Головний редактор «Новинарні» Дмитро Лиховій став п’ятою людиною з редакції, хто з початку повномасштабного вторгнення Росії пішов на фронт. На час служби у війську Лиховій передав свої обов’язки дружині та його заступниці — Лесі Шовкун.
«Новинарня» пише про військо й робить репортажі з передової з 2016 року. Видання довгий час не отримувало гранти, а Шовкун доводилося працювати на інших роботах, щоби виплачувати зарплату новинареві. Редакція і далі продовжує свою справу, а 2022 року заснувала преміальний фонд імені Романа Ратушного.
Ми поспілкувалися з виконувачкою обов’язків головного редактора Лесею Шовкун про те, як медіа створило команду однодумців, розвиває YouTube, працює з темою війни й бореться із блокування дописів.
Як створили «Новинарню»
Видання про військо «Новинарня» заснувало подружжя Дмитра Лиховія й Лесі Шовкун. Обоє разом працювали в газеті «Україна Молода». Дмитро працював там із 1991 року як політичний оглядач і заступник головного редактора. Леся ж прийшла в редакцію 2002 року на посаду кореспондента відділу політики, а потім також стала заступницею головного редактора.
«Тоді газета була демократичною, і попри політичну заангажованість (ми завжди підтримували Віктора Ющенка), редакція могла писати без цензури та критикувати», — розповідає Леся Шовкун.
Анексія Криму, бойові дії й окупація територій на Сході. 2014 року почалася війна й із нею — мобілізація. Водночас ситуація в газеті погіршувалася. Лиховія забрали до війська, а Шовкун залишалася керувати редакцією видання. Лиховій рік служив у першій окремій танковій сіверській бригаді, був заступником командира зенітної ракетно-артилерійської батареї. Відбував службу в Чернігівській області та Києві. Після повернення Дмитра подружжя вирішило покинути газету.
Для створення власного проєкту пара не мала стартового капіталу. З 2012 року Дмитро та Леся пробували вести туристичний сайт «Смак подорожника», куди дописували лише вони. Також складали плани бюджетних подорожей для інших, оскільки самі багато подорожували та знали, де шукати дешеві квитки, готелі тощо. Зрештою від цього довелося відмовитися — складання планів займало значний шмат часу, а через вторгнення 2014 року сайт про подорожі не мав більше популярності. Пізніше подружжя вирішило запустити видання, яке було б більш актуальним — про війну та військо.
«Тоді ми фахово робили свою журналістську роботу, але майже не розуміли технічних нюансів, які потрібні для створення видання і, зокрема, запуску сайту. Почали роботу з шаблону на WordPress за $50, що було єдиним внеском у майбутню “Новинарню”», — каже Шовкун. Вона додала, що після повномасштабного вторгнення редакція перенесла хостинг сайту за кордон.
«Новинарня» запустилася на початку січня 2016 року. Лиховій вже мав певну базу контактів, хто б міг коментувати матеріали на військову тематику, проте пара сумнівалася, чи новини про армію цікавитимуть широкий загал. Тому на початку сайт мав такі розділи як «Україна», «Світ», «Соцмережі», «Знаменитості», «Спорт», «Стиль життя» й «Подорожі». Назву ж вигадали таку, щоб вона звучала «українською».
Команда місяць працювала в тестовому режимі, але деякі матеріали почали набирати перегляди. Тоді остаточно вирішили продовжувати й писати саме про ситуацію в українській армії й навколо мілітаристську тематику, зокрема про складнощі, з якими стикаються військові після повернення з війни. Леся каже, що конкурентних видань, які також працюють лише з матеріалами про військо, було небагато, хоча й загальнотематичні медіа після 2014 року про це стали писати більше. Відтоді «Новинарня» існує під гаслом «Новини України, що воює».
Хто в команді видання?
Редакція «Новинарні» має п’ятьох постійних авторів, приблизно 10 фрилансерів, трьох новинарів (двох щоденних і новинаря вихідного дня) та SMM-менеджера.
