«18000» — це черкаське інтернет-видання, яке заснували троє журналістів і бухгалтер. Майже одразу після презентації 2019 року медіа зібрало широку аудиторію, а зараз є одним із найпопулярніших у місті. «18000» публікують багато власного оригінального контенту і створюють різножанрові матеріали: відеорозслідування, подкасти, лонгріди тощо. Про те, як виникла ідея створити незалежне медіа, як там формують черкаську команду та працюють над матеріалами, ми розпитали у співзасновниці видання Єлєни Щепак.
Історія заснування
Єлєна Щепак, Сергій Макаренко та Світлана Спасібіна разом працювали в черкаському медіа «Інфоміст». Єлєна Щєпак розповідає: як тільки їх запрошували на роботу в тоді ще новостворений ресурс, то обіцяли, що власник не втручатиметься в політику редакції. Це було головною умовою для медійників.
Ще один зі співзасновників «18000», Артур Чемирис, не мав причетності до медіа — він працював бухгалтером у Києві. У той час якраз популярності набули моніторинги закупівель. Артур робив це у вільний час і ділився результатами з командою «Інфомосту». Так почали з’являтися розслідування, де публікували інформацію про витрати бюджетних коштів, афілійованих до влади підрядників (таких, що пов’язані з владою чи мають її представників серед співзасновників або керівництва, — ред.) тощо. На ресурсі публікували критичні матеріали, які набирали аудиторію, тож «Інформіст» швидко став популярним.
«Що успішнішим і впливовішим ставало медіа, тим крутіше це було для нас, але не для власника, який був політиком».
Єлєна Щепак
Згодом власник почав втручатися в контент видання: просив зняти критичні матеріали про знайомих, висловлював претензії до редакції, мовляв, не так треба працювати. Команда намагалась оскаржувати вимоги щодо зняття матеріалів, але, зрештою, діалогу не вийшло.
«У нас була репутація, яку ми не хотіли втрачати. Тому що під усіма текстами стояли наші прізвища. Ми намагалися пояснювати це власнику, що не можна просто так прибирати матеріали, але домовитися не вдалося. Тож ми зрозуміли, що не знайдемо порозуміння, й ухвалили рішення звільнитися», — пригадує медійниця.
Оскільки всі мали досвід роботи в журналістиці, команда розуміла: коли в медіа є власник, згодом він захоче впливати на матеріали. Тож роздумували про те, щоби створити власне видання. Таке, де не буде одного власника, а рішення ухвалюватимуть спільно. Саме колективне ухвалення рішень і стало засадничим принципом роботи «18000».
Айтівці не цікавляться регіональними новинами
Коли виникла ідея створити власне видання, Єлєна Щепак звернулася за фінансовою підтримкою до місцевого IT-кластера. Журналістка вже мала досвід співпраці з деякими IT-компаніями, тож вирішила скористатися цим ресурсом. Радилася з різними людьми як краще подати ідею, але всі переконували, що айтівці не цікавляться регіональними новинами. Мовляв, вони читають лише спеціалізовані видання, а на сайт про Черкаси ніхто грошей не дасть. Утім, команда вирішила ризикнути й на одній із річних зустрічей кластера представила свій проєкт — медійний сайт «18000».
«Нас багато хто запитує: “Що ви таке їм сказали, що вони погодилися дати кошти?” Я не пам’ятаю детально, але ми просто прийшли вчотирьох і розказали, хто ми такі, що робили й що хочемо своє видання. А для цього нам треба кошти. І водночас, якщо нам дадуть кошти, то ми хочемо, щоб у нашу політику не втручалися», — пригадує Єлєна Щепак.
Після презентації присутні взяли паузу, а потім повернулись із питанням: «Який треба бюджет?». Єлєна Щепак розказує, що перший бюджет писали дуже скромно — виключно щоб покрити зарплати команди. Загалом просити кошти команда соромилася, тож і зарплати заклали дуже умовні й нижчі, ніж тоді були на ринку. Але медіа було важливо почати свій проєкт, тож на фінансах не зосереджувалися.
Що за дивна назва?
Презентація ідеї відбулася восени, і перший офіційний запуск сайту відбувся менше ніж за три місяці — 18 січня 2019 року Черкаси дізналися про «18000».
