Продовжуємо наші огляди проблем і особливостей різних медіаніш, що зокрема містять поради від практиків для журналістів-початківців. У попередніх текстах ішлося про те, що не так із технологічною журналістикою та навіщо туди йти, а також про те, як початківцям потрапити на роботу в редакцію розслідувань.
Вікторія Берещак — оглядачка ринку нерухомості (The Page, «Мінфін», Pro гроші тощо), в минулому — ділова журналістка («НВ Бізнес», НВ, The Page) та головна редакторка профільного медіа про нерухомість Property Times. Нині — партнерка зі стратегічних комунікацій трансформаційної платформи Act4Change та викладачка журналістики в КНЕУ імені Вадима Гетьмана, а також готує до захисту дисертацію доктора філософії в КНУ імені Тараса Шевченка.
У своїй колонці для «Медіамейкера» вона розповідає, які очікування від ділової журналістики у бізнесу, читачів і редакторів, що заважає діловим виданням якісно висвітлювати соціально-економічні теми та на що треба зважати молодим журналістам, які хочуть увійти та закріпитися в цій ніші як фахівці.
Серед понад тридцятки вишів, що готують майбутніх журналістів, маємо лише три освітньо-професійні програми з економічної журналістики та жодної з ділової.
Ба більше — часто-густо відірвані від практики теоретики, готуючи молодих журналістів, з’єднують усе докупи: мовляв, яка різниця, якщо то все (ділова, економічна, фінансова, — прим. авт.) «про економіку»? Різниця насправді така ж, як між трьома зведеними сестрами: 50 на 50 спільного й відмінного.
Нюанси визначень
Економічна журналістика фокусується на всьому, що стосується економічного простору — світу, країни, регіону, міста. Фінансова заглиблюється в специфічний, я б навіть сказала, складний для пересічного ока фінансовий сектор економіки, розкладаючи його на інформацію про фондовий ринок, банківський сектор, інвестиції різного ґатунку та значення.
А ось із діловою все не так просто. Сьогодні, на мою думку, доречно говорити про три визначення ділової журналістики.
- як професійної виробничої діяльності зі збору, оброблення та періодичного поширення актуальної ділової інформації;
- як медіасистеми, а саме строкатого переліку ділових медіа різного штибу (щодо каналу поширення, аудиторії, предметно-тематичної направленості тощо), які ще ніхто так і не зібрав, не сегментував і не дослідив як треба;
- як повноцінної навчальної дисципліни.
Щоправда, спостерігаючи за становленням та розвитком ніші всі ці роки, я вважаю, що практика ділової журналістики вже досягла того рівня, коли треба говорити не просто про навчальну дисципліну, а про окрему освітньо-професійну програму. Саме на цьому я планую зосередитись після захисту своєї дисертації.
Про що має бути ділова журналістика?
Є хибна думка, що бізнес-журналістика — це історія виключно про гроші: хто, скільки та коли заробив.
Насправді ж якісна ділова журналістика була є і буде, на мій погляд, про:
- екосистему бізнесу та взаємозв’язки в ній;
- стан та перспективи підприємництва в Україні;
- потенціал, можливості, виклики для малого, середнього, великого бізнесу;
- факапи, зашквари та недобросовісну конкуренцію, яка проявляє найглибші проблеми українського суспільства — кумівство, договорняки, корупцію, зарегульованість;
- людину в бізнесі та бізнес в житті кожної людини;
- управлінські практики, корупційні ризики та зв’язки, політико-економічне хитросплетіння українського великого бізнесу;
- інвестиційний клімат і середовище для функціонування та поступ ринкової економіки.
Ключовими функціями якісної ділової журналістики є:
- виведення гострих питань із економічного дискурсу в площину вирішення соціальних питань,
- регулювання етичних дилем у бізнес-комунікації,
- вплив на органи влади, зокрема функції сторожового пса демократії та вільного ринку;
- допомога в розвитку підприємництва і бізнесу в країні;
- підвищення рівня фінансової грамотності населення.
Проте нині маємо катастрофічну нестачу кваліфікованої, вдумливої, професійної бізнес-журналістики. Такої, щоб виводила комплексні бізнесові теми із дискурсу суто економічного (попит, пропозиція, ціни, інвестиції, капітал, дохід, прибуток тощо) до розв’язання нагальних соціальних питань (інвестиційний клімат у країні, фінансова грамотність населення, фінансовий добробут, підтримка МСБ тощо).
