Щодня міжнародні медіа публікують сотні матеріалів про Україну, але не всі з них варто сприймати як правдиві за замовчуванням. Також не всі ці видання поширюють проукраїнські погляди.
Антон Семиженко — керівник англомовної редакції «Бабеля». Одним із його робочих завдань є огляд іноземних медіа. Він моніторить десятки публікацій, в яких є згадки про Україну, й відбирає їх для публікації на сайті «Бабеля». У межах курсу «Новинна журналістика» від Kyiv Media School Семиженко поділився порадами, як працювати з англомовними виданнями й розрізняти якість інформації в цих джерелах.
Що «good», а що «bad» у закордонному медіапросторі
Антон Семиженко поділився добіркою іноземних англомовних видань, яким редакція «Бабеля» довіряє:
- The Economist;
- The New York Times;
- The Washington Post;
- The Guardian;
- Bloomberg;
- Forbes;
- The Times;
- Financial Times;
- Business Insider;
- The Independent;
- The Wall Street Journal;
- Le Monde;
- El Pais;
- Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ).
Керівник англомовної редакції «Бабель» розповідає, що намагається не пропускати матеріали The Economist про Україну. Адже це авторитетне британське видання, яке існує майже 200 років. Воно має власний дослідницький підрозділ і проводить ґрунтові дослідження. Також у The Economist є власні джерела серед політиків і навіть у Генштабі ЗСУ. Тому з погляду впливу й репутації їм можна довіряти.
Коли Семиженко робить огляд іноземних медіа, то залишає вибірку з 10 публікацій, які варті уваги. Зазвичай це матеріали від The New York Times, The Washington Post, рідше The Guardian чи Bloomberg. The Guardian — британське видання лівого спрямування, яке є проукраїнським. Їхній кореспондент в Україні Люк Гардінг написав книгу про російсько-українську війну. Гардінг намагається зануритися якомога глибше в життя в Україні, тому «Бабель» довіряє його публікаціям.
Bloomberg — бізнесове видання, яке нерідко пише про фінансову частину війни. Наприклад, про те, як нині живе економіка України, або куди виділяють іноземні кошти. Тому якщо редакція «Бабеля» шукає відповіді на питання щодо економіки під час війни, то на сторінках Bloomberg переважно знаходить хороший огляд. Американський Forbes часто публікує матеріали про військові технології, які використовують в Україні. Фінансове медіа Financial Times також подібне до Bloomberg. Проте варто звернути увагу, що їхній кореспондент в Україні Крістофер Міллер опублікував специфічну серію матеріалів про те, як Україна стає «правою» державою, бо тут більшає прихильників націоналізму, націонал-соціалізму й фашизму.
На сайті National Public Radio (NPR) варто звертати увагу на репортажі, аналітику, інтерв’ю.
Медійник згадує про The Independent — авторитетне британське медіа, що нерідко пише про Україну, та The Wall Street Journal — фінансове медіа, яке публікує матеріали, наприклад, про зерновий коридор в Україні.
Також видання POLITICO, за словами Семиженка, — свіже повітря у світі політичної журналістики США і Європи. Зараз воно належить німецькому видавцю й активно пише про Україну. Редакція має багато джерел у Білому домі, Конгресі, Пентагоні та інших урядових відомствах. Тому пише залаштункові речі про політичні справи. Наприклад, вони опублікували текст про те, як у квітні республіканці нарешті розблокували допомогу Україні на 61 млрд.
Серед європейських видань «Бабель» довіряє Le Monde — це одне з найбільших видань Франції, що активно пише про міжнародну повістку й зокрема про Україну, та El País — авторитетне іспанське видання.
З польських медіа Семиженко обирає видання Gazeta Wyborcza, OKO.press або Polityka — ліберальне видання, яке працює за принципом британського The Economist. «Ми намагаємося відстежувати те, що пишуть вони, якщо нам потрібна аналітика і якщо ми хочемо зрозуміти щось без хайпу та політичної приналежності. Це все ліберальні видання», — каже експерт. До видання Rzeczpospolita медійники звертаються, щоб зрозуміти думки ближче до позиції польської соціально-консервативної партії «Право і справедливість» — тобто партії президента Польщі Анджея Дуди.
