Як журналісту потрапити на судове засідання, стежити за справами, відстоювати свої професійні права, якщо їх порушують? Як спілкуватися зі сторонами в суді: адвокатами та прокурорами, свідками й обвинуваченими, розпізнавати маніпуляції та протидіяти їм? І чи не найголовніше — як дотримуватися балансу й не нашкодити процесу?
На ці питання можна знайти відповіді в посібнику «Війна, правосуддя, медіа. Як писати про судові процеси, пов’язані зі збройним конфліктом». Посібник щодо висвітлення судів у справах війни представила Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ). Він складається з теоретичної бази, до якої долучилися експерти та експертки МІПЛ, і з практичної частини, де своїм досвідом поділилися журналісти й журналістки, які працюють у судах, зокрема зі справами війни.
Як стежити за справами
Аби не пропускати найважливіші апдейти судових справ й анонси, можна моніторити розділ «Повістки про виклик» на сайті Офісу Генпрокурора й «Оголошення про виклик» у газеті «Урядовий кур’єр». Оновлення за конкретною справою можна отримувати за підпискою на OpenDataUA.
Також можна звертатися до суддівських пресслужб — їхні контакти є на вебпорталі Судової влади.
Найбільш зручний інструмент — Єдиний державний реєстр судових рішень. Туди потрапляють всі справи, які розглядають українські суди. Однак наразі доступ до Реєстру лише в «тестовому режимі», тобто обмежений. На початку повномасштабної війни його повністю закрили через небезпеку для людей, що лишалися на тимчасово окупованих територіях. Станом на сьогодні доступ вже є, проте деякі справи знайти неможливо.
Під час воєнного стану доступ до деяких рішень закривали також і на прохання суддів. Узимку 2023 правозахисники виявили, що з Реєстру зникли справи, які стосувалися переслідування волонтерів й активістів за статтями про колабораціонізм, а такожбільшість вироків у кримінальних провадженнях за останні три роки.
У Державній судовій адміністрації відповіли, що окремо облік таких справ не вели, тож не знають, чи повернули до Реєстру всі документи. Навесні 2023 року в Реєстрі оновили систему знеособлення в документах, тож наразі доступ до них нібито поступово відновлюють, хоча й не до всіх, розповідають у посібнику.
Як потрапити до суду
Практично будь-хто може потрапити на судове засідання як вільний слухач, оскільки в Україні судові процесі є відкритими. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» забороняє вимагати від слухачів будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу. Треба прийти до суду завчасно й записатися в перелік відвідувачів у охорони.
До судового засідання також можна під’єднатися онлайн. Так монітори МІПЛ змогли потрапити на дистанційне засідання Дзержинського міського суду Донецької області. Для цього вони подали клопотання про участь у судовому засіданні до судді-спікера суду. Утім у такому форматі журналісти не можуть поспілкуватися зі сторонами.
Якщо ви плануєте проводити онлайн-трансляцію засідання — потрібно писати клопотання. Однак існують випадки, коли все засідання, його частину або весь процес можуть закрити. Серед них:
- те, що озвучать на засіданні, є державною таємницею;
- обвинувачена людина — неповнолітня;
- справа стосується порушення проти статевої свободи та статевої недоторканості людини;
- може статися розголос даних про особисте, сімейне життя або обставини, що принижують гідність;
- учасникам треба гарантувати безпеку;
- пролунав сигнал повітряної тривоги.
У інших випадках заборона доступу до суду — неправомірна.
Як знімати в суді
Ви можете вільно відвідувати судові засідання, записувати звук, робити фотографії та знімати відео на телефон або невелику камеру без штатива. Для цього писати клопотання не потрібно.
Це обов’язково тоді, коли ви плануєте онлайн- або телетрансляцію або використовувати штатив. Дозвіл на це повинен дати суд на початку засідання.
Журналісти, які регулярно працюють у судах, все ж радять писати клопотання «про всяк випадок».
Якщо ви знімаєте
Суддя може заборонити знімати засідання або весь процес на прохання якоїсь зі сторін, а також виділити місце фотографам та операторам.
Попросити не фотографувати себе може будь-хто в залі. Заборона суду діє, якщо є письмова постанова.
Базовий перелік кадрів, який радять зняти на засіданні:
- обвинувачений;
- суддя;
- прокурор;
- адвокат;
- свідки;
- згадані герої під час взаємодії;
- загальний кадр залу;
- журналісти та вільні слухачі, якщо це важливо.
Що стосується прокурорів та адвокатів, у жодному разі не можна знімати документи на їхніх столах — це можуть бути матеріали справи. Треба бути обережними, якщо ви фотографуєте, наприклад, кодекс, що лежить на столі, та попередити в перерві, що не намагаєтеся зняти папери й не знімати з-за спини.
Під час засідання також заборонено ходити залом — якщо вам треба змінити ракурс, рухайтеся повільно й обережно, щоб не відволікати учасників процесу. Один з опитаних репортерів радить робити це не раніше, ніж за 20 хвилин від початку засідання.
Якщо вас не пускають до суду
Треба розібратися у причині. Закон України «Про інформацію» та статті 328 КПК дають журналістам пріоритетне право бути слухачами в залі суду.
