Авторки дослідження ГО «Жінки в медіа» наголошують, що через відсутність уваги до проблеми гендерної дезінформації з боку держави, конкретних інституцій і медіа, жінки, які піддаються інформаційним атакам, змушені сам на сам боротися із проблемою та її наслідками. У довгостроковій перспективі це може призвести до відсторонення жінок від суспільно-політичних процесів. 

Медійниці регулярно розповідають про такі історії, але коли самі стають жертвою такої дезінформації, не завжди готові боротися за свої права. Звертаємо увагу на найбільш поширені наративи проти журналісток, які висвітлюють війну в Україні, та розбираємо, як боротися з гендерною дезінформацією.

Методологія дослідження

Дослідження «Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо українських журналісток» зроблено в межах проєкту «Голоси України», що реалізували Європейським Центром свободи преси й медіа (ECPMF) за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Авторки проаналізували понад 500 000 українськомовних та 500 000 російськомовних інформаційних сторінок (медіа, соцмережі, радіо, телебачення) із 24 лютого 2022 року до серпня 2023 року. 

Якою може бути гендерна дезінформація?

Дезінформаційні кампанії використовують проти жінок, що мають вплив на суспільство, зокрема політикинь, журналісток і активісток за права жінок. Їхня мета —  дискредитувати, залякати або змусити мовчати. Для цього:

• публікують неправдиву сексуалізовану інформацію, зображення й відео, що порушують прийнятну поведінку для жінок або чоловіків у суспільстві згідно з соціальними уявленнями; 
• поширюють відредаговані зображення, відео, меми для дискредитації або висміювання;
• використовують автоматизацію для підсилення атак.

Крім того, жінки та дівчата непропорційно часто страждають від онлайн-насильства, для чого застосовуються різні засоби, зокрема:

• доксинг (наприклад, публікація домашньої адреси жінки в інтернеті з твердженням, що вона шукає сексуальних стосунків);
• секторинг (наприклад, погроза опублікувати інтимні фото жінки, щоб шантажувати її з вимогою сексу);
• тролінг (наприклад, публікація постів, які спонукають до насильства щодо жінок), кіберсталкінг, погрози насильства та кібербулінг.

Також у дезінформаційних кампаніях застосовують наративи про гендерні ролі, гендерну рівність і сексуальну орієнтацію, щоб поляризувати суспільні обговорення, порушити соціальну згуртованість і поширити паніку

Російський інформаційний простір

Авторки зазначають, що у російському інформаційному просторі загострилося негативне ставлення до ідей фемінізму та гендерної рівності. Про це свідчить регулярність поширення негативної інформації за ключовими словами «феминизм / феминист», «гендер». У понад 43 % випадках таку інформацію поширюють кілька разів на тиждень. Найчастіше негативні матеріали за темою фемінізму та гендерної рівності публікують у Telegram (916 матеріалів).

У російському інфопросторі сформовані такі деструктивні наративи та асоціативні ряди: 

• «Фемінізм — екстремістська ідеологія», «фемінізм — сексуальні збочення — проукраїнські погляди (націоналізм) — тероризм».
• «Гендер — загроза ліберального прозахідного тероризму та екстремізму».
• Журналісткам приписують певні начебто «вади», пов’язані з гендерними ознаками.
• Ключові особи України (Зеленський, Залужний, Малюк) — безпекові й державні інституції України (ЗСУ, СБУ, АП) «дискредитують» себе через підтримку журналісток, а Україна зображується як «недодержава».

Український інформаційний простір

Тональність інформаційної динаміки в українському інформаційному просторі за запитами «фемінізм / фемініст», «гендер» переважно позитивна. Зокрема, в українському інфопросторі складаються наративи, асиметричні російським: 

• «Фемінізм — рух сильних жінок».
• «Історія українського фемінізму набагато давніша за традиції комунізму».
• «Гендерний підхід — рівність можливостей, загальнолюдські цінності».

Водночас агресивне ставлення до питань гендеру й фемінізму в інформаційному просторі Росії призводить до маніпулятивного використання цієї теми в інформаційних і психологічних кампаніях в умовах повномасштабної агресії, зокрема проти українських журналісток.

