Сценаристка в проєктах «Телебачення Торонто» та Ukraїner Юлія Найдиш 2022 року потрапила в окупацію вдома на Луганщині. Після виїзду на підконтрольну Україні територію вона захотіла більше розповідати про справжнє обличчя українського Сходу. У грудні 2022 року Юлія самостійно запустила власний медіапроєкт «Дикий Схід». З відео для соцмереж медійниця перейшла до запуску каналу на YouTube та розширення команди. Про це вона розповіла «Медіамейкеру».
Як з’явився «Дикий Схід»
Юлія Найдиш родом зі Старобільщини, що на півночі Луганщини. Після повномасштабного вторгнення медійниця потрапила в «тиху» окупацію, де два місяці перебувала під впливом агресивної російської пропаганди та в інформаційній ізоляції — окупанти відрізали український звʼязок і майже повністю інтернет.
Виїхавши з окупації, Найдиш зрозуміла, що не може займатися нічим, окрім теми Сходу.
«Частково змогла реалізувати свою потребу в тому, щоб працювати з темою Сходу, в проєктах “Телебачення Торонто” до вторгнення та в Ukraїner після вторгнення з вересня 2022 року. Зрозуміла, що хочу більше висвітлювати тему Сходу, не знайшла відповідного проєкту і вирішила створити його. Не мала розуміння, як усе це будувати, тому восени 2022 пішла на навчання на медіаакселератор від журналу “Куншт” і Goethe-Institut», — говорить Юлія Найдиш.
На Mediengeist вона отримала перші знання та фінансування для розвитку соцмереж проєкту. Шукала однодумців і звернулася до редактора Євгена Спіріна, який родом із Луганська. Разом вони розробили концепцію та теми медіапроєкту.
Яка тематика й формати?
«Дикий схід» наповнений інформаційними, аналітичними, історичними відео хронометражем до 15–20 хвилин. З ведучим у кадрі й ілюстративними фото й відео героїв чи експертів.
Проєкт висвітлює такі теми:
- передумови й наслідки русифікації Луганщини та Донеччини;
- культура Луганщини та Донеччини;
- історія регіонів;
- відбудова після перемоги;
- розбір морально-етичних аспектів життя в окупації та спілкування з людьми, які в окупації;
- актуальна ситуація на окупованих територіях Луганщини та Донеччини;
- історії військових родом з регіонів або військових, які борються за Схід;
- відомі та впливові особи, які виросли на Луганщині та Донеччині;
- адаптація вимушених переселенців із Луганщини та Донеччини.
«Окрім розвінчування міфів про Луганщину та Донеччину, редакція висвітлює актуальні для українців Сходу питання, зокрема створює позитивний імідж українців Луганщини й Донеччини, заснований на фактах», — описує свій проєкт Юлія Найдиш.
На момент запуску основним майданчиком для відео медійниця обрала TikTok, також контент адаптує під Facebook та Instagram.
Хто авдиторія проєкту?
Авторка проєкту розділила авдиторію на кілька категорій:
- Українці віком від 25 до 34 років: «У період Помаранчевої революції були дітьми й не розуміли ворожнечі, яка розпалювалася російськими політтехнологами на виборах 2004 року: поділ українців на три сорти тощо. Мають друзів та знайомих зі Сходу. Цікавляться історією України та новинами».
- Українці віком від 18 до 24 років, які виросли в сім’ях, які не мали активної громадянської позиції: «Про Помаранчеву революцію та Революцію Гідності та початок російської агресії в Україні 2014 року майже не знають. Дивляться контент в TikTok, цікавляться темою, коли є якісний сторителінг».
- Українці віком від 18 до 24 років, які виросли в сім’ях з активною громадянською позицією або ж самі почали цікавитися історією України: «Знають про обидві революції та початок російської агресії в Україні 2014 року. Як правило, не бували на Луганщині чи Донеччині з туристичною метою. Мають друзів із Луганщини чи Донеччини. Можливо, бували там як волонтери чи військовослужбовці. Знають, що про Схід є багато стереотипів, і хочуть більше дізнатися про Луганщину й Донеччину».
- Українці з Луганщини й Донеччини віком від 18 до 40 років, які виросли в умовах русифікації: «Проживають на території вільної України. Можливо стикалися зі стигматизацією чи переживали досвід окупації. Можуть соромитися чи навпаки іронічно демонструвати своє регіональне походження. Мало знають історію рідних регіонів».
- Українці 40+, які сформували уявлення про Схід під впливом радянської пропаганди й виборів 2004 року: «Можуть мати скептичне ставлення до людей зі Сходу чи навпаки — жаліти їх. На початку повномасштабного вторгнення дивилися відео Олексія Арестовича. Можуть досі дарувати рідним мерч із псом Патроном, бойовими гусями та написом «Рускій воєнний корабель, іді на х*й». Прислухаються до думок своїх дітей. Мають критичне мислення. Можуть у минулому або теперішньому розмовляти в побуті російською мовою».
- Люди 18–24 років, які перебувають в окупації на територіях Луганщини й Донеччини: «Ще застали українську шкільну програму. Незадоволені життям в окупації, але не можуть виїхати через рідних, відсутність грошей або страх будувати життя в новому місці. Мають друзів чи знайомих, які виїхали на територію вільної України чи за кордон. Вважають, що при Україні жилося краще, але пристосувалися до життя в окупації. Мало задумуються про майбутнє. Відчувають безнадію та покинутість. Можуть бути не до кінця сепарованими від батьків. Багато часу проводять в інтернеті».
- Люди 50+, які перебувають на окупованих територіях Луганщини й Донеччини: «Можуть мати радянську ідентичність або бути “патріотами своєї вулиці”. Турбуються насамперед про виживання. Можуть вважати, що вони «маленькі люди», від яких нічого не залежить. Бояться виїхати з окупації, бо не зможуть побудувати життя на новому місці. Відчувають себе покинутими, не довіряють нікому, крім близьких. Розуміють українську мову й не ставляться до неї вороже».
- Військовослужбовці й військовослужбовиці, які служили чи служать на східному напрямку: «Мають доступ до інтернету. Хочуть більше дізнатися про території, на яких воюють».
- Іноземці, які цікавляться темою Сходу з 2014 року: «Волонтерили чи донатили на ЗСУ».
Кого шукають у команду?
Раніше ідейно над проєктом Юлія Найдиш працювала сама — випустила серію відео про андеграунд Сходу України часів незалежності.
Зараз медійниця у пошуку людей в постійну команду й на проєктну зайнятість на найближчі пів року. «Дикому Сходу» потрібні:
- комунікаційник;
- SMM-спеціаліст;
- таргетолог;
- редактор (редагувати сценарії, долучатися до розроблення тем);
- фактчекер;
- режисер (долучатися до розроблення форматів, працювати на майданчику під час знімання);
- грантовий менеджер.
Робота передбачає часткову зайнятість і гонорар.
Як планують розвивати YouTube?
Авторка проєкту розповідає: запуск YouTube-каналу фінансуватиме грантодавець, а після першого відео вони почнуть працювати над залученням донатерів і пошуку інших джерел фінансування.
«Хочемо випустити перші відео, а далі формувати постійну команду, впроваджувати інші розроблені формати», — ділиться Найдиш.