Вважаєте, що я перебільшую? Тоді наведіть мені хоча б 10 гучних та дієвих (ті, що спричинили зміни) матеріалів у діловій проблематиці, які написали не добре відомі широкому загалу журналісти. Нових імен серед них практично не буде.
Ба більше — помітні суттєві проблеми в роботі над складними соціально-економічними темами навіть у практиків із досвідом у діловій проблематиці. Ці теми мають комплексну природу та потребують від журналіста спеціальних знань, умінь та навичок, розуміння галузевої проблематики, ефективного відпрацювання тем.
Цю тезу підтверджують результати трирічного дослідження особливостей висвітлення теми «житло/нерухомість» українськими медіа, яке я проводила для своєї дисертації. За його результатами можу сміливо виділити ключові проблеми ділової журналістики сьогодні. Низка з них відповідають результатам опитування моїх колег-практиків, серед яких медійники з досвідом від до 2 до 20 років на ринку.
То що не так із діловою журналістикою?
Брак фахової компетентності та навичок роботи в міжпредметному галузевому середовищі
Мені не подобається професійний напіванекдот-напівбайка про те, що журналіст — людина, яка за 15 хвилин, півгодини чи годину здатна розібратись у будь-якому питанні й говорити про нього на широкий загал як експерт.
У діловій журналістиці поверховість, невміння заглиблюватись у суть питання, аналізувати великі масиви статистичної, економічної, фінансової, ділової вузькопрофільної інформації для helicopter view — це свідчення профнепридатності.
Брак часу/ресурсу/можливостей/бажання/навичок на ефективне відпрацювання теми
Головне мірило ефективності — дієвість. Якщо текст не призводить до певних змін, обговорень для пошуку рішень, не створює суспільного резонансу — він прохідний. А коли відсоток прохідних текстів сягає понад 60 %, медіа занепадає та втрачає перспективи в боротьбі за увагу аудиторії.
Сюди зараховуємо знання умов і законів функціонування ринкової економіки, ринковий фактчекінг, заглиблення в свою тему, постійне дослідження, створення розгалуженої бази контактів — представників корпоративного сектору (йдеться про рівень СЕО та топменеджменту), незалежних ринкових експертів, представників дотичного громадського сектору, органів влади тощо.
Нетворкінг і постійне напрацювання бази контактів — гарантія, що коли писатимеш текст про Федоріва, Хмельницького чи Кенігштейна, у твоєму середовищі знайдуться люди, які ходили з ними на Еверест, грали в сквош або були за кадром, коли знімався влог. Вони, власне, і є носіями найціннішого фактажу та фактури для тексту.
Розпорошеність уваги на все, що стосується бізнесу
Часто навіть у ділових редакціях профільним журналістам, які нібито мають висвітлювати певний ринок і уважно за ним слідкувати, валиться на голову сотня ситуативних завдань. То рук не стає, то колега захворів чи звільнився, бо отримав фінансово вигідну пропозицію в корпоративному секторі, то треба гнатися за хайпом і переглядами — і ось ти повністю випадаєш з орбіти свого ринку.
Неможливо бути суперобізнаним у всьому. Повірте, в діловій журналістиці це так не працює.
Інакше ми зупиняємось на тому, що нам достатньо подієвого висвітлення ділового порядку денного інформаційними агенціями та окремими редакціями. Ні про яку змістовну аналітику чи експертну публіцистику не йдеться.
Але ж бізнесу хочеться говорити та бути почутим, хочеться читати про все, що стосується і безпосередньо впливає на їхнє життя. Та й проблем, які вимагають нагального висвітлення, в діловому світі вистачає. Без ґрунтовного володіння темою, інструментами та техніками предметного експертного інтерв’ю, розуміння, як перевіряти все, що ти почув, бо воно все специфічне й незрозуміле, журналіст може стати жертвою корпоративних інтересів та потреб. На сленгу ділових журналістів таких називають «сліпий джинсовик»: він проштовхує джинсу як ринкові дані, навіть не усвідомлюючи, що його використовують наосліп. А найважче розвиватись у професії буде без навички пояснити простими словами складні вузькогалузеві речі, ринкову термінологію, цифри та великі об’єми даних, за якими сховані поведінкові тренди, глибинні соціоекономічні проблеми та виклики.