Авторки зафіксували низку деструктивних наративів, які співзвучні із наративами російського інформаційного простору. Вони формують образ активісток і медійниць як ворогів України, підтримують відкриті заклики до фізичної розправи над ними.

Наративи щодо журналісток України, які містять гендерну дезінформацію 

«Підтримка ЛГБТ-спільнот — зрада України», «Журналісти, які підтримують гендерну рівність і різноманіття, — вороги України»

Наратив побудований на когнітивному дисонансі: поєднанні маркерів нетерпимості, притаманних ціннісній системі Радянського Союзу / Росії («розстрільний список», «люди, хворі на гомосексуалізм та інші відхилення», «гендерні невизначеності») з маркерами толерантності демократичних країн («ЛГБТ-спільнота», «толерантність», «рівні права й можливості»). 

Приклад: Сумському виданню «Цукр» погрожували знищенням редакції після того, як вони оприлюднили матеріал про життя місцевої ЛГБТ-спільноти. Зокрема, в Telegram-каналі «Суми: головне» оприлюднили фото колективу «Цукра» з прізвищами співробітників, підписавши його «Вороги народу. Розстрільний список 2024». 

На захист журналістів «Цукра» стали українські видання та медійні громадські організації. Комісія з журналістської етики засудила тиск на медіа та закликала Національну поліцію України розслідувати факт тиску на редакцію і знайти авторів погроз. 

«Зробити кар’єру провідні українські журналістки можуть лише через стосунки з чоловіками»

Наратив поєднує негативні маркери-характеристики щодо журналісток як ворогинь Росії та мешканців тимчасово окупованих територій України («русофобка», «нацистка», «антирусские высказывания», «рукоплескать сожжению заживо», «ненависть к прорусскому востоку страны», травить «колорадов» и «ватников») з маркерами сексизму: використання чоловіків для власної кар’єри («попасть на канал ей помог», «вышла замуж за финансиста», «охотиться на мужчин»).  

Що передувало: Ведуча марафону «Єдині новини» Наталія Мосейчук відреагувала в прямому етері на повідомлення про чергове бомбардування України. Вона сказала, що дружини російських окупантів мають «боятися та розуміти, що рано чи пізно» вони овдовіють. А нареченим російських льотчиків порадила «знайти собі чорні хустки».

26 липня .2023 року Міністерство внутрішніх справ Росії оголосило в розшук телеведучу телеканалу «1+1» Наталю Мосейчук «за заклики до насильства щодо російських льотчиків та їхніх близьких» і «людиноненависницьку позицію та реальні погрози». 

Наратив «(Воєнні) кореспондентки — агентки СБУ, феміністки, проститутки, лесбійки, ескортниці»

Наратив аналогічно поєднує лексичні маркери різнопланової семантики:

• особи, яка працює в інтересах спецслужб (агентка СБУ);
• особи певної сексуальної орієнтації (лесбійка);
• особи, яка займається протиправною діяльністю у сфері сексуальних послуг (проститутка);
• особи, яка надає платні послуги (зокрема сексуальні) щодо супроводження багатих клієнтів на різних заходах (ескортниця);
• особи, яка відстоює гендерну, політичну, економічну та соціальну рівність між жінками й чоловіками (феміністка).

Що передувало: Випуск календаря телекомпанією «5 канал» в Україні, моделями для якого стали журналістки каналу. Жінки позували оголеними й фотографувалися з військовими реквізитами. Ексклюзивно придбати календар спершу можна було на аукціонах, потім він потрапив у загальний доступ. Канал зазначив, що так розпочав волонтерський проєкт для збирання коштів на українську армію: медійники планували зібрати 1 млн грн, щоб закупити рації. 

