8 березня щороку є приводом нагадати про гендерно зумовлені проблеми у різних сферах життя. Щороку кількість таких прикладів не меншає. У медіапросторі журналістки теж зазнають численних переслідувань, і не лише через об’єктивні безпекові виклики, а й через сексизм та мізогінію. Розповідаємо про останнє дослідження нової інтернет-загрози для жінок у медіа та небезпеки, з якими стикаються журналістки в усьому світі.
Переслідування онлайн
Міжнародний центр для журналістів (ICFJ) за підтримки ЮНЕСКО провів великий аналіз «Охолодження: Глобальне дослідження насильства в інтернеті проти жінок-журналісток». Це трирічне глобальне дослідження гендерно зумовленого насильства в інтернеті проти жінок-журналісток. Воно охоплює 15 країн й проводилося до кінця 2022 року. В опитуванні взяло участь 1100 учасників, також проведено 2 тематичні дослідження 2,5 млн публікацій у соціальних мережах.
Що розповіли жінки
Згідно з результатами опитувань, 73 % респондентів, які ідентифікують себе жінками, сказали, що стикалися з насильством в інтернеті під час своєї роботи. Погрози фізичного насильства, зокрема погрози вбивством, згадали 25 % респонденток, а сексуального насильства — 18 %.
Насильство в інтернеті проти жінок-журналісток варіюється від широкомасштабних нападів або екстремальних погроз у певний момент до повільного мережевого газлайтингу.
У кожної десятої респондентки онлайн-атаки вплинули на професійну репутацію чи роботу. У деяких випадках насильство в мережі призвело до звільнення (29 респонденток). Ще 14 вказали, що через онлайн-атаки покинули журналістику назавжди. Найчастіше опитані жінки зізнавалися, що через онлайн-переслідування почали самоцензуруватись в соцмережах. 20% кажуть, що через це відмовилися від будь-якої взаємодії в інтернеті.
15 % сказали, що джерела та контакти найчастіше ставали причиною насильства онлайн. Майже половина опитаних журналісток визначили гендерну тему як таку, яка найбільше асоціюється з онлайн-атаками. За нею йдуть політика та вибори (44 %), права людини та соціальна політика (31 %).
Зрештою, кожна п’ята опитана (20 %) сказала, що зазнала нападу чи жорстокого поводження офлайн у зв’язку з систематичним переслідуванням в інтернеті. Подібна частка респонденток також зазнавала переслідувань офлайн, пов’язаних з онлайн-атаками.
Місце переслідувань
Facebook визначили найбільш часто використовуваним (77 %) сервісом для журналістської роботи. За ним із невеликим відривом (74 %) йде Twitter. Утім, Facebook стосувалася непропорційно більша кількість повідомлень про інциденти онлайн-переслідувань: 39 % проти 26 % у Twitter.
Facebook також визнали найнебезпечнішим із п’яти найбільш використовуваних сервісів. Майже вдвічі більше респондентів оцінили його як «дуже небезпечний» порівняно з Twitter.
Компанії соцмереж здатні зробити набагато більше для захисту жінок, проте вони досі не мають належного локального представництва у країнах, де журналістки перебувають у групі найбільшого ризику.
Замовчування
Багато роботодавців звітують про прогрес у боротьбі проти гендерно зумовленого насильства за останні п’ять років. Поза тим, лише 25 % респонденток опитування сказали, що повідомляли про випадки насильства в інтернеті своїм роботодавцям. Серед відповідей, які вони отримали: відсутність відповіді (10 %), поради на кшталт «відростити товщу шкіру» (9 %). Ще 14 (2 %) респонденток відповіли, що їх питали, чим вони «спровокували» напад на себе.
Лише 11 % опитаних журналісток сказали, що повідомляли про випадки насильства в інтернеті в поліцію. Дуже мало опитаних повідомили, що подали скаргу до правоохоронних органів, підкреслюючи недовіру до поліції та судових процесів. Ще менше — лише 8 % опитаних журналісток — звернулися до суду. Це підкреслює небажання постраждалих використовувати засоби правового захисту через різні перешкоди.
