2025 рік вніс відчутні зміни у структуру та пропозицію донорського фінансування. Багато медіа постали не лише перед браком ресурсів, а і перед екзистенційним питанням про те, чому та як ми маємо працювати далі.
На одній із панелей Lviv Media Forum 2025, організованій у партнерстві з Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF), можливі шляхи медіарозвитку та зміни, які зроблять із медіа не лише реципієнтів допомоги, а повноправних партнерів обговорювали:
- Ребекка Гармс — віцеголова ECPMF;
- Рита Рудуша — латвійська медіаменеджерка, що має досвід роботи в різних медіаорганізаціях;
- Оля Мирович — керівниця «Львівського медіафоруму»;
- модераторка Гоар Ходжаян — менеджерка програми International Media Support для України, Молдови та Грузії.
«Медіамейкер» занотував головне.
«Нам треба 5–10 “Суспільних”»
Ребекка Гармс довгий час була депутаткою Європарламенту та стежила за ситуацією в європейських країнах. Вона згадує, наскільки принциповими для них ще з часів Помаранчевої революції були розвиток суспільного мовника та деолігархізація медіа в Україні. Революція Гідності, зокрема провідна роль «Громадського телебачення» в її правдивому висвітленні, тільки підкреслила ключову роль незалежних медіа в підтриманні сталості демократії в Україні.
Рита Рудуша також підкреслила визначну роль суспільних мовників у сталості демократій у європейських країнах. На її думку, «Суспільне» може стати одним із ключових гравців медіаринку, які здатні усунути «новинні пустелі», адже «мовник може бути там, де невеличким незалежним медіа важко вижити, і йому легше забезпечити інформаційне покриття максимуму територій і населення країни».
Ребекка Гармс процитувала історика Тімоті Гартона Еша, який також виступав на LMF 2025 і наголошував на тому, що треба захищати незалежність і розвиток суспільного мовника в Україні, а також — обривати зв’язки медіа з владою й багатіями. «Думаю, що українським журналістам треба спільно розібратися, як застосувати ці два речення. Просто мати “Суспільне” недостатньо, треба мати більше конкретних пропозицій, як медіа можуть підтримувати демократичний розвиток і гарантувати плюралізм під час суспільних дебатів», — вважає Гармс і додає: такі пропозиції будуть хорошим фундаментом для перезапуску діалогу медіа з європейськими донорами.
Однією з таких вона вважає об’єднання локальних медіа під «парасольками» регіональних мереж. Гармс навела приклад Німеччини, де локальні медіа ведуть спільні сторінки чи передають свої матеріали національними медіа, які таким чином отримують оригінальні новини й репортажі, а не копіпаст із пресрелізів чи інших джерел.
Спікерка вважає, що успіх реформи децентралізації в Україні неможливий без різноманітного регіонального медіаринку. Вона пояснює: «Децентралізація дає свої плоди, але роль медіа, зокрема, в тому, щоби гарантувати їхнє закріплення. Тож журналістам на локальному рівні треба думати, як вони можуть забезпечити власну стійкість в умовах скорочення “вертолітних грошей” (у цьому контексті — безповоротні гранти на розвиток медіа чи проєкти, — авт.) від донорів і яку роль відігравати в суспільстві, щоби забезпечити сталість демократії».
Оля Мирович закликала не недооцінювати й національні медіа, оскільки саме вони охоплюють найбільшу кількість людей, і на них будуть намагатися вплинути, коли політичний процес відновиться. «Звісно, “Суспільне” — це найбільше медіа, яке ми маємо. Але нам потрібно хоча би 5–10 таких великих національних видань, які сформують широку та різноманітну мережу мовників, які незалежні від уряду чи політичних сил», — наголосила вона.
Додавання-віднімання для медіа
Оля Мирович процитувала дослідження «Львівського медіафоруму» та ЮНЕСКО: за його оцінками, на відновлення українського медіасектору протягом п’яти років може знадобитися приблизно $392 млн. Спкерки панелі погодилися: малоймовірно, що донори (насамперед європейські) покриють це повністю або хоча би перекриють втрату фінансування від згортання USAID. Тож доведеться вживати не завжди приємних заходів.
