Комунікаційниця Анастасія Нагірняк із Києва разом із командою однодумців і сусідів до Різдва видали журнал «Подільський вісник». Самвидав популяризує місцеві соціальні ініціативи, переповідає історію Подолу та самих його жителів. 1000 примірників, наповнених ілюстраціями й інтерактивними елементами, можна погортати в місцевих закладах і безплатно взяти собі на пам’ять або подарувати сусідам.
Як виникла ідея об’єднати спільноту й самостійно видати локальний журнал Подолу, авторка проєкту розповіла в інтерв’ю «Медіамейкеру».
Для сусідів від сусідів
Анастасія Нагірняк надихнулася ідеєю створити локальний журнал після того, як дізналася про подібний кейс у шведському місті Мальме. Там видають журнали про конкретні райони міста, й люди пізнають краще тих, хто мешкає поруч. Навколо її ідеї «стихійно» згуртувалася ціла команда, яка почали пропонувати своє бачення видання та втілювати проєкт у життя.
«Я написала своєму другу Павлу й подрузі Соні. Він є модератором сусідської спільноти “Подоляночка” й дуже багато знає на Подолі — хто де живе й чим цікавиться. І вони мене з цим дуже підтримали. Ми сиділи в кав’ярні поруч із нашим домом, Павло дивиться в сусідній зал і каже: “О, там сидить дизайнер”. Встав і побіг домовлятися із ним. І так у нас з’явився дизайнер», — згадує засновниця «Подільського вісника».
Ролі в команді розподілені так:
- Павло — соціальний брокер проєкту;
- Андрій Голубокий та Оксана Щербакова — дизайн і верстка;
- Марія Журавель — ілюстраторка;
- Софія Брем — авторка колажу;
- Олена Масон — літературна порадниця;
- Ліна Михайловська — коректура;
- Назар Варєніков — автор фото;
- Автори текстів: Сашко Кульчицький, Андрій Андрушків, Марічка Варєнікова, Саша Целіщева й Анастасія Нагірняк.
Над розробленням журналу працювали із жовтня. Вісник — це можливість познайомитися ближче з людиною, яка живе по сусідству, зустрітися фізично, подарувати журнал, погортати його й обговорити за чашкою чаю. Саме для таких сусідських зустрічей журнал видали лише друком і не планують додавати онлайн-версію.
До поширення видання залучили «ельфів», які живуть по сусідству.
«Ми зробили сусідський бранч, куди запросили 30 сусідів — це наші “різдвяні ельфи”, які змогли прийти, фізично між собою перезнайомили й подарували їм журнал. Це такий інструмент для того, щоб зробити невеличкий нетворкінг. І також зараз продовжуємо поширювати журнал через спільноту “Подоляночка”», — каже Анастасія Нагірняк.
Своє видання команда називає подарунком на Різдво, але глобальна його мета — розбудувати спільноту.
«Тут локальні жарти й історії, які можуть зрозуміти лише люди, які тут живуть, або щодня ходять цими вулицями, або працюють тут. Це дуже бульбашкова історія. У нього вкладена ідея добросусідства. Це про розбудову зв’язків, підтримку один одного», — каже керівниця проєкту.
Ми створювали його для мешканців і друзів Подолу.
Видати власними силами
Проєкт позиціює себе як волонтерський — через кінець року команда розуміла, що не встигне залучити додаткове фінансування, тож планувала видаватися повністю за особисті кошти. Але неочікувано для себе їм вдалося отримати гранти від Фонду Гайнріха Бьолля.
«Павло з нашої команди — випускник Зеленої академії, в них є можливість давати невеличкі гранти на соціальні проєкти, і таким чином ми змогли отримати фінансування. Оформлення процедури було нетривалим, тож нам вдалося покрити друк коштом гранту», — говорить Анастасія Нагірняк.
Важливі сенси
Серед змістового наповнення видання важливе місце посідають матеріали про волонтерські ініціативи, які об’єднують між собою жителів району. Далі редакція зібрала розповіді про цікаві місця Подолу, наприклад, кінотеатр «Жовтень», Житній ринок тощо. Автор історичної рубрики Сашко Кульчицький свою хронологічну оповідь назвав «Перші люди були подолянами».
«Він описав історію в жартівливій формі, там буквально вся історія Подолу — від вікінгів, мамонтів, кирилівської стоянки до сучасності Подолу й нашого бачення, яким він може бути в майбутньому», — каже керівниця проєкту.
