Онлайн-атаки на журналісток в Україні — це чинник, який впливає на їхній психологічний стан, продуктивність і навіть змушує обирати самоцензуру. Нове дослідження громадської організації «Жінки в медіа» показує, що 81 % медійниць стикалася з онлайн-насильством, але тільки кожна п’ята з них звертається до правоохоронців. Решта або не бачать у цьому сенсу, або бояться ще більшої хвилі агресії у відповідь.
Як онлайн-атаки змінюють роботу українських журналісток і що може допомогти їм захиститися — переповідаємо висновки дослідження.
Методологія дослідження
У межах дослідження ГО «Жінки в медіа» провела аналіз українського й міжнародного досвіду протидії онлайн-насильству, спрямованого проти журналісток. Загалом опитали 180 журналісток, редакторок та медіаменеджерок із 1 до 31 серпня 2024 року. Анкета складалася з кількох блоків — профіль респонденток, роль у медіа, види медіа за типом контенту та широтою охоплення авдиторії, вік, приналежність до інших вразливих груп.
За географією охоплення авдиторії було 37 % представниць із загальнонаціональних медіа й 34 % серед регіональних медіа. Більшість опитаних працює в онлайн-медіа — 56 %. Мультимедійні платформи представляють 17 % респонденток, друковані медіа — 10 %, телебачення — 8%. По 3 % представляють радіо та медійні громадські організації.
Серед респонденток 46 % віднесли себе до однієї або кількох вразливих груп. До таких груп зазвичай відносять жінок, які зазнають дискримінації за ознаками статі, етнічного походження, жінок з інвалідністю, жінок старшого віку, переселенок, соло-мам.
Експерти виокремили 12 типів онлайн-насильства. Респондентки могли відповісти, чи стикалися вони з кожним із них, і якщо так — коли саме. Також до дослідження додали шість кейс-стаді з детальним описом. На завершення фахівці розробили рекомендації для боротьби з онлайн-насильством.
Що таке онлайн-насильство?
Під онлайн-насильством проти журналісток у межах свого дослідження «Жінки в медіа» розуміють дії, атаки, що відбуваються онлайн:
- Мають гендерно зумовлений характер. Наприклад, містять сексизм стереотипи, упередження чи дискримінація щодо жінок, чи мізогінію ненависть до жінок.
- Можуть мати ознаки того, що їх чинить скоординована мережа або група.
- Можуть включати погрози фізичним і/або сексуальним насильством;
- Можуть містити сексуалізовані образи й переслідування.
- Можуть містити «доксинг» — розкриття персональних даних (телефону, адреси), порушення цифрової конфіденційності та безпеки.
- Можуть бути пов’язаними з гендерною дезінформацією — неправдивими гендерно зумовленими та сексуалізованими наративами з певним ступенем координованості для дискредитації. Наприклад, Ірина Сампан стикалася з гендерною дезінформацією, коли про неї масово розповсюджували неправдиву інформацію, що вона начебто є «агенткою СБУ, лесбійкою, проституткою в Дубаї, ескортницею та коханкою Валерія Залужного».
- Можуть погіршуватися на перетині різних форм дискримінації — за етнічною ознакою, за ознакою наявності інвалідності, на ґрунті релігійної нетерпимості, гомофобії та іншого.
Онлайн-насильство має кілька спільних ознак:
- жінконенависницький характер: мізогінія є домінантною ознакою онлайн-насильства, спрямованого проти медійниць;
- особистий характер: напади часто спрямовані на особисті аспекти життя журналісток;
- інтенсивність та масовість: часто це масові атаки;
- мережевий газлайтинг: регулярні атаки, які поступово підривають впевненість журналісток у собі і їхнє відчуття реальності;
- інтерсекційна дискримінація: перетинається, наприклад, із расизмом чи гомофобією;
- пов’язане з дезінформацією: підрив довіри до журналісток і критичної журналістики;
- організований характер: може відбуватися за участі мереж, зокрема в деяких випадках це можуть бути тролі.
Скільки медійниць стикається з нападами в мережі?
81 % учасниць опитування вказали, що стикалися з одним або кількома типами онлайн-насильства. Лише 19 % опитаних вказали, що не стикалися з випадками атак у мережі. Деякі з них часто зазначають одразу кількох форм насильства через свою роботу:
- критику впливових людей;
- розслідувальні матеріали;
- висвітлення фемінізму, прав ЛГБТІК+ спільноти або інших тем.
Мізогінна мова — це найпоширеніший тип насильства, з якими стикаються медійниці (67 %). Атаки часто мають сексистські коментарі, образи або інші форми словесної агресії, спрямовані на підрив репутації медійниць — 65 % журналісток пройшли через цей тип онлайн-насильства. Про онлайн-погрози смертю чи іншим фізичним насильством зазначили 37 % опитаних.
Респондентки також стикалися з різними видами онлайн-насильства та переслідувань, пов’язаних зі статтю, зокрема із тролінгом, гендерною дезінформацією. 22 % медійниць навіть пройшли через кіберсталкінг, тобто зазначали тривалого стеження в інтернеті.
36 % опитаних стикнулися з онлайн-насильством протягом останнього року, ще 36 % протягом 2–3 років. Також 28 % респонденток не змогли точно визначити час.
Серед тих, хто мали досвід онлайн-насильства:
- 36 % — журналістки;
- 32 % — поєднують дві або більше посади;
- 15 % — керівниці медіа;
- 10 % — редакторки;
- 7 % — продюсерки, ведучі, комунікаційниці, SMM та грантові менеджерки.
