Понад 80 % без редакційної незалежності. Головне з дослідження MJRC про становище державних і суспільних медіа у світі 

Понад 80 % без редакційної незалежності. Головне з дослідження MJRC про становище державних і суспільних медіа у світі 

Вівторок, 30 Січня, 2024

Середовище

Вероніка Нановська

Дослідницький центр медіа та журналістики (Media and Journalism Research Center — MJRC) проаналізував 592 державних і суспільних медіа у 157 країнах. Вони виявили, що приблизно 83 % з них не мають редакційної незалежності. Крім того, 25 медіа перебувають у приватній власності. Їх переважно контролюють олігархічні структури, які підтримують тісні зв’язки з державною владою.

Також автори зазначають, що через війну в Україні й посилення напруженості на Близькому Сході боротьба за громадську думку може загостритися, а уряди отримають ще більший контроль над засобами масової інформації.

Розповідаємо більше про результати дослідження.

Методологія

Методологічною основою цього дослідження є State Media Database, яку створив директор центру Маріус Драгомір 2004 року. Дані збирали за допомогою  експертів із 41 партнерської організації, зокрема, Центру медіа, даних та суспільства (CMDS) при Центральному університеті у Відні та Центру досліджень медіа та журналістики (MJRC).

Дослідження ґрунтується на останньому наборі даних від березня 2023 року до вересня 2023 року й охоплює 157 країн. Автори враховують медіакомпанії як суб’єкти, а не кількість їхніх каналів/активів.Також аналіз включає дані попередніх досліджень Драгоміра.

Для класифікування медіа автори використовували критерії State Media Matrix. Згідно з ними, незалежні державні медіа — це ті медіа, в яких журналісти не можуть ухвалювати редакційні рішення самостійно через прямий або опосередкований контроль із боку органів влади та пов’язаних з нею організацій. Автори звертали увагу на фінансування, менеджмент і редакційний контроль мовників. Зокрема розділяють:

Також автори зважали:

Більше про методологію можна прочитати тут.

Головне з дослідження Media and Journalism Research Center (MJRC) про становище державних і суспільних медіа у світі 

Незалежність мовників у Європі

Усього державних і суспільних медіа в Європі 65, із яких незалежних — 12. За останній рік їхня частка продовжила знижуватися. Проте регіон стикається зі значним розривом між західними та східними його частинами. З 12 незалежних державних медіа вісім зосереджені в Західній і Північній Європі.

Дослідження MJRC про залежність суспільних мовників у Європі

Найбільш позитивний розвиток зафіксували у Словенії. Після поразки консервативної партії експрем’єр-міністра Янеза Янса на виборах у квітні 2022 року новопризначений уряд на чолі з Робертом Голобом ухвалив низку законодавчих поправок, які допомогли групі суспільного мовлення RTVSLO відновити свою незалежність від політичних партій та влади.

Також покращення зафіксували в Чорногорії. Європейська комісія похвалила суспільний мовник RTCG за його збалансовану редакційну політику у своєму звіті про прогрес країни на шляху до членства в ЄС 2022 року. 

Водночас журналісти Чеського радіо, яке вважалося незалежним суспільним мовником, стикалися з цензурою і редакційним тиском. Один із інцидентів пов’язаний з відмовою радіостанції випустити в етер подкаст, заснований на розслідуванні, яке вона сама ж і замовила. 

Крім того, суспільна телерадіокомпанія в Албанії RTSH пережила низку звільнень журналістів після призначення нового керівництва 2021 року. Ці звільнення викликали гостру критику з боку місцевих і міжнародних медіаекспертів та неурядових організацій.

CRTVG, суспільний мовник в іспанському регіоні Галісія, зазнав тиску з боку Народної партії, яка має більшість у регіональному парламенті. Попри попередні зусилля журналістів протистояти цьому, вплив Народної партії на CRTVG зростає.

В Австрії уряд активно виступає за внесення поправки до закону про ORF, яка б суттєво змінила модель фінансування радіостанції. Вона передбачає скасування ліцензійного збору. Крім того, правоцентристська Австрійська народна партія (ÖVP), одна з партій керівної коаліції, також закликала до скорочення бюджету австрійського мовника. Подібний тиск спостерігається у Великій Британії, де уряд планує скасувати ліцензійний збір до 2027 року. Однак поки що не запропонували жодного життєздатного альтернативного рішення.

У Центральній і Східній Європі державні органи влади та політичні партії, що перебувають при владі, отримують контроль над редакційними програмами численних приватних медіа. Ця модель особливо поширена в чотирьох країнах: Угорщині, Польщі, Сербії та Туреччині. Крім того, у цих країнах деякі конгломерати можуть похвалитися великими портфелями медіа на різних платформах. Наприклад, KESMA в Угорщині керує приблизно 470 медіа. Також державний контроль поширюється на національні громадські медіа: MTVA в Угорщині, TVP і Польське радіо в Польщі, РТС і РТВ у Сербії та TRT у Туреччині.

