Розуміти психологічні умови, у яких перебуває травмована людина, важливо не лише для хорошого й емоційного матеріалу. Якщо журналіст ставить некоректні питання про погані події, герой тексту може пережити травматичний досвід знову. Журналістка, яка працює із чутливими темами, та авторка курсу «Чутлива журналістика» від MDF Олександра Горчинська розповідає з власного досвіду, як правильно підготуватися до розмови з людиною, яка нещодавно пережила горе.

Перед розмовою

Олександра Горчинська виділила кілька моментів, які важливо погодити з героєм матеріалу заздалегідь:

• Комфортне місце для зустрічі. Наприклад, журналістка пропонувала дівчині, яка пережила окупацію Бучі, записати відео з поїздкою до міста. Попри те, що дівчина публічно вже багато розповідала про свій досвід, від поїздки та розмови вона відмовилася. Це рішення треба поважати.
• Дотримання етики в спілкуванні.
• Заздалегідь проговорені умови розмови.
• Право не відповідати на запитання або завершити розмову.

Перед розмовою чітко поясніть, хто ви, що ви робите, де буде опублікований матеріал і яка його мета. Інколи людині складно сформулювати думку одразу. Тому якщо це не прямий етер, поясніть, що людині не обов’язково говорити чітко та лаконічно, бо можете змонтувати все, як треба.

Усі технічні деталі та часові рамки треба обговорити ДО початку розмови: чи треба вказувати ім’я, прізвище, чи можна робити фото та відео, чи потрібно давати інтерв’ю на вичитку.

Під час розмови

Ваші співрозмовники мають відчувати контроль над перебігом розмови. Зазвичай їхній травматичний досвід — це щось, що відбувалося не з їхньої волі. Наприклад, якщо це насильство чи катастрофа. Важливо розуміти, що своїм інтерв’ю ви змушуєте людину згадати це все і згадати емоції та відчуття. Це може бути складно, тому змушувати героя говорити щось, до чого він не дуже готовий, — це погана стратегія. Людина має розуміти, що вона розпоряджається цією розмовою, що в неї є можливість узяти паузу, перервати інтерв’ю, не відповідати на ті питання, які вона не хоче згадувати

Вияв емоцій під час інтерв’ю про травму чи горе — нормальна реакція. Людина може плакати під час розмови, і це — ок. Дайте їй час, щоби заспокоїтися, запропонуйте води, подихати тощо.

Також Горчинська радить звертати увагу на деталі. Осіб, які пережили травматичні події, можуть тригерити речі, на які ви б не звернули увагу. Наприклад, музика на фоні, сторонні люди поряд (якщо ви говорите в людному кафе), яскраве світло, гучні звуки тощо. Тож подбайте про те, щоб мінімізувати такі ризики.

Варто й не варто питати

Питання мають бути ретельно продуманими й не мають нагадувати допит. Під час запису розмови варто уникати коротких «протокольних» питань:

• Ваше ім’я та прізвище?
• Вік?
• Де ви народилися?
• Де проживаєте?
• Ким працюєте?

Зі схожими питаннями люди стикаються сьогодні на блокпостах, коли виїздять із тимчасово окупованих територій чи фільтраційних таборів. Звісно, не потрібно і багаторівневих та складних конструкцій — треба питати коротко, але не надто сухо.

Не бійтеся повертатися й уточнювати, коли вам щось не зрозуміло. Водночас не варто перебивати людину, а з тим і її хід думок, якщо в цьому немає нагальної потреби.

«Що ви відчували в той момент?» — погане запитання, тому що воно може стати тригером. Якщо ми говоримо про травму, у той момент людина явно відчувала щось погане. Краще замінити його на щось без прив’язки до відчуттів і емоцій. Наприклад: «Що було далі?» чи «Що саме тоді відбувалося?».

Не питайте про плани на далеке майбутнє. Людина може бути настільки травмованою та розгубленою, що не знає, що їй робити навіть зараз. У контексті війни, особливо, якщо втратила все та переїхала на нове місце. Можна спитати про щось короткострокове: чи отримує постраждала особа психологічну допомогу або чи спілкується з-за кордону з іншими українцями.

Після розмови

Слова підтримки можуть мати зворотний ефект. На думку Горчинської, у нашому суспільстві є проблеми із висловленням підтримки, яка дійсно спрямована морально допомогти постраждалому. Наприклад, часто практикується знецінення: «руки-ноги є», «в Африці діти голодують».

Також не треба намагатися заспокоїти людину словами на кшталт: «Погано, що згорів будинок, але добре, що ви хоча б залишилися живі». Можливо, саме в цей момент людина навпаки думає «краще б померла тоді», а не радіє, що вижила.

Не потрібно казати: «Я вас розумію», якщо йдеться про складний травматичний досвід, втрату дому, трагічну смерть близьких, невиліковні хвороби тощо. Навряд чи хтось здатний повністю зрозуміти та відчути чиєсь горе, якщо не мав ідентичного досвіду.

Ви можете запропонувати людині допомогу в межах своєї компетенції, якщо вона потребує цього та вашої поради. Це можуть бути, наприклад, контакти психолога, гарячої лінії, соціальних центрів, юридичних бюро, до яких особа може звернутися по кваліфіковану допомогу.

Поради про горе загалом від психологині з матеріалу, над яким працювала Олександра Горчинська:

У жодному разі не можна говорити людям, які пережили втрату, такі фрази як:

• «Час лікує» (тому що лікує не час, а усвідомлення того, що сталося);
• «Бог забирає до себе найкращих»;
• «Тримайся» (можливо, уже нема за що триматися);
• «Досить плакати» (насправді це не про жаль до скорботного, а про те, що той, хто поруч, не переносить тяжкості горя ближнього) тощо.

Не можна ігнорувати почуття когось із членів сім’ї, які також переживають втрату, зокрема, почуття дітей. А це роблять часто — ігнорують горе дітей, не розкриваючи їм правди. Наприклад, кажуть, що мама «пішла», замість розповісти, що вона потрапила в ДТП і померла. Так дитина думатиме, що «мама її покинула», а це не менш травматичний для неї варіант. 

У контексті війни психологи також радять, якщо десь знайшли дитину без батьків, питати її не «де твій тато чи мама», а «з ким ти тут» або «де твій дорослий». Тому що батьків може вже не бути серед живих або вони на невизначений час застрягли в окупації.

Щодо спогадів про загиблих близьких, фахівчиня, яка працює профільно з горем від втрати, зауважує, що люди можуть не хотіти зовсім говорити про тих, кого вже немає. А можуть навпаки — мати багато бажання, наприклад, згадати щось хороше чи про звички рідних людей.

Раніше ми писали про етичні дилеми ситуацій, коли журналісти просять контент у свідків катастроф і надзвичайних ситуацій. Також анонсували курс із журналістики травми від української журналістки Оксани Расулової — можна зареєструватися до 13 квітня.