Як журналісти можуть використовувати силу репортажів про солідарність для боротьби з несправедливістю, не вдаючись до однобокості та не роблячи наївних помилок? Керівниця «Ініціативи журналістики солідарності», доцентка Техаського університету Аніта Варма розповіла про кілька порад в інтерв’ю для видання The Fix. Оригінал тексту опублікований на сайті медіа. Тут можна підписатися на їхню розсилку з головними новинами та порадами для медіафахівців Європи (англійською).
Примітка редактора The Fix: Ця стаття є частиною щомісячної серії, яка досліджує нові та відроджені жанри журналістики, даючи редакціям практичні ідеї для легких експериментів, які можна розпочати вже сьогодні. Попередні статті серії можна знайти тут.
Журналістика рішень! Заангажована журналістика! Справедлива журналістика! Журналістика солідарності! Що сталося зі старою доброю перевернутою пірамідою?! Вона була такою надійною й ніколи не змінювалася; натомість світ теорії медіа здається переповненим новими обов’язковими трюками для щоденного покращення нашої журналістики.
У наведеному вище абзаці є два недоліки. По-перше, звичайно, є багато способів бути хорошим журналістом. Вам не обов’язково підганяти свою роботу під певну концепцію, щоб вона впливала на вашу аудиторію.
По-друге, мало які нові концепції є насправді новими. На кожного мислителя, який пропонує нову ідею, знайдеться щонайменше двоє, які вкажуть, що саме так журналістика працювала завжди.
Що таке журналістика солідарності?
Журналістика солідарності зосереджується на житті маргіналізованих груп і не займає нейтральну позицію, а активно виступає проти умов, які посилюють страждання та принижують людську гідність.
Журналістику солідарності переосмислили для XXI століття значною мірою завдяки «Ініціативі журналістики солідарності» — проєкту, яким керує Аніта Варма для Центру медіазацікавленості. Варма є доценткою Техаського університету, і авторка тексту Емма Лефгрен розмовляла з нею для цієї статті.
Але Варма заперечує ідею, що вона винайшла журналістику солідарності, і стверджує, що це не нова концепція.
Насправді у багатьох країнах зародження вільних медіа було побудоване на солідарності з пригнобленими.
«Насправді це давня історична традиція, безумовно, в США і в багатьох інших країнах, де метою журналістики є втілення солідарності», — каже вона Еммі Лефгрен, наполягаючи на тому, що солідарність лежить в основі журналістики, а не є альтернативним, прогресивним маргінальним рухом.
«Навпаки, деякі з історично найбільш нагороджених журналістських творів, які заслуговують похвали, безпосередньо стосуються солідарності. Ми можемо думати про це з точки зору дуже ранніх викриттів дитячої праці, виборчих прав і більш актуальних питань, пов’язаних із кризою біженців і рухом MeToo в глобальному масштабі, чи не так? Усі ці види висвітлення були в центрі уваги журналістики».
Читати також: Розкласти все по поличках. Як «Рубрика» просуває журналістику рішень в Україні
Як я можу почати?
Солідарна журналістика фокусується на групах, які зазнають певної несправедливості, що ставить під загрозу їхню людську гідність. Іноді це може бути дуже очевидно, але в інших випадках це не так. Щось може бути несправедливим, але не до такої міри, щоб загрожувати людській гідності.
Варма рекомендує насамперед запитати себе, яку проблему ви хочете висвітлити. Щоб вирішити, чи доречна журналістика солідарності, вона пропонує один швидкий спосіб зрозуміти, чи ставляться до когось не по-людськи, — запитати, чи їхня громадська безпека під загрозою.
«Я живу в Техасі, і це перша річниця стрілянини в Увальде (трапилася 24 травня 2022 року). Це питання несправедливості зачіпає батьків із маленькими дітьми, які бояться, що їхніх дітей застрелять у школі. Рівень громадської безпеки такий, що вони не впевнені, чи можуть відправити своїх дітей до школи й чи їхні діти повернуться додому», — каже Варма.
Іншими проблемами можуть бути доступ до води, наявність грошей на їжу, доступ до житла, життя в країні, яка не постраждала від війни, можливість ходити по вулиці й бути собою, не боячись за свою безпеку, або просто мати право дихати чистим повітрям.
Наступний крок після того, як ви вирішили, яку тему висвітлювати, — запитати себе, де ви можете знайти людей, яких стосується ця проблема.
Варма рекомендує почати з соцмереж, щоб отримати уявлення про мережі, об’єднані спільним досвідом або діями, такими як лобіювання чи протести.
«Так я дізналася набагато більше про трансгендерну молодь і про те, як вони підтримують одне одного, особливо в Техасі. А потім звідти ти намагаєшся вийти на світову арену», — ділиться вона.
Не обов’язково контактувати з усією групою одразу, для початку достатньо зв’язатися з однією людиною. Це може бути електронний лист або пряме повідомлення, чи поява на публічному заході, щоб представити себе.
Три речі, які ви можете зробити сьогодні:
- Запитайте, які проблеми впливають на вашу громаду?
- Вирішіть, яку проблему висвітлити — чи є загроза основним принципам людяності групи?
- Зв’яжіться з однією людиною, яка постраждала від цієї проблеми.
Як мені підвищити знання?
Журналісти, як правило, не мають історичної освіти, а менталітет ньюзруму зосереджений на тому, що відбувається тут і зараз. Але погляд на свою роботу через історичну призму може допомогти вам побудувати довіру з маргіналізованими групами та уникнути «парашутної» журналістики, коли ви приїжджаєте, робите репортаж, а потім забираєтеся геть.
