Усе більше видань пропонують читачам платний доступ до свого контенту через зменшення доходів від реклами та намагання бути незалежними від впливу окремих осіб чи організацій. Водночас поки що не всі погоджуються платити за те, що раніше було безплатним. Тому дослідники вирішили дізнатися, чи вплинуло це на обізнаність і цікавість до новин.
Маріанна Борхгревінк-Брекхус і Халлвард Мо з дослідницького центру MediaFutures для статті «Тягар підписки: як молоді люди відчувають цифрові технології» провели якісне дослідження серед 15 учасників віком від 26 до 30 років. Дев’ять із них ніколи не платили й не підписувалися на онлайн-новини. Дослідники використали три методи: інтерв’ю, щоденники, де учасники розповідали про свій досвід роботи з новинами, та тестовий період підписки на один місяць на будь-яку норвезьку онлайн-газету.
Результати дослідження
Інтерв’ю та щоденники показали, що люди на регулярній основі (від кількох разів на тиждень до кількох разів на день) активно шукали новини. Вони тяжіють до безплатних варіантів, як-от подкасти, телебачення, радіо, національні сайти новин, проте регулярно перевіряють сайти, які потребують підписки.
Водночас, якщо вони не мають доступу до статей через те, у них є стратегії обходу: запозичення логіна чи прочитання коментарів у соцмережах. Це свідчить про те, що люди, які не є підписниками, все одно зацікавлені в новинах.
Крім того, дослідники не знайшли жодного зв’язку між людьми, які не платять за новини, із категоричним запереченням ідеї платного доступу до новин. Навпаки, опитувані висловили обізнаність про зниження доходів від реклами та зменшення читачів друкованих видань, а також визнали потребу постачальників новин стягувати плату за контент. Але вони розчаровані, що певні типи новин — особливо новини, які вони вважали життєво важливими для всіх, такі як історії про Covid-19, нещасні випадки чи вибори — недоступні для тих, хто не підписався.
Чому люди не платять?
Брак ексклюзивності. Учасники дослідження висловили відчуття, що подібний контент можна знайти деінде безплатно. Водночас події, які висвітлили лише на одному новинному сайті, як правило, місцевому чи регіональному, оцінювалися як менш важливі або навіть непотрібні. Також цікаво, що після закінчення періоду передплати більшість не могла відрізнити, який саме контент вимагає оплати, а який ні.
Підписка забирає багато часу. Замість того, щоб розглядати свою місячну тестову підписку як заміну попереднім обхідним шляхам доступу до платного контенту, багато учасників дослідження використовували підписку насамперед як доповнення до вже наявних новинних звичок. Тому досвід користування підпискою відчувався як «виснажлива рутина».
Непривабливі моделі оплати. Учасники дослідження відчували себе «зв’язаними» підпискою в часі та надто тісно прив’язаними до неї фінансово. Вони не хотіли бути прив’язаними до одного джерела новин у ширшому контексті втоми від великої кількості варіантів і вимог на різних сайтах: від необхідності керувати великою кількістю реєстрацій, логінів, паролів тощо.
Автори дослідження зазначають, що ці молоді люди, які не є передплатниками, віддають значну перевагу «мультиперспективізму». Вони використовували безліч як національних, так і міжнародних джерел, були технічно підковані та знали, як маневрувати навколо моделей оплати в пошуках інформації. Вони також були прагматичними, але не наївними в пошуку доступної інформації. Основною перевагою була свобода, а не прив’язаність до передплати, яка сприймалася як додатковий тягар.
Раніше ми також писали про дослідження Digital News Report від Reuters Institute яке показує, що зумери, схоже, уникають вебсайтів і застосунків, над якими працюють видання, і віддають перевагу соцмережам. А середня частка тих, хто платить за онлайн-новини, залишається на рівні 17 %. Як і в попередні роки, найбільше коштів на багатьох ринках залучає один чи кілька великих і відомих видавців.
Читайте більше:
