Журналісти в усьому світі шукають у мережі не лише інфоприводи, але й фото та відео, аби ілюструвати матеріали ексклюзивними зображеннями з місця подій. У США медійники найчастіше «благають» звичайних людей використати їхні фотографії стихійного лиха. Цим займаються як місцеві й національні, так і глобальні медіа. The Washington Post розповідає про етичні та правові аспекти «випрошування» контенту у свідків та постраждалих у катастрофах чи трагічних випадках.
Як журналісти «полюють» за контентом
Як правило, найбільшою популярністю користуються фотографії трагедій, але й трапляються прохання дати дозвіл на фото якоїсь із великих черг до умовного ресторану, АЗС чи деінде.
Деякі інформаційні агентства, такі як Reuters, навіть мають спеціальні акаунти в Twitter для відстежування твітів із гарячих точок.
Такий метод дає змогу швидко знайти потрібний ексклюзивний матеріал. Наприклад, величезна кількість вірусних зображень із руйнуваннями від урагану Ян у Флориді та Південній Кароліні означає, що медіа можуть просто перейти до наступної людини у стрічці, якщо не отримають дозволу чи відповіді на свій запит. Крім того, це майже завжди безплатна послуга, за яку людина отримає хіба що згадку свого імені у підписі до фото.
Етичні нюанси
У запитах журналісти часто послуговуються нав’язливими «добрими побажаннями», що може викликати образу в жертв. Ідеться про нещирість, з якою журналісти просять дозвіл у коментарях під фотографіями. Це наштовхує людей на думки, що медіа начебто не відчувають до них емпатії.
Медіаетикиня Келлі Макбрайд розповіла The Washington Post, що іноді журналіст просить ексклюзивні зображення, коли надзвичайна ситуація ще триває. «Ви наступаєте на дуже тонкий лід», — каже Макбрайд, маючи на увазі, що невідомо, як передчасний розголос може вплинути на перебіг подій або психологічний стан постраждалого.
Утім, на думку Макбрайд, за останні роки журналісти стали набагато краще проявляти співчуття, коли просять дозволу на публікацію фотографій. Фахівчиня вважає, що у цій звичці насправді немає спроби «нажитися на болю звичайних людей», попри твердження деяких критиків.
«Я вважаю, що ваш обов’язок як журналіста — знайти найкращий спосіб розповісти найточніше історію. Пошук документів у соціальних мережах про щось таке масштабне, як ураган, є важливою стратегією. Якби ви цього не зробили, ваша історія, швидше за все, була б не такою точною».
Келлі Макбрайд
Фінансовий аспект
Декого турбує, що багатомільйонні медіакорпорації фактично випрошують безплатний матеріал. Для них це заробіток, а для фотографів-аматорів — витрачені сили на світлину, які навряд чи окупляться. Хоча у світі є практика оплати контенту так званим «стрингерам». Так само медіа зазвичай нічого не платять звичайним користувачам.
Деякі критики звинувачують медіакомпанії в тому, що вони виключають професійних фотографів із продукування контенту та скорочують так витрати. Це посилює напругу в і без того тяжкому становищі професії.
Окремі професійні фотографи пішли далі й закликають аматорів у соціальних мережах вимагати компенсацію, перш ніж передати права на свої зображення.
«Новинні видання отримують прибуток від цих інтерв’ю, багато переглядів і вищі рейтинги від драматичних відео з мобільних телефонів, але часто не хочуть платити людям за це», — сказав Марк Фельдштейн, професор у Коледжі журналістики Філіпа Меррілла штату Мериленд.
Авторське право
Через вірусність фото катастроф, для журналістів крім плюсів, постають і проблеми з авторським правом. Ден Шеллі, президент Асоціації цифрових новин Radio Television Digital News Association, наголошує: журналістам важливо перепитати, чи людина, яка опублікувала фото, дійсно його зробила. Якщо медіа показує зображення без дозволу оригінального фотографа, воно може отримати позов до суду через порушення авторських прав. За словами Шеллі, попри начебто законні дії, новинні організації все ще часто отримують заяви про порушення.
