Медіаресурс «ГЛУЗD» із Івано-Франківщини 2023 року організував свій читацький клуб. Проєкт, що виник з ідеї спільного заняття для команди, нині об’єднує 89 людей у Коломиї та 87 — в Івано-Франківську. Учасники обирають книгу шляхом голосування й наприкінці місяця зустрічаються для обговорення вражень після прочитаного.
Яку літературу обирають та як комунікують у «Клубі людей із глуздом», нам розповіли співзасновниця й головна редакторка медіа «ГЛУЗD» Оленка Гелетюк і журналістка Ірина Блаженко.
Ідея створення читацького клубу
Читацький клуб вирішили створити спочатку для команди. Усі в редакції люблять книги, а журналістка Ірина Блаженко ще й веде свою авторську колонку «BOOKлет для читанутих».
«Колонка з’явилася наприкінці 2021 року, коли мені запропонували час від часу дописувати про те, що я читаю, ділитися враженнями та рекомендаціями. Я не можу сказати, що була якась загальна умова вибору тієї чи іншої книжки для відгуку, але зараз проглядаючи цю колонку, я розумію, що вона дає нам змогу знайомитися з контекстами різних періодів. Наприклад, “За Перекопом є земля” — це книга з дуже важливим контекстом, що наче латка покриває брак знань про караїмів — корінне населення Криму. Нині як колонки я публікую відгуки на книги, які ми читаємо в клубі», — розповідає журналістка Ірина Блаженко.
Ідея читацького клубу виникла як своєрідний тимбілдинг і перезавантаження поза роботою.
«Ми вибралися в гори святкувати одночасно п’яту річницю створення «ГЛУЗDу» та День журналіста. У “Хаті-Майстерні” влаштували перше обговорення. Нас було четверо: троє журналістів, одна з них Іра-модераторка, і я — редакторка. Тобто ми разом вибралися й обговорили там першу книжку «Хто ти такий?» Артема Чеха, за яку проголосували в чаті разом», — говорить головна редакторка медіа «ГЛУЗDу» Оленка Гелетюк.
За словами головної редакторки, формат обговорення вийшов дуже атмосферним. Тож вирішили раз на місяць вибиратися в «Хату-Майстерню» та влаштовувати читацькі обговорення.
Пізніше медійниця на своїй Facebook-сторінці запитала в читачів, чи є у Коломиї читацький клуб, до якого можна було би долучитися, але його в місті не виявилося.
«І в коментарях я зустріла тільки відповіді на кшталт: “Здається, немає, але я би долучився, якщо що, то пишіть”. Наш принцип роботи — коли немає, то створюємо. Тож ми вирішили створити читацький клуб», — каже Гелетюк.
Як зібрали авдиторію та які правила клубу?
Улітку 2023 року редакція анонсувала читацькі зустрічі в соцмережах «ГЛУЗDу». У спеціально запущеному чаті створили першу добірку для голосування.
Для учасників клубу «прописали» деякі правила, зокрема, читають тільки українських авторів. «Це персонально для мене дуже важливо. Адже я заклала місію закохати людей в українську літературу, позбавити сили тезу про те, що вона не цікава, законектити наново читачів із книгами», — ділиться Ірина Блаженко.
«Ми не читаємо взагалі російських авторів чи російською мовою. Наступну книжку вибираємо в перших числах місяця. Добірку для голосування переважно складає Іра, але читачі також можуть її доповнювати своїми рекомендаціями чи побажаннями», — додає Оленка Гелетюк. Учасники чату протягом доби вивчають покликання на книжки й анотації до них і голосують.
Який формат зустрічей?
Традиційно десь 28 числа щомісяця збираються у Коломиї й 30 чи 31 — в Івано-Франківську або навпаки. Місце — незмінне.
«У Коломиї ми зустрічаємося в кав’ярні “Кабінет” або “Букініст”, де наша читачка є співвласницею Цільова аудиторія цих кав’ярень — це теж люди, які читають», — розповідає Гелетюк.
Через кілька місяців після заснування клубу в Коломиї редакція запропонувала створити читацький клуб представникам книгарні Vivat в Івано-Франківську. Так виник «Клуб людей із глуздом».
«Чому така назва? Тому що ми вважаємо, що люди, які читають, — це мислячі люди, люди з глуздом, які створюють нові сенси. За спостереженнями, до нас на обговорення приходять переважно лідери громадської думки. Це люди, які є менеджерами якихось проєктів, режисери, актори, бізнесмени. І насправді це дуже приємно», — каже Оленка.
Друга причина, чому «Люди з глуздом» — це ті люди, які створюють порядок денний в країні, в регіоні, у своїх містах. Це краплинки, які формують океан громадянського суспільства.
Модераторкою клубу виступає Ірина Блаженко.
«Я роблю заготовки й план обговорення, хоча рідко вдається його дотримуватися. Але я помічаю, що зазвичай дуже добре давати людям можливість просто говорити та слухати їхні тези. У цій вільній і невимушеній розмові виходить завжди дуже змістовне обговорення, й у нас немає ступору», — говорить про зустрічі клубу Ірина.
Оленка Гелетюк також підтверджує, що Ірина як модераторка ставить початкові питання, але дуже часто обговорення набирають неочікуваних обертів. Розмова завжди починається з того, що кожен ділиться враженнями про книгу.
«І дуже часто це задає свій темп, тому що людина може сказати щось таке цікаве, що розвине думку в когось іншого. Люди відповідають на питання, поки діляться своїми враженнями. Тобто це як живий організм. Він не рухається за якимось графіком, сценарієм, інструкцією», — додає Гелетюк.
Які книги читають?
Інколи перечитують твори зі шкільної програми — «Невеличку драму» й «Місто» Валеріана Підмогильного, «Сад Гетьманський» Івана Багряного — й оцінюють їх із іншим рівнем знань, досвіду та свідомості.
«Те, що писав Багряний, актуально тепер у контексті нашої війни.
І дуже багато таких речей паралелей, глибоких і важливих, які підіймаються на поверхню під час прочитання й обговорення», — розповідає Оленка Гелетюк.
Також до списку додають твори сучасних українських письменників — «Інтернат» Сергія Жадана, «Дім для Дома» Вікторії Амеліної, «Радіо Ніч» Юрія Андруховича, «За перекопом є земля» Анастасії Левкової.
Ми читаємо тексти, які змушують думати, які про цінність.
За словами Ірини Блаженко, у лютому клуб у Коломиї читає вже восьму книгу, але зустрічей та обговорень було більше. Наприклад, «Дім для Дома» Вікторії Амеліної та «Танго смерті» Юрія Винничука двічі обговорювали на офлайн-зустрічах й онлайн.
«Найкраще обговорювався “Інтернат” у Коломиї, дуже круто обговорювався “Радіо ніч”, “Непрості”. У Коломиї це просто був фурор. Я думала, що нас уже виженуть з кав’ярні. Так ми голосно обговорювали, так нас було багато, і дівчата вже хотіли закриватися, а ми ніяк не могли завершити й навіть під кав’ярнею стояли й ще це обговорювали», — згадує Гелетюк.
Івано-франківський клуб у лютому вибирав книгу з добірки письменників родом з Івано-Франківщини, а на березень запланована феміністична література.
«Мені складно сказати, які книги набирають найбільше обговорень, але є відгук на всі книги, які ми читаємо. Й це дуже тішить. Хоча можу виокремити обговорення “Непростих” Тараса Прохаська. Загалом це досить специфічний твір, який потребує дуже вдумливого й глибокого занурення. І там було про що поговорити. Ми в лютому будемо читати його в івано-франківському клубі і я маю надію, що вона матиме такий відгук, як і від коломийських читачів», — додає Ірина.
