Чи треба узгоджувати інтерв'ю? Розповідають медійники та юрист

Погоджувати чи ні? Що кажуть юрист і медійники про культуру затвердження текстів

Понеділок, 1 Квітня, 2024

Продукт

Шутяк Лілія

У роботі медійників трапляються випадки, коли після розмови з певним спікером він або вона просить інтерв’ю на погодження, частково чи повністю переписує матеріал або взагалі забороняє його публікувати. І якщо згідно із законодавством до 2023 року інтерв’ю було об’єктом авторського права, створеного журналістом і співрозмовником, і не могло оприлюднюватися без згоди інтерв’юйованого, то тепер правила змінились. 

«Медіамейкер» розпитав трьох журналістів, а також адвоката ГО «Платформа прав людини» про те, що зміниться в роботі редакцій із запровадженням нового закону, з якими ризиками зіштовхуються медійники та які переваги отримають. Також поговорили про цікаві практики у спілкуванні зі спікерами та відповідальних за публікацію інтерв’ю в разі конфліктних ситуацій. 

Чи погоджують журналісти інтерв’ю зі спікером

Як зауважує спеціальний кореспондент LIGA.net Юрій Смірнов, спершу варто розібратися, що мається на увазі, коли говоримо про погодження інтерв’ю. Для когось це означає віддати готовий текст, а пресслужба чи сам спікер його переробляє, і журналіст сприймає це спокійно. 

«Коли я беру інтерв’ю, то ніколи першим не нагадую — треба його погоджувати чи ні. Це було до впровадження нової норми. Якщо пресслужба просить дати прочитати текст, щоб перевірити статистику, озвучену спікером, то ми не відмовляємо. Це я не можу навіть назвати погодженням, а скоріше хорошою коректорською роботою. Якщо йдеться про текстовий матеріал, то пресслужби можуть тебе ще не знати як журналіста, тому вони хочуть перевірити, що слова спікера не були перекручені», — розповідає журналіст.

У будь-якій ситуації це буде також залежати від теми та співрозмовника. Головний редактор львівського інтернет-видання ZAXID.NET Ярослав Іваночко говорить, що найчастіше інтерв’ю не погоджує. 

«Співрозмовники цього не вимагають, а журналісти ZAXID.NET достатньо кваліфіковані, щоб самостійно підготувати інтерв’ю. І спікери про це знають. Зазвичай журналіст запитує, чи потребуватиме інтерв’ю погодження, а далі вже діє за ситуацією», — зауважує Ярослав. 

Схожу практику використовує й шеф-редактор медіа про креативну економіку Vector Дмитро Кошельник. Якщо в журналістів їхнього видання просять про погодження розмови, то вони не відмовляють. Але лише якщо це справді інтерв’ю, а не коментар. За словами Дмитра, це — стандартна практика. Утім, у погодженні інтерв’ю є свої переваги й недоліки. 

«Проблема в тому, що спікери та пресслужби люблять перетворити погодження на можливість “переграти інтерв’ю”. Зробити висловлювання менш різкими, прибрати цифру чи навіть показати спікера більшим візіонером. Так узгодження фактів перетворюється на ціле протистояння й пошук компромісів, яких у медіа взагалі-то не повинно бути, бо наша функція — писати правду, а не те, що хоче спікер», — переконаний редактор.

Дмитро зізнається: його дуже дратує, коли PR-департамент намагається переписати весь текст під свої потреби.

У таких випадках матеріал у Vector просто не вийде, але журналістам доводиться витрачати час, щоб це пояснити.

Що робити, якщо співрозмовник заборонив публікувати текст без погодження?

Журналіст LIGA.net Юрій Смірнов розповідає, що в його практиці не було випадків, коли хтось на етапі створення інтерв’ю вимагав текст на погодження й без цього забороняв публікувати. Але схожі ситуації траплялися в колег. 

«Бувало, що журналіст надіслав текстову версію розмови, а гість відчув, що з піарного погляду це невдале для нього інтерв’ю, і міг заборонити публікацію. Тоді ми просто робили переказ інтерв’ю. Не цитували співрозмовника, а зазначали, що от поговорили про те, про се і так далі. Це хороший обхідний варіант, коли спікер забороняє публікувати текст», — зазначає журналіст.

