16 серпня освітня ініціатива Kyiv Media School від громадської організації Media Development Foundation запустила курс із розслідувальної журналістики. На вступній зустрічі учасники прослухали кілька лекцій, серед яких була дискусійна панель із представниками влади. На ній обговорили, як держава бачить результати журналістських розслідувань, чи ефективні такі матеріали, а також зазначили, на які теми потрібно звертати увагу більше.
У панелі взяли участь:
- Арсен Жумаділов — гендиректор «Державного оператора тилу»;
- Роман Маселко — член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (ВРП);
- Олексій Жмеренецький — народний депутат;
- Віктор Павлущик — голова Національного агентства з питань запобігання корупції.
Модерував панель операційний менеджер агенції журналістських розслідувань «Слідство.Інфо» Олександр Волошин.
Проєкт Kyiv Media School розроблено та реалізовано ГО «Media Development Foundation» за підтримки UNESCO Ukraine та Посольство Японії в Україні / Embassy of Japan in Ukraine. Програма є частиною ширших зусиль ЮНЕСКО щодо підтримки безпеки журналістів і свободи слова в Україні.
Пас від журналістів діяти
Роман Маселко, член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, наголошує, що журналісти-розслідувачі у країні — це вочдоги, які ретельно стежать за всім, що відбувається.
Раніше багато депутатів не усвідомлювали, наскільки прозорим є їхнє життя, та наскільки всюдисущою є розслідувальна журналістика. Адже розслідувачі стежать як за діловими угодами, так і за переміщенням чиновників. Олексій Жмеренецький говорить, що цього не можна уявити, наприклад, у Британії: там немислимо, щоб над двором герцога пролітав дрон, аби зафіксувати вигляд і масштаби маєтку. На думку депутата, українські журналісти ще можуть навчити розслідувачів старих європейських демократій. Зокрема, коли Україна стане повноцінним членом ЄС, ми можемо поширювати наші практики декларування.
Арсен Жумаділов, гендиректор «Державного оператора тилу», зазначив, що розслідування виступають стимулом, який допомагає державі рухатися у правильному напрямі. Зокрема, такі матеріали допомагають чиновникам ефективніше пропонувати зміни, оскільки так вони можуть покликатися на розголос проблем, про які говорять.
Це ж зазначає і Віктор Павлущик: журналісти, представники асоціацій і громадських організацій допомагають зменшити корупційні ризики. Їхня робота виявляє прогалини в законодавстві, що створює базу для аргументів, необхідних під час спілкування з керівництвом парламенту.
«Щоб порушити болюче питання в парламенті, інколи потрібний пас від журналістів»
— Олексій Жмеренецький.
«Це роблять після публікацій, щоб мати підставити реагувати на щось негативне й запевнитися, що проблема дійсно важлива в суспільстві та її можливо виправити. Коли є такий матеріал — легше далі подумати», — каже народний депутат Олексій Жмеренецький.
Є й інший бік потреби журналістів для посадовців: якщо депутати не можуть вплинути на певну посадову особу, вони дають журналістам інфоприводи, які ті можуть використовувати далі для розголосу.
«Розслідування також важливі тому, що ми живемо в епоху постправди. Будь-який популярний блогер або анонімний власник Telegram-каналу дає на велику авдиторію свою оцінку того, що бачить. Часто таке бачення поверхове, оскільки у проблемах не розбираються, а лише підіймають хвилю хейту довкола них. Медіа намагаються пояснювати ситуацію правдиво та повно, але не можуть це донести через меншу кількість лояльних підписників, яких мають блогери», — говорить Жумаділов.
Депутат додає, що журналісти натомість намагаються розбиратися в ситуації якомога глибше, беручи коментарі й запитуючи про реальні зміни. За це посадовці цінують медіа. Маселко каже, що без комунікації та конструктивної співпраці, далі країна не рухатиметься.
Змінювати через розслідування
Роман Маселко розповідає, що під час проведення Вищою радою правосуддя опитування 2021 року, була думка, що репутацію ВРП нібито знищили журналісти. Проте саме ухвалення судової реформи та багато інших змін вдалося досягти насамперед завдяки постійній увазі журналістів.
«Судова реформа полягає фактично в перевірці суддів: замінити некомпетентних і недоброчесних та набрати доброчесних і компетентних. Для цього існують відповідні процедури, де й перевіряють на корупційні схеми, що є полем діяльності розслідувачів», — говорить Маселко. Він наголошує, що реальний вплив мають детальні та повні розслідування, які далі розглядають у ВРП під час пошуку на посаду судді. Також вагомі докази використовують і коли знімають із посади людину.
Жумаділов каже, що завдяки розслідуванням вдалося побороти негативні явища і в медичних закупівлях, які були поширені ще сім-вісім років тому: «Це, зокрема, закупівля ліків, яка була на 300 % дорожче, ніж ринкова. Тепер ніхто з наших партнерів не згадує про проблеми з цим… Це ж сталося після скандалу із закупівлею яєць по 17 гривень — тепер ці ціни відповідають ринковим».
Проте для реальних змін недостатньо лише інфоприводів. Маселко каже, що для зміни юридичних процедур у судовій сфері потрібні деталі. І чим більше деталей, тим ефективнішим буде результат. Водночас очікувати від журналістів повних фактів не можна. Їхня справа — зробити публікацію на основі перевірених джерел, а не зібрати докази для рішення суду.
«Доотримати необхідну інформацію мають уповноважені органи, в яких є до таких даних доступ… Водночас якщо для журналістів введення справи (надання всіх доказів і документів для суду) стане правилом, це буде допоміжним», — говорить Маселко. Адвокат додає, що якщо орган працює добре, йому достатньо перевіреної інформації, і він працюватиме з нею далі самостійно.
Хайп, таблоїд і більше позитиву
Попри розуміння потреби в розслідуваннях, Олексій Жмеренецкий каже, що депутати і люблять, і ненавидять журналістів. Люблять, бо вони показують, хто у країні корупціонер (навіть не всі депутати знають, де та хто це робить). Водночас не люблять, бо складається враження, що всі навколо корупціонери, а Україна — нібито найгірша країна: «Депутати не керують фінансами. Вони не можуть своїм підписом спрямувати кудись гроші. Водночас основні потоки розподіляє виконавча влада. Тому депутати дуже радіють, коли журналісти викривають негідників і корупціонерів, оскільки так руйнується уявлення, що корупція йде від парламенту.
Віктор Павлущик каже, що результати соціологічного дослідження щодо сприйняття корупції в Україні показують: більшість опитаних найбільшою проблемою вважають війну, а вже потім — корупцію. Водночас голова антикорупційного агентства наголошує, що безпосередньо з корупцією стикається набагато менше людей. На його думку, таке ставлення формують медіа, які пишуть здебільшого про негатив. Це, своєю чергою, потім впливає на поширення інформації за кордоном. Оскільки на роботу журналістів-розслідувачів великий запит, їх чують як громадяни, так і держоргани. Тож важливо висвітлювати й позитивні зміни у країні.
Жмеренецкий зазначив, що в якийсь момент журналістські розслідування почали сприймати як таблоїд: купівля машин, нова коханка тощо. Він наголошує, що це спекулювання на людській ненависті, заздрощах і відчутті несправедливості. Також, вважає, неприпустимо займатися моралізаторством: що робити йому у вільний час, який стиль життя мати та що купувати. Інша справа — чи не порушує він при цьому закон як посадовець.
«Несправедливо, коли змішують усіх у масу негідників і корупціонерів: ставлять звичайних людей, які, наприклад, купили авто під час війни (ймовірно, не через корупцію), поряд із реальними негідниками….Коли журналісти-розслідувачі керуються бажанням вичислити чиновників і дати їм зрозуміти, що вони під наглядом — це одна справа. Інша — шукати хайпу й очорнення. Саме тому люди не асоціюватимуть негідників із конкретною політичною силою, а вважатимуть, що вся влада як державні органи, так й інституції — це все злочинна машина. Матеріали мають допомагати розв’язувати проблеми», — каже Жмеренецький.
«Коли всіх відразу “множать на нуль”, то спрацьовує цехова солідарність. І ті поодинокі корупціонери кажуть, що журналісти “мочать” всіх: говорять не лише про мене, а про тебе», — зауважує Арсен Жумаділов. На його думку, з цим складно працювати, оскільки вони не дають розв’язувати проблему точково. Водночас часто журналісти, розуміючи роботу державної машини, залишають посадовцям місток, щоб повністю «не вдаритися обличчям у бруд». Такі медіа не займаються не хейтом, а підзвітністю, показуюючи, що люди, які мають відповідні повноваження, можуть надалі змінити цю ситуацію.
Те ж стосується журналістських матеріалів, де узагальнюють проблему. Це посилює стереотип і допомагає корупціонерам далі поширювати тезу, що проблема не в них, а у критиці журналістів як такій.
«Важливо, щоб журналісти вказували на чітку проблему й акцентувати на конкретних речах, на які високопосадовцям потрібно звернути увагу. Проте також уточнити, що вже багато чого зробили й щось дійсно вдається. Такий матеріал буде резонансним без клікбейту, розслідування точно будуть в усіх робочих чатах», — розмірковує гендиректор «Державного оператора тилу».
Про що розслідувачам варто писати більше
Роман Маселко каже, що не вистачає журналістської уваги до митної сфери — не лише до декларацій, але й до більш загальних і концептуальних речей. Також акцентувати радить на тому, як формуються та нараховуються податки, на діяльності комунальних підприємств.
«Не варто зводити матеріали до цифр: кількості машин, квартир або суми статків. У судовій тематиці не вистачає матеріалів про схеми, які систематично будують у судах», — каже Маселко. Він очікує, що журналісти підсилять судову реформу, зокрема стежачи за оцінюванням суддів під час набору на посади. Таку інформацію, додає адвокат, зібрати найважче, тому процес провисає.
Жмеренецький зазначив і про невелику кількість розслідувань на локальному рівні: мало відомостей про очільників ОВА. Жумаділову ж натомість не вистачає матеріалів про те, про менш популярні сфери, до яких може бути брак доступу.
