На сайтах медіа щодня з’являються десятки матеріалів. Майже всі супроводжують зображення — фото, інфографіки, малюнки тощо. Чи розуміють журналісти, яку функцію виконують зображення в тексті та як ними ефективно користуватись? 

«Медіамейкер» розповідає, навіщо тексту картинка, як її сприймає інтернет та як використовувати світлини, не порушуючи законодавства. Про це ми розпитали: Данила Павлова, Юлію Червінську, Наталію Судакову та Тетяну Морарь.

Навіщо зображення в журналістському тексті

Більд-редакторка українського інформаційного агентства «РБК-Україна» Юлія Червінська рекомендує додавати зображення в журналістський текст. Зокрема тому, що це технічно передбачено в шаблонах сайтів і під час поширення покликання в соцмережах. 

«Зображення — це перше, на що реагує читач, коли гортає стрічку новин або соцмереж. Картинка викликає імпульс-реакцію, щоб читач зупинився та звернув увагу на публікацію, щоб виникло бажання перейти від заголовка до матеріалу, — розповідає Юлія Червінська. — Тому питання, використовувати чи не використовувати зображення, не виникає взагалі». 

Такої ж думки дотримується документальний фотограф і фоторедактор Reporters Данило Павлов. Він каже, що завдяки візуальному контенту читач може побачити об’єктивну реальність, про яку йдеться в матеріалі. На запитання, чи може текст обійтись без зображення, фотограф відповідає так: «Якщо в тексті описана важка тема, яку ми не можемо передати фотографіями, на допомогу приходять малюнки. Ми наповнюємо текст візуальними частинами, розвиваємо уяву читача завдяки ілюстрації». 

Данило Павлов пояснює: «Ідеально, коли є і хороший текст, і фотоісторія. Вона і виконує функцію доповнення тексту, і є самодостатньою. Класно, коли читач може за світлиною з короткою текстівкою зрозуміти, що відбувається. Аналогічно, прочитавши текст із невеликою кількістю світлин, уявляти цілісну картинку».

На думку Юлії Червінської, мета візуального складника новини — не лише привернути увагу, а й підтвердити те, про що йдеться. «Наприклад, автор тексту, пишучи про кількість людей, які вийшли на мітинг, краще за все продемонструє її за допомогою фото з місця події».

За її словами, інфографіка допоможе передати великий обсяг інформації, а фото в інтерв’ю — краще сформувати опис героя матеріалу.

У візуальному сторителінгу певна послідовність світлин може без слів розповісти глядачеві історію, вразити його.

Як дібрати ілюстрації до тексту?

Юлія Червінська рекомендує обирати такі світлини, щоб окрім технічних вимог, вони відповідали юридично-правовим та етичним нормам, зокрема правилам знімання під час воєнного стану та вимогам до публікацій у соцмережах. 

Більд-редакторка радить спиратися на базові принципи та скласти умовний чек-лист запитань: 

• Чи доречне це фото?
• Чи відповідає фото технічним та візуальним вимогам?
• Чи етичне використання того чи іншого зображення?
• Яку емоцію викликає зображення в читача?
• Що відчує людина, яка зображена на фото, коли побачить себе?
• Яку ціль має ілюстрація в цьому матеріалі? тощо. 

Розміщення світлини

Данило Павлов вважає, що вибір світлини для матеріалу залежить від стилю видання та жанру тексту. Він наголошує, що фотографія не може лише заповнювати місце в публікації.

«Як розмістити зображення, залежить від верстки та від об’єму тексту. Я намагаюсь розбивати великі частини тексту світлинами. Крім того, добираю зображення “в тему” й щоб воно було візуально привабливе та якісне», — пояснює Павлов. 

«Щодо великих текстів, то краще орієнтуватися на зміст статті. Розміщення фото в тексті допомагає, наприклад, привернути увагу, підкреслити чи продемонструвати щось, розділити текст на розділи, щоб читачеві було легше сприймати матеріал», — каже Юлія Червінська. 

Данило Павлов із власного досвіду виділяє кілька видів верстки тексту із зображеннями. Лінійна верстка розповідає історію за хронологією, а нелінійна передбачає самодостатню серію, світлини якої можна розміщувати в тексті за своїми смаками та відчуттями. 

«Серія має особливу атмосферу. Вона не завжди відповідає тому, про що йдеться в матеріалі. Такі серії можна або повністю додавати в текст, або ж вибирати з них окремі світлини», — пояснив документальний фотограф.