Як ідея читацького клубу вплинула на розвиток самого медіа?
За словами головної редакторки, на зустрічі коломийського клубу майже завжди приходять одні й ті ж люди, яким цікаво, хто що думає про книжку місяця.
«Це дуже круто показує, що читати літературу — це одне, і це цікаво, і це однозначно розширює світогляд. Але коли ти це обговорюєш з людьми, які мають різний досвід, різні погляди, зокрема, літературні, філософські, то ти цю книжку досліджуєш для себе значно глибше. Тобто ці клуби створюють якийсь такий зв’язок. І це дуже крута річ, яку неможливо описати словами. І мені найбільше подобається це в клубі», — ділиться Оленка Гелетюк.
Медійники розповідають, що після запуску клубу авдиторія стала лояльнішою та почала активніше взаємодіяти з «ГЛУЗDом». Наприклад, збільшилася активність у соцмережах — активні члени клубу частіше поширюють там тексти видання. Серед відвідувачів читацьких зібрань є постійні читачі, й це підсилює бренд.
«І зараз вони таки бачать нас офлайн, це радісно і для них, і для нас. Плюс ми завжди можемо їх запитати про фідбек щодо “ГЛУЗDу”. Це впливає на розвиток видання», — говорить Оленка Гелетюк.
Що буде далі
«Книжкові клуби — це одне з найкращого, що з нами сталося 2023 року. Те, що ми могли зібратися, поспілкуватися, обмінятися думками в такій дуже теплій, камерній атмосфері. У нас не було жодних конфліктів чи непорозумінь, тож дуже приємно зустрічатися з цими людьми й бути причетним до цього клубу», — додає Гелетюк.
У планах команди — запровадити онлайн-формат, щоб до обговорень могли долучитися люди, які перебувають за кордоном. Але і офлайн-зустрічі не мають втрачати свою цінність.
«Часто так складається, що люди, які дуже хочуть обговорити, не встигають на офлайн-обговорення. І ми так уже один раз зробили повторне обговорення офлайн, а один раз зробили додаткове обговорення онлайн, щоб люди могли долучитися. Ми будемо досліджувати й опитувати аудиторію, скільки людей за кордоном взагалі зараз є і скільки з них готові ходити на онлайн-зустрічі», — каже Оленка Гелетюк.
Вона зазначає: в українській літературі стільки цікавих книг, що не вистачить життя це все перечитати, тому планів у членів клубу багато.
Одна з читачок створила чат, в якому люди можуть обмінюватися книжками. Тому редакція планує заохочувати цю ініціативу.
Поради для медіа, які планують створити свій читацький клуб
Медійниці радять почати з простого — запитати в соцмережах, чи є в авдиторії медіа запит на читацький клуб. І якщо буде відгук, то можна зв’язатися з людьми, які готові долучитися. Створити окремий чат і розпочати спілкування на книжкову тематику, вибір книг, призначити дати й місця зустрічі для обговорення.
«Однозначно це позитивно вплине на медіа, тому що люди, які його творять, побачать очі людей, які вже читають це медіа або почнуть читати. Медійники будуть упевненішими в тому, що вони роблять, матимуть можливість поспілкуватися зі своїми читачами, поставити їм запитання, можливо, залучити до генерування ідей», — розповідає Оленка Гелетюк.
Ірина Блаженко погоджується, що це чудова можливість побачити свого читача й навіть залучити нову авдиторію.
«Це загалом гарна репутаційна штука для медіа — мати свій читацький клуб. Я б радила будувати клуб навколо якоїсь цілі. Наприклад, у нас це популяризація української літератури й письменників, популяризація недооцінених авторів, чиї роботи не мали великого розголосу. Я би порадила робити тематичні читання. Хорошим правилом було долучити учасників клубу долучатися до вибору книги», — додає журналістка.
Раніше ми публікували кейс, як іспанська газета El País гуртує спільноту через читацький клуб
