Зараз у медіапросторі все більше матеріалів, які можна віднести до «журналістики толерантності»: репортажі із приватних реабілітаційних і соціальних центрів, інтерв’ю з людьми, які мають наркозалежність, людьми, які мають ВІЛ-позитивний статус, а також активістами, соціальними працівниками та представниками ЛГБТ+. Однією із проблем під час висвітлення цих тем є використання правильної лексики — інколи роль може зіграти навіть одне слово, яке несвідомо образить, дискримінує або продемонструє упереджене чи стереотипне ставлення до людини чи групи людей. 

Єдиного словника правильних термінів немає і часто потрібно моніторити тематичні ресурси  та стежити за тим, як пишуть колеги (зокрема за кордоном). Ми запитали про нюанси вибору лексики й термінології в контексті різних груп населення експертки з питань інклюзивності та безбар’єрності Ніни Мацюк і зібрали добірку джерел, якими можуть користуватися журналісти.

Про кого ми пишемо?

В українському інформаційному просторі часто вживають поняття «вразливі або чутливі групи населення». Згідно із законом України «Про соціальні послуги», до них належать особи або сім’ї, які мають найвищий ризик опинитися у складних життєвих обставинах. Наприклад, через війну, збройні конфлікти або природні катастрофи.

Інший термін, який журналісти мають розрізняти, — «складні життєві обставини» (СЖО). У законодавчих актах України визначають, що це ситуації, коли сім’ї або особи не можуть самостійно дбати про своє особисте й сімейне життя та брати участь у суспільному житті. Також до цих обставин можуть належати медичні проблеми (невиліковні захворювання, деякі форми інвалідності, реабілітаційний період, інвалідність), вікові особливості (неповнолітні, малолітні діти та літні люди), а також життєві звички, які не дають змогу особам дбати про себе самостійно.

Також в українському інфопросторі часто некоректно тлумачать слово «гендер». Гендер — це соціальні ролі, які приписують жінкам або чоловікам. Стать — це біологічні відмінності між чоловіком і жінкою. Довкола цього формуються стереотипні уявлення про те, якими мають бути чоловіки й жінки. Також може виникати проблема щодо опису ЛГБТ+ (розшифровується як лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні люди та ін.). Нерідко поширюються стереотипи й щодо СОГІ (сексуальна орієнтація/гендерна самоідентифікація). Так переважно в суспільстві, зокрема й медіа, побутують помилкові думки, що гендерну ідентифікацію або сексуальну орієнтацію можна змінити лише під впливом моди або трендів. За даними ВООЗ гомосексуальність є варіацією норми.

Сьогодні найактуальнішою є тема війни. Можуть виникати питання щодо того, як писати про військовополонених, і навіть як правильно називати «війну». Наприклад, неправильним формулюванням є «війна на Сході» й «війна на Півдні», оскільки Росія веде війну проти всієї держави. Цим терміном загроза применшується, а проблема здається локальною. Крім того, недоречним у цьому випадку є й сам прийменник «на» — правильно говорити «війна проти України» та «російсько-українська війна», де першою вказують країну, яка напала на іншу країну, а не «війна в Україні» та, відповідно, «українсько-російська війна». 

People first language («Спочатку людина»)

Якщо ви невпевнені, як правильно представити людину або назвати ту чи іншу категорію осіб, користуйтеся правилом people first language — «мова, в якій насамперед йдеться про людину». Це правило передбачає такі поради:

• уникайте мови ворожнечі й емоційних оцінок;
• використовуйте коректну термінологію;
• не підсилюйте стереотипи;
• дотримуйтеся нейтральності;
• не висміюйте, не засуджуйте, не критикуйте й не героїзуйте героїв.

Найважливішим принципом коректної лексики й комунікації є «спочатку людина». Експертка з інклюзивності та безбар’єрності Ніна Мацюк каже: якщо під час інтерв’ю співрозмовник просить називати себе іншим терміном, як-от «циган»/«циганка» (яке не є назвою національності), а не «людина ромської національності» (або прости «роми»), потрібно пам’ятати, що він не вирішує за всю групу, до якої належить. Тому Мацюк наголошує, що ці терміни не коректні і їх не треба використовувати. Водночас якщо герой наполягає на конкретному терміні й редакційна політика медіа, для якого журналіст пише текст, дозволяє це, то такі терміни можна використати в цитаті з додаванням відповідного дисклеймеру.

