Українські медійники працюють під впливом різних інформаційних викликів, тому саморегуляція має стати інструментом для збереження довіри авдиторії та якості роботи. Наскільки журналісти розуміють поняття «саморегуляції» та обізнані з цим механізмом?
На ці питання відповідає дослідження Комісії з журналістської етики, присвячене аналізу знань і виявленню ключових проблем щодо саморегуляції журналістської спільноти.
Методологія опитування
Комісія з журналістської етики (КЖЕ) провела опитування з 1 до 26 вересня 2024 року 142 журналістів, медійних працівників, студентів та викладачів медійних спеціальностей у закладах вищої освіти. Анонімний опитувальник заповнили 91 жінка й 50 чоловіків, ще одна людина відмовилася відповідати на запитання про свою стать.
65 % працюють у медіа або займаються журналістикою, 21 % — викладає, ще 16 % — навчаються. Майже всі респонденти мають стосунок до сфери медіа
Опитування охопило всі регіони України, крім окупованого Криму й Луганської області. Учасники заповнювали анонімну онлайн-анкету.
Обізнаність щодо Кодексу журналістської етики
Більшість медійників вважають відповідальність журналістів перед авдиторією важливою й обов’язковою. 95 % опитаних знають про Кодекс етики українського журналіста. З них 61 % добре знає зміст кодексу й постійно використовують його на практиці, 34 % — знають про існування кодексу, але не дуже знайомі з його змістом. П’ятеро із семи опитаних, які зазначили, що не знають про існування кодексу, — працівники медіа, інші двоє — студенти, які вивчають журналістику.
77 % про Кодекс дізналися «через самоосвіту й особистий інтерес до теми журналістської етики», 23,3 % від викладачів, 14 % від колег.
Загалом експерти зробили висновок, що лише дві третини опитаних знають про зміни законодавства щодо медіа, а третина — що дізналися про це з опитування. Водночас 80 % опитаних хотіли б отримувати роз’яснення щодо положень кодексу, і тільки 20 % цього не потребують. Медійники також відповіли, в якій формі вони б хотіли дізналися про «приклади практичних випадків».
.
Як визначають поняття «саморегуляція»?
Під час опитування Комісії з журналістської етики із чотирьох варіантів визначення «саморегуляції у медіа» медійники обрали:
- 87 % — «Професійні та етичні засади журналістської професії, добровільне дотримання яких підвищує якість інформації й довіру авдиторії, унеможливлює маніпуляції й порушення людських прав, демонструє відповідальність автора та редакції за контент та захищає авдиторію»;
- 9 % — «Єдина цивілізована альтернатива надмірному регулюванню з боку держави, прийнята у країнах з усталеною демократією»;
- 3,5 % — «Правила, яких варто дотримуватися, щоб не потрапити у скандал чи не отримати судовий позов»;
- варіант «Додаткові обмеження, що ускладнюють роботу журналіста» не обрав ніхто.
На думку опитаних, саморегуляція в медіасередовищі надає:
- знання й дотримання стандартів і правил;
- підвищення професійного рівня і якості контенту;
- більшу відповідальність журналістів і медіа;
- завоювання і збереження довіри авдиторії.
Деякі вбачають силу саморегуляції медіа у «Швидкій реакції на порушення», «Спроможності медіа впливати на правила гри в державі», «Можливості розв’язання конфліктів всередині колективу», «Збереженні редакційної незалежності», «Дотриманні редакційної політики», «Відстеженні наслідків звернень».
91 зі 142 респондентів відповіли на питання, що саме у практиці саморегуляції є для них найбільш проблемними чи незрозумілим. Частина відповідей є надто лаконічними: «чіткі кордони», «це все в процесі», «фактчекінг», «проблемним», «пропаганда», «принцип дії та наслідки», «білий шум навколо правдивої інформації», «все зрозуміло», «нам нав’язують певні наративи», «законодавство», «показники ефективності», «як воно працює на практиці».
Після відповідей медійників експерти виокремили кілька ключових проблем в контексті «саморегуляції»:
- Брак ефективних способів покарання злісних порушників етичних норм, позбавлення таких людей і організацій статусу журналіста чи медіа.
