Сумське медіа «Трибуна» позиціює себе нішевим виданням про медицину та здоров’я. До повномасштабної війни редакція писала на медичні та соціальні теми. Редакторка «Трибуни» Олександра Токар розповідає: «Ми одні з перших у Сумах написали про те, де можна безплатно протестуватися на гепатит та ВІЛ і де люди, які вживають наркотики, можуть отримати чисті шприци». Після 24 лютого 2022 року інфраструктура в Україні піддається щоденним обстрілам, багато медичних закладів зазнали нищівних руйнувань. Видання взяло собі за мету збирати історії цих місць та людей, які страждають від наслідків війни. Розповідаємо, як «Трибуні» це вдається. 

Цінність у фіксуванні

На початку повномасштабної війни Сумщину частково окупувала російська армія, а прикордонні громади досі щодня зазнають обстрілів, страждає цивільна інфраструктура. На тлі цих подій видання «Трибуна» у лютому цьогоріч запустило спецпроєкт «Жити далі. Як відновлюються медзаклади Сумщини після російських обстрілів» за підтримки Media Development Foundation.

«Ми щодня бачимо та читаємо новини, як росіяни знищують нашу медичну інфраструктуру не тільки на Сумщині, а й по всій Україні. Тому ми почали думати, як подати матеріал, щоб це була не суха статистика. Згодом прийшла ідея писати про медичні заклади через людей, які там працюють, збирати історії та спогади, показувати фотографії», — каже Олександра Токар.

Своїми репортажами «Трибуна» намагається привернути увагу суспільства, зокрема й мешканців Сумщини, до масштабів руйнувань, які несе на українські землі держава-агресор. «Важливо про це говорити, бо ти починаєш розуміти, що відбувається в області. Короткі новини це одне, а коли ти бачиш, де відбулися ці обстріли, читаєш історії людей, які пережили ці обстріли, інформація запам’ятовується та викликає емпатію й співчуття», — ділиться редакторка.

Цінність спецпроєкту «Жити далі», на думку Токар, полягає у фіксуванні російських злочинів: «Ми знаємо, що медичні заклади захищені Женевською конвенцією і їх не можна обстрілювати. Водночас ми бачимо, що Росія не дотримується цих принципів, тому що вони прицільно б’ють по медичних закладах», — пояснює Олександра.

Писати про тих, про кого не напишуть інші

На момент виходу цього матеріалу медіа «Трибуна» опублікувало вже 7 із 10 запланованих репортажів у межах спецпроєкту. У них переважно оповідається про прикордоння або міста та селища, які перебували під окупацією. Команда вже відвідала Краснопільську громаду, село Славгород, Тростянець, Боромлю, Білопілля, Велику Писарівку, Охтирку, Поляному та Станову. Усі тексти супроводжують фоторепортажі з наслідками руйнувань.

Локації для своїх знімань редакція шукала через офіційний запит до Сумської обласної військової адміністрації, аби перевірити офіційний статус кожного медзакладу як пошкодженого чи зруйнованого.

«У Сумській області є міста, куди треба було їхати обов’язково. Наприклад, в Становій була амбулаторія, яка вщент зруйнована, й ми не могли її пропустити», — розповідає Олександра Токар.

Команда та спогади

Над матеріалами у медіа працюють дві журналістки та редакторка, також до роботи залучені фотограф і дизайнерка. Одна з авторок «Трибуни», Ольга Панфілова, згадує свій перший виїзд до Тростянецької громади, яка місяць перебувала під окупацією росіян.

«Було боляче дивитися на Тростянець, який так сильно зруйнували росіяни. Я пам’ятаю його містом фестивалів і відпочинку», — починає розповідати Ольга. У Тростянці дівчина досліджувала та збирала історії фельдшерів підстанції швидкої медичної допомоги та як вони працювали в умовах постійної загрози життю.

«Я переживала, аби не травмувати людей, коли буду розпитувати про події річної давнини. Також думала, що, можливо, їм буде нецікаво вкотре розповідати про свій досвід, адже з медиками вже спілкувалося багато інших журналістів. Але виявилося, що з цими людьми говорили замало, тож їм було ще що розповісти», — згадує Панфілова.

Потрібні історії

Тоді з Тростянця команду «Трибуни» не хотіли відпускати додому — людям було важливо розповісти свою історію, аби їх дійсно почули. 

«Я бачила як їм було приємно розуміти, що їхні історії комусь цікаві та потрібні. Для мене за честь знайомство з такими людьми. Вони мене вражають. Якби не спецпроєкт, я про них би ніколи не дізналася, і я хочу, аби наша аудиторія також знала історії українських медиків», — ділиться авторка.

Говорячи про людей, які надихають, Ольга згадує 30-річну фельдшерку, яка після навчання повернулася у рідне село Станова (Тростянецька громада, — ред.) й продовжила там працювати за фахом.

«Мені було цікаво почути про цю жінку все, не тільки як вона працювала під час окупації. У Становій живе 600 людей. Це класно, коли всі хочуть кудись поїхати, а людина каже: “це ж моє село, мене тут всі знають, як я можу їх покинути?”. Я не героїзую людей у своїх матеріалах, але захоплююсь ними. Якщо історії таких героїв з’являються не у всеукраїнських виданнях, а у місцевих, таких, як “Трибуна”, — це не робить їх менш значущими», — вважає Панфілова. 

