В Україні стрімко розвиваються регіональні медіа. Через потребу боротися з дезінформацією та більший запит на новини у звʼязку з війною редакції намагаються розширювати штат. Однак часто фахівців на місцях бракує, або вони хочуть працювати в національних медіа на більш конкурентних умовах.
Проблема з відсутністю кадрів посилилася після повномасштабного вторгнення. Багато спеціалістів виїхали за кордон або мобілізувалися до лав Збройних сил України. Як регіональні медіа шукають працівників і намагаються втримати тих, що є, дізналися в «Першого Криворізького», «Трибун» і «Район.in.ua».
«Трибун»
У виданні «Трибун» працює 14 людей, троє з яких — на аутсорсі. Це коректорка, журналістка й ІТ-спеціаліст. Також медіа співпрацює й із фрилансерами, які пишуть тексти за гонорари. Редакція двічі релокувалася через війну. 2014 року «Трибун» евакуювалися з Луганська в Рубіжне. Після початку повномасштабного вторгнення медіа було вимушене переїхати і звідти. Тому зараз редакція працює віддалено.
З браком кадрів зіштовхнулися після початку великої війни. Багато членів команди залишалися на Луганщині, зокрема на окупованих територіях. Там вони не могли повноцінно працювати, або ж робили це обережно. У березні-квітні 2022 року в редакції було всього троє людей. Доводилося поступово збирати команду.
Зараз у медіа працює пʼятеро з тих, хто працював до 2022-го. Працівники «Трибун» — переважно вихідці зі східних регіонів. Проблеми з підбором кадрів виникають, тому що важко знайти журналістів з Луганщини чи Донеччини. Втім штат повністю укомплектований, розповідає головний редактор видання Олексій Артюх.
Команда однодумців
У медіа весь час намагаються збільшувати штат, але поступово. Перед тим, як взяти в команду нового працівника, завжди звертають увагу на його мотивацію, здібності й людські якості.
«Ми дуже обережно підбираємо людей, щоби зберегти атмосферу. Намагаємося брати їх із такими ж цінностями й поглядами, як у нас, — зауважує головний редактор. — Дивимося, як вони комунікують із колегами. У нас чудова атмосфера в команді — це вже одна велика родина».
Видання дає можливість працівникам розвиватися. Якщо потрібно пройти навчання — знаходять курси, лекторів, тренінги. Це й робота з текстами, відео, дизайном, соцмережами тощо. Для цього залучаються підтримкою партнерів.
Уся команда «Трибун» періодично проходить різні навчання. Для цього працівники можуть взяти вихідний. Медіа також намагається компенсувати журналістам вартість курсів чи тренінгів, які вони проходять за власної ініціативи.
Олексій запевняє, що більшість людей залишаються у «Трибун», бо працюють у команді однодумців, мотивуються результатами своєї роботи й мають конкурентну заробітну плату з бонусами. Крім того, головред вважає, що для працівників робота у «Трибун» — це звʼязок із Луганщиною.
«Завжди кажу людям, які приходять у команду, що працювати у класному регіональному медіа краще, ніж у поганому національному.
У регіональному виданні вони можуть стати класними спеціалістами, набути експертність», — додає Олексій Артюх.
Специфіка Сходу
У «Трибун» працюють журналісти з різних населених пунктів Луганщини. Головний редактор запевняє, що команда не шукала цілеспрямовано вихідців із цього регіону, однак це допомагає якісно виконувати роботу. Такі працівники краще орієнтуються у проблематиці регіону, знають його специфіку, тому не доводиться витрачати час на вивчення додаткових матеріалів.
«Ми жили на Сході, тому багато про нього знаємо. Часто пишемо про переселенців і розуміємо, що потрібно цим людям, які матеріали для них робити. Бо це стосується й кожного з нас. Намагаємося писати багато про людей зі Сходу, про наболіле. Під час війни це важливо», — розповідає Олексій Артюх.
До повномасштабного вторгнення у «Трибун» працювали мешканці інших областей. Їх було складно занурити у специфіку регіону, бо вони не розуміли місцевий контекст. Потрібно було багато часу, щоб їх навчити. У результаті співпраця виявилася не дуже вдалою.
Шукати інформацію про Луганщину важко — регіон майже повністю окупований, тому журналісти не можуть працювати з місця подій. Однак медіа контактує з людьми на місцях і моніторить соцмережі.
Видання іноді бере на роботу людей без досвіду в журналістиці, але знають специфіку Сходу. Один читач активно коментував дописи в соцмережах «Трибун». Олексій вирішив запросити його в команду, і хлопець уже майже рік працює у виданні.
Студенти дають медіа новий поштовх
Нових журналістів знаходять завдяки багаторічній співпраці зі Східноукраїнським національним університетом ім. В. Даля. Навчальний заклад двічі евакуювався через війну. «Трибун» бере на практику студентів кафедри журналістики й українознавчих студій. Найактивніших запрошують на стажування в редакцію.
«Ми даємо студентам не тільки теорію, а й можливість робити перші кроки у професії, — каже Олексій. — Під час практики організовуємо для них зустрічі з відомими журналістами, зокрема закордонними. Так намагаємося їх зацікавити журналістикою».
Частина команди зараз складається зі студентів вишу або випускників минулих років. Завдяки залученню молодих кадрів «Трибун» запускає нові формати, зауважує головний редактор. Вони допомагають опановувати різні інструменти для просування медіа. Так у видання зʼявився акаунт у TikTok, де вже 19 000 підписників.
«Це була ініціатива студентів. Тобто вони дають нам новий поштовх на контент. Ми отримуємо мотивовані кадри зі свіжим поглядом, — пояснює Олексій. — З іншого боку, на це потрібно виділити час. До моменту, коли людина починає працювати сама або з мінімальним контролем, може пройти до пів року. Коли стажер потрапляє в редакцію, то може самостійно обрати напрям роботи: відео, стрічка, соцмережі тощо. Одна зі студенток, Валерія Мельник, прийшла до нас 2022 року – зараз вона моя заступниця».
Нещодавно «Трибун» проводили практику для 10 студентів, після чого двоє людей приєдналися до команди. Зараз вони обрали собі напрями роботи й навчаються. Щоб потрапити у штат, стажери мають пройти невеликий випробувальний термін. За новачками закріплюють менторів, які допомагають їм у роботі. Якщо щось не виходить, намагаються знайти менторів поза редакцією.
«Перший Криворізький»
У виданні працює команда із 22 людей. Також залучають фрилансерів. Медіа практикує змішаний формат роботи. Два дні на тиждень ті, хто живе у Кривому Розі, відвідують офіс обов’язково. Здебільшого всі працюють так, як зручно — або постійно в офісі, або приходять у зручні дні чи коли вдома немає світла, інтернету, води.
Працюють у медіа переважно криворожанки й криворіжці. Також є переселенці й кияни. Пошуком нових кадрів займається вся команда видання, розповідає виконавча директорка «Першого Криворізького» Софія Скиба.
«Це, як на мене, дієва стратегія, оскільки всі ми маємо напрями роботи, за які відповідаємо, тож кожній і кожному з нас видніше, кого підтягнути до знімання, інтерв’ювання, перекладу тощо. Але переважно хантинг на мені», — зауважує Софія.
Брак коштів
Головний виклик для видання сьогодні, за словами виконавчої директорки, це зберегти зацікавленість у працівників розвивати класичну журналістику. Для цього потрібно мати у тому числі конкурентні умови праці, зокрема гонорари й зарплати. Тому в умовах масштабування «Першого Криворізького» основною задачею медіа є пошук фінансування.
«Оскільки місцевим рекламодавцям заборонено замовляти рекламу в опозиційному до місцевої псевдовлади [йдеться про Раду оборони Кривого Рогу, правовий статус якої журналістам невідомий, — ред.] медіа, відсоток бюджету від реклами в нас невеликий. Заробіток від монетизації з соціальних платформ і донатів закриває хіба частину офісних видатків, тому надія на підтримку донорів, — каже Софія. — Не можна дати людині 7100 мінімалки, забрати 19,5 % податками та сподіватися, що за $145 тобі писатимуть якісно бодай новини. Що й говорити про репортажі чи аналітику».
Софія Скиба вважає, що кадровий голод зараз є у всіх сферах. Однак медіа страждають від нього зокрема через розвиток інформаційних технологій. Часто молоді фахівці й фахівчині більше віддають перевагу блогінгу в соцмережах, ніж роботі в медіа з дотриманням професійних й етичних стандартів.
Молодь не бачить перспективи
Молодим фахівцям «Перший Криворізький» дає право помилятися, заробляти свої перші гонорари, мати перші в житті контракти (на роботу, — ред.) і ходити на тренінги від імені медіа. У команду запрошують студентів і студенток, стажерів і стажерок. Часто спробувати роботу в журналістиці хочуть майбутні юристи/ки, менеджери/ки, електрики/иня, економісти/ки чи історики/ині. Водночас людей із профільною освітою бракує.
Для того, щоб взяти на роботу початківця, його доводиться вчити орфографії, пояснювати, що таке бекґраунд, чи який у країні державний устрій. Причиною є те, каже Софія, що навчальні заклади майже не долучають до викладання медійників і медійниць із досвідом.
Як правило, студенти чотири роки вчать історію журналістики. Натомість у вишах приділяють мало уваги практиці.
«Тож ми беремо тих, у кого горять очі, самозарадних і здатних до самоосвіти людей на стажування. Ми мали проєкт “Історичне літо”, який підтримав UCBI. Залучили молодь до офлайн активностей — дискусії, концерту, нетворкінгу, екскурсії — і запитали, чи було б їм цікаво писати про історію міста. Так знайшли з десяток людей. Зараз вони пишуть тексти в межах проєкту “Голоси міста”, підтриманого Фондом “Партнерство задля стійкості України” в межах програми Ukrainian Media Solutions», — розповідає медійниця.
«Чим ми [Кривий Ріг, — ред.] можемо привабити людей? Криворіжці за походженням інколи викреслюють назву міста з біографії, — запевняє медійниця. — Часто імениті фахівці показують зневагу до нашого міста, мовляв, не круто бути з регіону, бо тут немає перспективи. Люди їдуть, бо немає спільноти. Тож молодь шукає себе деінде».
Нових працівників і працівниць «Перший Криворізький» шукає також серед друзів, і цей варіант працює найкраще, бо так команда може знайти людей зі схожими цінностями. У ідеалі це — вихідці із Кривого Рогу. Але в медіа працюють люди і з тимчасово окупованих територій, Києва, Миколаєва, Хмельниччини й Харкова.
Часто такі люди не орієнтуються у проблемах міста. Однак шукати інформацію про Кривий Ріг команда вчить не лише мешканців з інших регіонів. Навіть у місцевих може бракувати вмінь перевірити, наприклад, бюджет якоїсь організації.
«Працювати з нами залишаються ті, кому болить відсутність пандусів у підземних переходах, кого бісить самозваний очільник самозваної Ради чогось-там, хто хоче писати та знімати про проблеми, повʼязані з поширенням дезінформації й так далі», — підсумовує головна редакторка.
«Район.in.ua»
Національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua» має багаторівневу структуру команди. Хтось працює в медіа постійно та складає ядро компанії. Інші співробітники є частиною партнерських редакцій. Зараз до мережі входить уже 61 онлайн-видання. Найновіший сайт «Район.Знам’янка» запустили у травні, а в серпні з’явиться перший сайт в Полтавській області. Деякі видання самі себе забезпечують і співпрацюють із «Район.in.ua» частково. Однак мережа досить централізована: координує й підтримує роботу всіх редакції.
Разом із фрилансерами в «Район.in.ua» працює 60–70 людей. Значна частина журналістів у команді вже багато років. Працюють віддалено, адже більшість живе в маленьких містечках, а відкривати редакцію для одного співробітника не вигідно. Головний офіс функціонує в Луцьку, але ходити туди не змушують.
Проблеми мережі з кадрами повʼязані з постійним розширенням і відкриттям нових видань. Буває важко знаходити людей у нових регіонах, каже керівниця інноваційних проєктів CID Media Group Наталія Пахайчук.
Свобода слова і драйв
«Район.in.ua» мають редакції в девʼятьох регіонах України. Найважче шукати людей, за спостереженнями керівниці, на Півдні й Закарпатті. Ще одним викликом для медіа стає низький рівень підготовки кадрів на місцях.
«На теперішньому етапі розвитку нам найважче у нових регіонах ми не знаємо людей, а вони — нас. Це навіть природно. Коли запрошуєш працівників на невідомому тобі ринку, важко передбачити, що вони можуть як професіонали й особистості, це все можна відчути тільки під час спільної праці, — пояснює Наталія.
Коли підбирають кадри, «Район.in.ua» намагаються шукати мешканців того району, про яке пише видання. Однак не завжди вдається знаходити людей із відповідним рівнем знань на місцях. Тому до роботи районних редакцій залучають людей дистанційно.
Технічно місце проживання журналіста не має значення, але такий працівник може не розумітися на місцевому контексті. Тому якщо в нову редакцію призначають людину з іншого міста, то це той, хто давно працює в мережі.
«Це точно має бути перевірена людина, яка досконало знає наші стандарти та стиль, вміє працювати із джерелами. Краще буде журналіст працювати дистанційно, але якісно, ніж місцевий мешканець, але не якісно, — додає Наталія. — Проблема виникає більше не через брак кадрів, а через небажання потенційних працівників вчитися й розвиватися».
Журналісти залишаються працювати в мережі, каже керівниця, бо отримують можливості навчання й розвитку. Також можуть поєднувати роботу й сімʼю завдяки гнучкому графіку роботи.
«Плюс у нас дружній колектив і своя корпоративна культура. Ми проводимо різні заходи, даруємо подарунки на свята. Робили опитування серед співробітників — їх драйвує й мотивує відкриття нових “районів”. Усі вболівають, коли в нас зʼявляється нова точка на карті. Команда відчуває свою причетність до чогось великого. Тут у роботу журналістів не втручаються, вони мають свободу слова», — підсумовує Наталія.
Непередбачувані кадри
Через постійне зростання мережа частіше потребує вузьких спеціалістів. Наприклад, зі знанням маркетингу, медіаменеджменту, фандрейзингу чи продюсування. На ринку знайти таких фахівців важко, а якщо і вдається — то за шалені гроші. Тому «Район.in.ua» залучають власні сили. Працівники проходять навчання й опановують нові для себе навички. Це також дає змогу журналістам постійно зростати в карʼєрі.
Мережа радо вітає нових працівників, які хочуть стати журналістами. У команду беруть ерудованих і зацікавлених у професії людей. Усього іншого, запевняє Наталія Пахайчук, зможуть навчити. Для цього відправляють співробітників на курси чи лекції або підтягують знання власними силами.
Коли запустили сайти на Херсонщині, також не могли знайти журналістів, тож укомплектовували їх фахівцями з інших професій. Це люди, які втратили роботу через війну, і швидко опанували нову сферу. Але це було не просто.
«Складність у самій професії. Щоб чогось навчитися в журналістиці, треба докласти зусиль. Але це можливо, якщо сконцентруватися і багато працювати», — розповідає Наталія.
Окрім локальних видань, «Район.in.ua» мають девʼять тематичних сайтів. Частина редакторок цих сайтів також прийшла не з журналістики, а із суміжних сфер.
«На сайті Еко.Район працює аспірант-ґрунтознавець, на Район.Історія – музеєзнавиця, дезінформацію у нас аналізує соціологиня. Взагалі маємо в команді декілька захищених і незахищених кандидатів різних наук. Виявилося, що медіа цілком готові конкурувати зарплатами з наукою і державним сектором. А люди в цих сферах зазвичай мають гарну освіту, вміють якісно працювати з інформацією і до того ж глибоко розбираються у своїх темах», – аргументує Наталія Пахайчук.
Літня школа практичної журналістики
Найкраще розв’язувати проблему із браком кадрів мережі вдається завдяки власній школі журналістики. На навчання проходить відкритий набір. Також у школі вчаться всі майбутні працівники «Район.in.ua». Максимально за один раз навчалося 60 людей, однак у середньому в наборі до 20 слухачів.
Практичний інтенсив проводять улітку. Раніше як лекторів запрошували колег з інших медіа, але зараз викладачами стали вже працівники мережі. Спершу проводять заняття у форматі лекцій, а потім учнів запрошують на стажування в редакції. Після всіх етапів працювати залишається приблизно 20 % людей.
Так нових журналістів відбирають зі школи або через стажування. Водночас беруть і студентів на практику — вони також нерідко залишаються в «Район.in.ua». Були випадки, коли приїжджали студенти зі Львова чи Києва й після досвіду практики в медіа працевлаштувались у виданнях мережі у своїх рідних містах.
Також редакція покладає надії і на юне покоління, яке займається на гуртках Район.Діти. Такі гуртки діють у громадах Волинської та Рівненської областей, де школярі мають змогу отримати навички з медіаграмотності і знайомляться з професією журналіста. Редакція торік провела серед дітей перший конкурс журналістських матеріалів імені Івана Корсака (засновник CID Media Group, нині покійний) і вже готує наступний.