Водночас серед тих, хто фактично стикався з онлайн-насильством, лише 64 % можуть його визначити. 36 % відповіли заперечно на контрольне запитання «Чи стикалися ви з онлайн-насильством?». Більшість респонденток вказали, що онлайн-атаки скеровані і на них особисто, і на медіа — 62 %, особисто на них — 31 % й суто на медіа — 7 %.
Найчастіше атаки тривали протягом тижня. Є й тривалі практики онлайн-насильства — протягом місяця чи понад рік.
Наслідки онлайн-насильства
Через атаки медійниці найчастіше відзначають погіршення психологічного стану й ментального здоровʼя, також відчувають зниження працездатності й самоцензуруються щодо певних тем. Атаки також впливали на хвилювання за безпеку рідних, на професійну репутацію, заохочували пропрацювати з командою протидію таким загрозам та реагування на них.
Після пережитого в онлайн-вимірі 14 % зазначили, що загрози для них перенеслися й у реальне життя. Медійниці поділилися із «Жінки в медіа», що відчули на собі й фізичне сталкінг, публічні знущання.
15 % медійниць взагалі нікому не розповідають про випадки онлайн-насильства. Лише в 19 % випадків вони зверталися до правоохоронців, тобто тільки кожна п’ята опитана. Належного розслідування та покарання винних, за словами респонденток, не відбулося. Невелику кількість вироків у кримінальних справах щодо кібернасильства не можна пояснювати лише браком законодавчого захисту. За словами фахівці, багато жінок бояться осуду та віктимізації, тому не звертаються за допомогою.
Журналістки також поділилися можливими способами допомоги при онлайн-насильстві. Вони бачать вихід у проведенні освітніх, роз’яснювальних кампаній, поширення рекомендацій щодо розпізнавання, запобігання та протидії онлайн-насильству. Також хочуть відчути солідарність професійної спільноти й отримати фахову психологічну і юридичну допомогу.
Від онлайн-погроз до переслідувань в реальному житті: кейс-стаді
Голова Наглядової ради «Суспільного мовлення», заступниця шеф-редакторки групи видань «Детектор медіа» Світлана Остапа для дослідження поділилися випадком онлайн-дифамації. Народна депутатка від пропрезидентської партії «Слуга народу» Мар’яна Безугла поширила на своїй сторінці у Facebook інформацію про медійницю. У публікації стверджувалося, що «заробітна плата голови наглядової ради НСТУ становить 200 000 грн», а також що «син Остапи Олександр працює на “Суспільному” і заброньований». Світлана Остапа спростувала ці твердження, зазначивши, що всі члени Наглядової ради працюють на громадських засадах, а її син не працює на цьому мовнику. За словами медійниці, після поширення неправдивої інформації вона відчулапо гіршення свого психологічного здоров’я.
Погрози смертю та сексуалізоване цькування відчули на собі воєнні кореспондентки Діана Буцко, Андріана Кучер й Ольга Кириленко. Зазвичай це невідомі користувачі YouTube, значна частина яких висловлює проросійські погляди й використовує російську мову. Наприклад, у серпні 2024 року журналістка hromadske Діана Буцко опублікувала репортаж із взятого під контроль українською армією російського міста Суджа. Під відео з’явилися численні коментарі зі зневажливим, сексистським підтекстом, які ставили під сумнів компетентність журналістки та звертали увагу на її вік і зовнішність.
Онлайн-переслідування переросло в реальність для Анни Редько, журналістки телеканалу TV5 з Запоріжжя, яка через російську збройну агресію в Україні була змушена в березні 2022 року виїхати до Закарпаття. Сталкер, спочатку схований під ніком Forgeman Smith, протягом кількох років надсилав їй повідомлення через соцмережі. 2024 року переслідування стало фізичним. Сталкер дізнався, що Редько переїхала до Ужгорода, і встановив її робочу адресу — чатував біля її офісу на автомобілі й далі надсилав повідомлення із проханням зустрітися. У січні 2024 року чоловік з’явився на її робочому місці, вимагаючи зустрічі з медійницею.
Медійниця звернулася до поліції Ужгорода та представника омбудсмана, проте не отримала належного захисту. Вона вимушено переїхала, не реєструється на новій квартирі й обмежила доступ до всіх своїх соцмереж.
Як медіа можуть протидіяти онлайн-насильству щодо своїх працівниць?
Фахівці ГО «Жінки в медіа» радять редакціям визнати гендерне онлайн-насильство як проблему безпеки на робочому місці, з якою стикаються журналістки — як штатні, так і фрилансерки. Медіа мають сформувати процедури та системи, аби захистити медійниць:
- створити корпоративну культуру гендерної рівності й нульової терпимості до погроз й агресивних дій щодо журналісток та інших працівниць медіа;
- розробити редакційні протоколи для реагування на онлайн-насильство з урахуванням підвищеного ризику для них;
- протоколи мають включати визначення, моніторинг, запобігання та реагування на онлайн-насильство й регулярно оновлюватися.
Реакції мають гарантувати фізичну безпеку, цифровий захист, психосоціальну підтримку для медійниць, редакційне реагування та юридичну допомогу. Великі медіакомпанії можуть призначити редактора чи редакторку з питань цифрової безпеки, навички та обов’язки якого поєднують редакторські функції, цифрову безпеку й безпеку журналістики.
Також необхідно вбезпечити онлайн-ресурси:
- розробити чіткі та прозорі процедури модерації контенту й коментарів на корпоративних сайтах, а також зрозумілі правила спілкування онлайн;
- провести відповідне навчання працівників.
Редакції з відповідними компетенціями мають інформувати громадськість про гендерно зумовлене онлайн-насильство й розслідувати такі випадки. Окремим напрямом роботи може бути співпраця із громадськими організаціями й зацікавленими інституціями для відстеження та протидії онлайн-насильству.