Нерідко в іноземних медіа трапляються новини, яких в українських медіа не було, але вони важливі з регіональної або галузевої перспективи. Наприклад, є цікаві публікації на спеціалізованих сайтах про армію та військову справу. Нішевий сайт Defense One регулярно пише про новітні технології на полі бою, які використовують і під час війни в Україні. Видання про військово-морський флот Naval News та сайт War on the Rocks часто публікують коментарі від військових експертів, зокрема від Майкла Кофмана, який часто буває на фронті в Україні.
«Кофман — один із найкращих у світі військових експертів, і він дуже багато знає про російсько-українську війну. Я намагаюся не пропускати подкаст Кофмана Russia Contingency. Там чимало цінного аналізу, навіть якщо немає якихось фактів, про які я раніше не чув. Зокрема, з більш широкої перспективи, тому що тут ми по-іншому це сприймаємо», — ділиться Семиженко.
Аналітична платформа Royal United Services Institute (RUSI) — Королівський інститут об’єднаних служб. Ресурс збирає інформацію, що може бути корисною війську Великої Британії.
«Там є кілька аналітиків, зокрема Джек Вотлінг, який дуже добре розбирається в українській ситуації. Інші аналітики до того висвітлювали війни десятки років. І тому там дуже добра експертиза. І, мабуть, найкращі звіти, які я читав про російську війну в Україні», — каже редактор.
У «чорному списку» Семиженка видання, яким він не радить довіряти:
- Responsible Statecraft;
- The National Interest;
- Breitbart та інші сайти праворадикалів;
- South China Morning Post.
Суперечливий Інститут Квінсі керує медіа під назвою Responsible Statecraft, яке поширює в англомовному контексті проросійські погляди. Американське видання The National Interest публікує матеріали різного штибу, але фактично намагається просунути ідею того, що Україні варто рухатись до миру.
Медіа Breitbart публікує неперевірену й неправдиву інформацію зі своєю аджендою. Їхній порядок денний стосується того, що варто припинити допомагати Україні.
Також окрема ніша — китайські англомовні медіа. Тут варто пам’ятати, що в Китаї, як і в Росії, вільних медіа не існує. Медіа South China Morning Post формально працює в Гонконзі, але належить корпорації Alibaba, яка частково належить уряду Китаю. Тому на сторінках видання можна знайти колонки, які просувають ідею того, що китайський план — найкращий план миру для України.
«На жаль, більшість цих медіа подають інформацію викривлено значною мірою через те, що їхня авдиторія та їхні власники симпатизують Путіну», — ділиться керівник англомовної редакції «Бабеля» Антон Семиженко.
Він також згадує про медіа, які публікують дивні або специфічні погляди. Наприклад, видання The Hill, яке нерідко читають впливові політики, публікують колонки, які пропагують припинення допомоги Україні чи ідеї замороження війни в Україні.
Видання Foreign Affairs із матеріалами щодо закордонних справ також популярне серед дипломатів. Проте в ньому експерт Річард Хаас пише матеріали про можливість мирного договору в Україні: «Хаас з’являється завжди, коли в Україні більше проблем, ніж зазвичай, і каже: “Усе повоювали, якось воно вже буде, потім розберемося з гарантіями безпеки й з НАТО, давайте зараз “миритися”».
Поради під час роботи з іноземними виданнями
Звертайте увагу на контекст
Антон Семиженко радить не сприймати матеріал окремо від видання чи країни походження. Адже:
- Країна може бути вороже налаштована до України, дружня до Росії, скептична щодо Заходу. Видання йде за вподобаннями читачів.
- Видання може належати державі, а держава — просувати свій інтерес.
- Видавцем може бути громадська організація чи аналітичний центр зі своїми донорами.
- Медіа може хайпувати, перебільшувати, видавати бажане за дійсне.
- Колумніст може скористатися майданчиком для просування своїх необ’єктивних тез.
