В Україні виклики, які несе із собою зміна клімату, сьогодні множаться через деструктивний вплив війни на довкілля. Попри постійні нагадування деяких активістів, що клімат — на часі за будь-яких умов, на реальний імпакт досі не звертають належної уваги.

«Медіамейкер» поспілкувався із медійницями, які займаються кліматичною журналістикою, Вікторією Губаревою та Мар’яною Вербовською про те, як додати рішення у свій матеріал, як не писати про клімат розмито та як зміна клімату може зацікавити кожного, якщо подати її під правильним кутом.

Вікторія Губарева — членкиня UWEC Work Group, авторка лонгридів на «ЕкоРубриці». Активно висвітлює екологічну тематику, з початку повномасштабного вторгнення досліджує вплив війни на всі сфери довкілля.

Мар’яна Вербовська — незалежна журналістка, фрилансерка, дописує на ZAXID.NET та EUROZINE, стипендіатка програми для молодих дослідників Fulbright Research and Development Program 2020–2021 в Центрі кліматичної комунікації при Університеті Дж. Мейсона, авторка тулкіту «Як писати про клімат».

Чому писати про клімат на часі?

На думку Вікторії Губаревої, зараз важливо про це говорити, бо з приходом війни всі проблеми, які були в Україні з довкіллям, погіршилися. Як відомо, все, що відбувається в довкіллі, безпосередньо впливає на зміну клімату. «Раніше треба було 10 разів про це прокричати, а зараз не лише прокричати, а ще й удесятеро гучніше про це сказати», — вважає журналістка.

Війна не скасовує клімат, додає Мар’яна Вербовська, — це незалежні одне від одного процеси.

Крім того, вплив війни також пришвидшуватиме негативні наслідки зміни клімату, які відбуваються в Україні.

«Моя логіка була така: чому писати про зміну клімату під час війни? Тому що під час відбудови або відновлення, про яке зараз дуже багато говорять, буде великий запит на швидкі, перевірені та ефективні рішення. А саме в галузі клімату вони будуть просто конче необхідні», — пояснює журналістка. Крім цього, певні зовнішні документи, зокрема Європейська зелена угода, передбачають інтеграцію зеленої політики в національне законодавство України як кандидата в члени ЄС.

Де шукати експертної думки?

Якщо журналіст готує матеріал про українську екологію чи клімат, краще шукати тих людей, які спеціалізуються саме на темі України. Вікторія Губарева радить кілька шляхів пошуку фахівця:

• Google Scholar. Там можна знайти статті на потрібну тему та звернутися до їхніх авторів. Зазвичай у роботах є електронні адреси науковців, або ж можна знайти їхні профілі у Facebook. Також як варіант — звернутися до установ, де працюють ці автори, й отримати на кафедрі контакт фахівця.
• Одразу телефонувати до наукового інституту, який спеціалізується на потрібній темі. Журналістка додає, що на електронну пошту такі інституції майже ніколи не відповідають, тому необхідно телефонувати.
• Профільні природоохоронні організації, зокрема регіональні. Можна знайти їхні назви чи зрозуміти фаховість через останні згадки в місцевих новинах. Якщо організація активна, вони обов’язково щось публікують або на них покликаються в текстах.

«Як журналіст, я зіткнулась із тим, що завжди краще звертатися до експертів із кількох галузей, а не однієї. Якщо я пишу про степ, то мені ті, хто дуже полюбляє ліси та займається лісництвом, скажуть, що треба все засадити лісом. Потім я з цим же питанням дзвоню до іншого науковця. Він мені каже: “Там же хочуть засадити все лісом! Вони роблять неправильно! І взагалі всі штучно насаджені ліси треба вирубати, бо там має бути степ”. Утім насправді немає правильної відповіді: журналісти просто подають їхні позиції, а тому краще поговорити з кількома експертами, бажано навіть із кількох організацій», — радить Вікторія Губарева.

Також для експертних коментарів у «ЕкоРубриці» можуть написати офіційні звернення до Міністерства довкілля, Державної екологічної служби. За словами журналістки, на очікування відповіді витрачається приблизно від тижня до місяця. Крім цього джерелами можуть бути дані з Держстату, супутникові знімки, власне наукові статті, новини, свідчення очевидців тощо.

Інструменти, які можуть допомогти журналістам шукати та аналізувати дані

• Мапа для якості повітря України.

• Мапа пожеж і напрямку вітру в Україні.

• Мапи NASA які ілюструють помісячну динаміку з 2000 до 2023 року (місячні опади, температура поверхні землі, рослинність).

