — додає редактор. Батуріна затримували 2014 року ФСБ-шники, 2022 року — російські військові. Його допитували, брали у полон.
Шлях Василіси Степаненко
Історія продюсерки Associated Press нагадує сценарій фільму: молода журналістка, яка працювала в регіональному медіа, несподівано стала джерелом новин для всього світу. Її фото й відео з місць бойових дій розлетілися по всіх топових медіа, а ім’я стало відомим у професійних колах.
Сергій каже, що цей досвід показує, як кар’єра в журналістиці може стрімко змінюватися, відкриваючи двері туди, де ти навіть не очікував опинитися.
«Я знімаю війну». Єфрем Лукацький
Його камера фіксувала десятки воєн та криз по всьому світу, зокрема теж для Associated Press. Протягом 40 років він документував історію через фотографію, залишаючись свідком найстрашніших і найважливіших подій.
«Через матеріал “Я знімаю війну” про Єфрема ми вирішили показати, як розвивалася військова журналістика протягом 40 років. Щоби не дати суху підручникову інформацію про те, як відбувалися зміни, а розповісти її з перших вуст», — каже Колєсніков. Він додає, що робота також і про великий внесок людини в розвиток суспільства — документування криз, воєн, злочинів: «Це історія українського Індіани Джонса не просто на реальних подіях, а яка є документальною історією, фактично графічним нон-фікшном», — додає він.
Журналістика розслідувань: «Мисливець на хижаків»
Це історія невеликої команди «Суспільного мовлення», яка взялася за одну справу й розкрила цілу мережу воєнних злочинців.
Колєсніков каже, що команда вирішила показати, скільки роботи, емоцій, переживань і хвилювань, драматичних поворотів стоять за розкриттям цього одного злочину. А також наскільки це важлива робота — служити правді та досягати того, аби обличчя злочинців було впізнаваним.
Дистрибуція
Inker публікує контент на сайті та в соцмережах: Facebook, X, Instagram, TikTok. Дві останні — найпотужніші соцмережі з огляду на те, що проєкт достатньо новий. Водночас були великі труднощі з Instagram і Facebook, оскільки кілька разів їхні сторінки видаляли, ймовірно, через скарги російських користувачів. ТОму редакція тричі змінювала сторінки.
Останній друкований номер журналу вийшов за підтримки The European Endowment for Democracy (EED)
Підтримати Inker можна на Patreon.
Офлайн-події
Проєкт устиг зарекомендувати себе і в українському, і в міжнародному публічному просторі. У березні 2023, під час фестивалю Krakowski Festiwal Komiksu, який проходив у Польщі, UA Comix провели панельну дискусію про створення мальописів під час війни з Muzeum Komiksu. Там, зокрема, говорили й про досвід роботи над Inker.
Також у квітні 2023 року в київській книгарні «Сяйво» відбулася офлайн-презентація друкованого журналу. У жовтні 2023 видавництво UA Comix брало стендову участь у Франкфуртському книжковому ярмарку, де також презентували друкований Inker міжнародним партнерам.
Трохи більше ніж за рік після релізу друкованого випуску «24/02», у квітні 2024-го, проєкт, каже редакторка Руслана Коропецька, набув нової для себе та вже звичної для UA Comix форми — виставки в Базелі (Швейцарія) International Arts Exchange Program. На виставці експонували панелі з мальописів. Також можна було придбати англомовні примірники друкованого мальопису.
У межах поїздки також відбувся воркшоп зі створення коміксу в Cartoonmuseum Basel, де разом з авдиторією редакція UA Comix створювала власний мальопис, заснований на реальних подіях — роботи команди над Inker. Спершу журналістка Діана Лановець ділилася досвідом збору інформації, проведення інтерв’ю та написання опорного матеріалу. Руслана Коропецька розповідала про адаптацію журналістського тексту у сценарій мальопису та особливості передачі робочих файлів художнику. Художниця Людмила Самусь проводила майстер-клас із малювання. Одна з обкладинок мальопису стала обкладинкою квітневого випуску місцевого журналу Proz.
Сергій Колєсніков каже, що так іноземна авдиторія на виставках побачила нетривіальний спосіб нагадати світу, що відбувається в Україні.
«Коли ти щодня бачиш одні й ті ж новини, наступає банерна сліпота. Це і сталося з іноземцями щодо подій в Україні. Ми показали нашу історію боротьби проти Росії в іншому форматі», — говорить редактор.
Крім того, окремі комікси Inker включили в одному з кантонів Швейцарії (адміністративна одиниця поділу Швейцарської конфедерації, — ред.) у шкільну програму з вивчення сучасної історії в розділі «Російсько-українська війна».
У лютому 2025 року латвійське видання Delfi переклало й опублікувало український комікс про боротьбу з російською пропагандою. Це вже не перший переклад — англомовну версію кількох номерів Inker можна придбати на Amazon. Зокрема, каже Колєсніков, для виставки в Базелі організатори купували Inker на німецькому Amazon, де англомовні версії мальописів надійшли до них у Швейцарію.
Плани Inker
У планах — вихід коміксів на європейську та американську авдиторію.
«Однією з місій ми закладали запуск у продаж за кордоном, щоби представляти Україну там для авдиторії фанатів коміксів. Ми розуміємо важливість трансляції на німецьку авдиторію, де є багато книжок із відвертою пропагандою і дезінформацією з Росії. Натомість українських найменувань про війну в сотні разів менше», — говорить редактор.
Він додає, що Америку спершу не розглядали як ринок, але через останні події (після перемоги Дональда Трампа на виборах 2025 року) бачать сенс виходити й туди. Проте це складно реалізувати й дистрибувати, адже потрібні значні кошти.
Крім того, ще від самого заснування мальопису команда планує регулярний переклад коміксів. Це досі у планах команди. Сергій пояснює: якщо займатися перекладом, поширенням у книжкових чи газетно-журнальних мережах — це великі інвестиції й піар. Наразі на це не вистачає грошей, зокрема тому, що формат експериментальний і донори скептичні до того, щоби підтримувати поширення коміксів.
Як співпрацювати з Inker?
Inker має сформовану команду, але зараз у команду можна потрапити лише на волонтерських засадах. Inker запрошує всіх людей, які цікавляться коміксами, мають певні доробки та хочуть їх опублікувати. Планують сформувати навколо себе ком’юніті з авторів та художників, які б створювали соціальні комікси, та популяризувати цей жанр.Якщо ви маєте ідеї для соціальних коміксів, які ви хочете втілити, — пишіть на Inkerrr.world@gmail.com
Перша версія матеріалу опублікована 11 травня 2023 року.
