В Україні є понад 10 редакцій, які на національному чи регіональному рівні займаються розслідувальною журналістикою. Вони розповідають про корупційні схеми, зловживання повноваженнями чиновників, незаконні забудови, приватизацію комунального майна тощо. Через специфіку роботи ці медіа переважно мають проблеми з пошуком нових працівників.

«Медіамейкер» поспілкувався із представниками редакцій «Слідство.Інфо», «Сила правди» та «Наші гроші. Львів», а також із початківицею з Центру журналістських розслідувань Nikcenter. Розповідаємо, як потрапити на роботу до розслідувачів, перед якими труднощами постають початківці в цій професії та як почати свій шлях розслідувачу без досвіду.

Чого очікують від стажерів

Аби знайти нового працівника, розслідувальні редакції переважно не вигадують велосипед. Нових працівників у редакцію шукають серед студентів-практикантів чи вже чинних журналістів шляхом співбесід та тестових завдань. Потенційні працівники мають уже вміти працювати з інформацією, розуміти, чим займається редакція, та мати ідеї для майбутніх матеріалів. Плюсом для журналіста буде й бажання вчитися та володіння інструментами, які використовують розслідувачі.

«Сила правди»

Директор Центру журналістських розслідувань «Сила правди» Юрій Горбач розповідає, що його редакція має три способи пошуку нових кадрів: 

1. Пошук серед чинних журналістів та фрилансерів. Редакція сама звертається до людини та пропонує їй роботу. 
2. Через оголошення, резюме, співбесіду та тестове завдання. Якщо людина проходить усі етапи, то їй пропонують роботу. 
3. Пошук працівників серед студентів профільних факультетів. Щороку в «Силі правди» проходять практику від двох до п’яти студентів. Молоді дають завдання відповідно до їхніх навичок і, якщо студент себе добре показав, йому можуть запропонувати співпрацю з редакцією.

«Розслідувачі працюють із документами, різними реєстрами, займаються фактчекінгом. Тому досвід роботи, наприклад, з Prozorro або Єдиним державним реєстром судових рішень буде плюсом для журналіста. Але редакція також готова запропонувати співпрацю людині й без такого досвіду. Якщо в журналіста є посидючість, йому цікаво досліджувати та аналізувати документи, він ініціативний та відкритий до навчання — він зможе прижитися в редакції. А з часом уже вивчить усі інструменти, які йому потрібні в цій професії», — розповідає Юрій Горбач.

«Наші гроші. Львів»

Співзасновниця медіа «Наші гроші. Львів» Олександра Губицька зазначає, що для редакції цінно, якщо їхній потенційний працівник уже має певний досвід у розслідуваннях.

«Редактори не хочуть витрачати час на людей просто так, вони хочуть мати якісь гарантії, що вкладені в людину сили не будуть марними. Тому, якщо людина раніше проявляла якесь зацікавлення в нашій професії, ходила на тематичні курси, намагалася щось писати розслідувальне або довкола того, то в такого кандидата більше шансів потрапити на стажування до нас в редакцію», — розповідає Губицька.

Розслідувачка радить початківцям перед тим, як пробувати потрапити в редакцію, переглянути опубліковані нею матеріали, почитати інтерв’ю з журналістами чи редакторами цього медіа. Це дасть розуміння, чим займається ця редакція та чи справді журналіст хоче там працювати. Якщо після цього бажання працювати залишилося, то Олександра радить подумати над тим, що журналіст хоче робити в редакції, та сформувати теми для майбутньої роботи.

«До нас у редакцію може проситися до 10 стажерів на рік, але справді потрапляють на стажування 1-2 людини. Переважно це студенти, які шукають, де пройти практику. Вони звертаються, бо хочуть краще зрозуміти, як працює редакція, підвищити свій професійний рівень і влаштуватися на роботу. Але на моєму досвіді за весь час лише четверо стажерів залишилися в редакції працювати», — згадує Губицька.

За її словами, багато початківців не розуміють, у чому полягає робота журналіста-розслідувача та сильно романтизують її.

«Коли в реальності стикаються з тим, що треба працювати з документами, онлайн-базами даних, довго шукати інформацію та перевіряти її, то люди йдуть з цієї роботи», — розповідає співзасновниця «Наші гроші. Львів». 

