«”Fear of missing out” (страх щось пропустити) стає твоїм постійним провідником, коли ти студент Гарвардського університету — одного з найкращих інтелектуальних середовищ у світі», — каже Яна Люшневська зі служби моніторингу BBC, яка потрапила на програму цьогоріч.
Вона та CEO The Ukrainians Media Тарас Прокопишин, який проходив програму Nieman Fellowship 2022-2023 року, пояснили, як навчатися ефективно та не загубитися серед можливостей Гарварду. Вони розповіли, що дало стажування, й поділилися своїм досвідом навчання.
Що передбачає Nieman Fellowship
Тарас Прокопишин пояснює, що, на його думку, в медіасвіті є кілька наймасштабніших медійних програм: John Knight Fellowship у Стенфорді (10-місячна навчальна програма з проживанням у кампусі Стенфордського університету) й Niemann Fellowship у Гарварді. Водночас Стенфорд — більше про медіаінновації та медіапідприємництво, а Гарвард — про журналістику.
Nieman Fellowship — одна з найвідоміших у світі програм для медійників, яку заснували 1938 року. Щороку організація Nieman Foundation надає оплачувані стипендії 24 журналістам — 12 американцям і 12 представникам решти країн світу. Серед українців раніше в цій програмі також брали участь Севгіль Мусаєва, Мирослава Гонгадзе, Аліса Сопова, Таня Козирєва.
Учасники, яких відібрали у програму, проходять два повних семестри в Гарварді. Вони мають можливість відвідувати будь-які заняття в університеті (а це понад 17 000 курсів) і брати участь у заходах Німанської програми. Крім того, стипендіати можуть відвідувати аудиторні заняття в інших місцевих університетах, зокрема в Массачусетському технологічному інституті чи школі права та дипломатії Флетчера при університеті Тафтса. Водночас fellows не мусять складати іспитів і виконувати будь-які письмові роботи — все залежить від домовленості з професором. Водночас fellows не отримують диплому від Гарварду, оскільки це non-degree study (студент не здобуває ступінь). Переглянути весь перелік курсів від Гарварда можна тут.
Що покриває стипендія?
Учасники отримують $85 000 стипендії, яку виплачують протягом дев’яти місяців для покриття витрат на проживання.
Nieman Foundation також надає доплату на медичне страхування (до $6000 на стипендіата та його дружину/чоловіка й до $3500 на кожну дитину віком до 18 років) і допомогу по догляду за дітьми віком до 12 років (від $8000 до $14 000 залежно від кількості дітей, а також додатково $7000, якщо дитині до трьох років).
Організація додатково покриває витрати на відвідування занять у Гарварді для афілійованих осіб — чоловіка або дружини стипендіата. Вони також можуть відвідувати заняття, користуватися Гарвардськими бібліотеками та іншими установами, а також брати участь у майже всіх заходах Німанської освітньої програми.
Цих грошей, каже Тарас і Яна, вистачає, щоб жити в Кембриджі — міста, яке є частиною Boston Area. Це достатньо дорогий регіон навіть за американськими стандартами.
Як проходить тиждень стипендіата?
Одна з умов програми — навчання заборонено поєднувати з роботою. Тарас Прокопишин каже, що бачить це як можливість взяти паузу: «Це дає змогу випасти на рік зі своєї типової медійної роботи, де ти постійно поспішаєш. Ти зупиняєшся, відриваєшся від дедлайнів і даєш собі дозвіл навчатися всього, на що не вистачало часу, й фокусуватися лише на тому, що тобі цікаво».
Зазвичай класи відбуваються щопонеділка, а також у середу та четвер. Крім цього, fellows можуть брати участь у низці щотижневих заходів, які організовує Nieman Foundation. Вони проходять щовівторка та щоп’ятниці.
Фонд регулярно співорганізовує дискусії й заходи з викладачами Гарвардського університету, провідними журналістами й експертами з різних галузей, а також із представниками інших центрів і громад Boston Areaа. Зокрема, щосереди провідні викладачі, письменники й науковці з Гарвардського факультету в Lippmann House (де розташований Nieman Foundation) збираються для презентацій і дискусій зі стипендіатами та іншими членами Гарвардської спільноти. Щоп’ятниці стипендіати можуть обговорити проблеми сфери із провідними журналістами та іншими фахівцями під час робочих зустрічей.
