Блог можна позиціювати як мінімедіа, яке приноситиме дохід і впливатиме на інформаційний простір. Але водночас — це інший ритм, етика й очікування, ніж традиційні видання. Як не втратити довіру авдиторії, коли створюєш одночасно і репортажі, і меми? І як блогінг змінює саму журналістику?
У цьому тексті розповідаємо історії трьох журналісток, які поєднують професійну журналістику з веденням особистих блогів. Як вони відділяють формат, авдиторію й тональність? Чому важливо тримати межу між цими ролями? Чи може блог бути повноцінним медіа? Читайте далі.
Інтерв’ю проводила Тетяна Миронишена
Як починали й чим займаються зараз
Юлія Тимошенко не планувала ставати журналісткою: дівчина навчалася на соціології, вела блог про досвід життя за кордоном для української авдиторії. У січні 2022 року вона написала англомовний пост про загрозу вторгнення Росії. Допис швидко розлетівся соцмережами серед іноземців. Як пояснює Юлія, її мотивація була в тому, щоб люди за кордоном дізнавалися про війну не лише через новини, а й через особисті історії українців: «Люди більше прив’язуються до персональних історій, ніж до сухої статистики чи загальної інформації про війну».
Завдяки цій віральності її запросив у команду Ukraïner Богдан Логвиненко. Згодом Юлія стала редакторкою англомовної версії проєкту, а 2023 року почала вести інтерв’ю.
Тетяна Гонченко працювала редакторкою в медіа та книжкових проєктах, зокрема в «Бабелі» та блозі книгарні Yakaboo. Також писала нативну рекламу й експертні колонки для різних медіа. Перед тим, як зосередитися на розвитку власного блогу, працювала комунікаційницею у фонді «Голоси дітей», допомагаючи створювати й розміщувати в медіа матеріали про психологічну допомогу дітям, що постраждали від війни. 2018 року створила Telegram-канал про книжки «Непозбувний книгочитун», який із часом перетворився на повноцінну справу. Зараз у неї понад 35 000 підписників, рекламні слоти розписані на місяці вперед. Блог став її основним джерелом доходу, хоча спочатку Тетяна не очікувала такого розвитку. Каже, що була щаслива, коли прийшли перші 200 підписників, і щиро вважала, що книжковий блог в Україні більш ніж 2000–3000 читачів ніколи не набере.
Дана Окоманюк починала з феміністичних і культурних текстів у Divoche.media. Має освіту, пов’язану з культурою, жила в Канаді, Японії, зараз — в Австралії. Веде блог, книжкові клуби, читає лекції й консультує з культурних комунікацій.
Чи можна заробити на блогах
Юлія каже, що блог довго був хобі, а збір коштів на армію — додатковим напрямом. Основна частина доходу почала з’являтися лише 2023 року, коли зросла авдиторія, а бренди почали пропонувати партнерства. Вона робить рекламні інтеграції, але обережно й переважно з етичними або благодійними проєктами. Активно комунікує й на англомовну авдиторію, зокрема через X (Twitter), де планує більше експериментувати з форматом.
Тимошенко чесно говорить, що журналістські проєкти не приносять багато грошей. Інтерв’ю — це радше про розвиток і вплив, ніж про дохід: «Підготовка займає 10 годин, знімання — ще 3, а гонорар — 500–600 грн. Це не про гроші». Водночас завдяки інтерв’ю зросла її впізнаваність, розвинулась англійська, сформувався стиль.
Юлія свідомо не монетизує співпрацю із благодійними й соціальними організаціями: розміщує їхні матеріали безоплатно.
Контент із рекламою вона спрощує — щоби швидко виконати й не витратити ресурс, який потрібен на складніший журналістський формат. Так баланс і підтримується: інтерв’ю — для змісту, реклама — для мінімальної компенсації. Якщо це бізнес, навіть ціннісний, то на створення реклами витрачає максимум дві години.
У Тетяни ситуація інша: «Я заробляю блогом більше, ніж будь-де в житті. Це більше, ніж повний офісний фултайм». Спершу її блог був просто місцем для відпочинку — туди Гонченко закидала цікаві новини із соцмереж, пов’язані із книжками й літературою.