Також Павлов розповідає про пряму зйомку, яка нагадує документальний кадр, та непряму, якою намагаються передати певну атмосферу події. 

«Наприклад, ми пишемо, як багато людей пережило окупацію, й ілюструємо цей текст роботами фотографа, який у світлинах зобразив свій щоденник виживання. Або для ілюстрування матеріалу про роботу музею у воєнний час ми обрали серію фотографа, який зафіксував, як люди намагалися зберегти пам’ятники від обстрілів. В обох випадках ідеться про серію світлин, яка з одного боку доповнює текст, а з іншого є повноцінною роботою», — Павлов. 

Багато світлин можуть зіпсувати текст? І як щодо галереї? 

Данило Павлов каже, що зазвичай для розлогого матеріалу вистачає 15–20 світлин, але до кожного тексту потрібен свій підхід. 

«Як правило, серед усіх використаних фото можна знайти повтори. Тут як і з текстом: редактор видаляє зайві слова, робить речення більш лаконічними. Це правило працює і з фотографіями», — розповідає фоторедактор. 

Якщо це дібрані під текст фото, їх логічно розміщувати в тому розділі, де вони доречні, вважає Юлія Червінська. З її слів, найкраще привертають увагу динамічні кадри. Низка схожих статичних кадрів — не найкращий варіант. Щодо галереї, то вона може бути як всередині тексту, так і окремим розділом на сайті. Більд-редакторка радить обирати для галереї 10–12 кадрів, якщо немає технічних обмежень. 

«В ідеалі галерея — це не рандомні кадри, а візуальна розповідь, що має елементи сюжетної композиції, які зазвичай притаманні текстам: зав’язка сюжету, розвиток дії, кульмінація, фінал», — пояснює Червінська. 

Данило Павлов додає, що можна додавати одну галерею на весь текст як доповнення до інших світлин, розміщених по тексту. Вона може бути як недалеко від початку розповіді, так і наприкінці. 

«Галерею можна або гортати одразу, або повернутись до неї, прочитавши частину тексту. Вона не заважає. Я, наприклад, читаючи текст, можу піднятись угору, подивитись на світлину, а потім знову повернутись до того речення, де зупинився. Фото робить читання цікавішим», — впевнений фоторедактор. 

Чи користуватися стоковими зображеннями??

Не завжди на ту кількість новин, яку медіа публікують щодня, вистачає зображень, які має редакція. У такому разі медіа використовують фотостоки чи фотобанки. Серед останніх це, наприклад, світові: Getty, Reuters, AFP, та локальні: УНІАН, Укрінформ. 

«Добре, коли є доступ до фотостоку, навіть якщо в ньому є потреба раз на день чи тиждень або навіть раз на місяць. Це якісний і головне — легальний візуальний контент, який редакція може придбати для свого користування. Добір цих фото, звісно, має ґрунтуватися на принципах загальної візуальної стилістики та правилах конкретного медіа»,  — каже Юлія Червінська. 

Вона додає: фотостоки можуть стати у пригоді, коли є потреба в узагальненому зображенні для теми, що є чутливою (наприклад, сирітство, жертви насильства, цькування, донорство тощо), там, де певний контент може вказувати на конкретну особистість (обличчя, персональні дані тощо).

Reporters — одне з тих медіа, що користуються тільки авторським візуальним контентом. 

«Ми не користуємось стоковими зображеннями. Яскраве та постановочне фото зі стоку можна використовувати, коли потрібно заповнити простір — наприклад, місце в журналі, або коли це рекламна стаття. У цьому нічого поганого немає. Також для медіа будуть корисними світлини, які продають інформаційні агентства», — розповідає Данило Павлов. 

Як висвітлювати чутливі теми в медіа за допомогою зображення? 

За час повномасштабного вторгнення медіа щодня працюють із чутливими темами. Крім того, не зникли з інфопростору ДТП, стихійні лиха, теми, що стосуються насильства, гендерної нерівності тощо. Тому журналістам потрібно пильно слідкувати за тим, що вони поширюють, зокрема й на зображеннях.

Про вплив фото на сприйняття

«У медіа зараз з’явилося багато того, чого не могло бути раніше. Я вважаю, що це правильно. Наприклад, кадри з Бучі були виправдані. Треба було показати світу жорстокість росіян», — переконаний Данило Павлов.

Водночас фоторедактор додає, що потрібно пам’ятати про свого читача. Занадто жорстокі кадри можуть викликати в нього небажану реакцію. Данило розповідає, що коли людина є учасником події й фіксує те, що там відбувається, вона вже інакше бачить цю ситуацію — не так гостро. Та для аудиторії цей контент може стати чутливим.  

У новинах, коли добір світлин невеликий, надто чутливі кадри Юлія Червінська радить замінювати на світлини працівників оперативних служб, наприклад, поліцейських під час оформлення ДТП, експертів із місця події чи рятувальників, медиків. Однак людська психіка може реагувати на зображення по-різному. Це залежить від настрою читача, ситуації, в якій він перебуває, тому краще шукати фото, які не потребують блюру.  

«Сенс, закладений у візуальний складник матеріалу, читачі сприймають підсвідомо. Вони пропускають будь-яку картинку через свій досвід та емоції, що викликають асоціативний ланцюг. З одного боку асоціації та емоційний відгук можуть стати як додатковим інструментом у сторителінгу, так і заплутати, скласти хибне враження, стати маніпуляцією. Звісно, колір, композиція, деталізація, “робота” світла та тіні в кадрі працюють на його настрій”, — вважає Червінська. 

Чи потрібно вносити зміни у фото: про блюр і фотокорекцію

Нерідко на світлинах можна побачити ефект розмиття або блюр. Його застосовують, щоб приховати надто чутливі подробиці чи деталі, а також заборонену для висвітлення у воєнний час інформацію. 

«Є банальна небезпека того, що чутливий матеріал, опублікований в соцмережах, можуть видалити модератори. Також ми не можемо бути до кінця впевненими, як сприйматиме аудиторія певний контент. А ще чутливе зображення може стати “червоною ганчіркою” для тих, хто хоче поскаржитися на матеріал, знайти в ньому мову ворожнечі, наприклад», — зауважує Юлія Червінська.

Експертка визначила перелік умов, коли, на її думку, варто застосовувати пікселізацію. Ідеться про:

• цензурування непристойного змісту та чутливого контенту;
• захисту свідків та забезпечення презумпції невинуватості;
• зображення неповнолітніх;
• зображення методів чи знаряддя, за допомогою яких вчинили самогубство;
• забезпечення приватності осіб, які не давали згоду на публікацію чи просили про приватність;
• захист персональних даних.

Окрім того, під час воєнного стану є додаткові вимоги щодо зображень, де також потрібно застосовувати блюр. 

Зі свого боку Данило Павлов радить уникати світлин, де потрібно застосовувати блюр. 

«Я б не блюрив, а обирав світлини з іншого ракурсу, які не потребують такого ефекту. Або взагалі б відмовився від цього кадру. На мою думку, від фотографії, де є блюр, сенсу вже менше», — вважає він. 

Допустима постобробка фото, наприклад, корекція різкості, експозиції тощо, а також додавання блюру чи пікселізації. Та все ж експерти радять не втручатись у світлину без потреби, аби не маніпулювати емоціями читачів. Поганим тоном є прибирання чогось «зайвого».

«Людське сприйняття так працює, що негативній події додавав би драми, наприклад, похмурий день. Але корекція фото має бути в межах допустимого. Світлину можна редагувати, щоб зробити кадр таким, як ти його бачив під час знімання. Оскільки камера не здатна передати картинку так, як сприймає людське око. Тож кольорокорекцію можна додавати згідно зі стилем видання, але мінімально», — каже Данило Павлов. 

Юлія Червінська зауважує, що інколи в тексти додають чорно-білі світлини. За її словами, такі фото можуть бути доречними, якщо дозволяє стилістика видання, для стоп-кадрів із камер спостереження, історичних кадрів з минулих часів, коли кольорового фото не було. Водночас наголошує, що з кольорового робити чорно-біле фото немає потреби.

SEO для зображень: що треба знати

Co-founder SEOforMedia Наталія Судакова каже, що картинка в тексті важлива, адже гугл рекомендує задля кращого трафіку публікації використовувати в ній зображення. 

«Якщо ви хочете бути в Google News, то раджу додавати в новину світлину й підписувати її. Водночас це не означає, якщо у тексті немає зображення, то не буде й органічного трафіку. Але якщо є завдання нарощувати перегляди, то потрібно використовувати зображення. Середньостатистичний текст із зображеннями почувається у видачі краще», — каже експертка.