«Щоби презентувати сайт, ми створили кілька перших лонгрідів. І от у нас офіційний запуск. Люди починають заходити на сайт, а він висне, нічого не вантажиться. Тож у повну силу ми почали працювати лише за тиждень», — пригадує співзасновниця.
Назва «18000» — це поштовий індекс Черкас.
Єлєна Щепак каже, що така назва виявилася досить складною для розуміння: «Нас називають “вісімнадцять тисяч”, “тисяча вісімсот”, бо для людей кількість нулів неважлива, ніхто їх не рахує. І навіть ті, хто називає правильно, питає, чому така дивна назва». Поки медіа не планує перейменовуватися, але розмірковує як зробити неймінг зрозумілішим, аби він асоціювався з медіа, і водночас зберегти цифри 18000.
Від одного гранту — до чотирьох джерел доходу
У перший рік роботи «18000» мали тільки одне джерело фінансування — підтримку від черкаського IT-кластера. Для цього команда створила однойменну громадську організацію. Кластер підтримує видання вже протягом п’яти років. Натомість щороку співзасновники діляться результатами проєкту і ставлять цілі на майбутній рік. Однією з них була й диверсифікація доходів. Так почали писати грантові проєкти, розвивати клуб донаторів і розміщувати марковану рекламу.
«В університеті нас не вчать як бути медіаменеджерами. І ти можеш класно писати тексти, але тобі ніхто під час навчання не розкаже, скільки всього ти маєш контролювати і як треба будувати роботу редакції. Все, що в нас було, — це досвід роботи. На цьому і будували своє медіа», — пригадує Єлєна Щепак.
Одним зі способів отримати кошти на роботу видання був клуб донаторів. Ще під час створення сайту додали розділ «Підтримати проєкт», але ніхто не надсилав кошти на підтримку роботи. Тоді Єлєна Щепак запропонувала команді податися на конкурс проєктів від Міжнародного фонду «Відродження». За його умовами, потрібно було зібрати певну суму коштів, яку встановлювали самі апліканти, і якщо організації вдасться назбирати заявлене — фонд подвоював ці кошти. «18000» вирішили збирати на річну оренду офісу — 120 000 грн. У результаті за два місяці зібрали навіть більшу суму — 131 100.
«Команда була скептично налаштована. Казали: “Чого люди нам будуть донатити?” Коли зібрали всю суму, всі спершу здивувалися, а потім зрозуміли, що це реально працює».
Єлєна Щепак
Водночас медійниця наголошує, що зібрати кошти було нелегко. Редакція проводила велику інформаційну кампанію: щодня журналісти говорили, чому важливо підтримувати медіа фінансово, розповідали, на що витратять ці кошти, і чому незалежним медіа потрібна підтримка. Саме під час цієї акції частина людей оформили підписку, аби щомісяця надсилати певну суму організації.
Клуб донаторів
«У нас була ідея далі розвивати клуб донаторів, бо це цінно не лише з точки зору грошей, а й через коло однодумців, з якими ти можеш розділити радощі та проблеми. Коли тільки почали роботу з тими, хто підписався на систематичні донати, думали робити для них новинні розсилки: головне з новин на сайті за тиждень або місяць. Але розсилки — це додаткова робота й ресурс, якого в нас не було. Спробували, витратили багато часу, і більшість листів потрапила у спам, бо ми не дуже на цьому розумілися. Тож витрачені сили не принесли бажаного впливу», — говорить редакторка.
Коли почалася повномасштабна війна, в організації перестали рекламувати підтримку роботи медіа. Оскільки рішення ухвалюють колективно, на нараді проголосували проти збору коштів на організаційні витрати, поки важливіше збирати на допомогу військовим. Але люди скидали гроші й без нагадувань, тож згодом цю практику поновили. Зараз нагадують про таку можливість після гучних матеріалів, наприклад, розслідувань.
«На початку 2023 року, на день народження сайту, ми хотіли офіційно запустити клуб донаторів. Але напередодні трапилася трагедія: керівництво МВС загинуло в авіатрощі. Тож ми відклали публічну презентацію, натомість просто створили закриту групу в Telegram і додаємо туди людей, які оформлюють підписку. Поки група теж працює в тестовому режимі, ми не дуже активно її наповнюємо. Переважно публікуємо залаштунки роботи: якісь смішні кадри під час знімання відео чи підготовки до заходів. А коли йшли на інтерв’ю до голови ОВА — питали в чаті, що вони хочуть дізнатися», — розповідає Щепак. Зараз спільнота донаторів налічує приблизно 80 людей. Жертвують різні суми, найменша — 50 грн, найбільша — 5000 грн.