Редакції важливо, щоб людина добре розуміла специфіку теми, про яку пише видання. Команда шукала «своїх» людей через знайомих і друзів, а дехто знайшов медіа самостійно.
«Припускаю, що через те, що команда невелика, ми відчуваємо себе комфортно одне з одним. Ми намагаємося розуміти своїх колег й одразу обговорити наболілі питання», — говорить Шовкун.
У листопаді 2023 року Дмитро мобілізувався знову. Він склав повноваження головного редактора сайту й передав свої обов’язки дружині. Крім нього, мобілізувалася фактично половина основної команди. Причому всі, крім Дмитра — ще 2022 року. З шістьох людей, хто пішов в ЗСУ, троє — жінок.
У редакції наразі залишаються лише жінки й також працюють фрилансери.
Комунікація й організація роботи
Команда весь час працювала дистанційно й лише торік орендувала офіс у Києві. Це зробили для зручності, щоб місце для роботи було поза домом і не доводилося шукати коворкінг. Також офіс потрібний на випадок блекаутів — команда отримала зарядну станцію й може там працювати без світла. Попри це, зараз редакція здебільшого працює з дому, а офіс використовують переважно для знімання відео, записів інтерв’ю чи для планірок.
Щоб ефективно комунікувати, команда використовує Facebook-чати. Рідше користується Zoom і не використовує окремих програм для відстежування завдань. Усі документи та тексти зберігає на Google-диску.
Про що пише «Новинарня»
«Новинарня» висвітлює питання національної безпеки й оборони. Шовкун зазначає, що національна безпека — це також культура й історія. «Ми охоплюємо історичні теми менше, проте завжди намагаємося пояснити, що важливо розрізняти українську й російську історію», — пояснює вона.
Редакція багато розповідає про роль церкви й томосу, оскільки довіра до церкви у країні залишається високою. «До всіх, починаючи від влади, дійшло нарешті, як важливо, щоб церква не була агентом ворожої держави», — говорить Леся.
«Зараз, коли про нас уже знають далеко за межами “нішевої бульбашки” (як раніше, коли про війну читали мало й не особливо цікавилися), ми справді є шанованим джерелом матеріалів про війну, військовослужбовців, ветеранів, ситуацію на передовій і на деокупованих територіях» — говорить Шовкун.
Видання також робило відеосюжети про історичних постатей — Михайла Остроградського, Андрія Мельника, Миколу Руденка, Самійла Величка, Констянтина Острозького. Їх брали для показу кілька обласних телекомпаній, зокрема Івано-Франківська й Полтавська, а також передруковували новинні видання.
Робота воєнкорів
Кореспонденти видання їздять у прифронтову зону й на фронт ще з 2016 року. І те, про що 2022-гопочали писати всі — ситуація на фронті й у війську, історії загиблих воїнів, їхніх рідних, полонених тощо — до 2022 року фактично висвітлювала лише «Новинарня» і ще кілька видань. Леся зазначає, що з «помітних» — їх було два: «Цензор.НЕТ» й «Армія Інформ».
Настка Федченко, одна з воєнних коресподенток у медіа, розповідає, що контент не надто змінився після повномасштабного вторгнення. Видання продовжило писати про військових, їхні родини й волонтерів. Водночас збільшилася кількість некрологів. Також припинили вести рубрику про втрати ЗСУ за місяць і рік.
Взаємодію з бійцями та пресофіцерами видання будує на довірі й повазі. Настка каже, що досі жодного разу в неї не було проблем із погодженням якогось тексту з героєм публікації чи із пресофіцером, якщо він цього просить. «Я розумію, що це не має нічого спільного з цензурою, це радше самоцензура, тому що я пишу про вкрай важливе для країни, що може містити якісь чутливі дані. Основне моє правило тут — не нашкодь», — говорить журналістка.