Одна з опитаних МІПЛ журналісток, яка працює на засіданнях, радить спочатку ввічливо пояснити, хто ви та з якою метою приїхали. Якщо це не працює — зверніться до адвокатів і прокурора, які прийшли на засідання. Також можна звернутися до керівника апарату та голови суду, подати запит від медіа із проханням пояснити причину й написати заяву в поліцію про перешкоджання журналістській діяльності (стаття 171 КК).
Якщо на засідання не пускає суддя, то за порушення засад гласності й відкритості процесу передбачена дисциплінарна відповідальність (стаття 106 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Що треба знати про розгляд справи в суді
Як правильно слухати
На судовому засіданні є суддя або колегія із трьох суддів, сторона обвинувачення (прокурор), і сторона захисту (адвокат і обвинувачений). Спершу на підготовчих засіданнях обирають або переглядають запобіжний захід, розглядають клопотання. На цьому етапі важливо звернути увагу на аргументи сторін, щоб запобіжний захід був доречним і дієвим, а не просто максимальним.
Насамперед треба уважно прослухати та проаналізувати обвинувальний акт, в якому буде фабула справи. Зверніть увагу на те, чи в обвинувальному акті просто цитують статтю, чи попрацювали над обґрунтуванням — це може свідчити і про якість досудового розслідування, і про вмотивованість прокурорів.
Також варто аналізувати докази, наприклад, їхню кількість, ретельність і відповідність. Якщо докази недопустимі, про це може подати клопотання сторона захисту.
Обов’язково потрібно взяти до уваги позицію обвинуваченого — зокрема російських військовополонених — і зважати на клопотання від сторін. Вони можуть бути і формальними, наприклад, про продовження запобіжного заходу, і містити підказки до справи, наприклад, про порушення під час затримання.
Класифікація справи теж може змінюватися — у процесі за цим варто стежити.
На суді важить лише те, що сказали сторони під час засідання.
Заочні процеси
Більшість справ, що стосуються воєнних злочинів в Україні, наразі розглядають заочно.
Заочний процес (спеціальне судове провадження) — процес, де не з’явився обвинувачений. Для запуску такого процесу треба пройти спеціальний шлях виклику обвинуваченого до суду.
На етапі обрання запобіжного заходу з ним повинні двічі зв’язатися і, якщо не вийде, опублікувати повістку на сайті Офісу Генерального прокурора та газеті «Урядовий кур’єр». Вважається, що цього достатньо, щоб обвинувачений знав про справу проти нього, тож суд постановляє ухвалу про заочний процес і заочне вручення підозри.
Ці заходи також треба відвідувати, хоч і повноцінну історію з них зібрати складно. У посібнику зазначають, що за цими справами також важливо стежити, оскільки там теж є потерпілі, які очікують на правосуддя. Вироки можуть виносити заочно, наприклад, так роблять із російськими воєнними злочинцями.
Як спілкуватися з учасниками процесу
Як говорити з адвокатами та прокурорами
Для збалансованості матеріал про суд має містити позиції обох сторін, зокрема, таким чином можна уникнути тиску на суд.
У посібнику зазначають, що в цьому питання головна порада — це вивчити те, що вже відомо й запитувати глибше. Люди із судової системи можуть уникати відповідей на поверхові запитання на кшталт «Що загрожує вашому підзахисному?», «Які у вас є докази?» або закриті питання. Варто уточнювати деталі. Зокрема, формуйте запитання на основі того, що каже інша сторона, тобто розмовляючи із прокурором, запитуйте про слова адвоката, і навпаки.
Обов’язково вживайте нейтральні слова, коли говорите про того, хто на лаві підсудних — «підозрюваний», «обвинувачений», «ваш клієнт». Важливо довести, що ви поважаєте презумпцію невинуватості.
Журналіст має можливість попросити матеріали справи у прокурорів чи адвокатів, але від них можна отримати відмову. Відмова давати коментар — це теж їхня позиція, яку треба вказати в матеріалі.
Перед роботою над матеріалом перегляньте, які ще справи вели цей прокурор або адвокат, яка в них репутація. Якщо вони медійні, ви також можете зрозуміти їхню мотивацію братися за певний тип справ.
Якщо людина погоджується на цю роботу, це не означає, що вона підтримує чи виправдовує окупантів. Пам’ятайте про правило не ототожнювати адвоката з його клієнтом.
Читати також: Погоджувати чи ні? Що кажуть юрист і медійники про культуру затвердження текстів
Коментарі суддів
Суддівський кодекс етики забороняє суддям коментувати власні рішення. Якщо є такий запит від суспільства, судді можуть щось прокоментувати, але точно не будуть висловлювати власну думку та відходити від тексту вироку.
Як говорити з колаборантами й воєнними злочинцями
По-перше, не називати їх колаборантами та воєнними злочинцями до вироку суду (стаття 62 Конституції України), зазначають у посібнику. Також треба використовувати нейтральні слова на позначення професії, національності, гендеру, соціального статусу, імені чи прізвища. І, попри юридичну лексику, використовуйте слово «людина», а не «особа».
