Нейт Джонс — директор із питань щодо Федерального закону про свободу інформації (FOIA) в The Washington Post. Він працює над тим, щоб до редакції надходило якомога більше державних і федеральних документів у відповідь на її запити щодо публічної інформації.
Раніше Джонс видав книгу Revealing Records про роботу із запитами на публічну інформацію, а в жовтні запустив регулярну колонку в The Washington Post на цю тему. У першому випуску він розповів, як отримує доступ до публічної інформації в США. Переповідаємо найцікавіше.
Досвід Нейта Джонса
Нейт Джонс отримав перші внутрішні державні документи США 2004 року від президентської бібліотеки Рональда Рейгана. У них ішлося про страх ядерної війни. Також він подавав тисячі запитів на історичні записи, поки був директором FOIA-проєкту в некомерційному Архіві національної безпеки.
Нині Нейт Джонс проводить тренінги щодо FOIA — навчає журналістів писати запити на отримання подібних паперів.
Розкриття внутрішніх державних документів допомогло викрити марнотратство та правопорушення уряду, призвело до слухань у Конгресі й ухвалення нових законів. Нейт Джонс наголошує, що успішні запити на їхнє отримання вимагають стратегії, креативності та наполегливості для подолання бюрократичного опору.
Як діє Федеральний закон про свободу інформації
Нейт Джонс зазначає, що цей закон є одним із найпотужніших інструментів журналістів у США. Він вимагає від федеральних відомств оприлюднювати записи за запитом, якщо вони не є конфіденційними та їхня публікація не зашкодить нацбезпеці. Кожен штат має свою версію цього закону, яка поширюється на державні та місцеві органи влади. Якщо агентства відмовляються надати записи, ті, кому потрібні документи, можуть подати до суду.
The Washington Post довелося це зробити, щоб органи влади дотримувалися законів про свободу інформації. Нейт Джонс як відсторонений адвокат працює з юрисконсультом видання й іншими юристами, щоб подати позов. Зазвичай The Washington Post звертається до суду, коли має вагомі аргументи на свою користь. Коли позивач виграє справу, державні агентства зобов’язані не лише надати документи, а й оплатити роботу адвокатів іншої сторони.
Запити на фото Білого дому з дня ліквідації Усами бін Ладена
Найчастіше журналісти використовують закони про публічні реєстри, щоб отримати документи, не звертаючись до суду. Але вони постійно думають, на що ще можна було б подати запит, щоб розкрити історію креативніше й докладніше. У першій колонці Нейт Джонс описує приклад із фотографіями.
Після ліквідації терориста Усами бін Ладена 2011 року відомою стала фотографія президента США Барака Обами та його помічників, які стежили за рейдом на територію бін Ладена. Це була одна з дев’яти світлин, зроблених того дня фотографом Білого дому й опублікованих на офіційному сайті Flickr. Утім Нейт Джонс хотів побачити й інші фото, зняті тоді, зокрема такі, які могли б суперечити офіційній позиції влади. Саме тому він подумки вже складав запити на ці документи, хоч і знав, що зможе їх подати лише за певний час, адже Закон про свободу інформації не поширюється на дані президентів, які ще перебувають на посаді.
Нейт Джонс каже, що, можливо, його б узагалі не застосовували до президентів, якби не Вотергейтський скандал 1970-х років і президент Річард Ніксон, який відмовився надати архіви Білого дому спеціальному прокурору та пішов у відставку 1974-го. У відповідь на це Конгрес ухвалив Закон про президентські архіви, який вимагає від очільників країни зберігати офіційні документи та дозволяє громадськості запитувати їх за п’ять років після того, як вони залишили посаду. Барак Обама виграв вибори 2012 року, тож запит на ці фото довелося відкласти ще на чотири роки його президентства та визначену законом паузу.
20 січня 2022 року, за п’ять років після відставки Обами, Нейт Джонс подав запити, зокрема, на всі офіційні фотографії Білого дому, зроблені в день убивства бін Ладена. Рік потому Національний архів надав 161-сторінковий PDF-документ із невеличкими прев’ю та назвами файлів для всіх фотографій Білого дому, зроблених із 1 до 3 травня 2011 року. Потім журналіст попросив і отримав якісні копії фото, частину з яких використав для реконструкції дня ліквідації бін Ладена.
Зрештою надали доступ до понад 900 світлин, які показали нові епізоди: рукостискання й обійми після загибелі терориста, дзвінки Обами колишнім президентам США й очільникам інших держав, щоб поділитися новинами.
Нейт Джонс наголошує, що ці світлини показують тодішні настрої Білого дому. Вони дають зрозуміти, що сталося насправді, а не подають лише офіційну позицію держави. Фото Обами, зроблене наступного дня після ліквідації бін Ладена, демонструє, як він сміється над мемом про себе «Вибачте, мені знадобилося так багато часу, щоб надати вам копію мого свідоцтва про народження. Я був надто зайнятий вбивством Усами бін Ладена».
Президентська бібліотека Обами приховала ще 307 фото від The Washington Post, назвавши їх секретними. Нейт Джонс подав апеляцію.
Він підсумовує: що внутрішні державні документи не завжди легко отримати, а без законів про публічний доступ узагалі було б неможливо.