У грудні 2023 року президент Польщі Анджей Дуда ветував надання 3 млрд злотих для суспільних мовників 2024 року. Міністерство культури країни вирішило ліквідувати ці медіа. Зокрема, суд констатував, що право звільняти членів керівництва державних медіа належить виключно Національній раді з питань медіа. Проте у січні Конституційний трибунал Польщі назвав рішення уряду незаконним. Докладніше про це ми писали тут.

У Південній Європі попри кілька незалежних інформаційних агентств на Кіпрі, Греції, Португалії, мережу регіональних телеканалів в Іспанії, а також незалежного громадського медіа RTP в Португалії, держави все ще контролюють державні медіаорганізації. Це CyBC і BRTK на Кіпрі, ERT у Греції, RAI в Італії, PBS на Мальті та RTVE в Іспанії.

Становище євразійських суспільних мовників

97 % з 65 державних медіа в регіоні Євразії перебувають під державним контролем. Приблизно 80 % з них повністю контролює держава.

Медіасередовище в цих країнах, включно з Азербайджаном, Білоруссю, Росією та країнами Центральної Азії, є одним із найбільш обмежувальних у світі. Медійники постійно стикаються з жорстким державним контролем, що наражає їх на постійний ризик штрафів і погроз, якщо вони не дотримуються офіційного наративу. Державні медіа переважно контролює держава або впливові бізнесмени та олігархи, які підтримують тісні зв’язки з керівними політиками.

Дослідження MJRC про залежність суспільних мовників у Євразії

В Азербайджані приватні медіаорганізації перейшли у власність сім’ї президента або їхніх довірених осіб.

Росія продовжує відігравати провідну роль у розвитку свого медіасектора, формуючи медіа як зброю пропаганди. Також, зазначають автори, є думка, що реальна кількість медіа, афілійованих із російським урядом і чинних за його межами, перевищує офіційно зафіксовану кількість медіа.

Лише два державні/громадські медіа в регіоні користуються редакційною незалежністю — Національна суспільна телерадіокомпанія (НСТУ) в Україні, редакторська незалежність якої покращилася після імплементації Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення» 2014 року, та «Телерадіо-Молдова» у Молдові, яка користується захистом Кодексу про аудіовізуальні послуги й перебуває під наглядом омбудсмена.

Мовники у Південній Африці

У країнах Африки на південь від Сахари медіаландшафт значною мірою формується під контролем держави: 98 % зі 124 медіа в регіоні контролює або держава, або громадські/державні організації. Це найвищий рівень державного контролю у світі. 

Дослідження MJRC про залежність суспільних мовників в Африці

На південь від Сахари є лише три державні медіа, які зберігають редакційну незалежність. Однією з них є Sidwaya — державна медіакомпанія в Буркіна-Фасо. Вона керує різними друкованими виданнями та Буркинським інформаційним агентством (AIB), яке є головним новинним агентством країни. Також редакційну автономію, але з тиском чиновників має Нове товариство преси та видань Кот-д’Івуару (SNPECI), державне видавництво Кот-д’Івуару, та Кот-д’Івуарське агентство преси (AIP). Ці організації стикаються зі значними фінансовими проблемами.

У країнах Південної Африки ліцензійний збір досі вважається основним джерелом фінансування, попри його доведену неефективність у південноафриканському контексті. Водночас у Зімбабве наглядова рада суспільного мовника ZBC роками виступає за скасування ліцензійного збору через низький рівень його надходжень. 

Африка також відома тим, що має один із найвищих показників державної власності в друкованих медіа. У країнах Африки на південь від Сахари майже п’ята частина всіх державних медіагравців — це видавці друкованих медіа. Зокрема, великі видавці друкованих медіа розташовані у таких країнах, як Бурунді, Мозамбік, Танзанія, Занзібар, Ангола та Намібія. Інформаційні агентства в більшості країн Африки також залишаються під контролем держави.

Низку невдалих спроб створити суспільні медіа на всьому континенті можна пояснити значним державним контролем над африканськими медіа. Крім того, фінансова нестабільність африканських медіаринків змусила багатьох видавців покладатися на державне втручання, щоби працювати далі. 

Близький Схід і Північна Африка

Державні та громадські медіа в регіоні MENA (Близький Схід і Північна Африка) держава сильно контролює. Влада має редакційний контроль над більшістю з них — 82 медіа з 86 державних і комунальних медіа (96 %). 

У регіоні також спостерігають значне зростання кількості захоплених медіа (приблизно 36 % усіх медіа в регіоні).

Дослідження MJRC про залежність суспільних мовників на Близькому Сході

На тлі збройного конфлікту між Ізраїлем і ХАМАС очікують, що державні та суспільні медіа в регіоні опиняться під ще більшим контролем, щоб поширювати власну ідеологію та просувати свої інтереси. 

Державні медіа в недієздатних державах регіону, таких як Ємен, Сирія та Лівія, мають величезні труднощі у своїй незалежній роботі. Автори зазначають, що у цих країнах навіть дослідження медіа стало складним завданням, оскільки безліч суб’єктів нав’язують свої правила медійникам. 

