До яких об’єктів журналістам можуть закривати доступ і як обійти обмеження

«Ти не пройдеш!» До яких об’єктів журналістам можуть закривати доступ і як обійти обмеження

Четвер, 18 Квітня, 2024

Середовище

Вероніка Нановська

Трапляються випадки, коли представники державних органів обмежують доступ журналістів до приміщень, засідань, конкурсів через «порядок допуску», «акредитацію» чи «міркування безпеки» тощо.  

Разом із медіаюристом Євгеном Воробйовим розбираємо, куди й за якими законодавчими нормами нам можуть чи не можуть заборонити доступ. А також на реальних журналістських кейсах розглядаємо, як діяти в разі заборони та як можна обійти деякі обмеження.

Як регулюють доступ до місць і об’єктів? 

Права на доступ до інформації від суб’єктів владних повноважень, що становить суспільний інтерес, визначає Закон «Про доступ до публічної інформації». Право можуть обмежити лише в інтересах нацбезпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, щоб, наприклад, запобігти заворушенням, розголошенню конфіденційної інформації, для охорони здоров’я населення тощо.

Згідно із законами України «Про інформацію» і «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста», журналіст має право:

Адвокат ГО «Платформи прав людини» Євген Воробйов наголошує, що ці положення містять винятки «крім випадків, визначених законодавством». Тобто відповідним нормативно-правовим актом доступ журналіста можна обмежити. 

Водночас підзаконні нормативно-правові акти (внутрішні правила, накази, інструкції) не можуть бути законним обмеженням права журналістів відвідувати приміщення держорганів.

Коли обмежують доступ?

Є особливий режим доступу журналістів, який затвердили постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження категорій об’єктів державної форми власності та сфер державного регулювання, які підлягають охороні органами поліції охорони на договірних засадах». Це об’єкти, які охороняє законодавство про державну таємницю, або які є особливо важливими для функціонування і безпеки держави. Щодо них діють спеціальні режими (охорони, розпорядку тощо).

Керівник об’єкта може сам встановити порядок доступу, а також перевірити відвідувача. Якщо журналіст відмовляється дотримуватися правил, його можуть не допустити до цього об’єкта. 

Зокрема серед таких локацій:

Які документи потрібно мати?

Журналісту необхідно мати документ, який підтверджує статус журналіста. Також, бажано, мати й письмове «редакційне завдання» (направлення) від керівника медіа, в якому той зазначить цілі й мету візиту. Воробйов каже, що це буде на користь журналісту, якщо його діяльності перешкоджатимуть.

Ці документи визначає стаття 1 Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста» та примітка до ст. 345-1 Кримінального кодексу України.

Згідно зі ст. 26 закону України «Про інформацію» відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску журналіста. Акредитація потрібна для сприятливих умов роботи журналіста. Тобто це те, що може сприяти діяльності, а не обов’язок журналіста.

Заборона доступу від представників органів влади чи держпідприємств підпадає під ч. 1 ст. 171 КК України «незаконна відмова у доступі журналіста до інформації». Тоді варто викликати поліцію.

Водночас, зазначає Воробйов, на період воєнного стану військове командування має право видавати накази, які є обов’язковими. Зокрема, наказ №73 від 03.03.2022 містить заборону допуску журналістів до військових об’єктів чи місць ведення бойових дій без акредитації.

Перешкоджання діяльності журналіста

Якщо журналісту перешкоджають у його діяльності — не допускають до відповідних об’єктів — він має запитати про правову підставу до таких дій. Євген Воробйов зазначає, що відсутність письмового рішення керівника об’єкта — ознака його протиправної поведінки: «У такому випадку, журналіст має фіксувати порушення, звернувшись у поліцію із заявою. І має право встановити особу порушника».

Якщо в рішенні керівника об’єкта, без винятків заборонено вхід для журналістів, потрібно звернутися до юриста, який проаналізує це рішення. Якщо на це немає правових підстав — можна звернутися до окружного адміністративного суду з позовом про протиправність рішення і вимогою скасувати його.

Також, якщо всі необхідні бюрократичні процедури (листи із проханням про акредитацію чи інформуванням про відвідування) не допомагають, журналіст проєкту розслідувань Радіо Свобода «Схеми» Сергій Андрушко радить надати такому випадку публічності.

Вимога до журналіста віддати відео- чи аудіозапис підпадає під ч. 1 ст. 171 КК України «Незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку зі своєю професійною діяльністю». За це передбачений штраф, обмеження волі або арешт до шести місяців. У цьому випадку журналіст може покликатися на закон і викликати поліцію.

Судові справи

У статті 11 Закону «Про судоустрій і статус суддів» врегульовано питання про фіксацію судового засідання. На відкритому судовому засіданні мають право перебувати будь-які особи. Від особи, яка хоче бути присутньою на засіданні, заборонено вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу.

Також згідно із законом представники медіа можуть фотографувати, знімати відео й робити аудіозапис без окремого дозволу суду (крім використання стаціонарної апаратури зі штативами). Однак, законом можуть встановлюватись обмеження. Зокрема, закриту частину судового засідання записувати на портативний засіб не можна. У кримінальному процесі присутні в залі судового засідання можуть вести стенограму й робити нотатки. На фото, відео й аудіо потрібно отримати дозвіл суду. 

Сергій Андрушко згадує ще один випадок, коли доступ редакції обмежили. Під час роботи над розслідуванням «Хаос у Конституційному суді: двовладдя через указ Зеленського, “війна розпоряджень” та дива розподілу справ» журналісти проєкту «Схеми» намагалися відвідати судові засідання в Голосіївському районному суді Києва. Там розглядали справи щодо можливого конфлікту інтересів суддів Конституційного Суду під час скасування ними частини антикорупційної реформи. Журналістів не допустили на офлайн-засідання й так і не організували онлайн-трансляції навіть після запитів.

Андрушко наголошує, що попри відкритість цих судових процесів, журналістам не надали доступ для висвітлення резонансних справ щодо суддів КСУ. Це порушує принципи відкритості судочинства та права медіа на доступ до інформації. Суддів Конституційного Суду виправдали в цих справах щодо конфлікту інтересів, проте громадськість не почула деталей справи й аргументів сторін через відсутність доступу медіа. Водночас на одне судове засідання за участі судді КСУ знімальній групі вдалося потрапити. 

«Щоразу перед візитом до суду я писав листа на ім’я судді щодо присутності нашої знімальної групи на судовому засіданні за участі суддів Конституційного суду України. Завжди, коли мене не пропускали на судове засідання, я інформував про це Вищу раду правосуддя, Раду суддів України, керівництво Служби судової охорони. Я надсилав туди листи та просив прокоментувати цю ситуацію. Це спрацювало», — пояснює Сергій Андрушко і додає, що це швидше виняток, ніж правило. 

Під час воєнного стану, якщо суд не розташований на тимчасово окупованій території, якщо там не ведуться бойові дії, а приміщення судів не зазнали ушкоджень від обстрілів — суди діють, як і раніше. Водночас може діяти посилений режим охорони й ретельний огляд осіб, які заходять до приміщення суду. Щоб потрапити на відкрите судове засідання, потрібно мати документ, що посвідчує особу, та пройти перевірку на вході до приміщення суду. Також журналіста можуть запитати про мету візиту.

Воєнний стан

Доступ до Верховної ради

Журналіст «Схем» Сергій Андрушко каже, що українські журналісти стикнулися з істотними обмеженнями доступу до Верховної Ради з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Андрушко розповідає, що перед підготовкою матеріалу «Елітні авто, несплачені штрафи, обвинувачені у держзраді: незручні запитання депутатам “закритої” Ради» він надіслав журналістський запит до Верховної Ради із проханням надати доступ знімальній групі «Радіо Свобода» до кулуарів (підсобних приміщень, коридорів і бічних залів у будівлі), щоб висвітлити роботу парламенту. Редакція також звернулася до управління держохорони та СБУ, щоб уточнити, які обмеження є для доступу журналістів до парламентської будівлі. Зрештою, дозвіл потрапити до Верховної Ради знімальна група так і не отримала. 

«Більшість опозиційних народних депутатів, з якими ми розмовляли, критикують закритість парламенту та вважають, що доступ медіа мають повністю відновити в інтересах демократії й відкритості влади. Водночас частина депутатів монобільшості виправдовувала обмеження міркуваннями безпеки та “роботою без піару”», — каже Сергій Андрушко. 

Загалом ця ситуація сприймається як надмірна закритість, і багато хто вважає необґрунтованою заборону доступу журналістів до Верховної Ради (це підтверджує опитування суспільної думки та звернення громадських організацій із проханням повернути журналістам доступ до роботи у Верховній Раді).

