У вересні 2023 року Vanity Fair повідомило, що The New York Times публікуватиме розширені біографії репортерів видання. Медіа прагне здобути більшу довіру читачів на тлі поширення у світі дезінформації й популяризації ШІ як автора текстів. 30 січня 2024 року компанія повідомила, що перевела в цей формат сотні сторінок репортерів, фотографів, редакторів, а також журналістів аудіо, відео та даних з усіх відділів редакції та секції Opinion.

Навіщо це?

У виданні зазначають, що читачі нерідко шукають інформацію про репортера, коли не згодні з його позицією в матеріалах або помічають неточність, упередженість. Біографії мають показати, що працівники The New York Times справедливі, доброчесні та не мають конфлікту інтересів. Ідея розширених життєписів полягає в тому, щоб краще познайомити читачів з репортерами, викликати в них довіру й на тлі популяризації ШІ в журналістиці наголосити на тому, що репортажі пишуть люди.

Помічник редактора Едмунд Лі каже, що публікація розширених біографій — частина глобальнішої місії видання бути прозорими. Часто люди не довіряють медіа тому, що не знають, як працює редакція. Лі зауважує, що журналісти The New York Times не приймають подарунків від героїв своїх матеріалів, не інвестують у компанії, про які пишуть, не дають грошей на політичні ініціативи та не агітують за жодних кандидатів, а залишаються відкритими. Редактор вважає, що зараз важливо показувати людей, які працюють у виданні, тому що ШІ все глибше і глибше проникає в медіасвіт.

У січневій редакційній записці це рішення пояснюють і необхідністю показати різноманітність колективу авторів (бо не всі з Нью-Йорка та навіть не зі США) та їхню глибоку й часом несподівану експертизу, яка посилює їхні матеріали. Хтось був пастором у церкві, хтось має юридичну освіту чи ступінь доктора з експериментальної психології, а 3D-моделі для деяких презентацій будували справжні архітектори.

Що містять розширені біографії репортерів?

Біографія складається із чотирьох розділів: 

• що висвітлюють репортери;
• їхній досвід; 
• журналістська етика;
• контакти. 

Провідною частиною життєписів є журналістська етика. У ній репортери зазначають, як дотримуються політики видання та які особисті принципи сповідують.

«Я не маю акцій жодної з компаній, про які пишу», — зауважує Майк Ісаак, який написав книгу про злет і падіння Uber. 

«Я не відвідую пресконференції, спонсоровані компаніями чи лікарнями», — зазначає Апурва Мандавіллі, яка часто пише про вакцини та ліки.

Свої біографії оновили зокрема модна директорка та головна модна критикиня NYT Ванесса Фрідман, технічний оглядач Кевін Руз і економічна репортерка Жанна Смялєк.

Також відтепер репортери додаватимуть деталі про те, як робили той чи інший матеріал. Наприклад, зазначатимуть, що писали про землетрус дорогою з Улада Бергіля ​​до Марракеша в Марокко.

З 18 травня статті The New York Times не містять позначення місця репортажу. Натомість вони матимуть «розширені пояснення», які розповідатимуть більше про те, як журналісти робили репортаж. Це ще один спосіб показати читачам, що вони можуть довіряти роботі видання.