• Деякі кліматичні дані (для Києва, наприклад відстежується відхилення з 1990 року й дотепер. Багато даних не оновлюється, але завжди можна написати запит). 

• Дашборд із даними щодо збитків, яких завдала довкіллю війна.

• Інтерактивна мапа водойм.

• Супутникові знімки. Зручний інструмент, аби відстежувати певні об’єкти. Робить кілька знімків на місяць, тож можна побачити динаміку змін різних явищ. 

Мар’яна Вербовська каже: «Моя порада — найгірша фінансова порада, яку ви можете почути: довіряти своїй інтуїції. Якщо журналісти/-ки працюють із темою зміни клімату, особливо з репортажами, то найперше — треба відштовхуватися від історії, — вважає Мар’яна Вербовська. — Якщо є якийсь місцевий активіст, який запропонував відновити висушене за часів СРСР болото або встановити готелі для комах, то варто відштовхуватися від людини чи ініціативи. З мого досвіду, немає універсальної інституції, яка б могла дати якісь конкретні рекомендації чи дані для кожної історії. Починайте з героя».

Вербовська радить відштовхуватися від умовної формули «герой + нестандартне рішення».

Зміна клімату як особистісна історія: як привести читача до цього?

«Що для нас є зміною клімату? Для пересічної людини — це щось таке далеке й незрозуміле. Про що говорять на Discovery, а в Україні ми й не помічаємо. А от якщо, наприклад, у гирлі річка пересихає, і людина не може там ні скупатися, ні рибу зловити, а корови тепер у брід переходять. У короткостроковій перспективі, наприклад, щороку трапляються засухи. Вони пов’язані напряму. Підвищення температури — це зміна клімату. Це вже краще відгукується!», — розповідає Вікторія Губарева.

На її думку, аби цікаво написати про клімат, треба знайти людину, яка постраждала безпосередньо від його зміни. В Україні такими героями можуть бути фермери, адже вони використовують багато води. Відповідно, це для них важлива проблема, якщо річки пересохнуть і через посушливі умови нічого не виросте на полі.

Водночас Губарева працює в журналістиці рішень, тож спочатку відштовхується від розв’язання певної проблеми та шукає людей, які вже реалізували відповідний проєкт. Зазвичай у таких історіях мотивація героїв іде не просто від грошей, а через щире переймання викликом.

«Рішення — це те, що вже працює. На прикладі біоресурсів: я знайшла завод, який робить унікальні генератори, здатні обігріти цілу теплицю невеликою кількістю соломи. Там я запитала, де можна знайти людину, яка вже цей генератор купила та використовує в себе на фермі. Так я можу подати матеріал через досвід покупця. Наприклад, це звучало приблизно так: “Раніше ми витрачали шалені кошти на те, щоб обігріти теплицю газом. У нас не вистачало грошей, щоби платити зарплати”. Потім ми беремо історію з генератором і розказуємо її нашим читачам», — пояснює Вікторія Губарева.

Мар’яна Вербовська розповідає, що не обов’язково в першому реченні згадувати про зміну клімату.

Інколи історія є самодостатньою, а «зміна клімату» не є вірусними словами, які притягнуть читачів.

Історія має зацікавити читача незалежно від того, чи розповідає вона про проблему в ширшому контексті зміни клімату.

Також журналістка радить уникати складних слів та формул: «Як казав Стівен Гокінг: кожна формула в книжці зменшує її продажі вдвічі. Так само це працює в тексті». За словами Вербовської, використання складних термінів у текстах — проблема новачків, які прагнуть вразити всіх своєю експертністю в темі. Водночас найгірше, що можна зробити в тексті, — змусити читача почуватися неосвіченим. «Навпаки, завдання журналістів робити все для того, щоб людина, прочитавши текст, знала трошки більше про певну тему», — вважає журналістка.

Мар’яна Вербовська пригадує, що почала бачити потенційно корисні та цікаві теми в контексті зміни клімату, власне, через особисту зацікавленість. Вона підштовхувала журналістку заглиблюватися в тему. «Так я починаю товаришувати з громадськими організаціями, підписуюся на сторінки активістів, які цю тему порушують в Україні, читаю книжки про це. У результаті формується моя інформаційна бульбашка, яка потім підкидає мені якісь теми… Я, напевно, оточила себе такими ресурсами та джерелами, які самі підкидали мені різні історії», — згадує Вербовська.