Чому ми втрачаємо довіру та кадри
Брак кваліфікованих, мотивованих та проактивних колег — це один бік проблеми. Другий — економічні та політичні виклики ділового медіаландшафту. Ряди видань, які мають ресурс писати якісно про складне, заглиблюватись у ринкову аналітику, шукати причиново-наслідкові зв’язки та вести історією до суті, м’яко кажучи, поріділи або втратили чимало ресурсу.
Наших колег активно хантять із корпоративного сектору. З профільних ділових журналістів виходять чудові комунікаційники, які знаються на ринку та розуміють, як забезпечити присутність бренду в інформаційному просторі. Немало забрала й війна: я знаю щонайменше п’ятьох ділових журналістів, які служать, ще з десяток фахівців виїхали за кордон і навряд чи повернуться в професію.
Якщо заглиблюватися, то чимало забрала і грошова скрута, пов’язана із браком нормального фінансування (зокрема непопулярністю підтримки журналістського контенту через пейвол або донати) та кризою довіри аудиторії до ділового сегмента (зокрема, і до використання як майданчика для нативних спецпроєктів).
З одного боку, це стосується бізнес-середовища, яке в гонитві за лідами, гарячими продажами через нативні медіатексти (вибачте, це звучить, як сюр і непрофесійність, але це реальність вимог окремих рекламодавців), спробою втручатись у роботу журналіста, бо «платимо гроші — маємо право» втратило будь-яке розуміння цінності нативного спецпроєкту, написаного професійним журналістом з редакції.
Текст, написаний автором редакції, завжди буде враховувати запити цільової аудиторії, відповідатиме стилістиці медіа та принесе більше балів до репутаційного та іміджевого активу. Підвищити цей актив і є його основною метою, в жодному випадку не продавати, бо медіа — це не маркетплейс.
Інший бік — втрата довіри читачів, які або через засилля спецпроєктів (до війни окремі ділові медіа цим грішили, причому часто не зовсім із ділової тематики), або через їхню низьку якість знизили свої очікування й від журналістських матеріалів. А де гарантія, що між рядків не сховалася прихована реклама? У такому разі страждає репутація редакції та довіра до профспільноти в цілому.
Вихід, на мою думку, простий: донати, підписка, підтримка редакції аудиторією мають стати вагомим джерелом фінансування життєдіяльності команди. Далі — гроші інвестора та рекламодавців, причому з прописаним у редакційному кодексі невтручанням у роботу ні прямо, ні опосередковано.
Підпишіться на нашу імейл-розсилку, щоб двічі на тиждень отримувати листи з найважливішим із медіасвіту: новинами, історіями, можливостями та прикладними порадами.
Як готувати ділових журналістів до роботи
Тут, на мою думку, є три взаємозалежні історії.
Перша — фахова професійна підготовка у вишах. Нам потрібна освітньо-професійна програма з ділової журналістики, в основі якої буде практикоорієнтований і кросдисциплінарний підхід.
Співвідношення дисциплін 40 % загальножурналістської підготовки (теорія жанрів, теорія масової комунікації, агенційна журналістика, журналістське розслідування, кросмедійна журналістика тощо) і 60 % фахової підготовки, включно з акцентом на бізнес-дисципліни, дата-аналітику, використання інформаційних технологій для пошуку, оброблення великих масивів вузькогалузевої інформації.
Окрема увага для дисциплін щодо візуалізації даних, роботи з інфографікою та візуальним сторителінгом. Обов’язковий фокус — на огляди принципів функціонування ринків, їхні закони, вивчення структури та українських реалій, спілкування з вітчизняними компаніями.
Важливо залучати до викладання журналістів-практиків, оглядачів окремих ринків та фахівців із бізнес-освіти. Так студенти будуть максимально занурені в контекст і опановуватимуть увесь процес медіаіндустрії: від створення контенту до його запаковування, поширення, продюсування.
Друга історія — про цехові школи всередині редакцій. З цим трохи складніше, бо чисто ділові медіа можна порахувати на пальцях, а їхній ресурс для утримання подібних шкіл (і фінансовий, і людський) недостатній. Проте вихід може бути в об’єднанні кількох редакцій чи кола фахівців однією ідеєю, а також використання ресурсу окремих бізнес-шкіл, як це було з Київською школою економіки. Тільки тепер нам треба повноцінний курс із ділової журналістики. Знаю чимало колег-практиків, які з радістю до нього долучаться.
І останній шлях — це брати випускників не тільки журналістики й адаптувати під себе в межах практики чи стажування. Ризики приховані в несвідомому обмеженні навчального поля: давати тільки ті знання й навички, що потрібні конкретно вам. Як редакторка я бачила, як журналісти-самоучки вміють робити тільки ті формати заголовків, яких їх навчили в першій редакції, чи плутаються в функціях (зверніть увагу, я не про термінологію) жанрів. Від цього страждає результат.
Ідеальним варіантом для індустрії, гадаю, є поєднання першої та другої історії, причому ще на етапі навчання у виші. Нам потрібні профільні навчальні програми, де викладають реальні практики, і готовність редакцій витрачати час на розвиток фахівців. І найголовніше: сила ділової журналістики не в універсальних солдатах, а в заглиблених у свій ринок, уважних до деталей шукачах, здатних розкласти найскладнішу фінансову звітність і ринкові індикатори до простих і зрозумілих українцям речей.
Попереду — складний і тривалий період відновлення країни, в якому абсолютно різний бізнес буде відігравати важливу роль.
Запит на оперативне, якісне, всебічне висвітлення ділової проблематики, ґрунтовну ринкову аналітику та журналістські розслідування в сфері лише зростатиме. Тож саме зараз, гадаю, найкращий час, щоб увійти в професію.
Як розпочати свій шлях у бізнес-журналістиці?
Пропоную чек-лист обов’язкових кроків.
1. Заглиблюйтеся в те, як працює економіка, вчіться читати великі масиви статистичних даних, аналізувати корпоративну звітність.
Насправді зараз чимало відкритих безплатних лекцій провідних бізнес-шкіл, професійних спільнот і навчальних майданчиків для українців. Починайте рух від малого до більшого: як влаштована економіка, що таке економічна теорія, основні економічні показники та ринкові маркери тощо.
2. Приділяйте достатньо часу бізнес-освіті.
Вивчайте, як створюються бізнес-ідеї, мапа ефективних і провальних бізнес-процесів у різних компаніях, як відбувається масштабування, розвиток бізнесу, вихід на нові ринки тощо. Іншими словами: чим живе і дихає бізнес-середовище незалежно від ніші та ринку.
Раджу звернути увагу на ці книги:
- Рон Адлер. «Книга Широким поглядом. Нова стратегія інновацій».
- Еліягу Ґолдрат, Джеф Кокс «Мета. Процес безперервного вдосконалення».
- Насім Талеб «Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті».
- Ніл Фергюсон «Еволюція грошей. Фінансова історія світу».
- Рід Гофман, Джун Коен, Дерон Тріфф «Майстри масштабування. Неочевидні істини від найуспішніших підприємців світу».
3. Відчуйте себе зі старту ринковим репортером
Оберіть собі нішу чи ринок і прискіпливо слідкуйте за ним. Підпишіться на всі офіційні сторінки профільних міністерств, лідерів галузі, та й за новачками стежте. Читайте старших колег, що висвітлюють ваш ринок. Аналізуйте, чому саме ці інфоприводи лягають в основу журналістських матеріалів.
Моніторте стрічку новин раз на день, відслідковуйте та фільтруйте новини у три умовні кошики: «інфопривід на зараз», «потенційна тема», «подумати на потім». У першу лягає те, що треба відпрацювати вже, але швидко. Друге — покопати, подивитись під іншим кутом, викристалізувати тему. Третє — щось, де потенційно може визріти тема матеріалу або людина/компанія, про яку цікаво дізнатись.
4. Знайдіть ментора серед профільних оглядачів ринку
Просіть про завдання, аналізуйте теми та ставте якомога більше запитань про те, як усе працює в ніші та професії. Пам’ятайте: немає дурних запитань, адже всі вони помічні на шляху до істини.
5. Не нехтуйте профільними курсами та позауніверситетською освітою
Це можуть бути онлайн-курси світових ділових медіа, тренінги про роботу українських медіа в умовах війни чи відкрита лекція про економіку — головне розумійте, як та чи інша освітня подія допомагає вам заглиблюватись у ділову журналістику, покращувати професійні чи особисті навички.
У мене досі є правило: раз на тиждень дивитись лекцію про те, що мені цікаво у світі бізнесу. Можете це правило зробити своїм.