«Це може призвести до того, що маргіналізовані спільноти відчуватимуть, що “ці журналісти поводяться так, ніби це нова проблема, але вона є вже давно. Чому вони цього не знають?” Наприклад, громадська безпека для трансмолоді — це проблема не 2023 року», — каже Варма.
Не менш важливим є погляд у майбутнє. Журналістика солідарності може допомогти аудиторії побачити, що несправедливість не викарбувана в камені, що є можливості для змін, що вона не має бути вічною проблемою.
«Журналістика завжди дуже намагалася не лише викривати такі речі, як експлуатація дитячої праці, але й дати зрозуміти, що немає внутрішньої необхідності в продовженні таких умов, ще й стимулювала зусилля, спрямовані на усунення цієї несправедливості. Це не упередженість. Це служіння суспільству», — каже Варма.
Гра в довгу також означає відмову від короткострокових показників, таких як трафік, натомість визначення успіху з точки зору впливу або довіри, які можна виміряти, наприклад, за допомогою опитувань аудиторії. Варма каже, що оцінка аудиторією точності має тенденцію до зростання.
Солідарна журналістика залежить від побудови стосунків, тому ще один спосіб підвищити рівень вашої журналістики солідарності (і виміряти її успіх) — розширювати свою мережу джерел. Велика мережа покращить вашу журналістику й покаже, що вона працює, адже маргіналізовані групи бачать у ваших матеріалах простір, де вирішуються їхні проблеми.
І ось хороша новина: можливо, ви вже практикуєте журналістику солідарності.
Багато редакцій неохоче називають свою журналістику солідарною, побоюючись поступитися нейтралітетом на користь адвокації, але насправді вони вже роблять багато репортажів, які зосереджують увагу на маргіналізованих групах. Варма стверджує, що одні з найкращих репортажів про солідарність часто походять із великих редакцій, і саме вони найчастіше отримують найбільші журналістські нагороди.
Три речі, які ви можете зробити далі:
- Якщо тема не нова, не вдавайте, що вона нова.
- Переосмисліть своє уявлення про вимірювання успіху.
- Подавайте заявки на отримання нагород — валідація допоможе вам побудувати кейс для журналістики солідарності у вашій редакції.
Підводні камені — помилки, яких треба уникати
Якщо ви пишете про маргіналізовану групу, обов’язково візьміть інтерв’ю у людей з цієї групи, а не лише у міністра, який ухвалює рішення щодо них, чи у науковця, який їх досліджує.
«Якщо я хочу дізнатися про комету Галлея, я маю поговорити з людиною, яка має ступінь доктора філософії в галузі вивчення комет Галлея. Але якщо я хочу дізнатися про те, що відбувається в притулку для бездомних, я маю піти в притулок для бездомних, чи не так? Це зовсім інший рівень експертизи на місцях, ніж у того, хто вивчає притулки з 1981 року. Я впевнена, що їм є що сказати, але чи буде це повною мірою відповідати тому, що відбувається в конкретному випадку? Я сумніваюся», — каже Варма.
Суть журналістики солідарності — зосередити увагу на маргіналізованих групах, щоб підштовхнути їх до пошуку рішень. Вона може викликати емоції, але це не є кінцевою метою. Це не порно про бідність.
Вона не закликає аудиторію не до співпереживання, а до колективних дій проти несправедливості.
Прикладом репортажу з добрими намірами, який не є журналістикою солідарності, є історія, яка запитує чиновників, науковців або керівників благодійних організацій, що, на їхню думку, потрібно зробити з бездомністю, а також запитує бездомних, як вони ставляться до свого становища. Журналістика солідарності запитує людей, яких торкнулася проблема, про їхні думки щодо змін; вона не витягує їхній емоційний біль.
«Це все питання, які журналісти дуже схильні ставити політикам, коли щось відбувається в їхній юрисдикції, але вони набагато рідше ставлять їх людям на місцях», — каже Варма.
«Я вважаю, що так само дивно запитувати політиків “як ви себе почуваєте сьогодні”, як і не запитувати людей, на яких це вплинуло, про те, що їм потрібно. В підсумку виходить або дуже негативний наратив, або ви пишете з офіційної позиції чи позиції ГО, які втручаються зі словами “ось, ми знаємо, чого вони потребують”».
Ми згадували про те, що починати треба з однієї людини, але не варто на цьому зупинятися. Солідарна журналістика висвітлює системну несправедливість, а не одну людину, яка постраждала від несправедливості. Так само одна людина не може бути речником цілої спільноти; вам потрібні різні точки зору. Якщо ви берете інтерв’ю лише в однієї людини, ви ризикуєте перетворити це на чийсь індивідуальний профіль, а не на журналістику солідарності.
Три речі, яких не варто робити:
- Ігнорувати постраждалу громаду.
- Запитувати людей з титулами про їхні думки, а маргіналізовані групи — про їхні почуття.
- Змушувати одну людину говорити від імені цілої групи.
Читати також: Соціальна проблематика — більше не «екзотика». Олександра Горчинська — про зміни в українській журналістиці за 10 років
Де я можу дізнатися більше?
Ініціатива «Журналістика солідарності» допомагає покращити висвітлення маргіналізованих спільнот і включає практичні посібники з репортажів про солідарність, питання для інтерв’ю тощо.
Тут стаття Аніти Варми про 2022 рік для щорічних новорічних прогнозів NiemanLab.
Тут список прикладів журналістики солідарності.
Є багато прикладів журналістики солідарності, яка не має такої назви, зокрема й від редакцій, які зазвичай не займаються нею. Ось один із них від Teen Vogue.