У практиці Ярослава Іваночка із ZAXID.NET бували такі випадки з коментарями для новин чи текстів. «У такому разі новини не виходили, або журналіст шукав альтернативного спікера, якщо це було можливо. З інтерв’ю можу пригадати хіба один випадок, коли співрозмовник вимагав погодження, а після отримання тексту просто ігнорував журналіста. І це інтерв’ю в підсумку так і не було опубліковане. Але це радше виняток із правил», — додає редактор.

За словами Дмитра Кошельника, зазвичай після закінчення інтерв’ю співрозмовники намагаються попросити «показати текст», але такого, щоб забороняли публікувати без погодження, в нього не було. 

«Кілька разів просили не публікувати, коли бачили сам текст. У такому випадку доводилося довго пояснювати, що це так не працює. У нас є запис, де звучали ці фрази, й ми можемо його опублікувати без редактури, просто розшифровкою. Врешті все закінчувалося мирно — тексти виходили, нічого не вирізали», — говорить редактор.

Але в його практиці бували випадки, коли матеріал не подобався і спікери намагалися писати CEO чи видавчині. «Проте в них немає впливу на редакційні матеріали. Тому це — марна спроба», — підсумовує Дмитро. 

Читати також: Хороший текст — експертний текст. Де брати експертів для матеріалів?

Як працює off the record 

У своїй роботі Дмитро Кошельник не порушував правила не публікувати інформацію без згоди спікера. Останні цим зазвичай теж не зловживають. 

«Хіба іноді намагаються озвучені в інтерв’ю речі перетворити на такі, що були сказані off the record. У таких випадках акцентуємо, що на записі чутно — ми не говорили off the record», — додає редактор. 

Втім, одного разу в його практиці був неприємний випадок, коли інформація off the record для одного видання, виявилась ексклюзивом для іншого. 

«Хочу нагадати людям, які так роблять, що в медіа теж бувають чорні списки. А журналістів краще взагалі зайвий раз не дратувати».

Дмитро Кошельник

За словами Юрія Смірнова, LIGA.net публікувала інформацію off the record, але повністю зашифровувала співрозмовника. Бували й неприємні ситуації, але їх вдавалося вирішити мирно. 

Тому кореспондент радить передусім проговорювати цей момент зі співрозмовником. 

«Для багатьох журналістів off the record — це за замовчуванням інформація, коли на спікера не можна покликатися, але дозволено публікувати з формулюванням “наш співрозмовник у політичних колах чи Офісі Президента”. Іноді спікер може думати, що ви п’єте каву і ведете розмову виключно між собою. Журналісти часто цим зловживають. Тому й журналіст має перепитувати про формат спілкування, і спікер нагадувати, що не дозволяє в жодному разі це використовувати», — ділиться Юрій. 

Читати також: Шукаймо (не)прості відповіді. Редактори великих медіа — про роль журналістів у війні 

Адвокат ГО «Платформа прав людини» Євген Воробйов пояснює, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є предметом суспільного інтересу і право громадськості знати про це переважає потенційну шкоду від її розповсюдження.

«Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізує конституційні права, свободи й обов’язки, свідчить про можливі порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо», — говорить адвокат. 

Тож, коли журналіст публікує інформацію off the record, довести в суді суспільний інтерес можливо. Тут варто звернути увагу на наступні чинники:

Однак, за словами Євгена Воробйова, наразі відсутня судова практика щодо видалення інтерв’ю за новим законом, тож складно достеменно відповісти на питання, яким чином застосовуватимуть ті чи інші положення нормативно-правових актів. Це зокрема стосується випадків, коли в інтерв’ю містить суспільний інтерес.

«Також варто розрізняти інтерв’ю від коментаря. У останньому випадку йдеться про пояснення, тлумачення якого-небудь тексту. У коментарі немає творчих рішень, тому він не охороняється авторським правом», — зауважує адвокат ГО «Платформа прав людини». 

Тож ні раніше, ні із впровадженням нового закону погоджувати коментар не потрібно. 