Також за минулий рік для спільноти підписників провели дві зустрічі з відеопоказом розслідувань та їхнім обговоренням. Єлєна Щепак каже, що такий формат людям дуже зайшов, тож його планують повторювати. На день народження сайту цьогоріч медіа влаштувало вечірку «для своїх» із презентацією результатів своєї роботи.
«Коли людина оформлює підписку, в нас є лише її електронна пошта й телефон. Тоді я пишу в Telegram, щоб вона приєдналася до нашого каналу. Якщо людини немає там, тоді пишу на пошту. Але зазвичай так люди не доєднуються. Я дуже переживала через це, але потім колеги з іншого видання сказали, що це не привід засмучуватися. Бо для донаторів цінність — не Telegram-канал, а можливість підтримувати нас», — пояснює Єлєна Щепак.
Реклама й гранти
Інший спосіб доходу — це реклама. У видання тут чітка позиція — всі рекламні матеріали мають бути належно марковані. Є й свої табу: не рекламують казино, мікрокредити, компанії та політичні сили, які транслюють проросійську позицію. Відмовляють також у рекламі політикам чи організаціям, які мають нечесне минуле, хоча загалом марковану політичну рекламу теж розміщують. Єлєна наголошує, що репутація для «18000» важливіша за дохід. Водночас підкреслює, що для медіа відмовляти рекламодавцям — це велика розкіш. Вони можуть собі таке дозволити саме завдяки тому, що мають підтримку IT-кластера.
Також у редакції пишуть грантові проєкти. Зазвичай на конкурс подають ідеї, які або можуть підсилити команду, або ж які медіа робило б і безплатно. Одним із таких перших проєктів був конкурс від «Суспільного» 2021 року. Тоді команда «18000» хотіла займатися розслідуваннями. Утім, це досить дорогий вид контенту. Самостійно редакція його не потягнула б, тому спробувала отримати фінансування на конкурсі. Заявка виграла й видання, зокрема, створило резонансне розслідування про родину міського голови Черкас Анатолія Бондаренка та його будівництво на березі Дніпра. Ще один проєкт, який реалізували за грантові кошти — «Незламні», де розповідають історії про бійців ЗСУ з Черкащини.
Команда
2019 року, під час перших місяців роботи сайту, над ресурсом працювали чотири людини — співзасновники видання. Згодом Спасібіна перейшла в комерційний проєкт. Тож усю роботу над матеріалами зосередили на собі Щепак і Макаренко: по черзі працювали на стрічці новин майже без вихідних.
«Артур був і досі є єдиною людиною в редакції, яка не працює на стрічці новин. Але в нього класне аналітичне мислення, він уміє шукати інформацію, пише сценарії та знімається у відеорозслідуваннях. Він повністю веде фінансову звітність організації й закриває питання податків», — пояснює Щепак.
Згодом до команди приєдналася журналістка Настя Небога, яка стала редакторкою стрічки новин, а Єлена, Артур і Сергій більше займалися аналітичними текстами. До кінця 2019-го до команди приєдналася ще Ірина Малюкова — вона почала займатися відеоконтентом.
«Ми хотіли розвиватися. Довго думали, чи треба нам відео, бо ніхто з нас не мав досвіду й розуміння, як це працює. Але вирішили спробувати. Так з’явилась Іра Малюкова, яка дуже підсилила нашу команду й відкрила ті напрями, які б ми без неї ніколи не запустили», — говорить співзасновниця.
Зараз команда налічує 8 людей. Єлєна Щепак — директорка громадської організації, яка менеджерить усі процеси в команді, пише грантові заявки, звітує й займається авторськими й рекламними текстами. Сергій Макаренко переважно пише аналітику й опікується благодійним фондом, який команда відкрила під час повномасштабного вторгнення. Артур Чемирис — аналітик, журналіст-розслідувач, пише грантові заявки та займається фінансовою звітністю. Ірина Малюкова займається відеорозслідуваннями, веде прямі етери й робить кепшени. Анастасія Небога сьогодні веде всі соцмережі видання, а редакторкою стрічки новин стала Вікторія Нянько. Минулого року також до штату команди долучилася рекламна менеджерка та відеограф.
«Зараз ми плануємо змінити формат роботи стрічки новин, бо люди, які постійно працюють на стрічці, швидко вигорають. Тож ми хочемо створити відділ новин у редакції, де постійно працюватиме три людини, та залучити окрему людину на ведення спільноти донейторів», — ділиться планами редакторка.
Складнощі з пошуком кадрів і рутина
Єлєна Щепак ділиться, що в Черкасах складно знайти нових людей у команду. Найперше тому, що на регіональному рівні медійників не так багато: переважно всі одне одного знають, і багато хто працевлаштований. Щепак каже, що медіа намагалося брати студентів, але ті, що приходили, не проявляли зацікавленості у роботі — деякі навіть не цікавилися, в яке видання йдуть, і зізнавалися, що не читають новин, особливо регіональних. Тож нових членів команди шукає постійно.
Співзасновниця каже, що команда не бачить у регіоні конкурентів для «18000».
Натомість є ризики, що їхніх журналістів переманять у комерційний сектор або в національні медіа, адже зарплати там більші. Наприклад, Ірину Малюкову хотіли «захантити» в Bihus.info. Утім, за словами Щепак, атмосфера в редакції дуже злагоджена й дружня, тож вона впевнена, що в інші медіа, принаймні черкаські, ніхто з команди не піде.
За час роботи видання розширилася не лише команда, а й офіс. У перший рік запуску редакція орендувала одну кімнату. Єлєна Щепак жартує: офіс був настільки маленьким, що всі сиділи «носиком до носика». По центру кімнати стояли чотири столи, об’єднані в один великий стіл. Тож, якщо хтось хотів вийти, мав обійти всіх по колу. Зараз редакція має два просторих кабінети: один — для редакції, інший — для рекламного відділу. Також 2022 року «18000» зробили свою відеостудію.
Від початку створення й до сьогодні команда працює в офісі. Кажуть, так усі звикли — це зручно й швидше вирішуються робочі питання. До офісу редакція не приходила тільки перші тижні повномасштабного вторгнення, але згодом, у березні, повернулася до звичної роботи.
«У нас є умовні години роботи. Тобто ми звикли приходити ближче до 9:00 і йти о 18:00. Ми не фіксуємо, хто скільки часу просидів в офісі. Наприклад, редакторка стрічки новин починає роботу о 7:00, ще вдома вона ставить оновлення на сайт і на офіс приходить найперша. Іра Малюкова може працювати до 22:00, бо їй так комфортніше. Або ж коли команда монтує розслідування всі вихідні, то ми не будемо вимагати, щоб у понеділок зранку всі були на роботі», — зауважує Щепак.
Контент і джерела дистрибуції
Зараз видання має кілька видів контенту. Є стрічка новин, аналітичні матеріали й авторські статті про черкащан. Також сильна сторона «18000» — це відеоконтент і розслідування. 2022 року редакція запустила подкасти. Один із них «Тру сторі», де до війни обговорювали різні ситуації й історії від несерйозних викликів на лінію 102 до розмов про толерантність до ЛГБТК+ у Черкасах. Після початку повномасштабного вторгнення тематика подкастів змінилася у бік війни, й назву оновили: тепер це «Тру сторі. Війна» з історіями військових і волонтерів.
Ще одна унікальна річ, яку робить видання — моніторять бюджет і закупівлі, після чого розповідають черкасцям, куди витрачаються кошти платників податків. «Після початку повномасштабної війни ми вирішили відмовитися від критичних текстів про владу. Але побачили, що всі схеми відмивання коштів працюють, як і до війни. Тож почали потрохи знову писати про це. Людям дуже заходять такі новини. Перші публікації набирали тисячі переглядів за кілька днів. Зараз ми відновили такий тип новин на постійній основі», — додає Щепак.
Попри популярність розслідувань і новин про закупівлі, найбільше на «18000» однаково читають повідомлення про аварії. «Це, певно, проблеми всіх редакцій. Тільки ставиш новину про аварію — одразу десятки тисяч переглядів. А якийсь класний душевний текст про людей — 2000 переглядів. Це, звісно, всіх засмучує, але ми не здаємося», — говорить Єлєна Щепак.
