З початком нової фази війни між Ізраїлем та ХАМАС 7 жовтня медіа, як світові, так і українські, переважно підтримували Ізраїль. Однак чим далі розвивалися події, тим медійні заяви ставали все полярнішими. На формування думок впливав як безпосередній перебіг подій, так і різні інструменти впливу, зокрема соцмережі й використання навантажених термінів, таких як «терористи».
Розповідаємо, з якими викликами стикаються журналісти під час висвітлення подій в Газі, з чотирьох позицій: палестинської, ізраїльської, європейської та української.
Як працюють журналісти в Секторі Гази
Станом на 23 грудня щонайменше 69 медіапрацівників загинули в Секторі Гази з 7 жовтня. Про це свідчать розслідування Комітету захисту журналістів (CPJ) — незалежної організації, що сприяє свободі преси та захищає права журналістів. Також відомо, що 15 журналістів поранені, ще 3 зникли безвісти, а 20 — заарештовані.
Окрім безпосередньої загрози життю, журналісти стикаються з численними нападами, погрозами, цензурою та вбивствами близьких людей. Місцевий репортер ВВС Аднан Елбурш ще на початку конфлікту приїхав зробити репортаж у лікарню Аль-Шіфа, де натомість виявив багато близьких і сусідів серед поранених і вбитих. «Усі погоджуються, що журналісти на місцях є найбільш уразливими, хоча й найбільш потрібними», — сказав Шериф Мансур, який займається темою Близького Сходу в CPJ.
Медійники, які працювали в Секторі Гази ще до нинішньої війни, постійно піддавали власні життя високим ризикам. Тому більшість журналістів, які працюють в регіоні, — місцеві.
Міжнародних колег на місці подій небагато. 2007 року в країні мешкав лише один такий кореспондент Алан Джонстон — працівник BBC, якого бойовики «Армії ісламу» викрали й протримали в полоні 114 днів. 2014 року прямі чи непрямі авіаудари знищили третій за вісім років будинок місцевого кореспондента Associated Press (AP) у Газі Ібрагіма Барзака. 2021-го ізраїльська армія зруйнувала бюро AP, в будинку якого ніби-то розташовувався підрозділ ХАМАС.
Списки для вбивства
Наразі умови роботи для журналістів тільки погіршилися. В умовах бойових дій, коли ситуація постійно змінюється, журналісти ризикують опинитися в зоні зіткнення чи бути сприйнятими як частина сил противника. Так Ізраїль звинуватив чотирьох фотографів-фрилансерів, які працювали з Reuters, AP, CNN і The New York Times, у тому, що вони знали про потенційний напад ХАМАС 7 жовтня раніше, бо вони задокументували його початок. Звинувачення виникли зі звіту на проізраїльському вебсайті Honest Reporting, у якому без доказів говориться, що присутність фотографів могла бути частиною плану.
Усі чотири медіа відкинули звинувачення, заявивши, що не встановлювали попередньої домовленості про надання фотографій, тож ці заяви спростували. Водночас ізраїльські політики запропонували розглядати цих фотожурналістів як терористів і потенційно додати їх до списку для вбивства, якщо доведуть, що вони заздалегідь знали про напади.
Гарантії безпеки
Нову кризу у висвітленні подій у Секторі Гази також ілюструє робота місцевої команди Agence France-Presse (AFP) — однієї з небагатьох міжнародних новинних організацій, які мають повноцінне бюро в місті Газа. Камера агенції розташована високо над горизонтом, що дає змогу показувати єдину пряму трансляцію в охопленій війною смузі.
Джо Біддл, головна редакторка AFP в регіонах Близького Сходу та Північної Африки, описала труднощі, з якими стикається її штат із дев’яти палестинських журналістів. Ідеться про постійні перебої електроенергії, обмежені запаси їжі та води, проблеми з інтернетом і мобільним зв’язком, а також безпосередню загрозу життю від постійних вибухів і стрілянини.
Ще на початку конфлікту AFP разом з іншою інформаційною агенцією Reuters звернулися до Армії оборони Ізраїлю по гарантії, що їхні журналісти не стануть мішенню для ударів. На третій тиждень бомбардувань ЦАХАЛ повідомив, що не може гарантувати безпеку. Фактично Ізраїль визнав, що журналісти можуть стати об’єктом ударів навіть попри їхній особливий статус, який передбачає захист від ворожого вогню.
Так, відповідно до розслідувань Reuters, ізраїльські війська вбили журналіста агентства Іссама Абдаллаха на півдні Лівану 13 жовтня. Військові визнали інцидент, заявивши, що він стався в активній зоні бойових дій під час нападу бойовиків ліванської Хезболли через кордон.
У розслідуванні також згадуються серйозні поранення фотографа AFP і звіти правозахисних організацій, зокрема Amnesty International і Human Rights Watch, які припускають, що ізраїльські удари можуть вважатися воєнними злочинами.
Наразі розслідування триває. Якщо дії Ізраїльської армії таки ідентифікують як воєнні злочини, то відповідальних за скоєне шукатимуть, аби в майбутньому покарати.
Якби журналісти не взялися за цю справу, про обставини загибелі колеги ніхто б не дізнався, що лише підтверджує важливість роботи журналістів на війні й необхідність їхнього захисту.
ХАМАС vs Ізраїль: зіткнення двох пропаганд
Війни майбутнього — це інформаційні конфлікти, які охоплюватимуть усю земну кулю та посилюватимуться лайками, репостами й брехнею, йдеться у статті Foreign Affairs про розвиток інформаційної війни. І те, як розвиваються сучасні конфлікти, як-от ізраїльсько-палестинський, це лише підтверджує.
Що робив ХАМАС
Наприклад, пропаганда стала невіддільною частиною боротьби у стратегії ХАМАС під час їхньої атаки на Ізраїль. Огляд POLITICO доводить, що бойовики активно використовували соцмережі для поширення страху та дезінформації під час та після нападу.
Спершу ХАМАС постив зображення та відео бойовиків, які перетинають кордон Ізраїлю, на платформі Telegram. Вибір мережі зумовлений тим, що вона дозволяє окремим користувачам транслювати контент без будь-яких обмежень. Поширювали зокрема й жорстокий контент, зокрема матеріали із викраденням бойовиками ізраїльтян.
Ба більше, ХАМАС використовував соцмережі, особливо Х (Twitter), щоб поширювати зображення та відео з минулих конфліктів, нарізки з відеоігор або інших подій так, ніби це відбувається в поточній війні. З огляду на те, що за керівництва Ілона Маска платформа послабила політику проти дезінформації та мови ворожнечі, ділитися подібним контентом стало значно простіше.
Що робили в Ізраїлі
З свого боку ЦАХАЛ, окрім безпосередньої боротьби на полі бою, теж розпочала масштабну кампанію в соцмережах. На відміну від ХАМАС, Ізраїль спрямував комунікацію на формування міжнародної підтримки щодо необхідності самозахисту. Їхню стратегію теж дослідило видання POLITICO.
Повідомляється, що Міністерство закордонних справ Ізраїлю масово просувало повідомлення з жорстокими графічними зображеннями та відео в X (Twitter) і YouTube. Кампанія зображує ХАМАС як «злісну терористичну організацію», яку необхідно побороти, проводячи паралелі з «Ісламською державою». Кожне оголошення спрямоване на різні групи людей у західних країнах, аби вплинути на формування громадської думки.
ХАМАС дійсно не дотримувався військової етики. Правозахисні організації та журналісти задокументували численні випадки жорстокого поводження з цивільними, зокрема вбивства дітей і дорослих у кібуці (комуні, яка живе за певними соціальними правилами, — ред.) Кфар-Аза.
Однак не всі фото та відео подібних злочинів палестинських бойовиків змогли підтвердити.
Зокрема, як у випадку з гучною новиною про обезголовлених немовлят, яку підтвердив прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу. Про фото згадував і президент США Джозеф Байден. Однак пізніше Білий дім уточнив, що офіційні особи США не бачили жодних доказів цього звірства. Нетаньягу теж більше не повертався до цієї заяви. Відтак інформація виявилася фейковою й урешті її спростували. Проте більшість запам’ятали її в першому варіанті — як яскравий факт звірства ХАМАС, підтверджений світовими топполітиками.
Інформаційна боротьба під час збройних конфліктів не є чимось новим, однак з кожним днем вона ставатиме все потужнішим інструментом впливу. Цей тренд частково задала російсько-українська війна, яка стала чи не першою сучасною війною, яка відбувається в прямому етері. Впливові медіа переважно визнають, що Україні вдалося перемогти в інформаційній війні. А це, зокрема, допомогло в найскладніший момент згуртувати власних громадян і заручитися підтримкою західних партнерів.
Вплив соцмереж
X (Twitter) та компанія Meta перейшли від хронологічних до алгоритмічних стрічок. Якщо раніше кожен бачив у своїх стрічках хронологічно впорядкований контент від акаунтів, на які підписаний, то зараз порядок контенту формує алгоритм, підкидаючи те, на що користувач, найімовірніше, відреагує (стратегія віральності). А це переважно розважальний контент або трансляція різноманітних жахіть, вирваних із контексту. Така подача контенту заважає отримувати оновлення про війну оперативно та формувати послідовне сприйняття подій.
По-перше, ці зміни ускладнюють користувачам пошук надійної інформації. По-друге, вони створюють сприятливий простір для поширення неправдивих новин. Боротися з таким контентом можуть лише працівники платформи, які безпосередньо сидітимуть перед комп’ютерами й аналізуватимуть прочитане, каже POLITICO Грем Брук — експерт з онлайн-дезінформації. А, наприклад, X у нових правилах послабила політику проти дезінформації та звільнила працівників, які відстежували й видаляли заборонений контент. Відповідно тепер завантажити фейк на платформу значно простіше, ніж потім його звідти прибрати.
Натомість Meta спеціально знижує видачу новин у стрічки своїх соцмереж, щоб зменшити репутаційні проблеми, а щоб конкурувати з TikTok — просуває короткі розважальні відео. Відтак люди, які звикли бачити в соцмережах останні новини без цільового пошуку, тепер не знайдуть їх так швидко. Доведеться пробиратися через увесь вірусний контент, який персонально для нас добирає алгоритм.
Екстреність як вада
Коли з’являється сенсаційна новина, кожне медіа намагається якнайшвидше її опублікувати. Але важливо, щоб редакції публікували екстрені новини після верифікації інформації, а не одразу після того, як про них дізналися.
Нехтуючи цим через бажання стати першими, медіа можуть легко поширити дезінформацію чи транслювати упередженість.
Масовий «редакційний збій» відбувся в найвпливовіших медіа після вибуху, який стався 17 жовтня в лікарні «Аль-Ахлі» в Газі. Одним із перших цю новину на своєму сайті поширило видання The New York Times, одразу приписавши відповідальність за удар армію Ізраїлю. Важливо, що редакція не лише не дочекалася підтвердження, а й не вказала, що новина потребує перевірки.
Згодом Ізраїль заперечив свою провину й заявив, що ракету помилково запустила Палестина. Власні розслідування провели також AP і CNN, які теж схиляються до думки, що ракету випустили з території Палестини.
Аж за тиждень після публікації фейку (достатньо для того, аби читачі вже забули, про яку саме новину йдеться) NYT опублікувало редакційний лист, в якому визнало помилку та необхідність бути більш обережними, поширюючи подібні новини. Однак оскільки медіа впливове, а новина сенсаційна, фейк отримав великі перегляди й сформував у читачів хибне враження про перебіг подій.
У телевізійних новинах британського BBC також прозвучало, що ізраїльська армія атакувала лікарню. Утім, коли йдеться саме про публікацію екстрених новин, видання стверджує, що дотримується досить суворого процесу перевірки інформації перед цим. «Частина моєї роботи як журналіста у BBC Verify та BBC Monitoring полягає в тому, щоб точно й неупереджено відсіювати цей [неправдивий] тип контенту, щоб аудиторії було легше побачити, що є реальним, а що ні. Тоді вони зможуть сформувати власну думку щодо того, що відбувається», — говорить Шаян Сардарізаде, старший журналіст медіа, який висвітлює питання дезінформації, екстремізму та теорії змови.
Пріоритетним контентом для перевірки зазвичай є ті фото та відео, які стали вірусними. Найголовніше для журналіста — визначити давність опублікованого матеріалу. Для цього він використовує інструмент зворотного пошуку, який є доступним для всіх. Наступний крок — знайти приклади цього відео на інших платформах, таких як YouTube або Facebook. Якщо це щось пов’язане з реальним інцидентом, то треба перевірити, чи писали про це інші медіа. Часто вистачає цих двох дій, щоб визначити фейковість новини. Для окремих випадків необхідно витратити кілька днів на різних вебсайтах, пояснює журналіст.
Більше про лайфхаки та інструменти для боротьби з фейками читайте тут.
Позиція без позиції
Водночас новинна служба BBC зазнала критики від читачів через свою позицію. Їхня редакційна політика полягає в тому, щоб не називати бойовиків ХАМАС терористами. Як пояснює медіа, так вони залишають аудиторії простір для формування власної думки на основі представлених фактів. У статті наголошується на важливості зберігати об’єктивність і не ставати на чийсь бік.
Для західних медіа бажання зберігати нейтралітет є дуже поширеною проблемою, яка вже провокує звільнення.
Так видавці американського журналу Artforum звільнили головного редактора Девіда Веласко тому, що він опублікував відкритий лист із закликом «надати Палестині свободу». Як пояснили у видавництві, це суперечить редакційній політиці. Також відомо про звільнення співробітника німецького медіагіганта Axel Springer за його «явно проізраїльську кампанію». Такі вчинки часто свідчать не про спроби залишитися нейтральним, а про небажання втручатися до того моменту, поки залишатися осторонь стане неможливим.
Як українські медіа подають інформацію про цю війну
Олена Куренкова працює журналісткою на «Суспільне.Новини» й розповідає про міжнародну політику й правосуддя. Наприклад, Олена написала аналітичний матеріал про те, чи вдасться ізраїльській армії повністю знищити ХАМАС, зокрема і як ідеологію.
Висвітлення на «Суспільному» боротьби Ізраїлю та ХАМАС, на думку Куренкової, відбувалося синхронно з іншими українськими медіа. Спершу в інфопросторі були відповіді на питання, чому Ізраїль, маючи таку потужну армію й розвідку, не зміг попередити напад ХАМАС. Далі був акцент на політичних темах, наприклад, як ця війна вплине на підтримку України західними партнерами. Згодом фокус змістився на гуманітарний — про порятунок людей, і він досі переважає. Наприклад, на «Суспільному» було багато новин на сайті та кілька коротких відео про те, як українці евакуюються з Сектора Гази. Зараз медіа щоденно публікує до п’яти новин на сайті про перебіг боротьби Ізраїлю та ХАМАС.
Інформацію редакція старається балансувати, однак це не завжди вдається. «Не всі новини мають два кути подачі. Де не можна збалансувати, ми покликаємося на офіційні дані однієї зі сторін і балансуємо це бекграундом, на основі якого читачі можуть зробити власні висновки», — пояснює журналістка.
Як приклад Олена наводить випадок, коли 13 листопада ЦАХАЛ вперше провів ексклюзивну закриту пресконференцію для українських журналістів в онлайн-форматі. На зустрічі лунали певні заяви ізраїльської влади, які було важливо опублікувати. Збалансувати новину, відповідно, можливо було лише загальновідомими фактами — офіційна думка палестинської адміністрації, заяви міжнародних правозахисних організацій. Задля балансу медіа також обережно використовує певні політично чи емоційно навантажені терміни. Наприклад, ХАМАС називають бойовиками чи збройним угрупуванням. Терористами їх називають тільки з покликанням на слова першоджерела, яке вжило це слово.
На початку війни, зізнається журналістка, медіа отримувало критику від читачів. Частина вважала, що варто більше підтримувати Ізраїль, інші — що не варто взагалі цією темою заповнювати інформаційний простір, адже «у нас своя війна». На це Олена Куренкова відповідає так: «Оскільки я працюю з міжнародними темами, то з такою критикою зіштовхувалася не раз. Як на мене, це не дуже коректні зауваження, адже багато подій взаємопов’язані. І те, що ми говоримо про події у світі, зовсім не означає, що ми забули про війну в Україні».
«Суспільне» й далі висвітлюватиме ізраїльсько-палестинську війну, однак інтенсивність новин і матеріалів залежатиме, зокрема, від новинних інфоприводів. На YouTube медіа можна простежити, як охоплення на такі відео поступово падають, хоча ще в жовтні це було топтемою, підсумовує журналістка.