Розповісти все і не нашкодити

«Інколи, щоб розпитати про все у деталях, мені не вистачало лише одного виїзду. Тому директорові Великописарівської лікарні, наприклад, я ще тричі телефонувала, щоб уточнити якісь деталі», — згадує авторка «Трибуни» Вікторія Євтушенко про свої експедиції у Тростянець, Боромлю, Охтирку та прикордонну Велику Писарівку.

Під час російської агресії українським журналістам нерідко доводиться узгоджувати свої тексти з військовими, аби не нашкодити інформаційній безпеці. Такий досвід неодноразово був і у медійників «Трибуни».

«Хочеться розповісти про всі неймовірні речі, які дізнаєшся, але водночас не нашкодити. Часто це пов’язано з допомогою військовим, і не завжди є впевненість, що про це можна писати. Тож деякі уривки текстів ми узгоджували з пресофіцерами», — додає Євтушенко.

Важливість медичної теми

Вікторія Євтушенко переконана, що медицина стосується кожного незалежно від того, чи цікава для конкретної людини медична тематика. Крім фундаментальної потреби займатися просвітою з цього питання, на тлі війни проблеми можуть загострюватися. «Спершу був COVID-19 і ми мало рухалися. Зараз триває війна, і ми отримуємо стрес та прогресування хронічних захворювань. Тому для всіх нас важливо, щоб наша медична галузь була сильною», — пояснює журналістка.

Поміж іншого, в Україні триває медична реформа. Через нагальну актуальність інших питань сьогодні читачі мало на ній фокусуються, що бентежить команду «Трибуни». Аналітика матеріалів медіа показує, що серед найцікавіших для читачів тем немає медичної реформи. Проте, це не означає, що від неї треба відмовитися, вважає журналістка та стверджує, що «Трибуна» і далі висвітлюватиме трансформацію медичної системи.

«Багато лікарів говорять, що пацієнти, якщо можуть, відкладають планові операції чи лікування на “після перемоги”. Утім, коли після перемоги вони прийдуть до лікарні, їх може чекати сюрприз. Наприклад, Великописарівська лікарня ввійшла до спроможної мережі лише як центр первинної медико-санітарної допомоги. Левова частина витрат на її розвиток та утримання вузькопрофільних спеціалістів ляже на плечі громади. Чи потягне громада ці витрати ми не знаємо. Якщо раптом ні, Facebook знову зарясніє дописами про погану реформу та Супрун, яка вкрала медицину», — каже Вікторія.

Проблеми та особливості експедицій на прикордоння 

Одна з найбільших проблем для «Трибуни» під час виїздів на прикордонні території — людський чинник та логістика. Олександра Токар розповідає, що часом складно зібрати всіх героїв матеріалу водночас і відправити команду на знімання.

«З досвіду я зрозуміла, що аби зібрати людей в один день, потрібно відстежувати, що це за день, чи немає сьогодні якогось свята. Може, вже почалася сівба й усі працюють на городі. Ми пишемо лонгріди, й нам важливо, щоб люди чекали нас на місці. Нас треба водити, показувати, з нами потрібно згадувати те, що було. На це все йде час, і в нашого героя він має бути», — згадує Токар.

Іншою особливістю поїздок на прикордоння є постійний моніторинг оперативної ситуації з обстрілами. Росіяни ніколи не втратять можливості зайвий раз випустити пакет «Градів» на село, в якому можуть перебувати журналісти. Окрім того, росіяни нерідко вдаються до психологічних операцій з українським населенням. Одна з останніх, яка торкнулася всієї України, — це повідомлення про «повторний наступ». Редакторка «Трибуни» згадує, що через це понад тиждень команда не їздила на знімання.

«Зараз вже можна по різному це згадувати, але в той момент всі переймалися. Ми не піддавалися паніці, але хвилювання було. Я думала, як люди можуть їхати на кордон, якщо ми не розуміємо, що відбувається. На річницю “великої” війни ми також не планували виїзди, це була певна перестраховка», — додає Токар.

Для координації дій команди Олександра веде окремі таблиці з корисною інформацією, тож для розв’язання певних проблем у видання є таблиця «Ризики».

«Нас вчили працювати з можливими ризиками для “Трибуни”. І на кожен з них є рішення. Умовно план «А», план «Б» тощо. Наприклад, на випадок, якщо не буде світла, є зарядна станція та power-банки. Завдяки Львівському медіафоруму та MDF у нас є каски, бронежилети, аптечки, й нам більш спокійно», — підсумовує редакторка.

Що далі?

«Трибуна» продовжує рухатися до нішевого медіа, яке висвітлює тему медицини зрозумілою для людей мовою. Тому після завершення спецпроєкту «Жити далі» редакція видання планує його переформатувати.

«Ми хочемо писати щось схоже, але більше про пацієнтів, а не про медпрацівників, і ми працюємо в цьому напрямі», — каже редакторка «Трибуни» Олександра Токар.

Фото — «Трибуна»