Два роки повномасштабного вторгнення лишають по собі тяжкі наслідки не тільки для фізичного здоров’я українців, а й для ментального. Обстріли, смерті, фізичне й сексуальне насильство, а також безпосередня участь у бойових діях провокують психологічну травму, яка своєю чергою може перерости в посттравматичний стресовий розлад — ПТСР.
Але чи всі українці матимуть ПТСР після війни? Яка причина його розвитку? І як журналістам говорити із травмованими людьми? На ці питання відповідаємо разом із психіатринею Софією Влох, яка має чотирирічний досвід роботи у Львівській обласній психіатричній лікарні.
Як формується ПТСР
Посттравматичний стресовий розлад може виникнути після психологічної травми як відповідь на сильний стрес. Важливо розуміти, що ПТСР не виникає одразу після психотравмувальної події. «Цей розлад ми можемо запідозрювати через місяць після події. Тобто ставити діагноз людині одразу не варто, оскільки за цей місяць мозок може впоратися сам із травмою і ПТСР не виникне», — каже Софія Влох.
Отже, де саме в мозку формується ПТСР?
Насамперед активується так зване мигдалеподібне тіло — ділянка мозку, що розташована у скроневій частці кожної півкулі. Ця частина відповідає за реагування на небезпеку. Мигдалеподібне тіло пов’язане з гіпоталамусом, а він своєю чергою надсилає імпульси наднирникам, які виробляють гормони.
Софія Влох пояснює, що саме мигдалеподібне тіло під час небезпеки активує симпатичну нервову систему: «Ми відчуваємо викид адреналіну в кров, наше тіло приходить у тонус, серцебиття пришвидшується. І далі в нас є три стратегії реагування: біжи, бий, замри. А коли травматична подія завершується, має відбутися відновлення безпеки. Проте в деяких випадках цього не стається і в людини формується ПТСР».
Річ у тім, що крім активації нервової системи, мигдалеподібне тіло впливає на пам’ять. А саме фіксує спогади про небезпеку й передає їх у гіпокамп — частину мозку, що відповідає за пам’ять і навчання. Це необхідно для того, щоб у майбутньому людина знала, як реагувати на ту чи іншу небезпеку. Однак іноді травматичні спогади такі потужні, що ця передача не відбувається. Вони наче застрягають у свідомості. Через це мозок травмованої людини сприймає ті події як теперішнє, а не як минуле. Простіше кажучи, будь-яке нагадування змушує переживати травму знову і знову.
«Все, що нагадуватиме про подію, буде активізовувати мигдалеподібне тіло. І людина знову переживатиме хвилю стресу. У такий спосіб виникають так звані флешбеки (раптове дуже яскраве відчуття переживань із минулого), які є однією з головних ознак ПТСР», — розповідає психіатриня.
Як зрозуміти, що в людини ПТСР
Окрім флешбеків Софія Влох називає такі ознаки ПТСР:
- кошмари — людина кричить уві сні, прокидається в холодному поту, а потім довго не може заснути;
- гіпертрофована реакція — людина падає на підлогу, ховається під час гучних звуків, чи, наприклад, панічно уникає дотиків від найближчого оточення;
- стійке уникнення всього, що пов’язано з психотравмувальною подією — людина не хоче говорити про подію, уникає місць, пов’язаних з нею;
- негативні установки — людина може казати, що світ небезпечний, що нікому не можна довіряти та краще взагалі не контактувати з людьми.
Окрім цього, ПТСР провокує різноманітні психосоматичні симптоми. Наприклад, біль незрозумілого походження, причину якого неможливо встановити.
Також розлад сприяє розвитку хімічної залежності. Зокрема, алкогольної й наркотичної.
Чому не всі люди схильні до розвитку ПТСР
Як розповідає Софія Влох, тільки у 30 % людей виникає ПТСР після психотравмувальної події. З них половина долає розлад самостійно протягом року, оскільки наш мозок доволі гнучкий і налаштований до саморегуляції. Важливо розуміти, що навіть ті люди, в яких не розвивається ПТСР, можуть мати інші розлади після психотравмувальної події. Наприклад, гострий стресовий розлад, розлад адаптації, депресивний розлад, тривожний розлад, фобію.
У випадку ПТСР існує кілька підходів до лікування, але всі вони пов’язані із психотерапією, адже суто медикаментозно подолати ПТСР неможливо.