- Недостатня залученість журналістів і медіа до саморегуляційних процесів, байдужість частини професійної спільноти до етики й стандартів.
- Потреба в узагальнених відповідях на виклики воєнного часу.
- Потреба в адаптації практик саморегуляції до сучасних комунікаційних форматів.
- Недостатньо помітна комунікація Комісії з журналістської етики.
Інструменти саморегуляції
95 % знають один або декілька інструментів саморегуляції — 5 % не знають нічого.
- 129 медійників вказали таким інструментом «наявність редакційних політик»;
- 64 — «подання скарги на медіа до органу саморегуляції»;
- 27 — «омбудсман редакції або редактор авдиторії».
Щонайменше 79 % респондентів знають про можливість подати скаргу до Комісії з журналістської етики, але одиниці стикались із цим механізмом на практиці. 15 % опитаних хотіли би знати більше про механізм скарг до КЖЕ.
Більшість опитаних стверджує, що їхні медіа, мають і використовують редакційні політики. Але експерти КЖЕ припускають, що принаймні частина таких відповідей помилкові. Водночас 33 % опитаних не мають повного розуміння принципів роботи редакційних політик
Кого вважають регуляторами в медіа?
Відповіді на питання щодо тих, хто здійснює саморегуляція в медіа. Розподілені так:
- Комісія з журналістської етики або КЖЕ — 25;
- Відмова від відповіді або «не знаю» — 16;
- Національна спілка журналістів України — 11;
- Інститут масової інформації — 11;
- Національна рада з питань телебачення і радіомовлення — 6;
- Незалежна медійна рада — 5;
- Суспільне, «наглядова рада Суспільного» — 5;
- «Редакційна рада» — 3;
- «Редактор і колектив редакції» — 3;
- «Детектор медіа» — 3;
- «Українська правда» — 3;
- Інститут демократії імені Пилипа Орлика — 2;
- Незалежна медіапрофспілка України — 2;
- «Четверта влада» — 2;
- ТСН («1+1») — 2;
- NV — 2;
- The Ukrainians — 2.
Представники КЖЕ роблять висновки, що більшість медійників хибно проінтерпретували суть питання, вирішивши, що йдеться про всі організації, які застосовують інструменти саморегуляції. Не всі поінформовані про саме поняття «організації, що здійснює саморегуляцію в медіа», і багато хто плутає це поняття з іншими явищами.
79 % підтвердили, що знають про механізм «покращення матеріалів через подачу скарг на публікації в медіа, зокрема звернення до Комісії з журналістської етики». 6 % зверталися до КЖЕ, отримували скарги на публікації редакції. 21 % не знають взагалі про ці механізми, а 15 % не знають, але хочуть дізнатися.
Які висновки опитування?
Результати опитування свідчать, що більшість опитаних знають про механізми саморегуляції, однак далеко не всі мають досвід їхнього використання. Медійники хочуть дізнатися більше про різні аспекти саморегуляції, Кодекс етики українського журналіста тощо. Тому, на думку експертів КЖЕ, окремим перспективним напрямом просвітницької роботи стане популяризація редакційних політик та інших інструментів саморегуляції.
Проблемою для журналістів є розуміння конкретних механізмів саморегуляції, а головне — відомств із саморегуляції медіа. Багато з них плутають власне інституцію, яка здійснює саморегуляцію, із медіаорганізаціями.
Деякі медійники виступають за жорстку державну регуляцію сфери медіа, або ж вважають застосування санкцій до порушників етичного кодексу бажаною альтернативою саморегуляції. Тут комісія планує ініціювати дискусію про те, чому державна регуляція і втручання держави у сферу медійної етики та стандартів не є оптимальним рішенням у демократичній країні.
КЖЕ планує використати зібрані проблеми для розроблення рекомендацій, просвітницьких відео- та текстових матеріалів, а також врахувати ці відповіді, плануючи свої публічні лекції та інші заходи.
Також дослідники порівняли середній рівень обізнаності та змістовності відповідей і зробили висновок, що немає вагомої різниці між опитаними, які називають себе журналістам, й студентами журналістських спеціальностей. Це свідчить про високий рівень обізнаності студентів і шанс отримати нове покоління журналістів, які розуміють цінність інструментів.
