Команда «Слідства.Інфо» 3 березня презентувала фільм-розслідування «Останнє завдання Віки». Стрічка розповідає про українську медійницю Вікторію Рощину, яка вирушила за репортажем на окуповані території та зникла. Редакції вдалося дізнатися нові факти перебування журналістки в російському полоні.
Про що йдеться у фільмі?
Українська журналістка Вікторія Рощина вирушила на окуповані росіянами території, щоб зробити звідти репортаж. Її шлях пролягав через Росію. Вікторію затримали росіяни та увʼязнили у Таганрозькому СІЗО №2. У жовтні 2024 року Міноборони РФ надіслало її батьку лист про те, що медійниця померла в полоні.
Журналісти агенції «Слідство.Інфо» разом з організацією «Репортери без кордонів» і колегами з медіа «Суспільне» і «Ґрати» дізналися про умови утримання Вікторії Рощиної у в’язниці та зібрали свідчення тих, хто спілкувався з українською журналісткою.
У фільмі є також історії та спогади з професійного життя Рощиної.
Авторка фільму Яніна Корнієнко не звинувачує Вікторію в тому, що вона поїхала на окуповані території, адже в цьому полягає робота журналістів. Тому кожен насправді міг потрапити в таку ситуацію.
«Ми спеціально розказали про те, з якою метою Віка туди їхала, щоб наголосити, що це нормально для журналістів. У багатьох різних війнах журналісти їздять на окуповані території для висвітлення подій. Віка дуже вірила в те, що вона робить. Це була щира відданість професії», — пояснює медійниця.
З початку повномасштабної війни Рощина створювала матеріали з гарячих точок на Сході й Півдні України — Гуляйполя, Запоріжжя та тимчасово окупованого Енергодару. Далі був перший російський полон у березні 2022 року, звільнення та знову робота на окупованій території. Попри те, що колеги намагалися відмовити її від поїздок в окупацію, вона продовжувала це робити. Медійниця вирішила працювати на фрилансі для різних редакцій, щоб мати більше свободи. Зокрема писала для «Української правди».
«Для неї було важливо розповідати історії людей з окупації. Вона бачила в цьому якусь місію. Казала, що вона єдина людина, яка може це робити. Вона іноді навіть не питала, чи цікаво щось, чи ні, вона приносила текст, і ти мав сказати одразу, чи ти береш цей текст, чи ні. Вона писала про приватну армію Аксьонова, про армію Сальдо, які на Херсонщині працювали. І також цікавилася якимись резонансними подіями на окупованих територіях.
Наприклад, у Бердянську розстріляли двох хлопців. І вона дзвонила до поліції окупованого Бердянська і вимагала повернути тіла батькам», — згадує про роботу з медійницею головна редакторка УП Севгіль Мусаєва.
За словами Мусаєвої, Рощина була наполегливою в роботі з редакторами. Також для неї не існувало робочого часу, тобто у неї весь час був робочий.
Деталі перебування в полоні
«Слідство.Інфо» дізналося, що медійницю жорстоко катували. Росіяни утримували її в катівнях на окупованій території Запорізької області, а згодом у Таганрозі.
Розслідувачам вдалося поспілкуватися зі співкамерницею Вікторії. Та розповіла, що журналістку били струмом і катували, а на її тілі були ножові поранення.
«Коли були допити, то використовували електрострум, могли бити.
Їй нанесли кілька ножових ран. Я бачила на її тілі кілька, на руці точно й на нозі. У неї був свіжий шрам від ножового поранення. І на нозі вище п’ятки була рана. Вона говорила: “Я їм говорила, не чіпайте мою ногу”», — згадує співкамерниця.
Через сліди допитів співробітники колонії ховали її в окреме приміщення під час перевірки російського омбудсмена.
Вікторія Рощина відмовлялася від їжі й постійно зверталася до тюремників за допомогою. Співкамерниця згадує, що вона спочатку говорила, що в неї зі проблеми шлунком, мала температуру. Потім журналістка помітила, що вона сильно худне.
«Віка важила до 30 кілограмів. Я їй допомагала встати, бо вона була в такому стані, що навіть голови не могла підняти від подушки», — говорить співкамерниця.
Розслідувачам вдалося знайти ще одну людину, яка перебувала в тюрмі тоді ж, коли й українська репортерка. Свідок сказав, що Вікторія перебувала в Таганрозі із грудня 2023 року до вересня 2024 року в камері ще із двома жінками.
Відомо також що із критичною вагою Вікторію відправили в лікарню, а після вона опинилася в одиничній камері. Те, що далі відбувалося з нею, свідки могли лише чути.
«Її одну поселили в камеру навпроти. Ми тільки чули, що вона там.
Коли її забирали, її несли на носилках. Вона вже не могла йти сама», — згадують свідки.
Розслідувачі дізналися, що востаннє журналістку бачили 8 вересня 2024 року, коли її вивели з камери в невідомому напрямку.
