Як держави, організації та медіа, борються із дезінформацією? Розповіли фахівці з комунікацій та дезінформації на панелі LMF2024.

Проти маніпуляцій і втручань. Як в Україні, на Тайвані й у державах НАТО протистоять дезінформації з-за кордону

Понеділок, 3 Червня, 2024

Середовище

Вероніка Нановська

Дезінформація, фейки, пропаганда — це лише частина інформаційної «зброї», яку використовують деякі уряди, щоб підірвати демократію, посіяти паніку й дестабілізувати ситуацію в інших країнах для власної вигоди. Про те, як із цим борються держави, організації та медіа, розповіли на панелі LMF2024.

Спікерами панелі стали:

Модерував панель експерт зі стратегічних комунікацій і співкерівник неурядової організації «Успішні комунікації» Ярема Дух.

Найпоказовіші фейки й дезінформаційні кампанії

Учасники панелі щодня стикаються з кампаніями дезінформації, тож мають змогу оцінити популярність конкретних фейків. Помічниця Генерального секретаря НАТО з питань громадської дипломатії Марі-Доха Безансено каже, що базовий наратив пропаганди Росії — присутність НАТО в Україні, зокрема військових баз.

«Я зустрічалася з мером Києва. Він розповідав, що коли йому було 9, навпроти місця, де він мешкав, був великий білборд із солдатами, які мали вовчі морди. На ньому писало: “Солдати НАТО прийдуть забрати ваші життя”. Тому нічого нового. Дезінформація про НАТО триває вже давно», — говорить Марі-Доха Безансено.

Безансено має багато «улюблених» фейків, утім, виокремлює два приклади: «Перший дійсно привернув увагу моєї команди до дуже систематичної якості дезінформації. Він був про біолабораторії, що просували на початку повномасштабного вторгнення. Ми бачили, що щочетверга о 17:00 фейк просувають одні й ті ж самі люди. Можливо, це був день оплати [за роботу за просування фейків ботофермами, — авт.]. Цьогоріч, на мою думку, одним із наративів, який ми бачимо знову і знову, є про зброю НАТО, яку надають Україні та продають за кордон. Зокрема, після початку війни між Ізраїлем і ХАМАСом наратив, що зброю ісламістському бойовому угрупованню нібито продають українці, набув величезного розголосу в соцмережах». 

Марі-Доха Безансено на дискусії LMF2024 "Do nations fail to fight disinformation?" на LMF2024
Марі-Доха Безансено на дискусії LMF2024

Другий приклад: коли у Франції з в’язниці втік гангстер, якому допомогли троє озброєних чоловіків, люди, пов’язані з Росією, говорили, що це була українська зброя, яку продало НАТО. Безансено пояснює: «Наратив, що стоїть за цим, — що українці безвідповідально ставляться до зброї, а НАТО безвідповідально підтримує Україну й становить загрозу світовій безпеці».

Часто, щоб розпалити дезінформаційну кампанію, використовують поточні події (наприклад, терористичні атаки або протест фермерів) і додають до них фейкові заяви. Тетяна Локоть розповідає про фейк, який поширювали після терористичної атаки на «Крокус Сіті Хол» у Москві: «Говорили, що українці нібито беруть на себе відповідальність за цю подію. Крім того, з’явилися штучно згенеровані фальшиві відео з екссекретарем РНБО Олексієм Даніловим, які хвалили атаку… Ми маємо враховувати масштаб, з яким нові технології використовуються тими, хто продукує дезінформаційні наративи. І я думаю, що це те, за чим ми мусимо дуже уважно стежити». 

Один із випадків дезінформації, про який згадує Мін Сюан Ву, поширювався 2022 року. Це наратив про те, що «неонацистський батальйон “Азов” несе відповідальність за мітинг у Гонконзі 2019 року».

«Ми заглибилися в історію та з’ясували, що кілька українських ексвійськових поїхали до Гонконгу, щоб приєднатися до протесту [проти законопроєкту про екстрадицію на материковий Китай правопорушників, яких підозрювали у кримінальних злочинах, — авт.]. Вони зробили кілька селфі, які потім підхопило російське медіа, заявивши, що участь цих українців профінансували неонацисти», — розповідає CEO тайванської організації DoubleThinkLab Мін Сюан Ву. 