«Не варто забувати, що є клікбейтні медіа, які використовують російсько-українську війну і взагалі тему України як джерело кліків для себе. Як сказав наш колумніст і військовий Павло Казарін: “Їхній ворог не Росія. Вони борються не проти Росії, а за кліки”. В іноземних виданнях теж є маніпуляції й вони інколи драматизують», — пояснює Семиженко.
Наприклад, таблоїди The Sun або The New York Post часто публікують хайп, який не має стосунку до реальності, й не намагаються глибше копати інформацію.
Довіряйте, але перевіряйте
За словами медійника, іноземні медіа можуть помилятися не навмисно, а через людський чинник. Цьому є кілька пояснень:
- Журналіст може мати завдання писати про Україну щодня й це може впливати на якість матеріалів.
- Журналісти часто мають чимало стереотипів і хибних уявлень
- про Україну.
- Вони можуть не так витлумачити заяви українських джерел, хибно читати цифри, карти тощо.
- Медіа можуть цитувати людей, дискредитованих в Україні.
«Коли журналісти, які не бували в Україні, пишуть про неї здалеку, то їм здається, що тут суцільні руїни. Що люди готують собі їжу на багаттях і постійно блекаути. Так було 2022–2023 року, коли вони приїжджали сюди і дивувалися, що війна буває не такою. У них є певний стереотип війни, який вони накладають на Україну. І це теж варто враховувати», — додає медійник.
Для західних медіа важливий інститут репутації. Там видання існують сотні років, тому для них важливо давати перевірені факти та зберегти довіру читачів. Але навіть перевірені джерела можуть помилятися, наприклад, умовний Bloomberg може опублікувати інформацію зарано або некоректно.
Антон Семиженко радить довіряти медіа, якщо ви не відчуваєте маніпуляцій у матеріалах. Це перший чинник на який варто звернути увагу. Також покликання на першоджерело передає відповідальність за інформацію конкретному медіа, яке це опублікувало.
Інколи заради перевірки фактів доводься платити оперативністю.
«Іноді ми можемо назвати прізвище свого джерела, іноді ні. Але якщо немає певності й ви відчуваєте, що авторитетність інформагентства під питанням. Якщо в нас є сумніви в цій інформації, то доводиться почекати й витратити або час на особисте підтвердження, або подивитися, поки воно з’явиться ще десь, і лише тоді публікувати», — наголошує Семиженко.
Ресурси для моніторингу іноземних новин
Для початку керівник англомовної редакції «Бабель» радить використовувати Google News — агрегатор новин від Google, який збирає, сортує й показує найактуальніші новини з різних джерел. Він використовує алгоритми для відбору популярних та релевантних статей, аналізуючи сотні новинних сайтів у режимі реального часу. Google News допоможе медійникам підібрати всі актуальні публікації про Україну, які опублікували протягом останньої доби від часу пошуку.
Можна налаштовувати мову видань, які вам потрібні.
«Наприклад, якщо ви шукаєте щось у Польщі, ви можете або зайти на польські пошуковики, подивиться ключові слова, які вас цікавлять. Або зробити це в Google. Також можна вести в пошук одразу кілька слів, які стосуються вашого пошукового запиту», — пояснює редактор.
Наприклад, якщо ви пишете про протести польських фермерів, то можна шукати публікації за ключовими словами — за персоналіями, популярному гаслу, назві прикордонного пункту тощо.
Також медійник згадує про Google Alerts — безплатний сервіс від Google, що дає змогу відстежувати згадки та ключові слова або фрази в інтернеті. Коли з’являється новий контент, що містить задані вами слова, Google надсилає сповіщення на вашу електронну пошту. Так медійники можуть зробити для себе своєрідну розсилку на будь-яку тему.
Загалом Семиженко радить підписатися на розсилки іноземних видань, які є топовими у потрібних вам країнах. Під час відбору розсилок журналісти мають звертати увагу на тематичні спрямування: «Якщо ви пишете про бізнес більше, то варто моніторити бізнесові медіа Bloomberg, Financial Times, The Wall Street Journal і Business Insider. Цього точно вистачить. Ви будете бачити новини з економіки, які іноді можуть бути для вас релевантними».