У віснику навіть є своєрідний облік місцевих собак та їхні портрети. За словами Анастасії Нагірняк, собаки — це спосіб знайомства з сусідами. Допоміг у реалізації цього матеріалу Назар — 13-річний син Марічки Варєнікової, яка взялася за цей текст.
«У нього виникла ідея зробити фото собак, і не просто фото: він ще й дізнався їхні імена та вік, що вони люблять і не люблять. Наприклад, Ліло — два роки, любить задуматися та стояти, а не любить голосні звуки. І от у нашої ілюстраторки Марії Журавель вийшло відмалювати ці фото», — додає Нагірняк.
Видання наповнене теплими історіями, які допомагають підтримувати людей навколо — це історії про бабусь, які продовжують традицію вікінгів, про демократію, про Бога з чату ОСББ, донорство крові, аптечки для військових та інші.
«Історія про ”Бога з чату ОСББ” — різдвяна казка, яку написав Андрій Андрушків, військовий із Подолу. Це чуттєва історія про те, що справжні різдвяні дива творять люди довкола, зокрема, сусіди. І вся історія Ісуса побудована на тому, що йому постійно хтось допомагав із навколишніх людей. Це історія про зв’язок добросусідства з базовими християнськими постулатами», — ділиться керівниця «Подільського вісника».
А ще тут є адвент-календар, де зібрані 12 порад на кожен місяць року.
Через те, що до останнього редакція планувала видавати вісник власними коштами — додала подільську колядку, аби люди за бажанням могли накинути донатів на подальший друк вісника. Грант допоміг видати вісник, але зверстану колядку вирішили залишити, щоб закупити книги для місцевих бібліотек. Нагірняк пояснює: «Плануємо закупити книги, зокрема про ментальне здоров’я, і занести ці книги в дитячу й дорослу бібліотеку. Колядка теж локальна з контекстом».
Наприкінці журналу можна просканувати форму для зворотного зв’язку, щоби зв’язатися із редакцією або поділитися своєю історією.
У планах також додати розділ для дітей, наприклад, із розмальовками чи сканвордами — також із місцевим контекстом.
Go-wild-рейв-дизайн
На обкладинці вісника дизайнерка Оксана Щербакова зобразила традиційну різдвяну зірку. Сам дизайн також нагадує дитячу газету «Казковий Вечір», а шрифт для назви на обкладинці — авторський.
«Оксана Щербакова створила цей шрифт. Вона в ньому поєднала і тяглість української традиційної кирилиці, збираючись на рукописні старі книги, і покликання на старе півуставне письмо. І трішечки ретро, схожого на “Казковий Вечір” — журнал нашого дитинства», — пояснює розроблення шрифту Нагірняк.
Крім зірок, із якими традиційно ходять колядники, на обкладинці помітні роги трамвая та трамвайні колії. Так команда вирішила додати асоціацій із Подолом. «Трамвайні колії проходять через весь Поділ, а маленькі зорі — це й про сяйво, і про трамваї, і про те, що ми один одного в команді запалюємо цією ідеєю. Тепле світло вікон на Різдво».
Видання надруковане екочорнилами на основі сої й рису — у цій техніці друкує єдина в Україні різо-друкарня. Це робить вісник придатним для вторинного перероблення. Крім того, використана флуоресцентна фарба, що світиться під ультрафіолетом.
«За go-wild-рейв-дизайн та ідею зробити це в різо-друкарні відповідав наш дизайнер Андрій Голубокий. Він на цьому наполіг, а ми здались, і вийшло суперово», — додає керівниця проєкту.
Залучити соціальний бізнес
Команда залучила 13 закладів, де можна прийти погортати «Подільський вісник» і взяти сусідам на подарунок. Журнал можна знайти у закладах:
- «Басамани»;
- «Tisto кафе & пекарня»;
- Sereda Vegan Point;
- Khoryv Сoffee;
- Ohmy Espresso Bar;
- «Шибеник»;
- Podil Massage Point;
- CafeBoutique;
- «Дилетант»;
- «Щиро»;
- книгарні «Книжковий Лев»;
- книгарні «Закапелок»;
- книгарні «Плекай»;
- культурний простір «КультМотив».
Далі буде
Після схвальних реакцій читачів команда «Подільського вісника» не зупиняється та планує зробити друк регулярним, залучивши грантову підтримку.
«Якщо інші мікрорайони захочуть створювати свій вісник, то це буде класно. Ми будемо відчувати, що це поширилося за межі Подолу, й локальні спільноти почали розбудовуватися ще десь», — ділиться планами керівниця проєкту Анастасія Нагірняк.