Обговорювали насамперед скорочення кількості медіа. Це може відбутися двома шляхами:
- закриття редакцій, які не мають ресурсу якісно та повноцінно задовольняти інформаційні потреби своєї громади\спільноти або не мають достатнього впливу на її життя;
- об’єднання: невеликих команд із більшими / кількох невеликих команд під однією парасолькою / однієї функції з кількох редакцій (наприклад, фандрейзингу чи воєнних репортажів) під опікою однієї людини чи відділу / спільного використання одного рішення (наприклад розробки на основі ШІ).
«Краще не дивитися на інше гіперлокальне медіа як на конкурента, а об’єднуватися в пошуку ресурсів, інвестувати у спільний розвиток і шукати партнерів із інших галузей, які допомогли би заробити чи залучити інші ресурси», — радить Рита Рудуша. Оля Мирович додала: за таким же принципом оптимізації ресурсів та спільних проєктів мають діяти і організації, що працюють із медіа.
«Нам треба забути слово emergency»
Гоар Ходжаян
«Кризи ніколи не закінчуються. Тож нам треба стратегічно оцінювати та впроваджувати різні моделі фінансування, щоби бути готовими до будь-якої надзвичайної ситуації», — наголосила Гоар Ходжаян.
Донорам теж потрібно перегрупуватися
Рита Рудуша згадує: 10 років тому проєкти з медіарозвитку виглядали як лекції у класах, де 20 журналістів навчали того самого без урахування різниці в досвіді, авдиторіях, розмірі та потребах медіа. «Зараз донори все частіше намагаються підлаштувати підтримку під конкретні медіа. І ми бачимо, що вони не просто “скидають” їм гроші та експертів, а спершу розпитують про потреби і, задовільнівши одні, переходять до наступних, і це дає помітні результати», — пояснює експертка. Проте і перед донорами трансформація ринку після припинення американської допомоги ставить питання: яку підтримку і в якому обсязі надавати далі?
Гоар Ходжаян зауважує: європейські донори не закриють діру у фінансуванні без американської допомоги, водночас вони теж нині переоцінюють ефективність чинного формату допомоги. «Чи допомогла довгострокова підтримка побудувати сталу та життєздатну медіаспільноту? Інколи в таких умовах ми забуваємо про креативність і нешаблонне мислення, а нам треба інвестувати в пошук нових рішень», — додала вона.
Ось які дії для донорів запропонували спікерки панелі:
- Підтримувати українські медіа в тому, щоб вони мали не лише якісний контент, а і вплив від нього. Ми раніше писали, як уявляють імпакт медіа й донори.
- Змінити підходи до оцінювання ризиків і готувати медіа до того, що кризи будуть періодично поновлюватися.
- З медіа потрібно говорити про потреби, але, на думку спікерок, ефективніше не просто покривати зарплати, а допомагати думати про своє майбутнє стратегічно й розвивати бізнес-напрями та процеси, що забезпечать редакції стале існування, а також залучати авдиторію — зокрема й до фінансування роботи медіа.
- Донорам також критично важливо координувати зусилля та розподіл ресурсів. Можливо — навіть розділяти зони впливу: наприклад, одна організація працюватиме з охочими впровадити ШІ, друга вдосконалюватиме процеси в редакціях, третя займатиметься розвитком медіабізнесів тощо.
- Проєктна підтримка й мотивація висвітлювати ті чи інші теми серед пріоритетів донора чинить тиск на ньюзруми. Інституційна підтримка, попри певні сумніви в доцільності серед донорів, все ж більш сприятлива для сталого розвитку медіа й має бути пріоритизована.
- Щоб ефективно розподіляти гроші, донорським організаціям потрібно поглиблювати свої знання про медіагалузь і наймати фахівців, які розуміють актуальні нюанси роботи українських медіа.
- Медіасектору варто переконувати донорів, які йго раніше не фінансували, що медіа — це не бекграунд економічного розвитку, а важлива його частина, відповідно — що вони потребують фінансування.
- Можливі й рішення-«агрегатори» — фонди, що залучатимуть кошти від різних інвесторів і розподілятимуть між медіа переважно на інституційну, але можливо і на проєктну підтримку теж. Нагадаємо, в Україні вже оголошували про запуски подібних фондів: Core Media Fund від MDF, Ukrainian Media Allies від Національної асоціації медіа, The Ukrainian Media and Society Fund від «Інтерньюз-Україна»