Українське суспільство неоднозначно відреагувало на ініціативу. Позиції лідерів думок щодо календаря розділилися: хтось вважав це сміливістю, але частина називала сексуальною об’єктивацією. ГО «Жінки в медіа» звернулося до різних медійних та юридичних організацій, а також до Урядової уповноваженої з питань гендерної політики, аби висловити ставлення до «сповненого дискримінаційних і сексистських наративів» проєкту. Воєнна кореспондентка, членкиня громадської організації «Жінки в медіа» Ірина Сампан стала ключовою особою медійного конфлікту. Вона підписала заяву організації ГО «Жінки в медіа» проти проєкту «Календар без цензури». 

Російські пропагандисти скористалися кризовою ситуацією в українському медійному просторі та створили узагальнений портрет воєнної кореспондентки — наративу начебто «агентки СБУ, проститутки, ескортниці, феміністки та коханки Залужного».

«Призначення трансгендера зі США офіційним спікером ЗСУ — плювок в обличчя жителям колишньої радянської республіки» 

Лінгвістичні маркери, що підтримують деструктивний наратив:

• «лицо для западной целевой аудитории»;
• «в тренде трансгендерная журналистка из Лас-Вегаса», «трансгендер — модно»; «летом прошлого года извращенец вышел в эфир BBC и нагородил совсем уж бредовой лжи»;
• «русофоб-трансгендер», «боевой трансгендер»;
• «демонические русские у него собираются устроить массовую кастрацию украинцев»;
• «Сара Эштон подалась на Украину якобы как независимый блогер продвигать ЛГБТ-повестку, именно она вывела на Западе в тренд восхваление неких мифических геев, бьющихся за свободу Незалежной, которых никто никогда на фронте не видел».

Граматичний маркер гендерної дискримінації — вживання в одному тексті лексем чоловічого й жіночого роду щодо спікерки.

Семантичний маркер гендерної дискримінації — іменування Сари Ештон-Сірілло за ознакою ідентичності (трансгендер), а не за посадою (спікерка) й родом занять (блогерка, військова).

Натомість в українському інфопросторі сформовано контрнаратив — «Україна цінує різноманітність».

Що передувало: призначення трансгендерної жінки Сари Ештон-Сірілло спікеркою англомовного проєкту ЗСУ з розвінчання російських фейків «Russia Hates the Truth». У жовтні 2022 року вона почала службу в українській армії після роботи в неурядових організаціях у регіоні та військовою репортеркою для агентства LGBTQ Nation. 

Як боротися з гендерною дезінформацією щодо журналісток в Україні 

Авторки наголошують, що подбати про створення атмосфери, у якій жінки-журналістки могли б розрізняти та повідомляти про факти гендерної дезінформації, потрібно на всіх рівнях: держава — поліція — редакція медіа — громадські організації. А саме:

• Викривати міфи та фейки щодо гендерної рівності, а також публічно засуджувати гендерну дезінформацію.
• Підсилювати голоси жінок, яким довіряють.
• Проводити навчання та тренінги для медіа й журналістів, щоби краще визначати гендерні виміри дезінформації та розуміти, як їй протидіяти. І відповідно — передбачати кошти на такі події в бюджеті.
• Відстежувати, чи в редакціях проводять заходи для зниження ризиків, пов’язаних із гендерною дезінформацією.
• Включати до програм, які підвищують обізнаність із питань дезінформації, розвивають критичне мислення або навички цифрової грамотності, аспекти щодо гендерного виміру дезінформації та розповідати, як її розпізнати.
• Підтримувати розроблення програм і рішень для зменшення конкретної гендерної нерівності чи проблеми, яку використовують у гендерних дезінформаційних кампаніях.
• Підтримувати додаткове розроблення програм, спрямованих на боротьбу з онлайн-цькуванням жінок і дівчат.
• Розробити системний і зрозумілий механізм звернень за захистом журналісткам, політикиням, активісткам, експерткам у разі гендерної дезінформації.
• Проводити належне розслідування таких справ із боку правоохоронних органів.
• Посилювати роботу жіночих правозахисних та медійних організацій у подальших дослідженнях гендерної дезінформації в Україні.

Раніше ми публікували результати глобального дослідження переслідування жінок у медіа та історії кількох журналісток, які постраждали від нього.