Також попри нездатність ізраїльського уряду на чолі з прем’єр-міністром Беньяміном Нетаньягу впливати на ухвалення редакційних рішень на суспільному мовнику IPBC в Ізраїлі, останніми роками обговорюється можливість повного закриття мовника.

Як і в інших регіонах світу, державні та громадські медіа в деяких країнах Близького Сходу та Північної Африки стикаються з фінансовими проблемами. Це стало причиною закриття владою Лівану Télé-Leban у серпні 2023 року після того, як працівники компанії вийшли на протести через невиплату заробітної плати. 

Водночас багато медіаорганізацій в Катарі, Саудівській Аравії та ОАЕ отримують фінансову підтримку або перебувають під наглядом державних органів. Більшість із них залишаються під впливом влади, яка їх фінансує. Як наслідок, вони рідко наважуються на критику.

Також в Ірані уряд активно працює над об’єднанням медіа країни в централізовану структуру. На думку іранських медіаекспертів, держава є основним джерелом фінансування проурядових медіа в країні, тому консолідація дасть змогу владі ефективніше контролювати ці медіа. У Марокко уряд також робить кроки до створення потужного медіаконгломерату через злиття низки медіакомпаній. 

Редакційна залежність мовників в Азії

Зі 125 досліджених державних і суспільних медіа в Азії лише 8 % зберігають редакційну незалежність. Водночас більшість медіа повністю контролює держава (75 %). 

Дослідження MJRC про залежність суспільних мовників в Азії

Уряди таких країн, як Китай, Північна Корея, Лаос і В’єтнам, сильно контролюють усі медіа. Там також є тенденція до централізації. Так, у Камбоджі створили медіасистему Bayon High Media System разом із Royal Group (власник CBS) та Hang Meas TV Group (камбоджійський медіаконцерн), щоби сформувати Камбоджійський телевізійний альянс (Cambodian Television Alliance). Група прагне керувати найбільшою цифровою телевізійною платформою в країні. Уряд також бере участь у цьому партнерстві через Міністерство економіки та фінансів, а Хун Мана, донька прем’єр-міністра, є головою правління альянсу. 

Державні китайські медіа постійно виробляють контент, орієнтований на іноземну аудиторію. Китай також активізував свої зусилля з розширення впливу на іноземні медіа, щоб налагодити зв’язки з китайськими громадами за кордоном і формувати місцеві наративи. У Гонконзі уряд зміцнив свій контроль над громадським мовником і фактично витіснив з ринку незалежні медіа.

У деяких країнах Азії, як і в інших регіонах світу, державні та громадські медіа також стикаються з економічними проблемами. Одним із прикладів є IBC на Філіппінах — телевізійна мережа, яка перебуває під контролем президентської адміністрації. Нещодавно представники уряду повідомили, що у відповідь на фінансову кризу IBC ведуться дискусії про можливість їїприватизації. Тим часом у Південній Кореї президентська адміністрація рекомендувала відокремити ліцензійну плату, яка слугує основним джерелом фінансування суспільного мовника KBS.

З іншого боку мовники Південної Кореї й Тайваню мають редакційну незалежність, а втручання уряду практично відсутнє. Останнім часом уряди тиснуть і на державні медіа Японії та Макао, які колись також мали редакційну незалежність.

Кариби та Латинська Америка

Майже 80 % державних і суспільних медіакомпаній у регіоні контролює держава. Найбільший вплив на мовники мають Куба, Венесуела та Нікарагуа.

Латинська Америка та Карибський басейн вирізняються більшою присутністю незалежних державних медіа. Яскравими прикладами є Суспільна телерадіокомпанія Ямайки, IMER і 22-й канал у Мексиці, а також Телебачення і радіо Національного університету Колумбії. Однак кількість цих організацій неухильно зменшується.

Дослідження MJRC про залежність суспільних мовників в Латинській Америці

Зокрема, посилився вплив уряду на редакційну політику RTA — відомого суспільного мовника в Аргентині. Як наслідок, дедалі більше незалежних журналістів у країні сприймають RTA радше як державне медіа, аніж як суспільний мовник. Випуски новин РТА перетворилися на платформу для ретрансляції урядових оголошень і переказу слів урядовців під час їхніх публічних виступів.

Також почали звинувачувати в цензурі SINART у Коста-Ріці. Там журналісти не можуть висвітлювати певні теми через суворі директиви керівництва.

У Мексиці після обрання Андреса Мануеля Лопеса Обрадора президентом 2018 року відбулися помітні зміни в керівництві суспільного мовника Canal Once. Відтоді новини каналу стали підтримувати уряд. 

Характерною рисою медіасистеми Латинської Америки є наявність потужного університетського медіасектору, який складається із мовників, які фінансуються з державного бюджету. Це UCR у Коста-Ріці, Університет Сан-Карлос у Гватемалі, UTV у Гондурасі та UNAM у Мексиці.

Також в регіоні є медіасектор, який орієнтується на корінне населення й через це отримує державне фінансування. Це Canal 5 TV Maya в Гватемалі, «Система індіанських культурних радіостанцій» (SRCI) в Мексиці та «Національна система радіостанцій корінних народів» (SARP) в Болівії. Усі ці канали мають редакційну автономію.