У моїй сфері інтересів завжди була людина на війні. Саме військові, не цивільні. Я намагалася наголошувати у своїх матеріалах, що це звичайні люди, які роблять украй важливі речі. І водночас ці люди з такого, як ми, тіста. Війна ніколи не була для мене, знеособленою, а кожна втрата — це не просто якась одиниця, це чийсь коханий, єдиний син, молодший брат, сусід, однокласник, друг. Втрати ніколи не мають бути просто статистикою. Вони мусять мати імена», — каже Федченко.
У команді є люди, які більше пишуть некрологів, є ті, хто частіше пише репортажі або великі інтерв’ю. Вона додає, що колеги у виданні можуть одне одному запропонувати якусь тему. І якщо людина втомлена чи не встигає, то за текст може взятися інший працівник.
Як працюють соцмережі видання
Спершу унікальний контент публікували виключно на сайті. Поступово додали Telegram (понад 9 000 підписників), Facebook (62 000 підписників) і Twitter (29 000 читачів), які використовували лише як майданчик щоб ділитися покликаннями на статті. Проте навіть із такими зусиллями вдалося набрати підписників.
«Новинарня» є на YouTube, в Instagram, Facebook, TikTok, Telegram і Twitter. Леся каже, що редакція недолюблює такі платформи, як російський Telegram і китайський TikTok, але поки вони популярні — доводиться бути й там. Контент подають всюди практично однаковий, але адаптують його під різні формати. Зокрема, пишуть історії людей на війні: бойовий шлях, емоції, переосмислення.
Віта Приймак, SMM-менеджерка видання, каже, що SMM завжди на зв’язку з кореспондентами. Вони часто радять на чому саме акцентувати подачу їхнього матеріалу.
YouTube
Пізніше створили акаунт на YouTube (понад 100 000 підписників), де викладали репортажі. Активно розвивали його почали за рік до повномасштабного вторгнення, а влітку 2022 року отримали на це грант. Тоді почали викладати експертні інтерв’ю й аналітичні обговорення. Донорська підтримка тривала лише три місяці, але дала виданню значний поштовх.
«Грант швидко закінчився, тому далі вели канал власними силами. Ми досі активно співпрацюємо з режисерами монтажу, а інколи, якщо є кошти, наймаємо операторів. Якщо вдасться із грантами надалі, то приділятимемо цьому більше уваги», — каже Леся.
На каналі набрала популярність програма «Лиховій і Дикий» (тепер «Шовкун і Дикий»). Це розмови з військовим і політичним аналітиком Євгеном Диким. Програма принесла медіа нових підписників, більше переглядів і цитованість.
Також набирають багато переглядів відео з передової. Шовкун каже, що в редакції пишаються ними, оскільки їхні кореспонденти їздять «у саме пекло». Поміж іншого, популярні сюжети про військовослужбовців і ветеранів. На платформі «Новинарня» планує робити більше інтерв’ю й дискусій.
TikTok
Видання також веде TikTok. Його авдиторія — 50 % жінок і 50 % чоловіків. Найактивніші глядачі мають понад 55 років (це 27 %). Найбільше переглядів припадає на Україну, хоча активно їх переглядають у Польщі, Німеччині, США та Італії.
«Репортери видання знімають бойові дії й побутове життя українського війська, тому репортажі з окопів авдиторія TikTok особливо цінує, коментує й поширює», — говорить Віта і додає, що з великих матеріалів на YouTube редакція робить маленькі однохвилинні відео. Багато з них набирають мільйони переглядів. Переважно на актуальні теми: мобілізація/демобілізація, снарядний голод, нашестя гризунів, емоції військових, які ще два роки тому були цивільними (вчителі, студенти, механіки).
У Instagram «Новинарню» читають здебільшого жінки (65,6 %). Вік найактивнішої аудиторії — 35–44 роки. Віта каже, що тут авдиторія 55+ займає найменше, лише 10 % слідкувачів. У топі країн-читачів ті ж, що й дивляться TikTok.
