24 липня відбулася презентація «Методичних рекомендацій з висвітлення в медіа гендерної рівності, запобігання насильству, проявам сексизму та гендерних стереотипів». Нацрада подала свої пропозиції до документа, який розробило Міністерство культури та інформаційної політики України у співпраці з інститутами громадянського суспільства й партнерами з розвитку.

Рекомендації напрацювали в межах «Концепції комунікації у сфері гендерної рівності». Методологічні рекомендації також можна розглядати як підґрунтя для майбутніх кодексів, які ухвалюватимуть органи спільного регулювання. 

Методичні рекомендації доступні для завантаження.

Запобігання гендерним стереотипам та сексизму

Медіа можуть як перешкоджати, так і прискорювати структурні зміни для досягнення гендерної рівності. 

Медійникам варто подавати інформацію з дотриманням збалансованого представництва жінок і чоловіків, шукаючи експерток і фахівчинь з тих тем, в яких жінки представлені несправедливо менше. Зокрема у військовій справі, армії, політиці, економіці тощо.

Норми поведінки, зовнішній вигляд або певні професії не залежать від статі. Тому недоречно зосереджуватися на цьому, коли йдеться про виконання професійних обов’язків. Це ж стосується релігії, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, національності, расової приналежності, громадянства, інвалідності, соціального та сімейного стану.

Варто уникати поширення контенту, який сприяє або може сприяти сексуалізації чи об’єктивації жінок і чоловіків. Не треба послуговуватися застарілими стереотипними образами жінок на кшталт: «жінка-берегиня», «жінка-барбі» або «жінка — слабка стать». Також медіа рекомендують уникати коментування зовнішності: акцентів на одязі, зачісці, макіяжі або ж питань, чи є в них час на сім’ю, ведення господарства. 

Також недоречним є згадування про жінок крізь призму дружин відомого чоловіка.

Натомість рекомендують більше приділяти увагу темам прав жінок, гендерної рівності, проблематиці домашнього та сексуального насильства, представленості жінок у політиці, спорті, військових спеціальностях та процесах відновлення України.

Висвітлення насильства

Під час висвітлення тематики домашнього насильства треба розрізняти та повідомляти аудиторію про різні форми насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне. У текстах також слід зазначати контакти й адреси допомоги постраждалим і супроводжувати матеріали фаховими коментарями правозахисних організацій та експертів.

Варто зменшити надмірну сенсаційність при подачі інформації: не використовувати стереотипні заголовки та не супроводжувати текст разючими фотографіями чи ілюстраціями. Також потрібно наголошувати на факті скоєного злочину, а не на його деталях та емоціях постраждалої особи. Медіа мають дбати про її конфіденційність, зважати на ризики повторної травматизації. 

Рекомендації висвітлення СНПК 

СНПК — сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом.

Журналістам та іншим суб’єктам у сфері медіа варто керуватися Глобальним кодексом поведінки щодо збору та використання інформації про систематичне сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (Кодексом Мурад).

У кодексі наводять стандарти безпечного, ефективного й етичного збирання та використання інформації про постраждалих від СНПК.

Серед загальних принципів:

• Вбачати передусім особистості в людях, які пережили сексуальне насильство.

Безпека, здоров’я та гідність осіб, які пережили сексуальне насильство, мають бути пріоритетними для журналістів. Треба розуміти ризики та наслідки для осіб, які пережили сексуальне насильство, та їхнього оточення, які можуть виникнути в результаті контакту з медіа. Це може бути повторна віктимізація, репресії, стигматизації, фізичні, онлайнові, інформаційні та правові ризики, ризики для безпеки комунікацій. 

• Поважати право осіб, які пережили сексуальне насильство, на контроль та автономність.

Не можна звертатися без завчасного попередження до осіб, які пережили сексуальне насильство. Неприпустимим є поширення інформації про свідчення потерпілих або свідків таких злочинів із зазначенням імен, місця події та інших деталей. 

Проводити інтерв’ю можна тільки у випадку прямої згоди такої особи та роз’яснення всіх потенційних ризиків і наслідків. Якщо є побоювання, що це повторно травматизує постраждалу особу, то варто відмовитися від безпосереднього інтерв’ю. Натомість можна записати розмову  із психологами, юристами, соціальними працівниками. 

Водночас особам, які пережили сексуальне насильство, потрібно дати чітко зрозуміти, що вони можуть у будь-який момент припинити взаємодію з журналістами та не відповідати на будь-які окремі запитання. 

• Бути відповідальними та зберігати доброчесність.

Не можна задля сенсацій експлуатувати осіб, які пережили сексуальне насильство. Неприпустимо вдаватися до витягування інформації, маніпулювання, експлуатації, знущання або домагання.

• Створювати користь, або не робити взагалі.

Зокрема, варто збирати інформацію з інших джерел, а не тільки від потерпілих, щоби уникнути повторної травматизації та ризиків для їх безпеки. 

Також треба звернути увагу на протокол ГО «Сема Україна» — організації, що об’єднує жінок в Україні, які пережили СНПК. Він базується на порадах Media Engagement Protocol / Dr. Denis Mukwege Foundation і досвіді постраждалих від СНПК. Серед іншого у протоколі йдеться, що журналісти та журналістки мають:

• Усвідомлювати, що постраждалі можуть зіткнутися з ризиком для себе, сім’ї, родичів або знайомих через появу в медіа. Тому журналісти мають завжди повідомляти, як публікуватимуться фотографії, аудіо та / або відео та з якою метою.
• Переконатися, що постраждалі поінформовані про те, що фотографії та імена можуть бути оприлюднені та видимі у всьому світі протягом необмеженого часу. Тому необхідна згода постраждалих на розкриття інформації, яка їх ідентифікує.
• Переконатися, що постраждалі повністю розуміють результат оприлюднення. 
• Узгоджувати фотографування / знімання осіб віком до 18 років, які пережили СНПК, з їхніми батьками або особами, які їх замінюють. Це ж стосується й опитування неповнолітніх дітей. Водночас під час публікації будь-яких матеріалів із зображенням дітей, треба приховати їхні обличчя та / або особисті дані, які можуть їх ідентифікувати
• Дозволяти особам, які пережили СНПК, мати з собою «третю сторону». Наприклад, співробітника, знайому особу, когось із рідних або іншу особу, якій вони можуть довіряти під час інтерв’ю.
• Уникати осудливої мови. Наприклад, «секс» не можна використовувати при описі зґвалтування, нападу чи іншої форми сексуального насильства. Слово «жертва» не вживається, оскільки воно має негативний характер певного «вироку» людині. Також важливо уникати прямих чи непрямих звинувачень людей, які пережили ці події.
• Переконатися, що вони не чинять тиск на постраждалих, змусивши їх розкрити інформацію про досвід насильства.

• Забезпечити комфорт для постраждалих під час інтерв’ю. При появі ознак емоційного стресу, плачу, неспокою, відстороненості, пасивності, спалахів гніву необхідно запропонувати перерву або припинити інтерв’ю.