«Цей метод називається інтеграція автобіографічної пам’яті. Коли ми працюємо над тим, щоб те саме мигдалеподібне тіло передало спогади про травму в гіпокамп. Для цього використовуються два підходи: когнітивно-поведінкова психотерапія (психологічний підхід, який зосереджений на роботі з негативними установками та патернами поведінки) та опрацювання спогадів за допомогою білатеральної стимуляції (почергова стимуляція правої та лівої півкулі мозку за допомогою психологічних прийомів)», — каже психіатриня.
Чинники, які впливають на розвиток ПТСР
Спираючись на міжнародні дослідження, Софія Влох виділяє три основні чинники впливу:
- Характеристика самої психотравмувальної події та її наслідків: чим більша загроза для життя, тим більший ризик формування розладу. Травми, заподіяні людині людиною частіше призводять до ПТСР, ніж, наприклад, стихійні лиха чи техногенні катастрофи. До того ж сексуальне насильство частіше призводить до ПТСР, ніж насильство фізичне.
- Характеристика потерпілої людини та її психологічних ресурсів. У нас є зовнішні ресурси, а є внутрішні. Внутрішні ресурси — це вміння справлятися зі стресом, позитивний досвід подолання травм у минулому, а також тип темпераменту. Важливим чинником також є дитинство та підлітковий період особистості. Якщо в цей час людина отримувала достатньо позитивного досвіду подолання криз і підтримку, то в дорослому віці проходити крізь травми буде набагато легше.
- Реакція соціального оточення — рівень підтримки від близьких і соціуму. Від того, скільки людина отримає підтримки від оточення після психотравмувальної події залежить, чи сформується в неї ПТСР. І якщо сформується, то якими будуть наслідки.
Софія Влох додає, що ПТСР може сформуватися не тільки від безпосереднього переживання психотравмувальної події, але й від споглядання. І навіть якщо подія трапилася з кимось із близьких людей. Особливо, якщо це сталося дуже раптово.
Як говорити з людьми, в яких діагностовано ПТСР
Основна порада, яку дає Софія Влох, не чинити на людину із ПТСР тиск: «Дуже важливо під час розмови не намагатися відроджувати у травмованої людини спогади. Тобто не занурюватися в деталі, не акцентувати на почуттях. Зокрема, не питати “а що ви тоді відчували”, якщо ми не є психотерапевтами, оскільки це може викликати ті самі флешбеки й додатково травмувати людину».
Розмова має бути, додає психіатриня, спокійною й комфортною. Але важливо розуміти, що якщо людина погодилася, наприклад, на інтерв’ю, то вона вже частково пережила травму. Адже зазвичай люди із ПТСР не готові говорити про подію ні з ким, особливо з незнайомцями.
«Також зайвими будуть різноманітні підбадьорювання: “та все добре”, “ти це пройшов”, “ти живий, це найголовніше” й так далі. Якщо людина переживає ПТСР поруч із вами й починає неадекватно поводитися, то найкраще буде спробувати повернути її в реальність. Наприклад, попросити назвати п’ять речей навколо. Нагадати, яка зараз дата й час. Дати попити води або присісти», — пояснює Софія Влох.
У період загострення розкладу необхідно стежити, аби людина не мала можливості заподіяти собі шкоду. Ефективним є метод так званого заземлення — треба перевести фокус уваги людини на власне тіло. А саме попросити зробити глибокий вдих і видих, стиснути й розтиснути руки, відчути, як стоїш ногами на землі. Ці техніки допомагають повернутися в реальність і зрозуміти, що ти керуєш власним тілом.
Як травма війни вплине на українське суспільство
Спираючись на статистику, наведену Софією Влох, меншість українців матимуть ПТСР після війни.
Водночас це все одно доволі велика кількість людей, що потребуватимуть допомоги. І українському суспільству необхідно буде адаптуватися до цього.
Проте, на думку Софії Влох, є і позитивний момент для України в питанні переживання травми: «Є така річ як колективна травма, або трансгенераційна травматизація. Це та травма, яка може передаватися через покоління. Українське суспільство не мало змоги подолати травми минулого, з нашої історії. Саме це вплинуло на формування різноманітних колективних розладів. І тепер через травму сучасної війни ми можемо подолати й ті, що були раніше. Звісно ж, якщо будемо приділяти цьому увагу, говорити, не замовчувати».
Справжні наслідки війни та її вплив на психічне здоров’я ми зможемо побачити після того, як згасне травмувальний чинник, зазначає психіатриня. Тільки тоді можна буде говорити, наскільки українське суспільство травмоване війною.
Читати також: Як журналістам працювати з людьми, які пережили травматичні події