На платформі видання публікує новини, текстові репортажі кореспондентів і короткі Reels (з тим самим матеріалом, як у TikTok).
«Тут найактивніше заходять новини про наші успіхи й поразки ворога. Наприклад, найпопулярнішими новинами наразі є: “У Новій Каховці партизани підірвали штаб путіна” та “Болгарія повністю відмовляється від російської нафти”», — говорить Віта Приймак.
Блокування
Часто платформи блокують контент видання. Редакція оскаржує такі рішення, але не завжди це спрацьовує. «Ще до повномасштабного вторгнення найбільше трафіку на сайт приносив Facebook. Потім почала приходити велика кількість банів, що зменшило охоплення. Натомість Instagram-сторінку заблокували повністю. Її вдалося відновити, але, вважаю, ненадовго», — каже Леся Шовкун.
Віта Приймак розповідає, що соцмережі блокують чутливий контент, наприклад, фото мертвих тіл. Також блокують спікерів із сигаретами (TikTok тут особливо жорсткий) і нецензурну лексику.
«З останнього — нам в Instagram заблокували новину про те, що окупанти розстріляли шістьох полонених українських воїнів в Авдіївці. Причина — “ми використали образливі вирази для людини чи групи людей, на основі того, ким вони є”. Тут йдеться про “окупанти розстріляли”» — пояснює Приймак.
Фінансування
Спочатку в редакції працювали лише засновники, але сайт не приносив прибутку. Шовкун паралельно працювала на інших роботах, а гроші вкладала в розвиток видання і зарплатню працівникам, зокрема редактору стрічки новин, якого згодом найняли.
Фінансування довго було проблемою медіа. На початку редакцію дуже підтримав однокурсник Дмитра, який живе в Америці. Він перерахував $1000, на що видання жило майже пів року. Він продовжував підтримувати «Новинарню» й загалом перерахував приблизно $3000.
Знайти гранти для видання про військо було складно. Медіа писало лише на теми, на яких спеціалізується, і не хотіло робити щось спеціально під грант. Шовкун припускає, що також причиною була невелика відвідуваність сайту, тому що редакція не публікує «жовті» новини або те, що зовсім не стосується тематики видання.
«Першими дали кошти в Міністерстві інформаційної політики. Це був конкурс на створення серії статей для популяризації українського війська. Ми написали про молодих офіцерів і нових генералів українського війська й дуже пишаємося цими проєктами. Більшість тих молодих офіцерів, про яких ми тоді написали і які на той час тільки прийшли в армію, сьогодні вже очолюють батальйони та бригади, чи стали Героями України», — каже Шовкун.
Крім цієї підтримки (яка пішла на гонорари авторам), видання довго не отримувало коштів та існувало лише на пожертви від читачів і заробіток Шовкун на інших роботах.
Ситуація із грантами змінилася лише після повномасштабного вторгнення, коли донори почали пропонувати гранти самі. Зокрема це були ті, хто спершу відмовляв у заявці.
2020 року видання жило на пожертви, невеликі надходження від реклами, гранти й рідкісні конкурси. На Facebook-сторінці «Новинарні» Дмитро писав: «Хтось інший без постійного фінансування від великих грошових мішків кинув би цю затію вже через рік. Але ми будемо тягнути цього воза й далі. Я не сприймаю це як бізнес. Це дещо соціально-відповідальне, суспільно-потрібне, і воно ж — те, що я вмію робити й що мені подобається чи не найбільше. Ну подумаєш, у якийсь місяць після виплати гонорарів і податків (а їх сплачується, відповідно, все більше) я сам посиджу без зарплати».
Проте вже наступного року, коли «Новинарні» виповнилося п’ять років, Дмитро писав, що редакція має «пробоїну» в бюджеті на 48 000 грн. Тоді редакція запустила ініціативу, де за переказ 500 грн дарували фірмові чашки, а за понад 1000 грн — футболки «Новини України, що воює» або «Життя триває, точиться війна».
