21 травня у Києві відбудеться сьома від початку заснування Премії церемонія нагородження премією імені Георгія Ґонґадзе. 2025 року серед трьох фіналістів:
- Іван Любиш-Кірдей — оператор, фотограф і воєнний кореспондент Reuters. Під час відрядження до Краматорська в серпні 2024 року був поранений через російський обстріл, пробув у комі кілька місяців і зараз відновлюється. 2015 року отримав щорічну німецьку премію для теле- та кінооператорів Deutscher Kamerapreis у номінації «Кращий новинний сюжет із зони воєнних дій» за телефільм «Втеча з Іловайська».
- Ольга Руденко — головна редакторка та співзасновниця The Kyiv Independent, провідного англомовного видання про Україну. Медійниця також була фіналісткою Премії імені Георгія Ґонґадзе 2024 року. Руденко писала для світових видань і була стипендіаткою Chicago Booth School of Business. У травні 2022 року була зображена на обкладинці журналу Time як одна з лідерок наступного покоління. А в грудні 2022 року отримала нагороду «Жінки Європи» в категорії «Жінка в дії».
- Михайло Ткач — журналіст-розслідувач, з 2021 року очолює відділ розслідувань «Української правди». За цей час опублікував десятки резонансних матеріалів, які викривають корупцію і зловживання владою. До УП шість років працював у програмі «Схеми: корупція в деталях», спільному проєкті «Радіо Свобода» й телеканалу «UA:Перший», п’ять років у програмі розслідувань «Гроші» на каналі «1+1».
Минулого року «Медіамейкер» спілкувався з членами капітули премії та операційним директором Михайлом Тараном про те, які якості мусять мати лавреати премії та ті, хто їх вибирає, хто може стати меценатом нагороди та які в неї перспективи розвитку. Цьогоріч ми дізналися деталі відбору фіналістів 2025 року й поговорили з лавреаткою 2024 року журналісткою та медіаменеджеркою Тетяною Трощинською щодо значення відзнаки для неї.
Основне завдання — провести щорічну церемонію
Премія імені Георгія Ґонґадзе заснована 2019-го року Українським ПЕН у партнерстві з родиною Георгія Ґонґадзе, Києво-Могилянською бізнес-школою та виданням «Українська правда», яке журналіст заснував 2000 року.
Премія має вже сім лавреатів:
- Вахтанг Кіпіані (2019);
- Павло Казарін (2020);
- Мирослава Барчук (2021);
- Мстислав Чернов і Євген Малолєтка (2022);
- Богдан Логвиненко (2023);
- Тетяна Трощинська (2024).
«Георгій став не просто людиною, а явищем, яке заклало стандарти незалежної журналістики, тому ми щороку вшановуємо його пам’ять. Павло Казарін, який став лавреатом премії 2020 року, у своїй промові тоді сказав, що в Україні довгий час не було свого “Пулітцера” — премії, авторитет якої визнавали б усі представники журналістського табору. Премія Ґонґадзе за ці шість років перетворилася на одну з найвищих відзнак журналістів в Україні», — розповідав Михайло Таран.
З 2019 року грошова винагорода премії залишається незмінною та становить 100 000 грн.
Церемонія Премії проводиться за підтримки меценатів. Ними можуть бути лише випускники KMBS, тому що їх об’єднує спільний досвід навчання, логіка й філософія Могилянки. Кожен із них проходить відбір: якщо були репутаційні негаразди чи скандали — ця людина не може бути меценатом. Меценатами Премії 2025 року є Микола Вікнянський, Микола Сушко, Томас Бруннер, Оксана Просоленко, Антон Артеменко, Максим Дядик, Микола Демченко, Ольга Велика.
Як вибирають гідних
Серед основних критеріїв, яким мають відповідати лавреати премії:
- доброчесність;
- чесність;
- сміливість;
- патріотизм;
- усвідомлення цінності прав людини й державного суверенітету України.
Претендувати на премію можуть лише журналісти, які працюють в Україні і які протягом останніх п’яти років лишалися в професії. Вони мають бути незалежними журналістами й розуміти, що це означає.
Премія має кризовий механізм на випадок, якщо лавреат премії поведеться недоброчесно у своїй подальшій роботі. Статус лавреата для такої людини можуть скасувати, проте поки що такої потреби не виникало.
Кого обирають до Капітули
До складу Капітули завжди входять представники сім’ї Георгія Ґонґадзе, Українського ПЕН, «Української правди», Києво-Могилянської Бізнес-Школи та спільноти меценатів Премії, а також лавреат/-ка Премії попереднього року. Шестеро постійних представників запрошують ще трьох додаткових членів, яких обирають серед українських медіаекспертів, медіаменеджерів, моральних авторитетів та провідних інтелектуалів.
