The Guardian удосконалило свій формат The Long Good Read, запроваджений 2013 року, і знову зібрало найкращі довгі тексти в журналі під назвою The Guardian Long Read Magazine. Джошуа Бентон із Nieman Lab розповів, як еволюціонували надруковані лонгриди від The Guardian і які матеріали пропонує читачам новий журнал.
Який контент у The Guardian Long Read Magazine?
The Long Read — це бренд газети, під яким вона випускає довгі історії. Для шанувальників подкастів уже існує The Audio Long Read. Нині ж The Guardian запустила The Guardian Long Read Magazine.
Цей 100-сторінковий журнал містить деякі з найкращих матеріалів видання на різні теми: від політики до філософії, від кулінарії до кримінальних історій. У ньому можна знайти тексти про боротьбу з японським споришем, зникнення рибних магазинів у всій Великій Британії та довгі спроби Durex зробити презервативи сексуальними.
Для The Guardian Long Read дописують Джайлз Тремлетт, Софі Елмгірст, Самант Субраманян, Несрін Малік, Бен Тарнофф, Діна Найєрі, Кері Барака, Мелісса Денес, Алекс Бласдел і Том Ламонт.
Чому обрали такий формат?
Креативний директор Кріс Кларк і артдиректор Бруно Гарвард зауважують, що The Guardian протягом багатьох років отримувало запити на формат Long Read Magazine. Кларк пояснює, що читати довгі історії найзручніше саме в друкованому форматі, не відволікаючись на сповіщення й електронні листи в телефоні. Оскільки більшість «вічнозелених» історій створюють місяцями чи навіть роками, найкраще їх оформлювати в друковане видання.
Кріс Кларк вважає The Guardian Long Read книжковим журналом (bookazine). Він поєднує журнальні драматизм, темп і енергію з книжковою продуманістю. The Guardian приділило багато уваги оформленню масиву тексту обсягом 55 000 слів: від розміщення основного тексту до вибору ширини колонки — усе, щоб полегшити читання. Початковий наклад The Long Read Magazine — орієнтовно 6000 примірників. Випуск коштує приблизно $16.
Чим відрізняються The Long Good Read і The Long Read Magazine?
Уперше The Guardian спробувало окремий друкований формат для лонгридів 2013 року та назвало його The Long Good Read. Проте медіабізнес за 10 років змінився, відповідно сучасна версія The Long Read Magazine відрізняється від попередньої.
Тодішня газета була майже повністю автоматизованою: алгоритми вибирали матеріали, а роботи розміщували їх на шпальтах.
The Guardian співпрацювало з The Newspaper Club, яка друкувала малотиражні газети в DIY (саморобному) форматі. Надруковані ними малі наклади The Long Read Magazine розповсюджували безплатно в кав’ярні The Guardian у Східному Лондоні.
Своєчасність
На думку Джошуа Бентона, 2013 року The Guardian вірив у своєчасність. The Long Good Reads виходила щотижня й орієнтувалася передусім на швидкість. Один із керівників проєкту називав це експериментом, щоб з’ясувати, чи можуть газети конкурувати із сайтами за оперативністю.
2023 року The Long Read Magazine має гарно оформлені сторінки, а заголовки та дизайн статей відрізняються від тих, що були в газеті. Також bookazine ніби перетворюється на предмет, який прикрашатиме інтер’єр. The Long Read Magazine уникає прив’язки до часу — і це розкіш.
Поєднання коротких і довгих текстів
The Long Good Read намагалася відобразити звичний для The Guardian мікс контенту. Вона поєднувала лонгриди та матеріали завбільшки з оповідання. Перша історія містила лише 962 слова. Утім The Long Good Read усе одно нагадував газету.
Водночас найкоротша історія в The Long Read Magazine складається із 4000 слів, а найдовша — з 8000. Контент залежить від формату, а не дублює редакційну стратегію з інших платформ.
Ціна
The Long Good Read був безплатним, але доступним лише в кав’ярні #guardiancoffee. Задум полягав у тому, що люди мали повертатися туди щотижня й читати журнал, щоб провести час у закладі без Wi-Fi.
Новий журнал дорогий, але новинна індустрія вже знає: якщо контент якісний, люди за нього платитимуть. The Long Read Magazine в онлайн-форматі безплатний, а його друкована версія коштує $16.
Алгоритми
2013 року робот, який автоматично добирає історії, міг бути цікавим, але нині індустрія від цього відходить. The Long Read Magazine редагувала людина, а не машини. Так редакція хоче дати читачам відпочити від впливу алгоритмів, які ми сьогодні регулярно звинувачуємо в багатьох наших бідах.