Кожного семестру Nieman Foundation також пропонує стипендіатам та їхнім партнерам курси з написання наративної публіцистики.
Що таке Soundings?
Soundings — це щовівторкові зустрічі, які організовують стипендіати для своїх колег по програмі. На них один з учасників класу ділиться історією свого журналістського життя та влаштовує неформальну вечерю для запрошених гостей.
Щовівторка вся група та їхні рідні збираються, щоб послухати виступи одне одного про те, ким вони стали та як цього досягли. Яна Люшневська пояснює, що Soundings — це великі промови, які роблять усі учасники програми раз на рік. Вона зазначає, що немає жодних вимог до того, як має виглядати ця промова. Треба лише відповісти на запитання «Why do I do what I do?» (Чому я роблю те, що роблю, — ред.). Після промови fellows мають відповідати на запитання своїх одногрупників.
«Soundings — це вечір людини. Також це чудовий простір для того, щоб дізнаватися більше про інших учасників, дізнаватися, з яких контекстів вони прийшли, які їхні особисті виклики та які виклики їхніх країн», — каже Прокопишин.
Як обрати класи?
Оскільки Гарвард пропонує величезний перелік курсів, то обрати лише кілька з них складне завдання.
Люшневська каже, що адміністрація заохочує брати курси на будь-які цікаві теми, зокрема, і не пов’язані з журналістикою. Наприклад, про лідерство. Також пропонують взяти якийсь клас для душі.
Тарас і Яна радять не брати велику кількість курсів. Найкраще — 4–5 класів на семестр.
Зокрема, у першому семестрі Тарас обрав такі класи:
- Making Change When Change Is Hard: the Law, Politics, and Policy of Social Change — курс від професора Гарвардської школи права Каса Санстейна, який є одним із найвідоміших людей у поведінкових науках (наука, що вивчає поведінку людини та суспільства — авт.). На ньому, пише Тарас у своєму Instagram, намагаються зрозуміти, як запустити readers revenue revolution (революція в доходах читачів — авт.) в українських медіа.
- Entrepreneurial Marketing у Гарвардській школі бізнесу — курс у форматі обговорення кейсів, який допомагає студентам масштабувати їхні бізнеси, розуміти клієнтів і створювати для них більше цінності.
- Why Are So Many Countries Poor, Volatile, and Unequal — курс професора Гарвардської школи управління ім. Джона Ф. Кеннеді Рікардо Гузмана, ексміністра розвитку Венесуели, на якому досліджують три основні характеристики країн, що розвиваються, звідки вони з’явилися і як впливають на ці країни, а також пов’язує їх з актуальними темами політики розвитку.
- Psychological Science — курс, де намагаються краще зрозуміти логіку прийняття рішень щодо споживання та підтримки медіа з точки зору психології.
Яна обрала ж такі класи (майже всі — у Гарвардській школі управління ім. Джона Ф. Кеннеді):
- Central Challenges of American National Security, Strategy, and the Press. Ідея класу, пише Люшневська у своєму Facebook — ставити себе на місце радників американської Ради нацбезпеки США й писати Джейку Саллівану рекомендації про те, як Вашингтону реагувати на головні виклики для Штатів — від Китаю до Ірану й від Росії до Північної Кореї.
- Democratic Backsliding — клас про те, чому та як демократичні країни скочуються в бік авторитаризму та що з цим можна зробити.
- Reckoning with History: Collective Memory, Leadership, and the Politics of Remembrance — курс про те, як різні країни в різні часи намагалися спокутувати провину за скоєні в минулому злочини. На ньому розповідають про конкретних людей, які запускали ці процеси «примирення з минулим», які можуть запропонувати урядовці у своїх країнах — часто з величезними труднощами й спротивом із боку суспільства.
- Narrative Non-Fiction Writing — курс, на якому «заохочують відкривати в собі те, що ми вже маємо, і що було б класно перетворити на крутий текст». На ньому, зокрема, учасники писали freewriting тексти: коли дають рандомну тему (наприклад, «My guilty pleasure» або «A place that has haunted me») і просять пів години писати про неї все, що спадає на думку, без редагування.
Найочевидніша рекомендація щодо навчання в Гарварді від українських учасників — брати звідти максимум. Проте, каже Прокопишин, поспішайте повільно. «Вибір можливостей, курсів, знайомств неймовірно великий, проте не треба намагатися швидко братися за все. Потрібно шукати баланс, який дасть змогу сконцентровано вивчати лише те, що цікаво. Це також спроба зупинитися і сформувати helicopter view — погляд зверху на свою життєву та професійну траєкторію. Це допоможе зрозуміти, які кроки ти можеш зробити для розвитку», — каже Тарас.
Він додає, що на таких програмах значно важливішою є зустріч із професором, ніж його лекція: «Студенти там — найважливіші елементи системи, тому навіть найпопулярніший і найбільш зайнятий професор обов’язково відпише за добу (навіть якщо відмовить). Водночас зустрітися з відомою людиною за кавою можливо»
Яна Люшневська ділиться кількома порадами від керівників Nieman:
- Беріть класи, що розширюють ваші навички та горизонти, навіть якщо ви цим ніколи не займалися й не будете.
- Не беріть класи, які ви могли б самі викладати. Крім того, за журналістську складову відповідають семінари, лекції та дискусії, які йдуть за окремою навчальною програмою.
Найбільша цінність — досвід інших
«Професійний рівень людей навколо вражає», — пише Яна Люшневська у своєму Facebook після першого місяця навчання. — «Головне моє коло спілкування — це, звісно, інші німанівські стипендіати… Те, що всі є видатними журналістами й професіоналами з унікальним досвідом — це навіть не обговорюється… Коли стикаєшся з людьми поза межами своєї програми — тут ще цікавіше. Ось приємний чоловік під час якогось чергового ресепшну розповідає тобі, як колись був в Україні на переговорах із Порошенком. Тільки збираєшся запитати, як так сталося, він протягує візитівку — виявляється, колишній конгресмен. Потім спілкуєшся ще з одним visiting professor із моїм улюбленим ірландським акцентом — виявляється, колишній посол Ірландії в Штатах».
Тарас розповідає, що в різних великих медіа є люди, з якими в тебе є спільна частинка персональної історії. Яна додає, що хоча учасники з різних країн і мають дуже різний досвід, більшість стикається зі спільними викликами: як зробити так, щоб аудиторія тобі довіряла, чому ми конкуруємо з Telegram і Twitter і куди йде журналістика й демократія. «Ми також багато говоримо про об’єктивність у журналістиці й дискутуємо про те, чи треба до неї прагнути. Водночас із багатьма ми стали друзями», — додає Яна.
Як подати заявку, щоб вона виграла?
Тарас Прокопишин каже, що процес відбору в схожих програмах доволі суб’єктивний: «Інколи в Гарварді жартують, що навіть якщо ти можеш отримати рекомендацію від короля, не роби цього, будь ласка. У Гарварді цим нікого не здивуєш. Проте можна вразити своєю щирістю, досвідом і мотивацією».
Прокопишин двічі починав процес подання всіх необхідних документів для відбору, але двічі його не завершив. Утретє все ж вирішив готуватися краще та почав підготовку за три місяці до дедлайну подання: «Це доволі тривалий процес, де ти маєш правильно подати емоції, знайти актуальну тему та пояснити, чому мають інвестувати саме в тебе».
Люшневська пробувала подаватися на програму кілька разів, проте отримувала відмову. Вирішила зробити перерву та податися ще раз після початку повномасштабного вторгнення. Ця спроба виявилась успішною.
Усі кандидати на отримання стипендії мають заповнити онлайн-заявку. Крім цього потрібна низка інших документів: два есе, професійний профіль, короткий виклад навчального плану, зразки робіт і три рекомендаційні листи.
Personal statement
Це персональне есе обсягом до 1000 слів, у якому потрібно описати свій журналістський досвід, кар’єрні плани та цілі. У Nieman радять наводити приклади з життя та роботи, які демонструють, що кандидат має потенціал для зростання та лідерства. Есе має відповідати на такі запитання:
- Який досвід у житті та в журналістиці сформував вас?
- Які особисті та журналістські цінності й інтелектуальні інтереси вплинули на ваше рішення подати заявку?