Підписи до зображень

За словами Наталії Судакової, картинки мають два підписи, про які важливо знати журналісту. Перший — публічний, який бачать читачі на сайті, а другий – прихований, який потрібно заповнювати для пошукових роботів. 

«Публічний текст бачать читачі, він переважно розташований під світлиною. В рекомендаціях Google радять залишати цей опис до світлин, що розміщують у новинах, щоб потрапити в Google News. Ми ж радимо залишати підпис завжди, оскільки він допоможе читачу краще зрозуміти текст і, можливо, довше затриматися в матеріалі», — розповідає SEO-експертка.  

Який вигляд матиме публічний опис, залежить від редакційної політики видання, його форма — вільна. Він може бути як з кількох слів, так і кількох речень. У цьому підписі можна вказувати джерело зображення, його автора. Головне, щоб опис був інформативним.

Прихований підпис до фото називається Alt або Alt атрибут. Його назва залежатиме від адмінки сайту медіа. 

«Alt треба заповнювати, щоб матеріал краще ранжувався в органічній видачі, а картинки з нього — в Google Зображеннях. Для Google світлина — це теж частина статті. Коли в тексті є багато зображень із прописаним “альтом”, тоді Google краще розуміє, про що цей текст, які в ньому зображення та про що вони», — пояснює Судакова. 

Alt — це короткий підпис із 5–6 слів. Він передає те, що відбувається на зображенні, з прив’язкою до події чи героя, про якого йдеться у статті.

Крім того, в адмінці є ще одне вікно для підпису зображення — його назва. Найкраща назва для картинки — це транслітерація латиницею через дефіс без пробілу. За словами Судакової, Google також зчитує назву файлу, тож варто, щоб і вона містила важливу інформацію. 

Унікальний віжуал — найкращий

SEO-експертка пропонує медіа використовувати в матеріалах авторські зображення. Це допоможе підвищити трафік переглядів із гугла. 

«Якщо текст містить стокову картинку, якою вже могли користуватись інші медіа, Google це “побачить”. І це не буде ні добре, ні погано. Така світлина просто не принесе високих позицій у видачі. Унікальний віжуал — найкращий. Інколи навіть варто зробити скриншот чи картинку в Canva, щоб покращити трафік», — запевняє Наталія Судакова. 

Наскільки картинка впливає на результати в пошуку?

Нині немає рекомендацій Google, де краще розміщувати картинки по тексту. Єдине — важливо зберегти зображення на початку новини для Google News. Та в інших випадках Наталія Судакова радить додавати на кожний скрол екрану один візуальний матеріал: фото, скриншот, інфографіку, перелік чи гарно виділену цитату. 

«SEO — це про сто чинників, і жоден хороший спеціаліст не скаже, що один із них є ключовим. Вони діють у сукупності: якщо в одному матеріалі виконано 70 зі 100 чинників, а в іншому — менше, то вірогідно, що перший текст Google сприйме краще. Але кожен текст алгоритм “читає” окремо», — пояснює SEO-фахівчиня.

Як медіа використовують чужі зображення? 

Дозвіл і вказання джерела

Найбезпечніше використовувати власні зображення, вважає Head of Content у Genesis Studio CSP Тетяна Морарь. Та якщо такої можливості немає, можна:

• придбати зображення на фотостоках, ліцензія яких дозволяє це зробити;
• використати фото іншого медіа чи журналіста, фотографа;
• взяти віжуал із репортажу;
• використати фото з соцмережі;
• зробити скрин із відео.

Використовуючи світлину таким чином, потрібно обов’язково вказати її джерело.

Якщо світлину опублікували в соцмережах, найкращий варіант — додати її в матеріал за допомогою ембедінгу, тобто вбудувати допис у журналістський текст так, щоб читач зміг одразу перейти на оригінальну публікацію в соцмережу. 

«Ідеально, коли медіа, журналіст чи фотограф прописує умови, на яких дозволяє або забороняє використовувати матеріали. Це треба для того випадку, якщо хтось скопіює зображення, щоб постраждала сторона могла звернутися в підтримку Google чи соцмереж для видалення публікації, покликаючись на їхні правила», — пояснює експертка.