Позицію обвинуваченого важливо подати в матеріалі.
Журналісти та журналістки радять не звинувачувати й не присоромлювати, натомість старатися ставити «людяні» запитання, наприклад, про умови утримання в СІЗО, або про те, що людина хотіла б сказати на власний захист. Також допомогти може запитання з позиції «я хочу розібратися».
Спілкування зі свідками
Свідки й потерпілі, що дають свідчення мають особливий статус — вони захищені від тиску. До них треба шукати делікатний підхід.
У пригоді стане, якщо ви стежитимете за поведінкою свідків на засіданні й оцінюватимете деталі в ній.
Варто обережно ставитися до публікації свідчень. Наприклад, коли у процесі є кілька свідків, вони не повинні знати про покази одне одного — це може понести за собою маніпуляції чи зашкодити правосуддю.
Одна з опитаних репортерок каже, що свідомо не публікує покази, аби не зашкодити слідству, інша — що попередньо уточнює ризики у прокурора. Натомість інші журналісти кажуть, що таки публікують покази, якщо їх надають публічні люди. Їхні слова можуть демонструвати неякісну роботу слідчих або фальсифікацію, коли справа тягнеться довго і переслуховується кілька разів або ж засідання було з онлайн-трансляцією.
Не публікуйте імена чи фотографії свідків, якщо вони відмовляються, адже це може вплинути на їхню безпеку.
Навіть якщо ви не будете публікувати розповідь свідка, все одно поспілкуйтеся з ним/нею — так ви краще зрозумієте контекст справи. Або ж можете в такому разі переказати почуте своїми словами, для сюжету змінити голос, заблюрити людину.
Імовірні маніпуляції
«Групи підтримки»
У залі можуть бути групи підтримки якоїсь зі сторін — у цьому треба вбачати і щиру підтримку, і тиск на суд. Перевірте мотиви перед тим, як брати коментар. Треба стежити за тим, аби те, як ви описуєте провокації, не спотворило реальне бачення процесу.
Кілька опитаних авторами посібника журналісток радять не приділяти увагу «групам підтримки», якщо вони не відіграють ключової ролі й не відомо, чому вони там.
Тиск і «зливи»
Окремий пункт — це спілкування з адвокатами та прокурорами. Іноді й адвокати та прокурори можуть непомітно тиснути: спочатку можуть бути привітними та йти на контакт саме задля того, щоб використати медіа. Це потрібно помічати, тобто аналізувати все холодним розумом.
Як це зробити? Треба перевіряти версії кожної сторони у протилежної та в матеріалах справи, якщо вам вдається їх отримати, перевіряти слова свідків, вести власний нотатник справи, щоби бачити розбіжності.
Якщо ви отримали погрози у вашу сторону, треба їх фіксувати (аудіо, відео) та звертатися до правоохоронців із заявою. Треба залучитися підтримкою редакції та розробити публічну комунікацію для різних ситуацій.
Погрози можуть бути на словах, умовно, «ми вивчимо вашу редакцію», або ж через конкретні дії, наприклад, переслідування чи судовий позов «для захисту честі та гідності» чи через «втручання у приватне життя».
Сумніви та брак доказів
Якщо у вас виникають сумніви щодо якості розслідування, судової системи чи достовірності слів свідків — порадьтеся з експертами, наприклад, із незалежними юристами, або сторонами справи. Краще не писати матеріал на основі власних здогадок.
Також важливо вести власний «архів справи» — стежити за тим, що зі справою відбувається на різних етапах.
Як спрощувати юридичні формулювання
Посібник радить не описувати процесуальні моменти, формальні клопотання, натомість користуватися словником синонімів, щоб замінити громіздкі фрази (наприклад, «ув’язнення» замість «позбавлення волі»), скорочено писати назви статей, а не розписувати їх до підпункту, розшифровувати абревіатури, вживати слово «людина», а не «особа», пояснювати, що означають дії сторін, докази, експертизи. Як варіант, можна зробити історію-реконструкцію подій, вказавши, на основі чого ви це пишете.
Водночас важливо не спрощувати матеріал так, щоб спотворився юридичний зміст.
Щодо цитат, то є кілька правил, якими керуються опитані медійники:
- цитата має бути без канцеляризмів;
- вона має передавати якусь емоцію;
- варто зберігати баланс цитат обвинувачення та захисту.
Важливо дати цитату, де обвинувачений говорить про своє ставлення до справи, щось підтверджує, спростовує, пояснює свою поведінку. Краще звучать цитати від прокурора й адвоката з безпосередніх виступів, а не із зачитування документів.
Емоції
Важливим елементом у створенні матеріалів із судових засідань є емоції людей. Їх можна передавати точними цитатами, описуючи поведінку людини та зміни в ній, а також показуючи суперечки між сторонами, реакції на виступи.
Але не варто з цим заграватися — опис емоцій не має когось виправдовувати або схиляти аудиторію на чиюсь сторону.
«Ми маємо плекати правосуддя та демократію. Ми заслуговуємо на те, щоб у нашій країні було так. Тому я підтримую критику законів і системи», — цитує посібник одну з опитаних репортерок.