Найбільш дезінформаційною фейковою новиною у світі, яка стосується досліджуваного фахівцем регіону, він називає вкид про те, що Тайвань є частиною Китаю: «У нас є власний уряд, власні вибори та власна валюта. Після того, як 70 років тому Комуністична партія Китаю створила КНР, вони жодного дня не володіли забирали Тайванем». Ярема Дух додає, що за аналогією росіяни також часто поширюють фейки, що української нації не існує.

Мін Сюан Ву на дискусії "Do nations fail to fight disinformation?" на LMF2024
Мін Сюан Ву на дискусії LMF2024

Заступниця керівника Центру протидії дезінформації РНБО України Анаїт Хоперія також стикалася з наративом про українське «нехтування» зброєю партнерів. Вона розповідає про дезінформаційну кампанію від червня 2022 року, де йшлося про те, що Україна — це «чорна діра», в якій зникає військова й фінансова допомога.

Команда з’ясувала, що наратив спершу розганяли в Telegram-каналах. Потім почали створювати продукти, наприклад, фейкові графіті в різних країнах, або фейкові телевізійні трансляції. Зокрема, російські медіа писали про рекламний ролик, який нібито демонстрували в центрі Нью-Йорка. 

«На екрані транслювали рекламу Американського музею природничої історії: спочатку демонстрували планету з підписом “Марс (не шоколад)”, потім галактику з підписом “Чумацький Шлях (не шоколад)” [відсилка на шоколадні батончики Mars і Milky Way, — авт.], а наприкінці — фотографію Володимира Зеленського з підписом “Чорна діра (один хлопець з України)”. Проте ми [Центр протидії дезінформації РНБО, — авт.] знайшли справжню рекламу й виявили, що це був лише фотошоп», — пояснює Анаїт Хоперія.

Оскільки ця кампанія використовувала водяний знак Fox digital News, команда зв’язалася з редакцією. Після цього відео вдалося видалити з мережі.

«Я не можу гарантувати, що ці кампанії не повторюватимуться, але зараз ми не бачимо цього повідомлення про чорну діру…Ми зробили аналітичний звіт і зрозуміли, що нам потрібно створювати ще більше звітів із прикладами, як починаються деякі дезінформаційні кампанії. Наприклад, про чорний ринок зброї чи депортацію дітей, оскільки росіяни намагаються нав’язати наратив, що в нас є чорний ринок всього, і ми не є країною, якій можна довіряти», — каже фахівчиня.

Як виявляють дезінформаційні кампанії

Організація DoubleThinkLab розпочала роботу 2019 року. Вона зосереджується на розслідуваннях дезінформації та інформаційних операцій. Команда, пояснює Мін Сюан Ву, з’ясовує, як використовуються боти та як певні наративи можуть посилюватися. Він додає, що чим частіше шахраїв викриватимуть, тим більше суспільство розумітиме, як працює звичайна тактика дезінформації. 

Марі-Доха Безансено додає, що зараз є високий рівень усвідомлення факту, що гібридні загрози є частиною сучасної війни. 

НАТО розробляє ШІ-інструменти й OSINT-механіки, які кожна держава (міністерства закордонних справ, міністерства оборони чи інші держоргани) може імплементувати. Марі-Доха пояснює: НАТО моніторить, як організацію сприймають у різних країнах, і співпрацює з партнерами на додаток до своїх інструментів і практик, які вони розроблять для моніторингу дезінформації. Організація використовує експертизу різних регіональних партнерів і надалі поширює знання про ці загрози в усьому світі. 

«Наприклад, японські партнери зацікавлені в тому, щоб показати нам, що дезінформація є не лише російською, але й китайською. Тому союзники й партнери добровільно діляться з нами своїми інструментами, завдяки чому ми розробляємо власні. Це допомагає нам мати глобальну картину…Також ми моніторимо нові наративи й аналізуємо, як фейк “подорожує”. Після цього, ми попереджаємо про це наших колег зі сфери медіа, щоб ті відреагували на них», — каже Марі-Доха. Такий обмін із партнерами допомагає перевіряти, чи певні думки висловлюють лише в інтернеті, чи також у реальному світі.

