Як викладати медіаграмотність дітям: досвід журналістів

Неформально й на прикладах із життя. Як «продати» дітям медіаграмотність — історії 4 проєктів

Середа, 27 Грудня, 2023

Середовище

Дар'я Трапезнікова

Навчати дітей основ роботи з інформацією та функціонування медіа — це не лише вирощування свідомих та освічених громадян. Це може бути хоч і довгострокове та без жодних гарантій, але — рішення кадрової проблеми в українській журналістиці.

Про те, як зацікавити маленьких українців журналістикою та боротьбою з фейками, а також заробити на цьому та знайти більше ідей для свого медіа, на West Media Forum говорили представники чотирьох проєктів. «Медіамейкер» занотував найцікавіше з їхньої дискусії.  

«НотаЄнота»: конструктор для будь-якої команди  

Альона Романюк — фактчекерка, авторка антифейкового проєкту «НотаЄнота». Вона не лише проводить ігри для розвитку критичного мислення, а й викладає в КНУ імені Тараса Шевченка та Києво-Могилянській академії.

Вона починала з квізів про фейки та маніпуляції для невеликих і середніх підприємств. «Бізнес зацікавлений у розвитку медіаграмотності своїх співробітників і своєї аудиторії. Але переважна більшість ініціатив у цій сфері живе на грантах і не шукає додаткових способів заробітку, — пояснює Романюк. — Бізнес не завжди готовий давати вам гроші, але він готовий давати ресурси: наприклад, робити розсилки по своїй клієнтській базі, готувати й верстати матеріали, ще якось залучати свої співробітників. Але чомусь мало хто це розуміє та звертається до бізнесу».

Вона й далі займається фактчекінгом на волонтерських засадах, але не дуже вірить, що класичне навчання його основам може стати масовим явищем. «Щоби перевірити новину, треба мати навички, час і бажання. А людина заходить у соцмережі, щоби розслабитися, а не сидіти й перевіряти інформацію», — вважає Романюк. В умовах перенасичення інформацією класичний фактчекінговий підхід, де фейк спростовується не в першому абзаці, не спрацьовує — люди не дочитують матеріали до кінця.

На допомогу приходять ігри, які здатні показати «гачки», за допомогою яких нас «чіпляють» маніпулятори і фейкомети, та як на них не вестися. 2022 року Романюк запустила проєкт «НотаЄнота» — антифейкову командну інтелектуальну гру

Учасники вирушають із Єнотом у різні пригоди — в ідеалі гра складається з п’яти раундів по 4–10 питань у кожному. Усього гра містить понад 1250 завдань, розроблених на основі фейків та маніпуляцій, які поширювалися в Україні і не тільки. Завдання містить питання, відповідь та пояснення, яке ведучий має розповісти учасникам після озвучення правильної відповіді.

Єнот в одній зі шкіл під час проведення гри. Фото з Facebook-сторінки Альони Романюк

2022 року Романюк із цим проєктом узяла участь в акселераторі Mediangeist від медіа «Куншт» і Goethe-Institute — там виграла 30 000 євро на масштабування проєкту по всій Україні. «Єноти зайшли [організатори використовують під час ігор єнотів у вигляді м’яких іграшок, — ред.] туди, куди я не доходила іншими способами, — каже фактчекерка. — Маленькі села таі громади, які не читали фактчек-проєкти в Facebook, півтори години сиділи і грали в ігри “НотаЄнота”».  

Понад 15 000 учасників уже зіграли в гру, серед них — не лише учні, батьки та вчителі, а і психологи, журналісти, представники Нацполіції, низки Міністерств, органів місцевого самоврядування. Крім того, приклади із гри не раз набирали мільйони переглядів у соцмережах, куди їх викладали учасники проєкту. На сайті проєкту питання та правила відкриті для всіх охочих зіграти.

Крім ігор, є й інші можливості. «НотаЄнота» та «Європейський Інститут Чорнобиля» організували XR-виставку «Справжні причини війни, або як працює російська пропаганда». Із використанням смартфона глядач побачить не просто плакати, а 3D-моделі, аудіо, відео та VR-портали, щоби глибше зануритися в тему та краще засвоїти матеріал.

Читайте більше: В яких умовах українські фактчекери працюють під час війни

«Ехо Червонограда»: практичні пояснення 

«Це проєкт, який мені дає найбільшу моральну сатисфакцію», — каже Руслан Іванець, директор «Ехо Червонограда». Він є співзасновником медіашколи від видання, співавтором методик занять із медіаграмотності в навчальних закладах Червоноградської громади.

До повномасштабного вторгнення Росії редакція запрошувала в медіашколу дітей різного віку в групи по 10–15 дітей в групи. Потім це ненадовго зупинилося, а далі медійники вирішили змінити формат: вибрали п’ять шкіл серед тих, хто зголосився на опен-колі, та пішли до учнів середньої школи проводити інтерактивні лекції та уроки медіаграмотності. 

Співзасновники «Ехо Червонограда» проводять урок медіаграмотності в місцевій гімназії. Фото з Facebook

Для чого це робити? Іванець пояснює: він не припиняє дивуватися низькому рівню інформаційної гігієни співгромадян, які читають анонімні Telegram-канали чи коментують нісенітниці у Facebook. «З цим треба щось робити. Бажано вдовгу — починати займатися з дітьми, щоб вони виросли і більше такого не робили, — вважає медіаменеджер. — За мінімум часу ми маємо подати дітям у максимально доступній та ігровій формі дати їм прості істини, які вони запам’ятають на все життя й будуть автоматично відтворювати через багато років». Ще один важливий елемент — кібербезпека, щоб діти й дорослі не велися на фішинг чи певні шахрайські схеми.

Світ дуже швидко розвивається, тож, на думку Іванця, немає сенсу розробляту велику та складну програму — на момент затвердження вона вже буде неактуальною. Тож на зустрічах медійники обговорюють із дітьми те, що відбувається зараз, наприклад, як створюють дипфейки за допомогою штучного інтелекту. Пояснення на практичних прикладах, із якими дитина може зіткнутися в повсякденному житті, більш ефективні, ніж суха теорія.

Читайте також: Як «Ехо Червонограда» та інші регіональні медіа поєднують журналістику з волонтерством 

«Школа універсального журналіста»: виростити зміну  

Секретар Національної спілки журналістів України Віталій Голубєв має два проєкти для юних журналістів:

Ця історія триває вже 14 років, і щороку в конкурсі беруть участь кількасот дітей. Якщо говорити про школу, то все починалося з гуртків для молоді при редакції, де журналісти «ростили» собі зміну. Пізніше стало зрозуміло: учні готові платити за це. Далі об’єднали зусилля з Острозькою академією та сфокусували проєкт на профорієнтацію старшокласників. 

За словами Голубєва, ідеї пережили пандемію — школа перейшла в масштабніший онлайн-формат — та не втратили актуальності навіть після повномасштабного вторгнення Росії. Ба більше — участь у конкурсі бере чимало дітей, які виїхали за кордон. А позиціювання курсів змінилося — додався компонент української мови. 

«Тепер я в усіх комунікаціях зі своїми учнями та їхніми батьками повторюю як папуга одну фразу: журналістом стане не кожен, але українську мову потрібно знати і вивчати всім».

Віталій Голубєв

Голубєв радить колегам-журналістам так само задуматися про монетизацію своїх знань — хай то будуть основи української мови, журналістика чи щось інше.

Діти в «Районах»: розмови про те, що довкола  

Національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua» уже налічує понад 60 гіперлокальних сайтів, а також включає тематичні медіа. 2023 року запустили проєкт «Район.Діти», який координує журналістка Вікторія Телечук. За цей час до гуртків долучилися понад 800 дітей.

Заняття з медіаграмотності та інформаційної гігієни у громадах Волинської області проводять редактори та журналісти «Районів». Оскільки вони живуть у тих же громадах, що й діти, то вони добре орієнтуються в місцевих новинах і мають спільні теми для обговорення — події їхнього містечка чи села. На цих конкретних прикладах вони розбирають, як виникають фейки та поширюється брехня. 

«Ми стараємося багато спілкуватися з дітьми, запитувати, що їх цікавить. Отримуємо, скажімо так, матеріал, про що з ними говорити».

Вікторія Телечук

Медійники вчать дітей аналізувати й перевіряти інформацію, самостійно створювати контент, розповідають, як уникнути шахрайства та чому треба спростовувати фейки. 

Телечук зауважує: утримувати увагу та зацікавленість дітей важко. Тож викладачі не стільки розповідають про теорію, скільки грають із дітьми в ігри, розв’язують логічні задачі чи проходити нескладні тести. Інколи уроки проводять поза класами в неформальній атмосфері — наприклад, на прогулянці в лісі.

медіаграмотність | НотаЄнота | фактчекінг