«Слідство.Інфо»

Початківцями в розслідуваннях можуть бути не тільки студенти. Наприклад, головна редакторка «Слідство.Інфо» Анна Бабінець розповідає, що в їхнє медіа теж приходить молодь, але частіше журналісти-практики, які хочуть спробувати себе в розслідуваннях.

«Потрапити до нас на стажування не студенту доволі легко. Для нас важливо, аби людина вже мала певний досвід у медіа, аби мала базове уявлення, що таке журналістика, як працює інформація тощо. Якщо людина пропрацювала рік-два у новинах, то спокійно набуде необхідні знання, щоб усі отримали результат і задоволення від стажування в нашій редакції», — каже Бабінець.

У «Слідство.Інфо» до стажера приставляють одного працівника редакції, який має консультувати новачка, допомагати йому та бути посередником між ним та всією редакцією. Чудовий результат стажування в редакції — коли за той період початківець отримав очікуваний досвід та опублікував власний матеріал на сторінках медіа.

Головна редакторка розповідає, що співпраця зі студентами може бути різною: «Якось до нас дуже хотіла потрапити на стажування одна дівчинка. Ми погодилися попрацювати з нею, вона прийшла, познайомилася з людиною, яка мала координувати її в нашій редакції, а потім просто зникла. Це було дивно».

Водночас бувають і позитивні моменти, коли стажери залишаються працювати у виданні. «Наприклад, Юлія Химерик прийшла до нас працювати після стажування. До цього Юлія мала досвід у журналістиці та розслідуваннях, а у нас зараз займається ідентифікацією воєнних злочинців та веде репортажі з прифронтових зон», — розповідає Анна Бабінець.

Досвід із погляду початківця

Для початківця-розслідувача досвід стажування в редакції також буває неочікуваним. Альоні Петрук 21 рік, вона працює у Центрі журналістських розслідувань Nikcenter вже три роки. Дівчина потрапила в редакцію ще на першому курсі в університеті.

Усе почалося з курсів для розслідувачів-початківців від майбутньої редакції студентки, на які Альона записалася. Там їй упродовж кількох днів розповідали базові речі про розслідування, а через кілька місяців один зі спікерів курсів прийшов провести лекцію на факультет, де навчалася Альона.

«Я запитала в нього, як можна влаштуватися до них на роботу. Він пояснив, що треба для початку набратися ще знань про цю професію на різних курсах, знайти якусь тему та спробувати її розкрити. Я навіть не знала, з чого починати, тому цей журналіст познайомив мене зі своєю колегою з редакції, яка накидала мені різних покликань на тематичні безплатні курси… Я тоді забила на це все, бо то був перший курс, і мене швидко затягнуло навчання», — розповідає Петрук.

За деякий час із редакції зателефонували студентці й запитали, чи не хоче вона спробувати попрацювати в них. Альона також романтизувала професію, адже не знала скільки роботи стоїть за опублікованими матеріалами.

Пізніше це уявлення зіткнулося з реаліями роботи розслідувачки.

Скільки в парку пеньків?

Одним із перших завдань Петрук було порахувати пеньки дерев у парку, які у Миколаєві спиляли комунальники. Редакція доручила стажерці запитати в комунальних служб, скільки дерев вони зрізали, та перевірити в парку, чи названа цифра збігається з реальністю.

«Хоча завдання звучить просто, але виявилося все не так легко. По-перше, коли я відправляла запит, то оформила його як звернення від громадян. Через це я отримала відповідь від комунальників не через 5 днів, а через місяць. По-друге, у парку були не тільки нові пеньки, а ще й старі, тому я приглядалася до кожного, аби зрозуміти, чи він свіжий. Я тоді себе питала: “Альоно, чим ти займаєшся? Пішла на журналіста навчатися, а в результаті ходиш рахуєш пеньки”. Але найкумедніше було те, що жодної зради не було. Комунальники спиляли стільки дерев, скільки мені сказали. На це у мене пішов місяць часу і в результаті я стала лише експерткою з миколаївських пеньків», — зі сміхом розповідає Альона.