Доцентка цифрових медіа та суспільства Школи комунікацій при Дублінському міському університеті Тетяна Локоть розповідає, що працює із двома проєктами щодо дослідження дезінформації — European Digital Media Observatory (EDMO), в якому журналісти працюють разом із дослідниками й відстежують дезінформаційні наративи, та Mediatized EU, де вивчають, хто і які наративи поширює про різні сфери політики, суспільства, війни, пов’язані з Європю. Вона каже, що одна з тактик — це постійний моніторинг. Проте важливо не лише щоденно відстежувати дані, але й проводити довгостроковий аналіз, щоб побачити, як розвивається та змінюється той чи інший дезінформаційний наратив (наприклад, чи з’являється він на нових медіаринках). Це допомагає зрозуміти, як легітимізуються певні теми дезінформації. Наприклад, через використання авторитетних медіа, які потім із подивом дізнаються, що вони є першоджерелом чогось, або через високопосадовців, які вкладають слова в їхні вуста. 

Тетяна Локоть на дискусії "Do nations fail to fight disinformation?" на LMF2024
Тетяна Локоть на дискусії LMF2024

«Кожен журналіст й експерт можуть звернутися до нас [у Центр протидії дезінформації, — авт.] через Facebook, Instagram або Telegram-канал, щоби скористатися нашими матеріалами…Ми працюємо із платформами, як-от Meta, TikTok, YouTube, яким аргументуємо, чому деякі кампанії потрібно блокувати. Це не всім подобається, тому що, мовляв, як же свобода слова?…Думаю, що, можливо, через два-три роки ми зможемо врегулювати ці моменти», — говорить Анаїт Хоперія. Центр не є правоохоронним органом, проте він передає знайдену інформацію спецорганам.

Анаїт також наголошує на ролі влади. Міністерства нерідко зосереджуються не так на інформаційних загрозах, як на піарі своєї роботи в цьому напрямі. Її команда в РНБО вирішила створювати власний моніторинг: «Ми почали моніторити інформаційне поле щодо дискредитації України й запустили різні продукти, як-от щотижневі огляди. Якщо ми бачимо інформаційні загрози щодо певного міністерства, то даємо їм рекомендації як реагувати на них… Проте найбільш болісне питання — які конкретні інструменти використовувати, щоб протистояти цій інформації». Водночас міжнародні партнери кажуть, що високопосадовцям не потрібно публічно комунікувати всі інформаційні загрози.

«У нас є два проєкти з різними організаціями, мета яких — підвищити обізнаність про те, що відбувається в інформаційному полі. Один з них стосується військових, в якому ті діляться своїм досвідом перебування на фронті й тим, що вони відчувають. Це впливає і на поле бою, оскільки ми бачимо найбільшу довіру [громадян, — авт.] саме до наших військових, а не до високопосадовців, політиків чи нашого центру. Я можу сказати, що це дезінформація. Але якщо це скаже військовий, результат буде зовсім іншим», — додає Анаїт Хоперія.

Концепція Foreign Information Manipulation and Interference (FIMI)

Іноземні інформаційні маніпуляції та втручання  (FIMI) визначають як політичну проблему та проблему безпеки для Європейського Союзу. Це намагається розв’язати Європейська служба зовнішніх дій (EEAS), реагуючи на інформаційні загрози. 

Марі-Доха пояснює, що EEAS фіксує дезінформацію, яка використовується конкретними людьми для конкретних цілей. Такі кампанії збирають у списки, схожі на архів кібератак, але з відкритим вихідним кодом. Якщо натиснути на один рядок, з’явиться шаблон, який пояснює, що це тенденція з Росії або Ірану. 

Політики зможуть покликатися на цю базу, щоб довести, що якесь медіа використовують як інструмент пропаганди.

Мін Сюан Ву додає, що його команда також співпрацює з EEAS для збільшення потенціалу FIMI в Індо-Тихоокеанському регіоні: «Ми використовуємо відкриті дані, щоб описати цю інформаційну війну. Це чудовий інструмент, який дає змогу побачити, що нового з’являється в інфопросторі, яка в цього стратегія, як її можна пов’язати з теоріями щодо біолабораторій, які є нібито на Тайвані, в Південній Кореї, у Філіппінах тощо».