Також видання проводить прямі етери на резонансні теми, які транслюють одночасно на двох платформах — на Facebook та YouTube. Запрошують різних гостей: серед політиків — міського голову, секретаря, депутатів і депутаток, очільника ОВА, представників органів виконавчої влади тощо. З ними обговорюють поточну ситуацію в місті та області, бюджет, голосування, якість проїзду. Серед інших спікерів — місцеві активісти та активістки, артисти, історики, екологи, військовослужбовці. Тематика етерів так само буває різною. Наприклад, 2022 року серед гостей був митрополит Черкаський і Чигиринський владика Іоан, з яким обговорювали святкування Великодня та що робити під час служби, якщо пролунає повітряна тривога. Також говорили про легалізацію канабісу з головним онкологом Черкащини.
Раніше етери проводили частіше, зараз — тільки коли мають тему, яку важливо обговорити. Періодичність випуску змінили також через те, що почали залучати різні канали трафіку на сайт. Якщо раніше левова частка аудиторії приходила на сайт із Facebook, то зараз, каже Щепак, ці підходи змінюють: «У нас є Telegram, Instagram, Facebook Viber, YouTube і TikTok. Найменше часу зараз приділяємо TikTok. Найбільше — YouTube і Telegram, для яких створюємо окремий контент. Ми змінили формати дописів. Наприклад, раніше публікували повні відео розслідувань у Facebook. Зараз — тільки анонс, а повне відео додаємо на YouTube-канал, щоб розвивати його».
Найбільшим відкриттям для редакції стало те, що люди справді читають Viber. На початку повномасштабної війни в цьому месенджері «18000» почали дублювати сповіщення від голови ОВА про повітряні тривоги. Виявилося, що для багатьох людей — це єдине джерело інформації. Тож канал стрімко набрав підписників і за більше ніж рік виріс зі 100 підписників до приблизно 6000 (канал приватний).
Комфортний темп — одне розслідування на місяць
Найвпізнаваніший контент редакції — це розслідування. 2022 року команда випустила 12 відеорозслідувань. Раніше над темою і сценарієм працювала вся команда, зараз це дуже самостійна робота, каже Щепак. На нарадах редакція обговорює тему, а далі журналісти самі шукають необхідну інформацію чи надсилають запити.
«Сценарій читаю я, потім ми надсилаємо його Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП), аби вони провели експертизу матеріалу до публікації. ІРРП перевіряє, чи маємо ми підтвердження кожного факту, цифр, які наводимо в розслідуваннях. Якщо щось видається сумнівним — просять уточнити. Це потрібно, аби у разі судового позову вони могли захистити нас і наш матеріал. Потім фіналізуємо правки, знімаємо, монтуємо та презентуємо», — розповідає Єлєна Щепак. Комфортний показник для команди — одне відео на місяць. Іноді вдається швидко отримати інформацію, тоді можуть вийти два розслідування.
Головними героями відеорозслідувань «18000» переважно є міська влада та чиновники. Ті реагують на матеріали по різному: від жартів до публічних образ і погроз подати до суду.
«Якщо відео їх не зачіпає — це поганий сигнал для нас. Значить, ми щось не дотисли. Але, напередодні того, як ми мали опублікувати відео про будівництво міського голови Черкас Анатолія Бондаренка, він поїхав на будівництво, знімав відео, що все відкрито. Значить, чимось ми його зачепили», — зазначає журналістка. Після публікації відео Бондаренко обіцяв подати на журналістів до суду, а на сесії міської ради присвятив майже 10 хвилин розповіді про порушення його прав. До суду міський голова досі не подав.
Також видання оприлюднило інформацію про 1,5 млн грн, які Черкаська міська рада виділила на підтримку приватного баскетбольного клубу «Черкаські Мавпи». «Ми опублікували цю новину, й це стало одним з аргументів протестувальників на акції “Гроші на ЗСУ”. Коли є такий вплив — це приємно. Раніше ми визначали результати своєї роботи за кількістю відкритих кримінальних проваджень. Сергій Макаренко ходив на зустрічі у прокуратуру і казав, що от ми написали такі тексти, відреагуйте. І вони у своїх пресрелізах писали, що причиною відкриття провадження стали публікації на ресурсі “18000”. Але наша мрія, щоб когось посадили завдяки нашим матеріалам», — підсумовує Єлєна Щепак.