- Що мотивує ваше прагнення до журналістської досконалості?
- Які ваші прагнення в майбутньому журналістському житті?
- Чому ви обрали саме цей час для трансформаційного досвіду поза роботою?
Proposal for study at Harvard
На програму потрібно приїжджати з дослідницьким запитанням. Це есе до 500 слів, у якому кандидату треба пояснити, як він планує провести рік у Гарварді, що вивчатиме протягом цього часу та яке основне питання визначатиме його навчальний рік?
Ці есе, зазначає Люшневська, мають дати зрозуміти відбірній комісії, що саме ви заслуговуєте на цю стипендію, оскільки на це вказують ваші навички й унікальний досвід. Тему для Proposal for study, яка визначатиме рік у Гарварді, потрібно описати в контексті ресурсів Гарварду — які курси, професори, дослідницькі центри можуть допомогти у дослідженні вашої теми.
Прокопишин прагнув з’ясувати, як будувати сталі високоякісні медіа на складних ринках — під час економічної невизначеності чи політичного хаосу. Це загальна тема, з якою треба подаватися на програму.
«У гарвардських бібліотеках й авдиторіях я продовжу шукати відповідь на запитання як будувати фінансово стійкі медіакомпанії, що фокусуються на високоякісній журналістиці. Іншими словами, аналізуватиму траєкторії розвитку якісних незалежних медіапроєктів зі всього світу і шукатиму ідеї для The Ukrainians Media, щоби зробити організацію більш спроможною та впливовою», — писав Тарас Прокипиш у своєму Facebook перед початком навчання.
«Уважно покопайтеся у своєму досвіді. Я думаю, що кожен із нас робив дуже багато такого у своєму житті, що стане корисним для цієї програми, але ми не розуміємо цієї цінності. Раніше я кілька років робила подкаст про Київ, як хобі, але тепер я розумію, що це була не розвага, а робота з маленьким незалежним медіа. І я стикалася зі всіма тими проблемами, з якими стикаються інші незалежні українські журналісти, просто в менших масштабах. Це була велика частина мого personal statement», — наголошує Яна. Але найголовніша порада обох учасників — тримати фокус на тому, що дійсно цікавить.
Що змінилося?
Прокопишин розповідає, що їхав на навчання із прагненням зробити фокус на менеджменті, але почав вивчати поведінкові науки: «У першому семестрі я випадково обрав курс під назвою Making Change When Change Is Hard від Каса Санстейна, автора книги Nudge. Я почав цікавитися цим, більше досліджувати тему і її важливість у менеджменті медіакомпаній та мембершіп-програм».
У другому семестрі Тарас обрав уже три курси з поведінкових наук та один з економіки спорту: «Тепер я значно краще розумію, як і чому люди ухвалюють певні рішення, що намагатимуся використовувати й для медіа: планування, розроблення стратегій у своїй редакції».
Прокопишин додає, що в ньому змінилося ставлення до масштабу свого проєкту: «Навчання в Гарварді допомогло зрозуміти, що наша робота в The Ukrainians має цінність не лише на локальному рівні, але й на глобальному. Це відчуття справжнього масштабу надало мені впевненість в якості продукту. Друге — це навчання дало мені величезну мережу контактів, що стало справжнім соціальним капіталом для майбутніх проєктів. Це все допоможе будувати The Ukrainians ще ефективніше та масштабніше».
Яна ж зазначає, що відчуває задоволення від роботи в нових напрямах: «На курсі National Security ми щотижня вирішували, як уряду США реагувати на виклики, повʼязані з національною безпекою. Подавати пропозиції було цікаво, особливо як журналістці, яка ніколи не замислювалася, як це — не просто писати про проблему, але й давати конкретні рекомендації, як її вирішити. Це дало змогу крок за кроком увійти в роль тих, хто формує політику. Це особливо важливо, коли всі варіанти мають свої недоліки, і доводиться ухвалювати важкі рішення».
Люшневська каже, що стратегічне мислення, яке вона отримає після навчання, допоможе їй вийти на новий рівень як журналістці, яка вміє не тільки ідентифікувати проблеми, але й пропонувати рішення: «Це дало мені впевненість у власних здібностях і розуміння, як можна використовувати стратегічне бачення в будь-якій сфері та медіа».