«Я була підписана на основних українських письменників і видавництва, бачила щось цікаве — постила. Це займало мінімум часу і ніяк не відволікало від основної роботи. Перші півтора року блог взагалі не монетизувався», — каже вона.
Але згодом кількість підписників росла, разом із нею — і рекламні запити. 2023 року її блог виріс удвічі, і вона остаточно залишила всі сторонні проєкти. Вона працює офіційно як ФОП, оформлює договори, рахунки й акти. У її Telegram рекламні слоти розписані на кілька місяців наперед, а середній обсяг постів — 15 на день. Тетяна не лише маркує рекламу, а й активно вибудовує відносини з рекламодавцями.
Дана змогла заробити понад 1 млн грн за шість місяців 2023 року. Вона монетизує не тільки пости, а насамперед свої знання й досвід: проводить культурні лекції, книжкові клуби, консультує. Каже, що не обмежується платформами та планує вихід в англомовний TikTok, зокрема, розповідаючи про українську літературу для західної авдиторії.
Також Дана розглядає можливість повернення до корпоративної роботи у креативній сфері, але з фокусом на проєкти, де зможе далі розвивати культурну комунікацію.
Де проходить межа між блогом і журналістикою
Усі троє визнають: межа є, але вона гнучка. У блозі можна бути емоційною, у журналістиці — об’єктивною. Водночас блог не виключає стандартів, але дає більше свободи.
Тетяна Гонченко наголошує ще на одному важливому нюансі — швидкості: «Поки медіа напишуть заголовок, лід, розішлють запити в потрібні місця і нагадають контекст, я вже можу опублікувати скрін новини з коротким коментарем, типу: “ого, які тут події розгортаються”».
Саме оперативність, особиста позиція й емоційний зв’язок з авдиторією дають блогам перевагу в багатьох темах.Тетяна також пояснює, що веде блог у Telegram за принципом мінімедіа: фокусується на інформуванні, але з особистим тоном. Від початку вона навіть не планувала постити відгуки на прочитане — хотіла створити простір, який працюватиме як медіа: оперативно розповідатиме про книжкові новини, події, тенденції та цифри.
«Мені хотілося, щоб на блог підписувалися як на медіа люди, які хочуть бути в курсі подій і ситуацій. Здебільшого це видавці та працівники книжкової галузі», — говорить вона.
Блог дає їй змогу не лише оперативно інформувати, а й емоційно реагувати на новини: «Якщо медіа напише “соцмережі обурені”, то це виглядає як “хтось там обурився, а ми просто передаємо”. А я можу написати “фу, яка гидота” — і це показує: я така сама, як ви, мене теж це обурює».
Така швидкість і щирість, за словами Тетяни, скорочує дистанцію з читачами й допомагає тримати руку на пульсі новин. Саме ця емоційність і дала блогу охоплення та довіру авдиторії.
Проте Тетяна переконана: блогінг не скасовує етики (не можна поширювати сексистські, расистські, гомофобні, проросійські меседжі та мотивувати до піратства). Крім того, добре, якщо блогер використовує свій майданчик для корисних справ: зборів для ЗСУ, популяризації української культури, важливих меседжів про рівність та інклюзивність тощо. Вона сама активно підтримує ЗСУ і просуває українську літературу через свій блог.
Юлія Тимошенко має схожий підхід: вона безоплатно допомагає благодійним і соціальним проєктам, використовуючи свою платформу для важливих ініціатив.
Також Юлія розділяє свою присутність у блозі й журналістській роботі. «У блозі я несу відповідальність перед собою. У Ukraïner — перед командою, глядачами. Це інший рівень підготовки», — пояснює вона й додає, що в інтерв’ю часто серйозна, а у блозі дозволяє більше емоцій. Каже, що не хоче, щоби її сприймали лише як журналістку: «Хочеться бути людиною, яка робить різне».
Юлія Тимошенко наголошує: особиста публічність напряму впливає на сприйняття журналістки. Вона зізнається, що іноді свідомо стримує емоції в соцмережах, особливо у Twitter. Вона вважає це частиною професійної відповідальності: журналістка має залишатися етичною навіть у приватних висловлюваннях.
Дана Окоманюк довго не називала себе блогеркою — боялася, що це звузить сприйняття. Але тепер вважає: блогер — це і автор, і редактор, і маркетолог, і копірайтер в одній особі.
Головна межа для неї — у намірі:
- журналістика — інформує;
- блог — взаємодіє.
«Раніше я соромилася називати себе блогеркою. Тепер розумію, що це просто інший формат», — каже вона. Дана додає, що ці межі поступово зникають. Соцмережі розмивають кордон між особистим і професійним, тож журналістика переймає інструменти блогінгу й навпаки.
Чи може блог бути повноцінним медіа
«Мій блог — це мінімедіа. Мені важливо, щоб підписники отримували оперативну, структуровану інформацію. Не лише про книжки, а й про ринок загалом. І я бачу, що через блог реально впливати на ситуацію: після моїх постів видавництва знімали із продажу книжки, публічно перепрошували або відкликали наклади», — пояснює Гонченко.
Вона додає, що великі формати — аналітика, дослідження, репортажі — все ж залишаються за класичними медіа.
«Втім вважаю, що медійникам є сенс перенести новинну стрічку повністю в соцмережі, а на сайті лишити великі формати. Бо сучасні читачі вже не переходять на сайт, щоби прочитати новину — їм потрібна вся інформація в миттєвому доступі й у тій соцмережі, де вони найбільше перебувають», — каже вона. Так блоги й медіа можуть доповнювати одне одного через різні типи споживання контенту.
Юлія Тимошенко вважає, що блогерство й журналістика можуть і мають співіснувати — просто з чітким розумінням, де яка форма працює. Інтерв’ю для медіа — це глибока підготовка, робота з командою, верифікація. А блог — це про швидкість, відкритість, персональний фокус. Дана Окоманюк ж упевнена: «Це не журналістика має боротися за увагу, а авдиторія — за якісну журналістику. Бо якщо зникне стандарт, залишиться хаос».
Які стандарти беруть із журналістики
Авторки не просто перейшли у блогінг — вони перенесли із собою частину журналістських практик. Деякі — із принципу, деякі — бо працюють краще, ніж блогерські підходи.
Тетяна завжди маркує рекламу: «Це моя принципова позиція, і це дуже нетипово для блогів. Немаркована реклама, яку я часто бачу в інших блогах, мені виглядає як “джинса”: тобто як щось, що автор намагається “впарити” читачу під виглядом власної думки. Мене це дуже відштовхує як читачку. Коли я була редакторкою суспільно-політичного сайту в Запоріжжі, витратила дуже багато зусиль, щоб переконати рекламний відділ: уся реклама має бути маркована. Вважаю, що це про довіру читача. І цього принципу чітко дотримуюся у блозі без винятків».
Вона також зберегла звичку до оперативності й репортажного формату: постить новини одразу після появи, часто — швидше, ніж видавництво встигне оформити реліз.
Тетяна Гонченко підходить до блогу як до повноцінного редакційного проєкту. Вона веде постійні рубрики, системно висвітлює книжкові фестивалі, збирає дані про продажі, аналізує тренди ринку.
«Зазвичай книжкові блогери постять із фестивалів свої селфі або фото локацій, і на цьому все. Я ж туди ходжу за новинами й репортажами. Це 3–4 дні дуже активної роботи із самого ранку й до закриття всіх локацій. Я пересуваюся між подіями, спілкуюся з видавцями, конспектую виступи, фотографую, уточнюю деталі — це повноцінна журналістська робота. Під кінець фестивалю часто обходжу видавців, питаю, як пройшли продажі, і по дорозі додому в метро публікую результати», — говорить вона.
Ще один приклад — авторська рубрика «#книгочитуни_питають». За аналогією з гарячими лініями в газетах, Тетяна організовує прямі сесії запитань і відповідей із видавцями: «Я домовляюся з різними видавцями, і читачі каналу можуть ставити їм питання в режимі онлайн протягом години-півтори. Це одна з найпопулярніших рубрик у моєму блозі».