Страхи та виклики

Попри кількарічний досвід роботи, журналістка досі стикається з певними труднощами. «Мені важко шукати теми. На всіх курсах і тренінгах для розслідувачів порушується одне і те саме питання: “Де шукати теми для розслідувань?” І відповідь завжди однакова, щось типу “Теми навколо вас” або “Вони у вас під ногами”. Я вже три роки працюю, але чомусь в мене тема під ногами не валяється, я на неї не наступила ще жодного разу й навіть не перечепилася», — сміється Альона.

Іншою проблемою для Альони є бар’єр у спілкуванні з чиновниками. «Я досі під час розмови не почуваюся впевнено й дуже нервую. Тобто важко саме наживо брати коментарі. Я намагаюсь уникати цього й усе питати дистанційно. Але врешті-решт мені колись доведеться впоратися з цим», — ділиться Альона.

Водночас у розслідуваннях є позитивні моменти, які тримають початківців у професії. Альона Петрук залишається розслідувачкою, бо хоче не просто розповідати про несправедливість, а й докладати зусиль, аби її ставало менше. «Одна справа, коли ти пишеш новину, що якийсь чиновник наживається на наших податках, а інша, коли ти це сам доводиш, і після твого розслідування його ще й звільняють. Останнє мені більше подобається», — підсумовує розслідувачка.

Багато читати та дивитись

На одній з лекцій про основи журналістського розслідування Олександр Волошин зі «Слідства.Інфо» сказав, що, аби стати крутим розслідувачем, треба начитатися та надивитися розслідувань колег і намагатися повторити те, що вже робили до тебе. За покликанням — список того, що радить переглянути Волошин у межах свого курсу.

Автор тексту теж є початківцем-розслідувачем і має кілька власних порад, корисних покликань і матеріалів для тих, хто тільки починає працювати у цій сфері: 

• Інститут розвитку регіональної преси. Вони щороку організовують школи для розслідувачів та публікують круті можливості для журналістів.
• Media Development Foundation. Організація, яка займається розвитком журналістики в Україні. Тут і лекції, менторські та навчальні програми тощо.
• СТАВСЯ МЕТЧ. Це Telegram-канал, де публікують різні можливості, зокрема для розслідувачів.
• Глобальна мережа журналістів-розслідувачів. Це українська версія міжнародного об’єднання розслідувачів GIJN. Тут можна знайти цінну літературу для розслідувачів, можливості та інші корисні цікавинки для людей, які хочуть розвиватись у цій сфері.
• Molfar про OSINT. Telegram-канал для людей, які хочуть вивчити OSINT-інструменти для розслідувань. Автори розповідають про пошук інформації у відкритих джерелах, діляться своїм досвідом і пропонують виконувати різні завдання, аби навчитися краще практикувати OSINT.

Також нижче — список літератури, з якого можна почати досліджувати жанр розслідування:

• «1937» Максима Савчука із проєкту «Схеми». У цій книзі автор розповідає про свої розслідування, де фігурує Віктор Медведчук. Окрім докладнішого знайомства читача із фактами про підсанкційного Медведчука, Максим Савчук показує залаштунки роботи розслідувача у «Схемах». 
• «Ми – Bellingcat» Еліота Гіґґінса. Книгу написав засновник організації Bellingcat, яка відома своїми міжнародними розслідуваннями. Наприклад, вони першими із розслідувачів довели, що росіяни збили МН-17. У цій книзі автор розповідає, як виникла ця організація, а що найважливіше — як вони робили свої розслідування. Якщо є бажання почати OSINT-розслідування, ця книга — мастрід.
• «Трилогія бажання» Теодора Драйзера, в яку входять книги «Фінансист», «Титан» та «Стоїк». Це художня література, написана на основі біографії реального чиказького мільйонера Чарльза Єркса. Події історії розвиваються в Америці наприкінці XIX – початку XX століття, але описані схеми заволодіння державними коштами здаються робочими навіть сьогодні.

Перегляд старих розслідувань також дасть початківцю краще розуміння, чому сьогодні відбувається те, що відбувається, та хто є хто в українській внутрішній політиці.

Крім того, варто підписатися на соціальні мережі розслідувачів-практиків. За ними цікаво стежити, до того ж вони іноді публікують можливості, матеріали для вивчення чи інші корисні речі.

Читайте також: Як журналісти-розслідувачі працюють в умовах війни