Щорічно 16 вересня вшановують пам’ять українського журналіста, засновника та першого головного редактора інтернет-видання «Українська правда» Георгія Ґонґадзе. Цьогоріч на його честь у Києві на Контрактовій площі відкрили тимчасову Алею пам’яті Георгія Ґонґадзе. Під час церемонії також відбулася акція пам’яті, присвячена 24-м роковинам убивства журналіста.

Алею встановили у партнерстві з Національним музеєм Революції Гідності, а меморіальну акцію організувала Премія імені Георгія Ґонґадзе. Також серед організаторів — Український ПЕН і Центр прав людини ZMINA.

Охочі можуть відвідати алею впродовж тижня до 22 вересня 20:00.

Мета меморіальної акції. Хто такий Ґонґадзе 

Георгій Ґонґадзе став одним із перших опозиційних до влади журналістів. Він народився у Тбілісі. В Україні бував із кінця 1980-х як представник інформслужби Народного фронту Грузії. Тут він закінчив монтаж свого першого документального фільму «Біль землі моєї» про Тбіліське повстання. Журналіст працював у львівській організації Народного руху, а після розвалу СРСР співпрацював з низкою українських медіа.

Улітку 1992 року, щоб розповідати українцям про ситуацію в Грузії та популяризувати грузинську культуру, Георгій створює Центр грузинської культури «Багратіоні». Наступного року, коли грузини відстоювали Абхазію від російської окупації, Ґонґадзе зняв документальний фільм «Тіні війни» про участь українських добровольців у визвольній війні Грузії. Там він отримав поранення. Продюсеркою стрічки стала його майбутня дружина Мирослава Ґонґадзе. 

Пізніше Георгій та Мирослава разом із колегами засновують телестудію «Центр Європи» та продюсують телепередачу «Монітор», ведучим якої був Георгій. Ґонґадзе працював над кількома програмами, серед яких була інформаційно-аналітична програма «Вікна+». В одній із програм Георгій зробив матеріал про оточення Кучми — тих, кого президент привів із Дніпра й розставив на ключові посади в уряді. 

1997 року Георгій створює «Центр журналістських розслідувань» і співпрацює з радіо «Континент», де веде авторську програму. Георгій також стає частим гостем у програмі «Епіцентр», де запитував про проблеми, корупційні дії чи некомпетентність можновладців у будь-кого з представників тодішньої влади, зокрема й експрезидента Леоніда Кучми.

Георгій Ґонґадзе зник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області виявили його обезголовлене тіло. Ця подія стала однією з найрезонансніших у новітній історії України. 2005 року Георгію Ґонґадзе посмертно присвоєно звання Героя України. 

За вбивство Ґонґадзе до довічного ув’язнення засуджений екскерівник департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач, вирок якому набув чинності в січні 2016 року. У липні 2021 року Верховний Суд залишив Пукача за ґратами довічно.

Засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі), чиї вироки набули чинності в березні 2008 року. Водночас замовники вбивства Георгія Ґонґадзе досі не знайдені та не притягнуті до відповідальності. 

Про це зазначає і правозахисниця, представниця сім’ї Ґонґадзе Валентина Теличенко: «Через 24 роки, можливо, було би доцільним принаймні зробити підсумок досудового розслідування щодо частини замовників і поінформувати суспільство про те, що ми вже знаємо: хто робив записи в кабінеті президента України та хто міг бути реальним замовником убивства…. Мене часто запитують, чи вірю я в те, що українське суспільство рано чи пізно довідається правду. Так, я вірю. Рано чи пізно ми дізнаємося правду».

Як виглядає Алея пам’яті Ґонґадзе 

Алея пам’яті складається із виставки банерів про життя Ґонґадзе та його внесок у незалежну журналістику. На відкриття алеї прийшло понад 50 людей.

«Алея, яку ми відкриваємо у Києві на Контрактовій, має продемонструвати внесок Ґонґадзе в ті трансформації, які пережила й переживає Україна. Його внесок є всюди — у формуванні громадянського суспільства, культурі, самоідентифікації, свободі слова та розвитку медіа. Думки, практики та світогляд Георгія залишаються актуальними й досі. Ця Алея — це ще одне нагадування, що Герої України не можуть бути забутими, а зло має бути покаране», — говорить програмний директор Премії Владислав Зінкевич.

Заступниця генерального директора Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності Ольга Сало зазначила, що серед завдань щодо відзначення його імені — це збереження пам’яті про Георгія й тяглості поколінь в українській професії журналістики. Вона також наголосила на потребі створення музея імені Ґонґадзе, як фізичного, так і онлайн.

Також спікери наголосили й на перешкоджанні професійній діяльності журналістів. 

«Люди, які скоюють напади та ламають камери, не усвідомлюють свою відповідальність. Вони бачать десятки, а може і сотні нерозкритих справ, і роздумують над тим, що становить їм більшу небезпеку: матеріали журналістів про них чи замовлення вбивства», — каже журналіст-розслідувач УП Михайло Ткач. 

«Я згадую слова Євгена Сверстюка, коли думаю про Гію Ґонґадзе. Він казав, що нам історія просто на чолі записала всю обережність, пасивність, перечікування і лінь предків, і кожне нове покоління від колиски розплачується за це своєю долею й честю. І заново визбирує духовну спадщину наших Дон Кіхотів серед намулу спадщини рабів. Для мене дуже показово і правильно, що “Українська правда” має на своєму логотипі образ Дон Кіхота. Ми втрачаємо спадщину і самих Дон Кіхотів. Ми втрачаємо найбільш сміливих, найбільш пасіонарних людей… Я дуже вдячна Георгію за планку й за приклад битви, яку він дав нам, суспільству, в якому завжди таких Дон Кіхотів викошували у кожному поколінні», — говорить журналістка й телеведуча, віцепрезидентка Українського ПЕН Мирослава Барчук 

Після відкриття Алеї пам’яті учасники вирушили до церкви Миколи Набережного на Подолі покласти квіти на могилі Георгія Ґонґадзе.