Водночас обмеження не завжди є послідовними. Попри заяви про посилені заходи безпеки в урядовому кварталі, інший журналіст «Схем» Максим Савчук безперешкодно пройшов до парламенту, щоб поставити запитання депутату Олександру Герезі щодо роботи магазинів мережі «Епіцентр» на окупованих Росією українських територіях. У нього не попросили показати жодні документи.

Зона бойових дій і прифронтових територій

За наказом головнокомандувача ЗСУ протягом воєнного стану передбачено порядок допуску до об’єктів Сил оборони. Для цього журналістові потрібна акредитація в ЗСУ. 

Подання на акредитацію ЗСУ

Крім цього, необхідно звернутися із запитом до відповідного командиру об’єкта. Наказ також визначає правила роботи журналістів у районах бойових дій. Докладно про це ми писали в матеріалі.

Запит на роботу в районі ведення бойових дій

Без виконання таких вимог журналіста не допустять до місць ведення бойових дій і військових об’єктів ЗСУ.

Юрист Воробйов нагадує і про статтю 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Вона надає право військовому командуванню:

За порушення вимог або невиконання заходів, продиктованих воєнним станом, військове командування може вилучати телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп’ютери тощо. Про це перед початком роботи зобов’язані поінформувати пресофіцери — відзняті журналістами фото- й відеоматеріали можуть перевірити, чи не міститься там інформація з обмеженим доступом і державною таємницею.

Місця несвободи

Журналіст також може написати запит про бажання відвідати місця несвободи для матеріалу. Це всі місця, куди люди потрапляють не із власної волі, та які не можуть покинути самовільно з тих чи інших причин (наприклад, інтернати, дитбудинки, хоспіси, військові частини, поліцейські відділки, СІЗО, колонії, тюрми тощо). 

Туди можна надіслати запит, але керівництво установи може заборонити спілкуватися з людьми, які перебувають у цьому закладі (наприклад, для знімання та запису неповнолітніх потрібен дозвіл опікуна чи батьків). Журналістка видання NV Олександра Горчинська пояснила, що у випадку з інтернатом опікунами найчастіше є держава й сам інтернат, якщо в дитини немає прямих родичів. Отримати ці дозволи складно навіть для того, щоб діти просто були в кадрі сюжету.

Монітори та що вони можуть

Потрапити в такі місця можна як монітор. Монітори — це незалежні спостерігачі від громадськості, які разом із представником офісу Омбудсмена можуть, зокрема, відвідувати місця несвободи, щоб перевірити дотримання прав людини. Такі візити зазвичай відбуваються без попередження самої установи. 

Однак для такого візиту є чіткі умови. У складі групи має бути офіційний представник офісу Омбудсмена й один-два монітори (незалежні представники громадськості). Тому навіть якщо у вас є посвідчення монітора Національного превентивного механізму (НПМ), це не означає, що можна прийти в будь-яке місце в будь-який час. Візити організовує саме офіс Омбудсмена. 

Закон передбачає, що адміністрація місць несвободи має пускати такі групи людей будь-куди й не має права перешкоджати їхній діяльності. Монітори мають право спілкуватися віч-на-віч з арештованими й ув’язненими за закритими дверима й без присутності наглядачів.

Монітором може стати будь-хто, хто має професійний інтерес до теми правозахисту (журналісти, юристи, представники громадського сектору). Людина не може мати незнятих судимостей чи перебувати під кримінальним слідством.

Олександра Горчинська розповіла, що перед тим як отримати посвідчення монітора, вона пройшла спеціальне навчання від ГО «Україна без тортур», де розповіли основне про візити. 

Журналістка наголошує, що важливо пам’ятати: монітор — це не журналіст. Під час таких візитів журналіст «знімає» із себе роль медійника, а тому не може брати інтерв’ю, фотографувати та знімати для своїх матеріалів. Водночас із дозволу офісу Омбудсмена й з узгодженням всіх деталей, зробити матеріал можна. Такі матеріали публікував «Центр прав людини ZMINA». Водночас якщо журналіст дійсно цікавиться цією темою, це хороша можливість поглянути, що відбувається за закритими дверима таких закладів, щоб скласти уявлення про них зсередини.

Читати більше: Як писати запити?

доступ | закон | права