Приклади з досвіду, як можна вдало поєднати чи інтегрувати клімат у свій матеріал

Вікторія Губарева згадує історію Тузлівських лиманів, про які вона зробила цілу серію матеріалів. На інтерв’ю журналістка попросила розказати про всі проблеми з довкіллям, які мають місцеві, зокрема і про проблеми, пов’язані зі зміною клімату. Герої звернули увагу на те, що в місцевості пересихають поля, бо з часом зникають річки.

«Тему клімату можна інтегрувати взагалі будь-куди. Якщо ми пишемо про фермерів, то і про воду. Якщо ми пишемо про виробництва — вони також використовують воду. Якщо про катастрофи — навіть якщо це просто новина — можемо спитати в науковців: чому вона сталася та чи є причиною зміна клімату?», — розповідає журналістка «ЕкоРубрики».

Губарева радить перед тим, як писати матеріал, просто поставити собі питання: чи може це якось вплинути на умови, в яких я живу (яким повітрям дихаю, як часто бачу райдугу на небі тощо)? Якщо відповідь «так», то в матеріал цілком можна інтегрувати клімат чи екологію.

Як уникнути непорозумінь і частих помилок у кліматичній журналістиці

Мар’яна Вербовська радить:

• Знайдіть ментора. «Коли я говорила з науковцями, то в 70 % випадків давала їм перечитати коментарі. Бо я максимально спрощую інформацію. [Треба шукати поради у фахівця, — ред] «щоб із купелі не викинути немовля» — тобто не викинути якийсь найважливіший факт під час спрощення», — каже Вербовська.
• Уникайте складних термінів.
• Починайте з людської історії.
• Не забувайте про формулу «герой + нестандартне рішення».
• Давайте читачу надію. Зміна клімату — це тема, в якій насправді є дуже багато трагізму, пояснює журналістка. Тобто що наша планета фактично самознищується, а це гнітить людей через відчуття безпорадності. Тому варто інтегрувати в цю тему надію.

Вербовська згадує свій текст про село на Одещині: люди прочитали, що їхнє село може бути підтоплене через збільшення рівня Чорного моря. Місцевий активіст запропонував відновити болото в місцевості, яке абсорбуватиме зайву вологу та врятує селище від підтоплення. Раніше в селі були буйволи, які є природними меліораторами — своїми копитами вони розрихлюють землю, що не дає болоту висихати. Мешканці закупили на Закарпатті приблизно 20 буйволів, завезли їх у село, після чого там знову з’явилося життя.

«Місцеві відкрили туристичну стежку, зробили екопарк. Потім вони почали робити з молока цих буйволів моцарелу. Тої моцарели було дуже мало насправді, але люди почали цю історію переповідати. Багато хто захотів побачити на власні очі тих буйволів і ту моцарелу. Буйволи схожі на собак, вони не агресивні, мають дуже добрі очі. Коли ми приїжджали в те село, люди дуже тішилися, діти бігали навколо них. У цій історії багато емоцій», — згадує Вербовська.

Яка місія кліматичного журналіста?

На думку Вікторії Губаревої, її місія — змусити людей задуматися над їхнім майбутнім та допомогти зрозуміти, що зміна клімату відбувається вже зараз, а не через три покоління після нас. «Пояснити людям, що покладатися треба й на себе також. Тобто це залежить від кожного, хто прочитає цю новину. І не лякати, а дати надію, спробувати дати своїм матеріалом людині рейки, на які вона поставить свій потяг і поїде в чисте довкілля», — розповідає журналістка.

Також важливо дати читачеві якесь розв’язання проблеми. Навіть якщо це складні рішення, які мають опрацьовувати на рівні держави, недостатньо порадити відмовитися від свого автомобіля та ходити пішки, вважає Губарева. Треба, наприклад, розказати, які екологічні технології мають впроваджувати великі підприємства.

Мар’яна Вербовська підсумовує: «Моя мотивація була не рятувати світ чи займатися просвітництвом. Мені просто подобалося, що природа сама пропонує рішення. Вчасно розказані історії можуть врятувати і природу, і людські життя. Коли ти це розумієш, то з’являється дуже багато сил, щоб такими речами займатися. Колись у мене теж були сумніви, я почувалась як інопланетянка: чи це комусь потрібно, чи це серйозно? А потім зрозуміла, що мені ця тема подобається. Тож чому я буду витрачати енергію, переживати, чи треба, чи не треба, добре я роблю чи ні — я просто це робитиму, а збережену енергію вкладу в тексти». Про клімат досі мало пишуть, тож, на думку Вербовської, в цієї теми є величезний потенціал.
Інтерв’ю та інфографіка: Валерія Колодежна
Текст: Тетяна Боць