Зазвичай держави засуджують онлайн-насильство проти жінок-журналісток через спільну участь у міжнародних організаціях. З іншого боку, низку урядів звинувачують не лише в тому, що вони не виконують своїх обов’язків щодо захисту журналісток, але й у тому, що вони є активною частиною проблеми.
Чинники впливу
COVID-19. Проблема загострилася під час пандемії. На зростання онлайн-насильства вплинули:
- зростання конспірологічних наративів, пов’язаних із запереченням COVID-19, і рухів проти вакцинації;
- збільшення впливу токсичних онлайн-спільнот через соціальне дистанціювання;
- політичні репресії щодо журналістів, які стежать за реакцією уряду на пандемію.
Роль політичного екстремізму, націоналізму та популізму. Мізогінія теж є зброєю, тож журналістки стають очевидними мішенями в політичних обговореннях, ідеться у звіті. Особливо ті, що повідомляють про ультраправі екстремістські мережі.
Прогалини в правовому та судовому реагуванні. Важливо, щоб закони, що стосуються гендерного насильства офлайн, поширювалися й на інтернет. Також досі є потреба в законодавстві про мову ненависті, яке б охоплювало сексуальне та гендерне насильство (онлайн і офлайн).
Рекомендації
Дослідження пропонує 107 практичних рекомендацій для міжурядових організацій, держав, техногігантів, індустрії новин, а також громадянського суспільства. У рекомендаціях для медіа наголошують:
- Новинні організації мають розробити протоколи з гендерними аспектами, щоб реагувати на насильство в інтернеті, припинити звинувачувати постраждалих та не обмежувати публічні заяви журналісток, коли ті піддаються нападу.
- Насильство в інтернеті мають на різних рівнях сприймати як «справжнє», а психологічні травми, завдані журналісткам, — серйозними.
- Модерувати варто зверху: створіть корпоративну культуру гендерної рівності та нульової терпимості до погроз і переслідувань (онлайн чи офлайн) щодо персоналу або журналісток інших медіа.
- Журналістські розслідування та журналістику даних можна використовувати як контрзаходи для підвищення обізнаності про гендерне насильство в інтернеті, а ще для розслідування та викривання винних.
2022 рік для іранських жінок
Крім зростання небезпеки в мережі, журналісток у всьому світі переслідують через політичну ситуацію чи громадські стереотипи у консервативних суспільствах. В Ірані вбивство поліцією моралі Махси Аміні торік спричинило масові протести. Країною ширився спротив поліційному свавіллю, зокрема проти жінок через заборону з’являтися на людях без хіджабу. Відтоді щонайменше 42 журналістів заарештували за висвітлення протестів. 34 медійників досі перебувають під вартою, і 15 із них — жінки.
Зараз у в’язницях Ірану утримують уп’ятеро більше жінок, ніж до початку протестів. Це безпрецедентна кількість затриманих журналісток — навіть під час масових протестів 2019 року в Ірані лише 4 з 10 затриманих медійників були жінками.
Серед затриманих журналісток два випадки викликають особливе занепокоєння. Звинувачення проти Нілуфар Хамеді та Елахе Мохаммаді, перших журналісток, які привернули увагу громадськості до смерті Махси Аміні, можуть призвести до смертної кари. Влада Ірану звинуватила їх у «пропаганді» проти системи та змові з метою протидії національній безпеці.
Ще одна репортерка новинного вебсайту Rouydad24 Назілу Маруфян опублікувала інтерв’ю з батьком Махси Аміні на ресурсі Mostaghel. У розмові батько заперечував, що його донька мала проблеми зі здоров’ям. Попри те, що пізніше його видалили, Маруфян заарештували та відправили до в’язниці.
Іран тривалий час утримує один із найгірших у світі показників свободи преси. У Всесвітньому індексі свободи преси RSF за 2022 рік країна займає 178-е місце серед 180 країн.
Читайте також: Як Iranwire висвітлює протести в країні, де за репортаж можуть ув’язнити
М’янма та небезпека від хунти
2022 року 10 жінок убили під час виконання службових обов’язків. Більшість із них — під час роботи в зонах конфлікту.