Юлія каже, що навички з журналістики формують і її позицію у блозі, навіть коли контент емоційний. Вона каже, що робота з інтерв’ю та Ukraïner навчила її точності у формулюваннях, глибинному розумінню контексту й фактчеку. Її принципи — відповідальність за слова й етичність у термінах. Наприклад, вона свідомо відмовилась від радянського терміна «Донбас» у публікаціях, бо вважає це колоніальною конструкцією: «Журналістика виховує етику. І якщо вже маєш стандарт — ти не скажеш “Донбас”, а скажеш Донецький чи Луганський регіон. Навіть у блозі».
Юлія також пояснює, що робота над культурними проєктами дала їй той рівень системних знань про Україну, якого їй раніше бракувало: «Я завжди мала загальне розуміння, могла на тягу розповідати про дипломатію, російську пропаганду, інформаційні наративи. Але мені не вистачало глибшої фактологічної бази — історичної, соціальної, політичної. Завдяки інтерв’ю й роботі над проєктами я отримую дуже глибокі, неочевидні знання. Це теж впливає на те, що я пишу і про що можу говорити вголос як блогерка».
Дана теж застосовує досвід медіа у блогінгу: аналізує теми, збирає дані, чітко формулює меседжі. Але акцент робить на взаємодії: «У блозі все видно, як на долоні. Тут працює тільки щирість».
Як журналістика допомагає блогу й навпаки
Юлія вважає, що саме через блог її впізнали й запросили вести інтерв’ю. А вони, своєю чергою, дали розуміння, як глибше говорити про Україну, адже через розмови з героями вона глибше розуміє контексти.
А ще блог — це візитівка стилю: тут немає редактора, вся відповідальність на авторі.
Тетяна розповідає, що блог допоміг із трансляцією експертності: «Я кілька разів брала інтерв’ю, і люди казали: “О, я читаю твій блог”. І ставали відкритішими. Це працює як візитівка».
У її випадку блог став також каналом розбудови особистого бренду як журналістки. Він показує стиль, голос, тон і дає більше свободи, ніж класична редакція.
А ще блог дав змогу зробити те, що не завжди виходить у класичних медіа — говорити особисто, взаємодіяти з авдиторією, бачити прямий фідбек.
Як розвивати блог: поради для журналістів
Медійниці також дали конкретні поради для тих, хто хоче перенести свої журналістські навички у блогінг. Ось ключові з них:
- Знайдіть свою нішу. Писати щиро — легше, коли ви в темі. Тетяна писала про книжки, бо роками працювала з ними. Дана — про культуру, бо це теж її поле. Юлія — про війну, бо переживала її в реальному часі, мала що сказати й хотіла доносити це до світу.
- Будьте впізнаваними. Авторський голос — це ідентифікація. Тетяна каже: у блозі все видно як на долоні — стиль, структура, мислення. Це і є ваш професійний профайл.
- Досліджуйте формат. Telegram — текст. Instagram — картинка. TikTok — відео. Юлія, наприклад, будує окрему стратегію для англомовного TikTok про українську культуру. Тетяна вибудувала Telegram як новинний канал. Різні платформи — різні тактики.
- Маркована реклама — must. Це і про етику, і про сигнал для потенційних партнерів. Прозорість — базова умова.
- Будуйте спільноту. Писати у блозі — це не трансляція, а розмова. Юлія вважає взаємодію основною метою блогу. Тетяна веде рубрики, відповідає на питання, будує лояльність. Дана — теж: у неї є книжкові клуби, лекції, розмови для спільноти.
Готуйтеся до марафону. Результати будуть не одразу. Тетяна вела блог роками, поки він став фінансово успішним. Дана — теж. Юлія збирала спільноту, перш ніж монетизувати свою діяльність.
Читайте також: «Говорити так, щоби про нас хотіли дізнатися більше». Блогерка Anna from Ukraine про те, як розповідати про Україну іноземцям
Після дедлайнів: які хобі допомагають медійникам тримати баланс між особистим і робочим