Відтепер журналісти можуть публікувати інтерв’ю без згоди респондента

За словами Євгена Воробйова, відповідно до визначення, наведеного в ЗУ «Про авторське право і суміжні права», автор — це фізична особа, яка створила твір. Інтерв’ю підпадає під визначення твору, зробленого у співавторстві, а його використання регулюється статтею 13 Закону.

Тож, відтепер, якщо журналіст і співрозмовник створили матеріал, то жоден із них не може відмовити іншій стороні в дозволі на публікацію або просити змінити текст розмови. Це можливо лише в тому випадку, якщо попередньо був укладений договір (Ч. 2, ст. 13 ЗУ). 

Водночас Євген Воробйов додає, що сьогодні точаться дискусії щодо не зовсім однозначного формулювання: «без достатніх підстав відмовити іншим співавторам у наданні дозволу на опублікування». Це, на думку юристів, дає респонденту можливість звернутися до суду.

«Наприклад, ст. 307 Цивільного Кодексу визначає, що фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати прибрати їх із публічного простору в тій частині, яка стосується її особистого життя», — додає адвокат.  

До такої інформації зараховують будь-які відомості про людину, як-от: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата й місце народження, місце проживання, дані про особисті майнові й немайнові відносини цієї особи з іншими, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища з побутової, інтимної, товариської, професійної та інших сфер життя. Водночас сюди не належать дані щодо виконання повноважень особою, яка обіймає держану посаду, чи працює в органах місцевого самоврядування (Конституційний Суд України в рішенні від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).


Тому журналістам варто бути обережними: щодо тексту діють одні норми, а з візуальним контентом складніше. У будь-який момент особа може звернутися й попросити видалити фото чи відео. Якщо журналіст не хоче цього робити, то повинен обґрунтувати суспільний інтерес.


«Звісно це виключення не стосується посадових і службових осіб згаданих органів, їх можна знімати й поширювати інформацію. Єдине виключення стосовно військових. Розголошення місця перебування ЗСУ заборонено ст. 114-2 Кримінального кодексу України», — підсумовує Євген Воробйов. 

Читайте більше: Для чого медіа зображення та як із використовувати ефективно

Крім того, важливо пам’ятати, що в ЗУ «Про медіа» зазначено, що державні й органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання й політичні партії не мають права незаконно втручатися в діяльність медіа й забороняти їм поширювати інформацію. Редакції можуть робити це без попереднього погодження.

Як новий Закон України «Про авторське право і суміжні права» вплине на роботу журналістів

Важлива річ, на яку звертає увагу Юрій Смірнов, пов’язана з новим форматом стосунків між спікером і журналістом. З одного боку, на думку кореспондента, добре, що тепер не потрібно погоджувати інтерв’ю і правда буде на стороні журналіста. Але, як показує практика, це може призвести до втрати цікавих співрозмовників.

«Тепер спікери не так охоче погоджуватимуться на розмову. Особливо, якщо йдеться про тих, хто дуже рідко дає інтерв’ю: бізнесмени, олігархи й інші впливові люди. У них вже не буде можливості, як раніше попросити, наприклад, прибрати два дуже сенситивні речення. Якщо в таких співрозмовників нема довготривалої історії співпраці з журналістом, то вони будуть 300 разів думати перед тим, як погодитися на розмову. У нас є ця проблема, коли політики топрівня не завжди йдуть на інтерв’ю, бо їм треба переконатися, що буде тепла ванна. Тому закриті спікери стануть ще закритішими», — переконаний Юрій.  

Тож тут є ризик не так у законодавчому полі, як у тому, що це ускладнить журналістам домовленості щодо інтерв’ю.

На це звертає увагу й Дмитро Кошельник. Він вважає, що тепер журналістів ще на етапі домовленостей ставитимуть перед вибором — погоджувати текст чи жодних інтерв’ю. 

«У такому випадку доведеться або йти на поступки, або доступ до спікерів отримуватимуть лише найлояльніші. Також підозрюю, що можуть почати активніше просити питання наперед, щоб підготуватися. Тобто з’явиться більше інтерв’ю, “прочитаних із листочка”, що не додасть інтересу до матеріалу. Попри це, все ж буде шанс, що видання зможуть випустити більше гарних текстів. А редактори й журналісти витрачатимуть менше часу на те, щоб відстоювати два слова у третьому абзаці, які “нам не дуже подобаються”», — говорить Дмитро.