Не всі члени та членкині капітули походять із медійної сфери. Тому важливо, щоб ці люди відчували вплив роботи лавреата, тобто мали відповідь на питання: «Що мені як бізнесмену, який в принципі не байдужий до меценатства та свободи слова, дає цей матеріал, чи про що мені говорить це ім’я?».
Члени капітули дуже ретельно ставляться до запобігання конфлікту інтересів. Коли серед номінованих є ті, з ким люди в капітулі мають бізнесові, фінансові чи інші зв’язки, вони оголошують про це й не голосують за таких кандидатів. Шеф-редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва як членкиня Капітули Премії 2025 року не брала участі у фінальному етапі формування короткого списку через наявний конфлікт інтересів щодо номінанта Михайла Ткача, який є журналістом видання.
Члени Капітули 2025 року;
- журналістка, громадська діячка, дружина Георгія Ґонґадзе Мирослава Ґонґадзе;
- філософ, головний редактор UkraineWorld, президент Українського ПЕН Володимир Єрмоленко;
- головна редакторка «Української правди Севгіль Мусаєва;
- журналістка, громадська діячка, представниця kmbs, членкиня Комісії з журналістської етики Діана Дуцик;
- підприємець, засновник волонтерського центру допомоги Україні в Австрії, представник Спільноти меценатів Премії Томас Бруннер;
- медіаменеджерка, журналістка, лавреатка Премії 2024 року Тетяна Трощинська;
- правозахисник, журналіст, громадський діяч, офіцер ЗСУ Максим Буткевич;
- журналіст, громадський діяч, директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький;
- директор Національного демократичного інституту (НДІ) в Україні Марчін Валецький.
Шлях від номінанта до лавреата
Вдова Георгія Ґонґадзе Мирослава в коментарі «Медіамейкеру» наголошувала, що члени Капітули премії — засновники, експерти й лавреати попередніх років — номінують кандидатів, яких розглядають дуже прискіпливо на відповідність принципам. Після дискусій, де члени капітули представляють і захищають своїх кандидатів, проходить голосування, інколи багаторівневе. Сам процес номінування та голосування за лавреатів відбувається у кілька етапів.
На першому етапі кожен із членів капітули формує свій довгий список за критеріями премії. Список містить ім’я-прізвище чи псевдонім людини, її коротку біографію, яку пише особа, що номінує, й персональне пояснення, чому ця людина вважається гідною премії.
Директор премії узагальнює списки. Далі члени капітули ведуть достатньо широке обговорення інсайдів і думок про своїх кандидатів.
Далі відбувається голосування для короткого списку. З нього капітула обирає трійку фіналістів, яких оголошують публічно. Голосування анонімне, лише одна людина знає, хто за кого віддає свої голоси. Якщо дві людини набрали рівну кількість балів, тоді відбувається переголосування.
Додатковий привід відчути важливість своєї роботи
Члени капітули, зокрема, звертають увагу на такі чинники, як можливий політичний тиск чи труднощі в роботі номінанта.
«Часто буває така історія, що людина думає, що робить цілком справедливу роботу, а насправді запускає хайп. Намагаючись професійно розібратися з травмами іншої людини, людина розкриває її, але потім залишає її з тим. Але твоя робота — не лише розкрити цю тему й показати травми людини, а й пояснити, що з цим далі робити, показати, які є шляхи для вирішення та заспокоєння, — розповідала членкиня Капітули 2024 року Лариса Денисенко. — Кажуть, що одна фотографія може зупинити війну. Це був слоган фотографів часів в’єтнамської війни. Я в це не дуже вірю, але, можливо, бувають такі матеріали, які впливають на трансформацію суспільства, на те, що люди починають більше думати або інакше ставитися до чогось».
Богдана Логвиненка номінували тричі, і зрештою 2023 року він переміг, тому що всіх дуже сильно надихало те, як можна працювати з такими складними темами, як відкриття України для самих українців і світу.
Логвиненко, який 2024 року був у капітулі премії, розповідав, що здобуття премії додало йому відчуття важливості того, що робить Ukraїner.
«Я думаю, що премії в журналістиці важливі насамперед через внутрішню мотивацію команди, представнику якої надається премія. Також важливо розуміти, що зараз триває боротьба російської пропаганди й українських медіа. Роспропаганда чіпляється за будь-яку можливість дискредитувати впливові українські медіа. Тому премії підсвічують важливість того, що ми робимо, й допомагають бути помітними», — каже Логвиненко.
На його думку, важливою є інноваційність роботи лавреата та його розуміння роботи з авдиторією: члени капітули не оцінюють величину впливу, але дивляться, наскільки людина є помітною у своїй сфері або розбудувала інституцію, в якої є послідовники.