Якщо йдеться про небінарних людей, варто уточнити особисто, які займенники (він/вона/вони) можна використовувати щодо конкретної особи.

Хто формує лексику?

У відповідь на наш запит Міністерство освіти й науки України пояснило, що на державну рівні формуванням лексики займається Національна комісія зі стандартів державної мови. Вона напрацьовує й затверджує стандарти державної мови, зокрема правопис і зміни до нього. Під час роботи комісія враховує пропозиції й висновки Інституту української мови Національної академії наук та інших наукових й освітніх установ.

«Будь-яка мова жива, вона розвивається і змінюється. Наприклад, колись в Україні не було слова “промінь” — його вигадала Леся Українка. Також тепер у вжитку слова іншомовного походження, яких раніше не було. Кожен використовує ті слова, які є зручними, органічними та зрозумілими для нього», — пояснює Мацюк і додає, що еволюція прав людини показує: раніше використовувалися слова, які не демонстрували повагу та гідність людини. Проте світ змінюється й питання права людини стають все більш актуальними. Мова реагує на це, тому терміни, які характеризують або описують людей, змінюються. 

На її думку, це пов’язано з тим, що з’явилися профільні організації, що представляють інтереси конкретних груп осіб. Такі ініціативи адвокатують права й адекватне ставлення до різних людей, вивчають і проводять дослідження й безпосередньо контактують із вразливими групами. Це, зокрема, потім відображається і в термінах, які не мають зневажливого підтексту під собою.

Як приклад, експертка згадує, що раніше людей з інвалідністю називали «інвалід», що не відповідає базовим правилам недискримінаційної мови (спершу людина, а потім наявність інвалідності). Крім того, каже Мацюк, у суспільстві людей з інвалідністю довго сприймали лише за ознакою, що й означає термін «інвалід». Багато профільних організацій, фахівців і фахівчинь порушували це питання. У грудні 2017 року депутати Верховної Ради підтримали законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміна “особа з інвалідністю” та похідних від нього». У січні 2018 року президент України підписав закон, який прибрав з українського законодавства та вжитку терміну «інвалід». 

Також раніше для позначення різних ступенів «розумової відсталості» в медицині використовували такі терміни як «дебіл», «імбецил», «олігофрен», «ідіот». З часом люди почали використовувати ці слова як образливі. Після реакції ці терміни замінили. Згодом переназвали й збірний термін для таких розладів на «інтелектуальне порушення» або «порушення інтелектуального розвитку» (не «розумова відсталість»). 

Де шукати правильну термінологію? 

Ніна Мацюк радить послуговуватися «Довідником безбар’єрності», який містить терміни, сформовані експертною  спільнотою. Експертка пояснює, що це перший та єдиний продукт, який збирає всі норми коректної лексики. Над ним працювала низка експертів, спеціалістів і фахівців із різних сфер. Крім того, це продукт із відкритим вихідним кодом (користувачі можуть адаптувати й поширювати програму). Його ініціювала перша леді Олена Зеленська. Тому, каже Ніна, це єдиний чинний документ, презентований на державному рівні. Також є різні профільні українські й закордонні посібники.

Також у квітні 2024 року Міністерство цифрової трансформації представило «Гайд безбар’єрних подій». До нього ввійшов словник термінів як правильно звертатися до людей із різними формами інвалідності чи людей старшого віку. Пояснили також значення деяких технічних термінів, як-от тактильна навігація, пандус і розумне пристосування.

ЛГБТ

• Висвітлення теми ЛГБТ+ — рекомендації від ГО «Інсайт». 
• Словник коректної ЛГБТ-термінології від ІМІ та Всеукраїнської благодійної організації «Точка опори».

Хвороби

• Посібник організації БО TBpeopleUkraine, що опікується питаннями протидії епідемії туберкульозу в Україні «Що журналістам треба знати про туберкульоз».

Війна й військові

• Поради від Міністерства внутрішніх справ України й Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими щодо комунікації теми військовополонених.

Інші чутливі теми

• Рекомендації від ІМІ про те, як писати про самогубства.
• Також журналісти можуть послуговуватися посібником від ГО «Центр «Соціальна Дія»