Водночас Ярослав Іваночко переконаний, що це нововведення спростить роботу журналістів. Але він би не радив переоцінювати його значення. 

«Насправді випадків, коли співрозмовник бере на погодження інтерв’ю і докорінно все виправляє, змінюючи суть сказаного, не так вже й багато. Саме для таких ситуацій цей закон буде помічним, бо є запис і розшифровка сказаного», — говорить редактор. 

Більше про нове законодавство з авторського права: як регулюватиметься використання штучного інтелекту, фотостоки та інші нюанси

Права на журналістський матеріал для штатних працівників і фрилансерів 

З юридичного погляду особисті немайнові авторські права на службовий твір належать працівникові, який його підготував. Про це йдеться, зокрема, у статтях 14 та 15 Закону України. Адвокат Євген Воробйов пояснює, що якщо журналіст є штатним працівником і готує матеріал на замовлення медіа, тоді й права на нього переходять до редакції. 

«Якщо журналіст — фрилансер, то авторські права на матеріал належать йому. Однак майнові права з моменту написання твору переходять до редакції. Про це йдеться у статті 15 ЗУ», — говорить адвокат. Це стосується випадків, коли інше не передбачено Законом або певними договорами. 

У разі конфліктних ситуацій автора можуть притягати до відповідальності за плагіат, а роботодавець чи замовник може стягнути шкоду, завдану організації від дій автора.

«Якщо хтось звинуватить журналіставу порушенні авторських прав, то медіа має довести в суді, що вони дотрималися вимог закону щодо використання твору або іншого матеріалу. Це передбачено цивільним законодавством (статті 614, 1166 ЦК України)», — підсумовує Євген Воробйов.  

Хто нестиме відповідальність у разі конфліктних ситуацій

На думку головного редактора ZAXID.NET Ярослава Іваночка, якщо співрозмовник раптом вирішить, що він такого не говорив і подасть до суду, тоді відповідатиме редакція. І до такого розвитку подій треба бути готовим. Але він не бачить проблеми в тому, щоб на вимогу співрозмовника погодити текст. Здебільшого ці правки мають «косметичний» характер і не змінюють суті сказаного.

Головний редактор Vector Дмитро Кошельник також наголошує, що відповідальність за кожний опублікований текст несе редактор. Це — один із його посадових обов’язків. 

«Тому велике питання, як редактор перевірятиме інтерв’ю. А ще це про довіру до штатного журналіста чи фрилансера. Якщо просто відредагував і випустив замість прослухати запис, а там щось не так з акцентами чи фактами — доведеться відповідати. Проте й це теж частина роботи», — запевняє Дмитро. 

Юрій Смірнов радить колегам застерегтися від таких випадків наперед. 

«Зробити це можна шляхом укладання угоди, яка матиме юридичну силу в разі конфліктних ситуацій. У цьому документі редакція нагадує про всі норми закону й те, що готова надати текст на вичитку із правками виключно певних цифр, але співрозмовникам забороняється впливати на зміст», — говорить Юрій. 

Він переконаний, що така угода буде цікава як журналісту, так і його співрозмовнику, адже захищає права обох сторін. Наразі в редакції LIGA.net ще не було практики підготовки подібних документів, але після того, як закон вступив у дію, вони розуміють, що йти на інтерв’ю до впливового спікера краще з юридично сильною позицією. І всі ці моменти треба узгодити до розмови. 

«З іншого боку, розуміючи, що зараз закон на боці журналіста, спікери можуть закриватися під час інтерв’ю і відповідати банально, обережно, бо потім не буде можливості, як раніше, маніпулювати й вимагати, щоб щось виправили», — додає Юрій. 

Тому він рекомендує журналістам брати відеоінтерв’ю. У цьому випадку набагато складніше переписувати текст. 

«Коли є відеопідтвердження, то у співрозмовника буде менше бажання вимагати щось видаляти», — підсумовує журналіст. 

узгодження