Спікер воркшопів у межах Bucha Journalism Conference 2023 Арʼє Мора ділиться досвідом документування та фіксування російських воєнних злочинів, аби винні не могли уникнути відповідальності.
Арʼє Мора — представник Ukrainian Legal Advisory Group (ULAG), української організації, яка фокусується на правосудді в умовах збройного конфлікту, а також консультант WITNESS, міжнародної організації, що спеціалізується на захисті прав людини за допомогою фото, відео та технологій, зокрема документуванні злочинів та порушень прав людини. На воркшопі фахівець розповів, як підготуватися до документації воєнних злочинів, що треба робити під час процесу документування та куди направити зібрану інформацію, аби вона була справді корисною.
Воєнний злочин — це?
Грубі порушення міжнародного гуманітарного права. Воєнні злочини є одними з основних злочинів проти міжнародного права поряд зі злочинами проти людяності та геноцидом.
Що таке документування та навіщо його робити?
Документування охоплює порядок певних дій — планування, фіксування, архівування, верифікування, дослідження та формування розслідування на базі отриманої інформації. Отже, документування стає одним із найважливіших способів доведення провини опонента в правовому полі.
Якими є цілі документування?
Документуючи воєнний злочин, журналіст може ставити перед собою різні цілі. Хтось фокусується безпосередньо на тому, щоб зафіксувати певний факт та залишити його в історії. Хтось зосереджується на документуванні як на інструменті, який потім допоможе притягнути винних до відповідальності та забезпечити правосуддя. Переважно найголовнішим є підготовка до самого процесу, а подальша робота залежить від інтересів журналіста.
«Ви маєте чітко розуміти, для чого ви це робите. Суспільство може казати вам, що ви хочете зробити гірше, може закидати вам щось про зраду, перешкоджати робити свою роботу. Але я думаю, що кожен із вас має на меті покарати в такий спосіб тих, хто вчинив злочини, які ви фіксуєте, тому відштовхуйтеся від цього в подальшій діяльності», — зазначив Мора.
Читайте також: Емоції, правда, конструктив. Як журналістам розповідати про воєнні злочини та страждання цивільних
Підготовка до документування воєнного злочину
Для початку варто з’ясувати контекст злочину. Зрозуміти, що саме відбувалося на певній території в конкретно визначений час та як поводилися місцеві мешканці під час цих подій. Журналіст має переконатися, що володіє надійною інформацією. Ці докази можуть зіграти критично важливу роль у спробах довести той чи інший воєнний злочин. Окрім збору інформації, варто також контролювати її якість.
«Це не означає, що нам потрібно викликати якусь бригаду слідчих або мобільних французьких жандармів, аби разом із нами ходила ДНК-лабораторія й щось фіксувала. Однак треба потурбуватися про підвищення якості того, що ми фіксуємо», — сказав Арʼє Мора.
Про що варто пам’ятати під час документування
Журналіст може бути первинним документатором, тобто першим збирати матеріал, який ніде до того моменту не фігурував, або вторинним. Місце, на яке приходить кореспондент, може станом на той момент бути не таким, яким воно було під час вчинення злочину, тому треба співпрацювати з правоохоронними чи будь-якими офіційними службами, які оглянули територію раніше.
«Корисно аналізувати, хто є на місці події, та працювати разом. На жаль, злочинів дуже багато й документаторів, відповідно, теж. У такому разі ми робимо забагато повторюваних дій. Наприклад, опитуємо постраждалих по десять разів, а це має свої негативні наслідки. Треба дізнатися, хто працював на цій території раніше. Від цієї інформації буде легше відштовхнутися, аби зрозуміти, яка ваша роль, що ви ще можете зробити, аби просунути цю історію та принести нею користь», — каже Мора.
Важливим аспектом під час збору інформації є мінімізування шкоди для мирних жителів, які постраждали від збройного конфлікту. Журналіст має відчувати відповідальність за безпеку героїв, які можуть не усвідомлювати можливих наслідків від своїх слів, бо мало обізнані в ситуації.
Інтерв`ю починаємо з інформованої згоди: варто поставити кілька питань та переконатися, що особа розуміє:
- хто знімає та проводить опитування, яка ваша роль (посада, підрозділ, ранг);
- яка мета інтерв’ю;
- що ви можете ставити уточнювальні питання;
- хто може побачити запис опитування;
- як запис опитування може бути використаний;
- що до особи можуть звертатися для докладнішого опитування, або в деяких випадках для свідчення в суді;
- що її участь є добровільною;
- що вона не отримує грошову винагороду за участь в опитуванні;
- що особа може скасувати свою згоду під час опитування, в такому разі запис не буде збережено; якщо особа скасовує свою згоду після опитування, знищення запису може бути неможливим.
Більше про це: як журналістам працювати з тими, хто пережив травму
План фіксації воєнного злочину
- Перед поїздкою на місце події журналіст має перевірити справність свого технічного обладнання.
- Опинившись на місці події, варто оцінити безпекову ситуацію, організувати знімальний процес так, аби не нашкодити собі.
- Фіксуйте персональні дані свідків, попередньо отримавши на це дозвіл від них.
- Зніміть коротке відео, на якому представтеся, докладно поясніть, де ви перебуваєте, час та дату. Зробіть подібні ролики з різних точок локації, на якій ви стоїте.
- Не забувайте про метадані. Кожну фотографію, або інший фото- чи відеофайл супроводжують метадані — інформація з додатковими відомостями про світлину. Впевніться в тому, що вони фіксуються.
- Не змінюйте обставини на місці події — це може згодом завадити розслідуванню.
Також варто стежити, чи робите ви на місці злочину фото за трьома основними планами фотофіксації:
- Загальний — широкий план для розуміння контексту ситуації.
- Середній — знімання об’єкта, який співвідноситься із сусіднім, аби глядач міг уявити його масштаби. Наприклад, прикласти руку чи нотатник до вирви, аби розуміти контраст у розмірах.
- Крупний — це безпосередньо сам об’єкт та фіксування певних його деталей. Окрім того, спікер радить робити 10-секундні відео чи навіть серію роликів для того, аби зібраний матеріал був максимально деталізованим.
Читайте також: Інколи бойовики самі спрощують роботу. Майкл Шелдон із Bellingcat — про OSINT-пошук російських воєнних злочинців
Куди подавати отриману інформацію?
Зібраний матеріал журналіст може надіслати правозахисним, неурядовим міжнародним організаціям чи Офісу Генпрокурора. Варто розуміти спеціалізацію кожної з обраних вами організацій і надсилати докази відповідно до неї.
«Варто розібратися перед поїздкою, хто займається питанням культурної спадщини, депортацією дітей чи загалом цивільного населення тощо. Це допоможе вашій інформації стати по-справжньому корисною», — додав Арʼє Мора.
Направляти інформацію одразу в суд спікер радить за підтримки кваліфікованих спеціалістів, які допоможуть грамотно оформити цей процес.