Тож Тетяна Морарь радить людям, які беруть чужі фото, перевірити, чи є вимоги у власників, а ще краще — написати тому, хто має права на світлину, й попросити надати дозвіл використати матеріали. Для того, хто хоче скористатись світлиною, — це буде доказом у разі скарги. 

Що таке fair use та як ним користуватись? 

Експертка розповідає, що для медіа існує концепт fair use (добросовісного чи сумлінного використання), який дозволяє їм у мережі використовувати чужі матеріали для візуалізації своєї публікації. Використання світлини є виправданим, якщо вона нестиме додаткову цінність, якщо без неї не буде зрозумілим контекст матеріалу та якщо є критична необхідність дати візуальне роз’яснення читачу. 

«Ця концепція в Україні офіційно не впроваджена. Але в Законі “Про авторське право і суміжні права” є стаття 21 “Вільне використання твору із зазначенням імені автора”, в якій йдеться про концепцію, схожу на fair use. Також соцмережі, що керуються американським законодавством, визнають цю доктрину і працюють згідно з нею. Якщо ви отримали запит про видалення вашого контенту, його можна спробувати оскаржити за цією концепцією. Однак вона працює для сторін, що мають офіційний статус медіа, і якщо міра й спосіб використання зображення виправдовують те, що ним скористалися», — пояснює Тетяна Морарь. 

З іншого боку в Facebook та Instagram можна подати заявку для отримання доступу до інструменту Rights Manager. З його допомогою автор зможе заблокувати дубльовану світлину або вказати себе першоджерелом. 

Як підписати світлину, щоб не порушити авторське право? 

За словами Тетяни Морарь, немає визначених правил, як підписувати зображення. Проте цей опис мусить містити інформацію, за якою читач зможе легко знайти першоджерело. 

«Потрібно вказати коректну назву медіа, де взяли фото, чи ім’я та прізвище людини, якій належить зображення або яка є автором. Зазначаємо всю інформацію, яка відома про це зображення», — розповідає експертка. 

Підпис до фото краще залишати одразу під ним. Підпис наприкінці матеріалу виправданий, щоб уникнути дублювань, коли автором усіх світлин є один фотограф. 

Водночас є низка фото, які належать до публічного домену й не потребують підпису, їх дозволено використовувати без обмежень. Першими такі світлини оприлюднюють органи державної влади або це можуть бути архівні матеріали чи об’єкти суспільного надбання. 

«Та все ж тут питання більше репутаційне й стосується медіа. Щоб запевнити читача, що світлини правдиві, краще вказати їхнє джерело. Немає значення, де опублікували ті чи інші фотографії, важливо зазначити, хто їх зробив», — переконана Тетяна Морарь.

Чи захистить зображення вотермарк? 

Водяний знак або вотермарк — це один із варіантів захисту зображення, каже Морарь. Проте на практиці він не працює надійно. 

«Будь-хто може обрізати вотермарк і використати світлину без нього. Щоб посилити захист, можна говорити про розмір вотермарки, її розташування. Наприклад, помістити її на такому місці на фото, де неможливо вирізати, на такому місці, що несе важливий контекст», — радить експертка. 

Водночас, користуючись чужим зображенням із вотермарком, його все одно потрібно підписувати. 

Хто нині слідкує за порушеннями авторського права в Україні?

Як розповідає Тетяна Морарь, функції національного органу інтелектуальної власності в Україні з листопада 2022 року виконує Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ). На його базі діє Центр медіації. Це новий інструмент для української системи інтелектуальної власності, який має допомогти креатору, винахіднику та бізнесу у вирішенні спорів щодо авторського права.

Водночас найбільш дієвим методом припинення порушень авторського права є звернення з позовом до суду. 

«Часто власники соцмереж і сайтів говорять про те, що видалення матеріалів можливе тільки після рішення суду. Але це складна й фінансово затратна історія. Швидше написати адміністратору сайту чи мережі й домовитися про видалення з ними», — каже експертка. 

Судова справа для порушника може закінчитись не лише видаленням вкраденої фотографії. Суворість покарання залежатиме від предмету позову та розмірів спричиненої шкоди. Наприклад, коли власник світлини захоче отримати компенсацію й зможе довести розмір втраченої вигоди.

«Є й статті, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторського права. Ідеться про плагіат у значних розмірах, піратство та виготовлення контрафакту. Передбачено покарання від штрафу до позбавлення волі», — підсумувала Тетяна Морарь.