Після повномасштабного вторгнення суспільство обʼєдналося в одному бажанні — прогнати ворога з території держави. Відтоді національний волонтерський рух перетворився на унікальне явище. Благодійні фонди закривають мільйонні збори за кілька годин, а громадяни за донати купують супутник для ЗСУ.
Не стоять осторонь й українські медійники. Щоб наблизити перемогу — збирають кошти на армію, проводять аукціони й допомагають постраждалим від війни. Як їм вдається поєднувати журналістську роботу й волонтерство та чи є в цьому етичні «але» — запитали в представників регіональних медіа «18000», «Цукр», Thebuchacity та «Ехо Червонограда».
Війна не чекає
Сергій Макаренко, співзасновник черкаського видання «18000»
Справжніми волонтерами є ті, хто постійно їздить на фронт і доставляє все життєво необхідне. Ми себе позиціюємо як ресурс, який у межах можливого намагається підтримувати ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення розпочали проводити збори, хоча спершу трохи сумнівалися.
Завжди страшно, коли починаєш щось нове, а досвіду ні в кого не було.
Але зрозуміли, що маємо в тилу працювати на фронт. На той час уже мали ресурс, впізнаваність і довіру черкащан як до медіа. Вирішили використати це на благо армії. Починали з локальних зборів — купували планшети, тепловізори для містян, які вступили в ТРО.
Торік улітку зʼявилася ідея першого мегазбору — «Мільйон на нашу Незалежність». Організовували його до 24 серпня й хотіли зібрати гроші на автівки для військових. Тоді ж відкрили благодійний фонд «18000:РАЗОМ», який працює дотепер.
Після цього відкрили збір «Привітай москаля із 23 фєвраля» на придбання безпілотників. Третій запустили після ракетного удару по житловому будинку в Умані. Теж на дрони, бо від військових знаємо, що вони потрібні завжди.
Усього команді медіа разом із черкаською журналісткою та волонтеркою Вікторією Хамазою вдалося зібрати понад 4,6 млн грн. Кошти витратили на сім автомобілів для бійців, 20 БПЛА, Mavic 3 Fly More Combo та різні дрібні речі — планшети, тепловізори тощо. Наразі триває четвертий великий збір — «Знайти і знищити». Кошти підуть на БПЛА й ударні дрони. Станом на вихід цього матеріалу вдалося зібрати понад 1 млн грн.
Намагаємося всіх тримати в тонусі, тому щодня публікуємо кількість зібраних коштів і топдонаторів. Це мотивуватиме інших людей — підприємців, політиків тощо. Аби краще закривати збори, ставимо конкретні часові рамки, наприклад, тиждень.
Є також можливість виграти щось за донат — гітару або навіть татуювання. Загалом аукціон під час поточного збору не проводимо, хоча мали такий досвід під час першого. У зборі, який триває, людина може оплатити 17 000 грн за один ударний дрон і залишити своє повідомлення на ньому.
Українці зараз менше донатять у великі фонди й воліють відправити допомогу людям, яких знають. Мені неодноразово це говорили черкащани, зокрема підприємці. Вони знають наше медіа, працівників, читають нас, тому можуть довірити нам свої кошти. Черкаси — маленьке місто, де всі одне одного знають. Тому спрацьовує ще й повага до людей, для яких ми збираємо.
Коли почалася велика війна, зосередилися на волонтерських ініціативах. Тільки російські війська відступили від Києва, повернулися старі проблеми — плитка, асфальт, мінеральна вата. Вирішили продовжувати збори й поєднувати з висвітленням проблем регіону, а саме — писали про прозорість використання бюджетних коштів.
«18000» — більше, ніж медіа. Для нас благодійні збори стали доказом цього. Коли результат перевищує очікування — це показник довіри аудиторії. Ми працюємо як місток між черкащанами й військовими.
Від громадської активності в редакції зʼявилося більше роботи, але просідань у матеріалах немає. Залучаємо до волонтерства всіх працівників і журналістів, це командна робота. Паралельно проводимо збори, інколи затримуємося на роботі, але ж літо — день довгий. Окремо є бухгалтер, яка безплатно допомагає нам із фондом.
Кожне медіа, яке має певну суспільну вагу, має й ресурс займатися допомогою. Війна триває, тож ти не поясниш військовим, що «нема коли донатити». Восени ще більше потреб буде, хоча довгострокових планів поки не будуємо. Хочеться тільки, щоб більше людей долучалися до волонтерського руху. Бо коли страх трохи відступив, люди розслабилися.
Читайте також: Як комунікувати про відбудову України — пояснення «Львівського медіафоруму» та «Здорових рішень для відкритого суспільства»
Культура волонтерства
Альона Сергієнко, менеджерка проєктів онлайн-журналу «Цукр»
Задовго до повномасштабного вторгнення ми співпрацювали з громадським фондом «Суми». Допомагали збирати кошти на своїх платформах, а зараз є інформаційними партнерами фонду.
«Цукр» має велику довіру аудиторії. Ми маємо закритий чат «Клубу Цукру» — спільнотою людей, які щомісяця підтримують нашу роботу фінансово. Організовуємо заходи на яких часто спілкуємось з нашими читачами. Тому розуміння, що й рішення збирати кошти на такі ініціативи підтримають точно було.
З 25 лютого ми розпочали збори на допомогу військовим. За півтора року вдалося зібрати приблизно 20 млн грн на різні потреби бійців. Збирали донати через окремий сайт.
Також ми підтримуємо соціальні ініціативи на платформі Ц.Зміни, яку розробляли самостійно в себе на сайті. Вдалося зібрати на безплатну велоСТО в центрі міста, зарядний стовпчик для смартфонів та електросамокатів, харчування та стерилізацію безпритульних тварин, три комплекти Starlink для центрів реабілітації дітей Сумщини, друк книги девʼятирічного сумʼянина.
Пів року тому в межах одного проєкту провели понад 40 івентів за три місяці, де зібрали 300 000 грн. Організували стендапи, концерти відомих гуртів, виставу «Театру 19» з Харкова. Вторговані кошти за квитки передали на підтримку соціальних ініціатив: придбали корм для 500 безпритульних котів, забезпечили три дитячих будинки безперебійним інтернетом. Як і у випадку з фондом, розуміли цінність звітності та прозорості. Тому насамперед бралися за це, аби люди не втратили довіру до волонтерства та зборів.
Наразі ми й далі проводимо концерти, фестивалі, стендапи, лекції в місті. Частину коштів, вторгованих за квитки, ми або віддаємо ГФ «Суми» на потреби військових, або збираємо на соціальні ініціативи. А ті, хто їх відвідує, автоматично стають творцями позитивних змін.
Також ми запустили серію тренінгів із домедичної допомоги та з адаптації мешканців прикордоння в умовах війни, збереження та відновлення ментального здоров’я тощо. Провели творчі й психологічні заходи для родин, які втратили близьких на війні.
Відчували, що мусимо. За цей час ми не побачили ризиків від такої активної участі нас як медіа в громадському житті, окрім зростання відповідальності та впізнаваності. До цього потрібно бути готовими.
Усе сталося суперорганічно. Відкривати нові збори стає легше, адже довіра аудиторії зростає. Люди знають, що так допоможуть реалізувати корисний проєкт і наблизити через волонтерство перемогу. Ми пропагуємо зміни й те, що їх може творити кожен, хто цього захоче.
Відтак ми заохочуємо активних мешканців Сум творити зміни вже зараз. Кожен охочий щось зробити для міста, може оголосити збір на нашій краудфандинговій платформі. Наприкінці сторінки є кнопка «подати проєкт». Далі ми обираємо ініціативи, допрацьовуємо, спілкуємося з ініціатором проєкту. Організатори мають зібрати половину необхідної суми, а решту — профінансуємо із коштів, зібраних на заходах. Часто до нас звертаються із конкретним запитом, тоді ми власноруч робимо збір, як було зі старлінками для центрів реабілітації дітей Сумщини.
Волонтерство показало українцям, що ми власноруч можемо зробити все. Така культура виховує в людях розуміння власної відповідальності перед тим, в яких умовах ми живемо. Це та відповідальність, якої не треба боятися. Медіа — це потужний інструмент волонтерства. З його допомогою можна акумулювати більшу аудиторію. Довіра, яку зараз вибудовують незалежні медіа, допоможе їм і після перемоги проводити збори на соціальні проєкти.
Підпишіться на нашу імейл-розсилку, щоб двічі на тиждень отримувати листи з найважливішим із медіасвіту: новинами, історіями, можливостями та прикладними порадами.
«Бучанський лимон»
Олександр Остапа, засновник Thebuchacity
Через три дні після повномасштабного вторгнення ми зрозуміли, що влада не справляється з допомогою людям, які залишаються в Бучі. Тому ми оперативно створили чати районів і планували додавати в них лише волонтерів. Я записав відео, що ми запускаємо волонтерський рух «Долучайтеся!».
Модерувала ці чати наша команда. Ми всі займалися контентом і додатково були люди, закріплені як волонтери-координатори чатів по районах міста.
Потім ми зібрали мапу чатів і скинули її в координаційну бесіду міської влади. Ці покликання потрапили у відкритий доступ і швидко розлетілися. Ми почали адаптуватися до ситуації, й усе «зажило». Чати допомогли з пошуком втрачених речей уже після деокупації. Бувало, писали: «Погодуйте мого котика! Не факт, що він живий».
Нас знали в місті, мене додали в чат з евакуації людей. Ми часто інформували мешканців щодо маршрутів, навіть швидше, ніж місцева влада.
Потім багато людей на вулицях обіймали й дякували за те, що вони вижили. Ось це й надихає волонтера працювати.
Під час евакуації потрібно було реєструвати цивільних, але цим ніхто не займався. Через це багато бучанців, особливо літні люди, які виїжджали з міста, не знали, що їм потім робити й кому дзвонити. Тоді ми швидко запустили бот «Я в безпеці», який згодом допомагав людям знайти своїх близьких. Його для нас написав наш товариш на волонтерських засадах. Згодом створили окремий чат для пошуку родичів, а після деокупації — для пошуку майна.
Наше медіа займалося переважно координаційною роботою. Я віддав управління Thebuchacity головному редактору, а сам займався волонтеркою. Завдяки цьому до мене підвищилася довіра, що добре вплинуло й на подальшу діяльність медіа — тепер збори йдуть набагато краще.
Після звільнення міста від російських окупантів редакція почала долучатися до різних ініціатив. Нашим завданням було підсвічувати їх — від маленьких до великих. За кілька місяців відкрили модульні містечка, й ми почали писати про них. Зняли відео, й за день воно набрало в усіх мережах понад 70 000 переглядів. Наступного дня комендантка попросила: «Можна якось на паузу поставити?», бо люди зносили туди допомогу.
Коли почалися проблеми з пальним — створили бот для пошуку інформації за всіма заправками в радіусі 30 км. Його розробляв знайомий, також безплатно.
Згодом знайшли ще одну нішу, яку потрібно закривати, — жителі Бучі, які служать у ЗСУ. Вигадали проєкт «Бучанський лимон» — хотіли зібрати 1 млн гривень за тиждень, але вийшло за пʼять місяців. Зараз якраз зібрали на міношукач, але всі дуже просять, щоб ми краще купили міномет чи танк.
«Бучанський лимон» обʼєднав понад півсотні місцевих бізнесів. По-перше, вони стали лояльніші до медіа, замовляють рекламу в нас. Окремо ми створили чат для них, який зараз можна переформатувати в місцеве бізнес-ком’юніті. До нас уже зверталися за афішами про збір, навіть великі мережі.
Свої збори ми публікуємо в Telegram і на всіх можливих платформах: анонсуємо в соцмережах і даємо покликання на них у постах. Переважно всі результати або розіграші лотів публікую на сторінці «Бучанського лимона» або на своїй.
Також Thebuchacity підтримує ініціативу «Творчий мішок» — благодійні концерти, де збирають на різні потреби. Іноді ми самі виступаємо як ведучі або музиканти. Після підриву Каховської ГЕС також завантажили шість машин гуманітарною допомогою й поїхали допомагати в Херсон. Також плануємо запустити спецпроєкт про інші волонтерські ініціативи.
Волонтерський рух змінив лояльність людей до нашого медіа. Читачі й читачки пишуть, що чекають саме наші збори. Почали знайомити аудиторію з командою, активно готуємо всіх до створення спільноти.
Були негативні коменти, мовляв, чергові «шахраї» стануть мільйонерами. Але ми контактуємо з усіма, кому допомагали, тож вони можуть розказати невдоволеним у коментарях, що все прозоро.
Волонтерство Thebuchacity — переважно моя відповідальність. Це бульбашка, в якій я живу. Якщо медійник не хоче бути активістом, то навіщо це все робити? Журналістика має впливати на суспільство, міську владу. У нас волонтерство працює як окремий напрям, що не впливає на роботу редакції.
Зараз збори йдуть важче, ніж на початку вторгнення, але ми не хочемо, щоб ті жахи знову повторилися в Бучі чи в іншому місті України. Тому продовжуємо робити все необхідне для цього, та й після перемоги зупинятися не збираємося.
Порушення стандартів
Алла Березюк, співзасновниця «Ехо Червонограда»
Не можу назвати нашу діяльність волонтерством. Брали кілька разів участь у зборах, самі організовували їх. Я вважаю, що волонтери — люди, які повністю присвячують своє життя цьому.
Ми живемо на Львівщині, а від початку повномасштабного вторгнення до нас приїхало багато внутрішньо переміщених осіб. Намагалися скоординувати людей, яким була потрібна допомога. Кинули клич у Telegram, створили табличку із запитами. Потім проводили звичайні збори. Мотивація у всіх одна — якнайшвидше перемогти ворога та зробити щось для цього на своєму місці.
Як працювали, так і працюємо. Просто час від часу намагаємося бути корисними для ЗСУ.
Намагаємося не брати великі збори, тому що боїмося не встигнути. Була історія, що запізнилися. Вчасно зібрали донати, але коли закупили необхідне, то дізналися, що бійці, для яких ми збирали, вже загинули.
Зараз постійно спілкуємося з хлопцями й питаємо, що їм потрібно. Буває, що збираємо швидко: відкрили нещодавно збір на прилад нічного бачення й закрили за півтори доби. Утім, сам нічник шукали кілька тижнів, бо його вже забронювала інша частина. Знайшли дорожчий, але важко пояснити людям, що треба ще грошей. Під час одного з останніх зборів проводили розіграш трофейного шеврона, який український боєць здобув у бою. За кілька днів зібрали йому гроші на закупівлю броні.
Просуваємо збори в соцмережах «Ехо» та на наших особистих сторінках. Найкраще збір проходить у Telegram, бо там у нас дуже лояльна аудиторія, та в Facebook — там у нас найбільше читачів, які допомагають із поширенням. Також підтримуємо інформаційно наші волонтерські ініціативи — писали матеріали про військових, яким збирали кошти й одночасно оголошували збір.
Для нас важливо не тільки збирати гроші, а й пильнувати, як їх витрачають. Робили акцент на аналітиці закупівель міськради, повʼязаних із цивільним захистом й армією. У нас були матеріали про закупівлю Starlink за завищеною ціною. Ми вважаємо, що зобовʼязані показувати це людям, бо від того, що опублікуємо або що замовчимо, залежить майбутнє нашої громади.
Найважче було переступити моральну межу, коли ми після початку повномасштабного вторгнення започаткували membership. Є волонтерство, збір на дрони чи машини, а тут ми просимо на медіа. Це досі важко для мене, тому активно не популяризуємо. Хоча «Ехо» — єдине незалежне медіа в громаді, тому й наважилися попросити. Утім, почали отримувати підтримку від громади, навіть у такий важкий для всіх час.
Ми взагалі нестандартне медіа — не маємо словничків чи обмежень. Орієнтуємося на те, що не зашкодить людям, а навпаки — допоможе. Якщо ми зробимо щось корисне для ВПО або військових — це і є той стандарт, якого має дотримуватися будь-яка людина. Ми насамперед медійники, бо впливаємо на свою аудиторію.
«Ехо Червонограда» має величезний вплив у громаді, бо є найбільшим медіа, хоча й з найменшою командою. Аудиторія знає, що нас не фінансує влада чи власник. Особливо відчули нашу цінність, коли розпочався COVID-19. Тоді люди зверталися до нас за порадами, розʼясненнями.
Не скористатися цією довірою, щоб зібрати бійцям на дрони чи машину — якраз і є порушенням стандартів. Навіщо тоді той вплив? Така в нас редакційна політика, й ми відстоюватимемо саме це.
Хейту щодо волонтерських зборів не отримували, але іноді люди писали, чому не можемо на щось зібрати. Зверталися до нас — мусили відмовляти, бо мали інший незакритий збір. Схвальні відгуки теж чули — що пропозиції скидають саме нам, бо довіряють.
«Ехо» підтримувало громадські ініціативи й до великої війни. Проводили офлайн заходи, щоб у нашому місті був якісний відпочинок. Уперше в Червонограді зробили музичний фестиваль, тоді збирали на лікування двох важкохворих дітей.
Згодом організовували ярмарки професій для маленьких мешканців. Останній захід відбувся 30 січня 2022 року — різдвяний ярмарок, де збирали кошти для онкохворої дівчинки. Будуть проєкти й після перемоги — на реабілітацію військових, відновлення житла тощо.
Після початку російської повномасштабної агресії волонтерство в Україні стало більш серйозним, системним і фаховим. Сподіваюся, що з громадських організацій, благодійних фондів і волонтерів розвиватиметься потужне громадянське суспільство, яке матиме вплив і допомагатиме медіа. Після перемоги ці люди точно знайдуть своє місце, зокрема й у політиці.