Як протистояти дезінформації?

Мін Сюан Ву вважає, що розвінчування окремих міфів більше не працює, оскільки багато людей могли навіть не чути про фейк до його спростування. Важливіше питання — що робити далі з дезінформаційними кампаніями, які різні організації вже навчилися добре виявляти.

«Нам потрібно будувати довіру між державними установами та громадянами й використовувати впливових осіб, хороші медіа й неурядові організації, які готові протидіяти таким дезінформаційним явищам, нападам і зловмисному впливу», — каже Анаїт Хоперія. 

Деякі країни стійкіші за інших просто тому, що мають довгу історію вивчення й покращення медіаграмотності. «У Фінляндії Росія не спрацювала. У них [російських медіа, — авт.] не вистачало передплатників…Їм довелося закрити сайти не тому, що вони були заборонені урядом, а тому, що населення дуже добре підготовлене. Тож це урок для багатьох західноєвропейських країн, які ще не пройшли через це і не хочуть, щоб обмеження сприймали як цензуру», — додає Марі-Доха.

Вона наголошує: є тонка межа між тим, щоб підвищити обізнаність про певну подію чи явище, і тим, щоб посіяти страх. Марі-Доха згадує випадок торік, коли французька агенція швидко відреагувала на дезінформаційну кампанію, яка поширювала фейки про антисемітизм у Франції. Тоді на будівлі в Парижі наносили зірки Давида. Міністр через швидку реакцію на це медіа був змушений швидко заявити: «Ми не знаємо, хто за цим стоїть, проте кампанія діє з-за кордону і створює паніку всередині країни». Команда агенції за два-три тижні ідентифікувала двох молдаван, яким заплатили росіяни, щоб ті розмальовували будинки й так поширювали пропаганду.

Анаїт Хоперія на LMF2024 на дискусії "Do nations fail to fight disinformation?"
Анаїт Хоперія на LMF2024

Обговорення щодо цієї кампанії зайняло б занадто багато часу, перш ніж з’явилося пояснення.  Тож це, по суті, прискорене інформування населення: я не знаю, що це, хто і чому, але можу сказати, що це йде ззовні.

Нерідко масштабні кампанії починаються з маленьких сайтів. Тетяна Локоть наводить приклад: «У багатьох африканських країнах такі речі дуже важко відстежити. Все починається з дуже маленького вебсайту, а потім, через низку тактик легітимації, стає великою кампанією». Щоб розробляти ефективні інформаційні кампанії у відповідь, потрібно йти в локальні громади та організації, які підтримують місцевих, вважає фахівчиня.

Марі-Долха зазначає, що багато досліджень показують: ці кампанії навіть не намагаються когось переконати, а просто дестабілізують ситуацію. «У світі дезінформації й розвідки з відкритих джерел, важливо, щоб журналісти допомагали авдиторії й політикам визначати, що має справжню журналістську методологію, суворість, етику, а що — дешева пропаганда, спрямована на емоції», — додає вона.

«Наші супротивники знають і вірять, що людським розумом дуже легко маніпулювати. І наше завдання як демократичного суспільства — довести їм, що вони помиляються», — каже Мін Сюан Ву.

Тетяна Локоть зазначає, що багато з того, що намагається зробити дезінформація — це породити певний цинізм у громадській думці — нібито важливі події є лише політичними іграми, які не стосуються простих людей. Водночас журналістам варто підсвічувати актуальне через призму людей: «Ми бачили в дивовижних і сміливих репортажах, які публікували в України останні 10 років, і особливо за останні два з половиною роки, що найсильніші історії — про звичайних людей: солдатів, що воюють на передовій, цивільних, які були на окупованих територіях. Це історії про хоробрість. Я думаю, що такі матеріали є найбільш потужними, тому що вони нагадують нам, що йдеться не про якісь високі політичні ігри. Йдеться про життя людей, поставлені на карту».

EEAS | FIMI | дезінформація