Тетяна Трощинська — журналістка, медіаторка, викладачка, тренерка, докторка наук із державного управління. З 2018 до 2024 року була головною редакторкою «Громадського радіо». Загалом має понад 30 років досвіду роботи на радіо й телебаченні. Трощинська — фіналістка Премії Георгія Ґонґадзе 2022 року, лавреатка 2024 року та членкиня Капітули 2025 року.
Медійниця вважає, премію уособленням відданості професії, адже вона присвячена Георгію Ґонґадзе — людині, самовідданій своїй справі.
«Георгій був таким, напевно, передвісником журналістської місії, свободи, ролі журналістики, яку тоді навіть сама спільнота не до кінця усвідомлювала. Мені здається, він своєю сміливістю випередив свій час. І ця премія для мене — про інституційну сталість, про відданість професії», — пояснює Трощинська.
Премія Ґонґадзе, на її думку, дається людям за те, що вони не мислять себе без цієї професії, намагаються вибудувати журналістику як сталу інституцію, яка виконує свою важливу місію для суспільства.
Голоси інноваційності, справедливості й незламності
Тетяна Трощинська ділиться, що обрати з трьох гідних фіналістів — дуже складно. Усі троє номінантів 2025 року, зі слів медійниці, надзвичайно гідні. Тому серед членів Капітули тривали жваві дискусії й обговорення.
Ольга Руденко, на думку Трощинської, уособлює жіноче обличчя українського медіаменеджменту, голос солідарності й інноваційності в журналістській спільноті.
«Ольга Руденко — дуже класна менеджерка. Вона людина, яка створила надзвичайно інноваційний і дуже цікавий, напевно, унікальний підхід у фінансовій моделі свого видання. Тому це дуже важливо, особливо після припинення грантової допомоги від USAID, коли українським незалежним медіа необхідна допомога, команда Ольги допомагає локальним медіа. І оця солідарність у журналістському середовищі є дуже важливою. Її видання є потужним голосом, що розповідає світовій авдиторії про війну в Україні», — каже Трощинська.
Михайла Ткача медійниця називає голосом справедливості. Його гучні розслідування уособлюють потребу українського суспільства в справедливості та прагнення України стати правовою державою.
«Правоохоронці із журналістських розслідувань, зокрема з розслідувань Михайла Ткача, дізнаються про ті історії, про ті випадки, які давно мали би бути розслідувані й у відповідний спосіб покарані, якщо суд знайде докази достатніми. І це дуже важлива робота», — зазначає Тетяна Трощинська.
Іван Любиш-Кірдей — голос сміливості й незламності. Трощинська говорить, що він працює з темами війни й воєнною репортажистикою з 2014 року, висвітлює ці теми для західних авдиторій.
«Маючи поранення, яке він отримав під час виконання журналістських обов’язків, маючи довгу і складну реабілітацію, в госпіталі він записує історії військових. Це історія про незламність», — додає Трощинська.
Робота поза нагородженням
Церемонія Премії, яка щорічно відбувається 21 травня, в день народження Георгія Ґонґадзе, є головною подією для Премії. Однак місія інституції значно більша — це всеохопна підтримка й розвиток незалежних медіа України. Відтак, протягом всього року відбуваються різноманітні офлайн- та онлайн-ініціативи й проєкти.
Серед них: тиждень пам’яті Георгія Ґонґадзе, щорічна медіаконференція «Медіадні», а також «Медіадні. Регіони», зустрічі зі студентством, акції пам’яті. За останній рік команда також реалізувала проєкт «Синхрони війни» — серія відеоподкастів про тих, хто розповідає світові правду про війну. Крім того, постійно наповнюють проєкт RECвієм — платформу пам’яті загиблих медійників.
На думку операційного директора премії Михайла Тарана, розвиток української демократії неможливий без незалежної журналістики. Тож організатори зберігають пам’ять про Георгія, аби це сприяло зміцненню ціннісних орієнтирів, які він ввів. Команда премії сподівається, що вона стане міжнародною.
«Це не лише про відзнаку, це про розвиток медіасередовища. Премія ціннісно підтримує журналістські стандарти, формує тяглість поколінь в українській журналістиці. Також ми взяли собі за мету зберігати пам’ять про українських журналістів, які загинули під час війни. Запустили платформу RECвієм як проєкт про людей, які розуміли цінність висвітлення правди й віддали за це своє життя. Вони могли би стати лавреатами премії, якби лишилися живими», — розповідав Михайло Таран.
Ще один важливий напрям розвитку — підготувати майбутніх лавреатів премії. Команда планує співпрацювати з університетами та школами, які виховують молоде покоління журналістів, щоби забезпечити тяглість поколінь.
Текст оновила Дар’я Свистуха 9 травня 2025 року.