Сьогодні для медійників надзвичайно небезпечна ситуація в М’янмі, де на початку 2021 року відбувся військовий переворот.
2020 року під час розслідування багатомільярдних китайських інвестицій на кордоні Таїланду та М’янми журналістку Нав Бетті Хан та її фотографа затримали спонсоровані армією ополченці. Медійникам надягли маски та наручники, відвезли на каучукову плантацію та побили. Зрештою, їх відпустили, після чого Хан була змушена приховувати, що працює журналісткою, а потім виїхала з країни.
Нав Бетті Хан розповідає, що журналіст у М’янмі майже немає гарантій безпеки. До військового перевороту життя медійників було небезпечним. До від’їзду з М’янми їй довелося тримати в таємниці свою професію, а коли батьків журналістки про це питали, вони казали, що жінка не працює в медіа.
Журналістка розповіла, що зараз у М’янмі найнагальніші потреби — це можливості працевлаштування. Коли журналісток арештовують і звільняють, потім їм важко продовжувати свою журналістську роботу в країні. А ті жінки, які були змушені незаконно перетинати кордон, не можуть знайти роботу на новому місці.
«Журналістки, які пожертвували собою, щоб висвітлювати події під час революційного процесу в М’янмі, довели, що жінки можуть працювати на рівні з журналістами-чоловіками», — каже Нав Бетті Хан.
Харасмент ТБ-журналістки в Пакистані
Пакистан є однією із країн, де є не лише проблеми зі свободою слова, а і з сексизмом і харасментом жінок у медіасфері. Пакистан є особливо ворожим середовищем для журналісток. Лише 5 % журналістів у країні є жінками, а Пакистан загалом є другою найбільш небезпечною країною для медійників, згідно з Індексом свободи преси.
Показовим прикладом є історія Гаріди Фарукі, яка висвітлює політику та національні новини на пакистанському каналі News One.
Фарукі розповідає, що через діяльність ведучої на телебаченні її переслідували та погрожували зґвалтуванням і вбивством. Фейкові зображення журналістки неодноразово з’являлися на порносайтах та в соцмережах. За її словами, колеги-чоловіки Фарукі також зазнають жорстокого поводження, але з них не знущаються через тіло чи статеві органи. «Якщо на них нападають, вони стають мішенню лише за їхні політичні погляди. Коли на жінку нападають, то нападають на частини її тіла», — каже пакистанська журналістка.
Переслідування почалися ще 2014 року, коли Фарукі була чи не єдиною жінкою, яка висвітлювала зростання політичної партії майбутнього прем’єр-міністра країни Імрана Хана. Онлайн-напади посилилися 2019 року після того, як журналістка опублікувала у Twitter новину про те, що чоловік, який застрелив 51 мусульманина у двох мечетях Нової Зеландії та вів пряму трансляцію атаки у Facebook, за рік до цього відвідав Пакистан.
Інтернет спалахнув звинуваченнями, що Фарукі намагається зганьбити Пакистан, пов’язуючи його з терактом за тисячі кілометрів від країни. Люди в мережі закликали до її викрадення, зґвалтування та вбивства. Протягом чотирьох місяців Фарукі майже не виходила з дому.
У жовтні минулого року експрем’єр-міністра Пакистану Імрана Хана запитали про Фарукі під час розмови з медійними профспілками країни. Хан сказав: «Якщо вона вдирається в простір, де домінують чоловіки, її обов’язково будуть переслідувати».
Це лише деякі з численних випадків переслідувань журналісток у всьому світі. Схожі проблеми в зонах конфлікту чи через ворожі для жінок медіасередовища трапляються в Індії, Афганістані, Туреччині, Нігерії, країнах Центральної Азії. Численні історії можна прочитати у великому звіті Міжнародної федерації журналістів. Про становище українських журналісток в умовах російської війни проводили дослідження ГО «Жінки в медіа». Про це можна докладніше прочитати за покликанням.
Читайте також:
