Ми звикли до того, що особистий досвід або персональна історія людини може стати основою для книги чи фільму. Водночас, коли ми говоримо про журналістику даних, то зазвичай уявляємо великі набори даних, складні дослідження та серйозну аналітику. Здебільшого, так і є, проте останнім часом все більше з’являється проєктів, де в центрі уваги — персональні історії, розказані мовою даних.
Це шостий випуск із серії матеріалів про журналістику даних і візуалізації, де «Медіамейкер» розбирається в цих питаннях разом з Євгенією Дроздовою та Юлією Дукач. Євгенія — керівниця відділу журналістики даних Тexty.org.ua, спеціалізується на створенні інтерактивних візуалізацій і карт, багато працює з геопросторовою інформацію. Юлія віднедавна очолює відділ дослідження дезінформації в OpenMinds, спеціалізується на роботі з даними соцмереж, аналізі тексту й тому, як за допомогою машинних алгоритмів можна виявляти російську дезінформацію. У нас різний технічний бекграунд, але спільна пристрасть — постійно стежити за роботою дата-журналістів зі всього світу, помічати тренди та цікаві рішення у візуалізації даних. А також рефлексувати, що працює, а що ні, і що з цього всього можна взяти на озброєння в українських редакціях. Перший, другий, третій, четвертий та пʼятий випуски за покликаннями.
Від особистого до глобального
Найкращі персональні дата-історії часто народжуються з власного досвіду журналістів і дослідників.
Алісса Розенберг
Почнемо з публікації The Washington Post про детальний аналіз досвіду грудного вигодовування. Так, це особиста історія однієї жінки, але це також історія про те, що пропаганда материнства не передбачає чесну розмову з жінками про всі його аспекти. А грудне вигодовування — це не тільки кльово та природно, але водночас болісно, часозатратно й дорого.
Від початку народження дитини авторка ретельно документувала власний досвід:
- час, витрачений на годування грудьми;
- час, витрачений на зціження молока;
- фінансові витрати, повʼязані з годуванням грудьми;
- емоційні та фізичні навантаження.
Така персональна дата-історія краще резонує з досвідом мільйонів інших матерів, аніж середні показники по регіону чи країні.
Джорджія Лупі
Схожий приклад — глибоко особиста історія для The New York Times від інфодизайнерки, яка на момент публікації вже майже чотири роки жила з довгим COVID. 1374 DAYS – MY LIFE WITH LONG COVID — це досвід боротьби з коронавірусом, перетворений на візуальну історію. Вона допомагає зрозуміти цю проблему не лише через медичні показники, але й через щоденні виклики реального життя.
У авторки розвинулися понад 20 симптомів: від запаморочення та слабкості до нестерпного болю та когнітивних порушень. Увесь цей час вона фіксувала їхню інтенсивність, раптовість появи, вживані ліки, дієту, стрес та інші показники.
Матеріал завершується списком бажань пацієнтів із довгим COVID — від можливості знову танцювати до простої здатності самостійно жити. Це підкреслює масштаб впливу хвороби на життя людей.
Звісно, тут неможливо не зупинитися на особистості самої авторки. Джорджія Лупі — італійська дизайнерка, чиї роботи виставляються у MoMA (Музей сучасного мистецтва у Нью Йорку). Її роботи часто зосереджуються на «людському боці даних», розкриваючи їхній наративний та емоційний потенціал, а також поєднуючи науку та мистецтво. Впевнені, якщо ви зайдете на її персональний сайт, то залипнете там надовго.
Серед найвідоміших її робіт:
- Dear Data: спільний проєкт із британською дизайнеркою Стефані Позавек. Це рік листування, в межах якого вони обмінювалися листівками, створеними вручну, з візуалізацією даних із їхнього повсякденного життя.
- Giorgia Lupi & Other Stories: колаборація між Лупі та модним брендом & Other Stories. Дизайнерка використала підхід до візуалізації даних, щоби створити унікальні принти для колекції одягу. Візуальні патерни ґрунтувалися на історіях і даних про досягнення трьох жінок, що були піонерками в областях, де раніше домінували чоловіки.
Фелікс Краузе
У своєму особистому блозі він публікував різноманітні дані про себе, відстежуючи понад 100 різних показників, включно з фізичною формою, харчуванням, соціальним життям, використанням комп’ютера та погодними умовами. Деякі дані він збирав понад 10 років, використовуючи:
- RescueTime для моніторингу комп’ютерної активності;
- Foursquare Swarm для відстеження місць, які він відвідує;
- Apple Health для даних про здоров’я;
- Github для збереження архітектури проєкту.
На сайті представлені різноманітні графіки та візуалізації, що показують, як різні чинники впливають на його життя. Наприклад, він аналізує, як проживання в різних містах впливає на його фізичну форму, продуктивність та щастя, або як тривалість сну впливає на його день.
Блог перестав оновлюватися з початку 2022 року, але це прекрасна мотивація для всіх, щоби почати відстежувати хоч щось у своєму житті: щоденні витрати, якість сну, кількість прочитаних книжок. Адже, як каже відомий вислів, «Що вимірюється, те контролюється» (в оригіналі What gets measured gets managed). Головне — не захопитися й не перетворити все своє життя на суцільний набір табличок і вимірів.
Від хобі — до дата-проєкту
Цікаве джерело даних — власні захоплення. Так, авторка цього прикладу проаналізувала і візуалізувала альбом Тейлор Свіфт The Tortured Poets Department (TTPD), поки лежала у лікарні із травмою коліна. Порівнюючи TTPD з попередніми альбомами, зокрема Red, вона відзначає зрілість у текстах, що стали більш складними й багатогранними.
Основою для дата-історії може стати ваше улюблене аніме чи мюзикл, омріяна мандрівка та багато інших цікавих захоплень. Варто лише спробувати дивитися на світ очима дата-митця. Або зітавити власний досвід із алгоритмами соцмереж.
Наприклад, ми знаємо що Instagram модерує оголені фото, зважаючи на стать людини: жіночі соски — це бан, а чоловічі — цілком прийнятно. Трансгендерна мисткиня Ada Ada Ada, яка саме перебуває в процесі переходу та гормональної терапії, почала публікувати фото своїх грудей в Instagram. Вона чекала, коли ж платформа почне їх видаляти, звісно, детально фіксуючи дані та спостереження у таблиці.
Погодьтеся, це набагато краще підкреслює соціальний характер певних суспільних норм, аніж просто етнографічна стаття на тему оголеності та її сприйняття в суспільстві.
Український досвід
В Україні тренд персональних дата-історій не надто популярний, хоча більшість із нас має унікальний персональний досвід, повʼязаний із війною.
Через історію власної сімʼї українець Володимир Агафонкін показує дані повітряних тривог в Україні. Кожна тривога на графіку — це не просто статистика, а момент, який його дружина та дитина мусили проводити в коридорі. Фотографії ілюструють знайому більшості українців рутину, проте для іноземних читачів така історія варта довіри, адже Агафонкін — відомий IT-розробник, творець бібліотеки Leaflet.js та інженер у Mapbox.
У «Текстах» особистий досвід журналістів також іноді стає основою для дата-проєктів. Цього року «Тексти» опублікували матеріал про відключення електроенергії в Києві. Замість сухої статистики про години без світла порахували кількість сходинок, які доводилося щоденно долати, та порівняли їх із висотою відомих українських архітектурних споруд. Такий креативний підхід робить абстрактні цифри зрозумілішими та ближчими до читача.
Юлія Дукач: Для мене тексти про відключення електроенергії (1,2) завжди дуже особисті. Їх я пишу не з позиції нейтрального оповідача, а з позиції людини, що живе в київській висотці. Цього літа я рахувала не тільки кількість годин без світла (до речі, нарахувала понад 20 діб), а кількість пройдених сходів. Я загорілась ідеєю повісити на нашому сходовому майданчику позначки на кшталт «Ви вже піднялися на висоту дзвіниці Софійського собору» або «Позаду — висота Львівської ратуші. Залишилося ще трохи».
А ще якось я вивантажила нашу з чоловіком переписку та перетворила на дата-арт, порахувавши, хто кому скільки символів написав щодня. Це був подарунок на нашу річницю, і я тоді дуже раділа, що графік вийшов симетричним. Потім ще пропонувала студентам зробити щось схоже для групових чатів – бо часом кількісний аналіз групових переписок може підсвітити соціальні ролі в групі не гірше за класичну соціометрію.
Цифрове життя як джерело даних
Перевага сучасних застосунків і платформ — для подібних проєктів не обовʼязково збирати дані власноруч. Ваші девайси зроблять «марудну роботу» за вас. Ось лише кілька прикладів:
- Музичні сервіси на кшталт YouTube Music роблять індивідуальні добірки найбільш прослуховуваних вами особисто композицій, а також показують, скільки часу загалом слухали музику за останній квартал чи рік.
- Міжнародна книжкова соцмережа GoodReads мотивує читати своєю гейміфікацією — якщо вносите туди всі прочитані впродовж року книжки, можете відслідковувати статистику кількості прочитаних сторінок і книжок щомісяця, або на точковому графіку з датами публікації книг звернути увагу, що читаєте переважно сучасну літературу.
- Месенджери дають змогу аналізувати історію спілкування.
- А спортивні застосунки дадуть докладну статистику про ваші фізичні навантаження чи кількість пройдених кроків.
Але важливо пам’ятати про безпеку. Показовий приклад — розслідування Le Monde. Нещодавно видання завдяки корисному для бігунів/велосипедистів застосунку Strava вирахувало десятки охоронців Джо Байдена, Барака Обами, Емануеля Макрона, Дональда Трампа, Камали Гарріс та навіть Володимира Путіна. Для цього зіставили маршрути офіційних візитів політиків за кілька років із даними пробіжок зі Strava у ці ж дні в районах розміщення офіційної делегації. А потім за допомогою простого OSINT знайшли домашню адресу та дані про сімʼю охоронців. Це нагадування, що персональні дані можуть розказати значно більше, ніж ми думаємо. Що може бути корисним як для OSINT-розслідувань, так і російських операцій впливу.
Висновки
Персональні дата-історії — це потужний інструмент, який дає змогу:
- зробити складні теми доступнішими через індивідуальний досвід;
- показати глобальні процеси через призму особистого;
- створити емоційний зв’язок між даними та авдиторією.
Водночас важливо зберігати баланс між відкритістю та безпекою, пам’ятаючи, що кожен набір даних — це частина чиєїсь особистої історії.
