Громадська організація «Львівський медіафорум» і фундація «Здорові рішення для відкритого суспільства» опублікували рекомендації про те, як комунікувати про відновлення України. Укладачі зазначають, що документ буде корисний, зокрема, для органів влади, неурядових організацій, міжнародних донорів, регіональних і всеукраїнських медіа.

Рекомендації склали на основі матеріалів тематичних дискусій на конференції LMF 2023. Переповідаємо головні тези.

Що таке відновлення та які терміни та поняття є коректними?

Організації пояснюють «відновлення» як заміну, зміну та вдосконалення того, що Україна та її жителі втратили внаслідок російської агресії.

Цей термін є в Декларації Луґано — першому міжнародному програмному документі з відновлення України. Попри це, в Україні він неусталений: в офіційних документах і заявах вживають такі слова як «розбудова», «оновлення» й «відбудова». Водночас поширений термін «повоєнне відновлення» некоректний, оскільки процес розпочався і триває під час війни.

Із повномасштабним вторгненням також розширилися поняття «вразливих спільнот» чи «уражених груп». Суспільство зрозуміло, що будь-яка людина в будь-який момент може стати людиною з інвалідністю, людиною, що вимушено полишила власний дім, дитиною без батьківської опіки, старшою людиною без догляду, одинокою матір’ю чи батьком тощо. На думку багатьох фахівців, які працюють із різними спільнотами, варто обговорювати не преференції, а недискримінацію.

Позиції щодо відновлення, які потрібно комунікувати

Організації наголошують на людиноцентричному відновленні України, а отже і висвітлення про це з такого ракурсу — шанс не лише повернути втрачене, а й розв’язати соціальні, економічні, інфраструктурні та інші проблеми.

Витрати на відновлення, особливо інфраструктури житла у прифронтових і близьких до зони бойових дій регіонах, часто називають марнуванням ресурсів, які могли витратити на оборону. Відповідь на запитання, чи не є передчасною розмова про відновлення, дає «План відновлення України». У ньому серед п’яти принципів є «негайний початок і поступовий розвиток».

Іншою поширеною, особливо серед представників органів влади та місцевого самоврядування, позицією є «відбудова сьогодні, реформи після війни». Думку обґрунтовують тим, що в час воєнного стану проводити масштабні реформи державного управління небезпечно, оскільки це загрожує керованості та стабільності, а отже — обороноздатності держави. Проте більшість опитаних представників міжнародних і громадських організацій наголошують на необхідності проводити реформи вже зараз, адже «спорудження будинків» без змін у державі й суспільстві не має сенсу.

Учасники процесу відновлення та принципи комунікації між ними

Головним стейкхолдером процесу відновлення є людина. Потреби та побажання людей мають бути первинними у процесі відновлення. Їх варто збирати, систематизувати, й аналізувати, а за потреби — оновлювати та формулювати конкретні плани на певних територіях і в певних галузях.

Окремо треба розглядати кримськотатарську спільноту. У документах групи кримських татар «Ініціатива 26 червня» йдеться, зокрема, про необхідність розроблення «бачення ролі та місця кримських татар на звільненому півострові, обговорення нового суспільного договору для кримських татар незалежно від місця їхнього проживання, забезпечення сталого розвитку Криму з огляду на право кримськотатарського народу на самовизначення у складі незалежної України за підтримки української політичної нації». 

Медіа також є «критичною інфраструктурою» процесу відновлення на місцях. Там, де локальні медіа не працюють унаслідок війни або з інших причин, громадяни мають менше можливостей дізнаватися про перспективи відновлення, а також озвучувати свої потреби й давати зворотний зв’язок. Це і питання національної безпеки, тому що там, де телевізійні й радійні частоти не займають українські мовники, їх захоплюють російські. Тому, говорячи про відновлення громад, потрібно говорити й про розбудову незалежних локальних медіа.

Проблеми медіа під час комунікації про відбудову

Прозора й відкрита комунікація не задекларована як один із пріоритетів організації процесу відновлення. У «Принципах Луґано» йдеться про прозорість, однак лише в контексті запобігання корупції й фінансовим зловживанням.

Більшість опитаних представників громадських організацій оцінюють поінформованість українського суспільства про важливі події, плани та проблеми, пов’язані з відновленням, як украй низьку. Опитані представники регіональних медіа кажуть, що жителі їхніх регіонів часто ставлять запитання про кількість виділених ресурсів на відновлення, перелік об’єктів, які мають відновити тощо.

Частота згадок про відновлення («відбудову», «розбудову» тощо) у провідних медіа не гарантує поінформованості аудиторії, оскільки значна частина цих згадок є декларативними або присвячені суто матеріальній стороні відновлення. Наприклад, отриманню компенсацій за втрачене житло. 

Журналістам необхідно висвітлювати не лише матеріальні аспекти, а й «оптику здоров’я» (як те, що ми робимо, допомагає суспільству й окремим людям), інтереси різних спільнот, нові безпекові виклики, інклюзивні чинники, екологічні технології тощо.

Водночас медіа та громадським активістам, які потребують інформації про плани, ресурси й об’єкти відновлення, відмовляють у спілкуванні. Значна частина опитаних журналістів наголошує на проблемах в отриманні відповідей від державних органів чи органів місцевого самоврядування.

Ще однією проблемою є закриті реєстри й засекречена інформація про бюджетні гроші. Наразі, коли з міркувань (або під приводом) національної безпеки значна частина публічної інформації засекречена, це створює ризики корупційних зловживань, зокрема, у сфері відновлення. Засекретити намагаються інформацію не лише про витрати на відбудову, а й про самі об’єкти інфраструктури, які його потребують, і потреби в ресурсах. 

Брак фахових комунікаційників — також проблема багатьох державних інституцій. Журналісти нарікають, що навіть новітні інституції часто тижнями не можуть підготувати відповідь на запит, ігнорують його чи відповідають відпискою. А відповіддю на критичні публікації може стати бойкот журналіста або медіа.

Також, хоча більшість ресурсів і уваги закономірно зосереджені в областях, де відбувались або досі тривають бойові дії і/або окупація, інфраструктурні й соціальні проблеми внаслідок російської агресії виникли на всій території країни. Тому важливо розширювати розмову про відновлення на всю Україну, а також за її межами, оскільки важливою аудиторією є біженці, які пов’язують із перспективами відновлення свої надії на повернення.

Що можуть зробити медіа, щоб покращити комунікацію про відновлення?

• збирати й аналізувати інформацію про перебіг процесу відбудову;
• фасилітувати, модерувати діалог стейкголдерів відновлення, а також працювати над зовнішнім моніторингом;;
• висвітлювати (не лише в межах грантів) проблематику відновлення і розширювати дискусії про відбудову на всі регіони, залучаючи навіть ті громади, які далеко від лінії фронту;
• розслідувати й викривати випадки корупції;
• наполягати на більшій відкритості органів влади й місцевого самоврядування, водночас не очікувати «ефективної комунікації від влади», а бути проактивними, налагоджуючи діалог між собою;
• висвітлювати та пропонувати як модель історії успішного партнерства у проєктах із відновлення — тут знадобиться журналістика рішень;
• усвідомлювати відповідальність за точність, правдивість і повноту матеріалів. Дискредитація процесу відновлення чи його поверхове сприйняття аудиторією, яка часто схильна до простих рішень і висновків, може негативно відобразитися на результатах.
• розвивати локальні ініціативи, які підтримують медійні громадські організації. Це дасть змогу підвищити прозорість роботи медіа.