Для Шовкун і Лиховія важливо не затримувати оплату працівникам. Видання мало періоди, коли засновникам доводилося використовувати кредитний ліміт, щоб виплачувати зарплату. Поступово цей кредит покривали з надходжень від читачів і власних заробітків.
Першим міжнародним донором видання став Фонд розвитку ЗМІ посольства США. Вони також не давали коштів на військову тематику, але запропонували подати теми, які б перегукувалися з пандемією COVID-19.
Оскільки певний час люди навіть волонтерили, гроші були необхідні. «Ми все ж взяли тему пандемії і внесли її в контекст війська. Наприклад, розповідали про ситуацію зі щепленнями. Тож не залишали основну тематику», — каже Леся Шовкун і додає, що час від часу медіа досі подається на грантові конкурси Фонду.
Видання також робить рекламу, яку відповідно маркує. Шовкун зазначає, що редакція не працює з джинсою. Реклама не дає великого доходу, проте її зазвичай вистачає на дві зарплати новинарів (але буває по-різному). Один із грантів також дав змогу найняти рекламного менеджера, який шукав охочих розмістити рекламу на сайті.
Водночас після повномасштабного вторгнення реклами кілька місяців не було. Серед донаторів залишилися ті, хто й далі перераховував по 50–100 грн, проте кількість пожертв значно зменшилася, адже люди донатили на ЗСУ.
Також у «Новинарні» монетизується YouTube, хоча деякі рішення платформи доводиться оскаржувати: «Десь на 70 % наших відео YouTube відмовляє в монетизації. Це може бути через зображення трупа або якоїсь зброї», — пояснює Шовкун.
Конфлікти
2021 року «Новинарню» вимкнув провайдер через скаргу щодо матеріалу про плагіат, який знайшли в роботах тодішнього міністра освіти Сергія Шкарлета. Після обурення редакції сайт увімкнули назад.
Також Дмитро Лиховій отримував погрози після оприлюднення листа від «політичного консультанта», який нібито пропонував за гроші не публікувати негативну інформацію про народного депутата від «Слуги народу» й видалити вже опублікований негатив. У наступному листі «політконсультант» натякнув журналістові, що його «могли б і в багажнику покатати», та що Лиховію «доведеться їздити в маршрутці».
Фонд імені Романа Ратушного
2022 року матір загиблого активіста й військовослужбовця Романа Ратушного, Світлана Поваляєва, перерахувала кошти на кілька проєктів, які підтримував Роман. Серед них — на розвиток «Новинарні». На ці кошти Лиховій створив преміальний фонд «Новинарні» імені Романа Ратушного для журналістів.
Фонд підтримує серію ексклюзивних матеріалів, ілюстрованих інтерв’ю й репортажів про чинних військовослужбовців. За них пропонують підвищений гонорар і додають до публікацій позначку «преміальний фонд “Новинарні” імені Романа Ратушного, повідомив Лиховій.
Зараз, каже Леся Шовкун, фонд вичерпаний трохи більше ніж наполовину: «На жаль, значна частина матеріалів, які пропонували автори (не постійні, а нові, хто прочитав про фонд), навіть близько не дотягувала до якісних. Бо все-таки коли плануєш заплатити гонорар, поруч з яким стоїть ім’я Романа Ратушного, розраховуєш на хороший, ексклюзивний і якісний матеріал, а не скомпільовану замітку або, наприклад, стару статтю, яку не прийняли в кількох інших виданнях через її примітивність».
2023 року «Новинарня» перемогла на конкурсі «Честь професії» в номінації «Найкраще інтерв’ю». Його присвятили загиблому воїну та громадському активісту Роману Ратушному. Шовкун та Лиховій спілкувалися з мамою Ратушного — Світланою Поваляєвою.
У майбутньому мріють оновити сайт і проводити офлайн-події із залученням профільних спікерів — військових, ветеранів, фахівців із питань оборони й ветеранської політики, фахівців з інформаційної політики, історії, культури (проте у контексті національної безпеки) тощо.
