2024 року «Суспільне Мовлення» стало офіційним транслятором літніх XXXIII Олімпійських ігор і показало понад 200 годин прямих трансляцій змагань спортивної події у світі. Цьогорічні трансляції охопили більше ніж 2,3 млн телеглядачів. Щоби стежити за виступами українських спортсменів одночасно на кількох локаціях, до Парижу від мовника вирушило кілька знімальних груп.
Про те, як це працювати за лаштунками найбільшої спортивної події року, бачити наживо та транслювати глядачам українські перемоги, «Медіамейкер» розпитав у кореспондента «Суспільне Спорт» Сергія Захарченка, шеф-редактора «Суспільне Спорт» Олексія Мандзія та операторки «Суспільне Миколаїв» Юлії Філімон.
Робочий день на Олімпіаді
Сергій Захарченко згадує: робочий день на Олімпіаді починався рано. Медійники «Суспільного» мешкали в готелі на околицях Парижу — дорога до центру міста, де розташовувалася більшість спортивних локацій, займала півтори години.
«Фактично ми з 9:00 вже мали кудись їхати, аби на 11:00 встигнути потрапити на змагання, на які нам треба було. У нас була опція їздити або офіційними шатлами, які ходять від арени до арени, від Міжнародного бродкастингового центру — місце, де база всіх бродкастерів Олімпійських ігор. Але цей транспорт ходить із великим інтервалами. Тому інколи простіше було сідати на громадський транспорт. Тому величезна частина доби — це автобуси й метро, коли приїжджаєш з якоїсь локації на іншу», — згадує Захарченко.
Далі медійники працювали на трибунах, транслювали змагання, потім ішли до мікс-зони — місця, де журналісти можуть спілкуватися зі спортсменами для запису інтерв’ю з ними.
Сергій зазначає, що на всіх спортивних змаганнях діє спеціальний алгоритм для взаємодії зі спортсменами для цього є спеціальне відведене місце. Усі спортсмени зобов’язані після змагань пройти до мікс-зони для спілкування з медійниками.
«Це такий довгий коридор. Інколи його роблять змійкою. І там розташовуються камери чи преса. Це можливість поспілкуватися відразу після змагань зі спортсменами. Крім цього, призери змагань дають ще пресконференцію. Також була можливість домовитися зі спортсменами щодо інтерв’ю, оскільки на цих Олімпійських іграх не було ніяких обмежень ковідних. Це вже питання наших зв’язків і контактів», — каже Сергій Захарченко.
Насамперед ми мали показати й розповісти саме про українців на Олімпійських іграх.
Сергій Захарченко.
Сергій Захарченко говорить: оскільки були дні, де виступів українських спортсменів було більше, ніж журналістів, то знімальній групі доводилося часто змінювати локації.
«Відпрацювали перше змагання вранці, потім вдень поїхали на іншу арену, потім увечері ще на якусь арену — і так до ночі. У нас ще була вечірня програма, яка виходила з Парижу відразу після закінчення останнього змагання», — каже кореспондент.
За словами Захарченка, інколи знімальна група закінчувала працювати о півночі й півтори години ще діставалася назад до готелю. Насичений робочий день давав можливість лише на 4–5 годин сну.
Операторка Юлія Філімон зазначає, що день починався завжди по-різному — інколи о 6:00, інколи пізніше, залежно від розкладу змагань.
«Ми вмикалися у прямий етер і з автобусів, і пересуваючись містом, бо інколи все дуже розкидано за часом. На арені ми вже записували інтерв’ю з нашими спортсменами або іноді “американки” (включення журналіста в етер на фоні місця подій — ред.) для студії Поверталися до готелю і знову в нас були прямі включення у вечірню студію. І під час цих вечірніх включень глядачі дізнавалися підсумок спортивних подій всього дня — про результати, досягнення й поразки», — згадує Юлія Філімон.
Юлія Філімон труднощами роботи на своїх перших у житті Олімпійських іграх називає навантаження. Знімання тривало зранку до пізнього вечора, а техніку потрібно було носити всюди із собою й на собі. Але, зі слів операторки, ці складнощі нівелюються атмосферою на Олімпіаді.
«Уся команда, з якою я працювала, дійсно була захоплена цим дійством і вся енергетика передавалася людям навколо. Тому втома відчувалася фізично, але морально ти розумів, що це такі змагання, які можуть бути один раз у житті. Не знаю, чи потраплю, я ще колись на такі змагання, але дуже хотілося б», — розповідає Філімон.
Для Сергія це вже треті Олімпійські ігри в його кар’єрі — цьогоріч у Парижі він одночасно працював кореспондентом й оператором. Тому журналіст говорить, що зачарування масштабом спортивної події вже дуже давно минуло. Для нього це просто робота, яку необхідно виконувати. Водночас для нього ці ігри особливі тим, що вже немає карантинних обмежень для роботи й спілкування через пандемію.
«Я ще не бачив стільки людей на аренах. Коли ми прийшли в перший день на ранкову сесію, то ще тривало змагання з десятиборства, а десятиборство — це не найпопулярніша дисципліна. Але на стадіоні всі 80 000 місць були заповнені, і весь стадіон просто реве. Враження, що на Олімпіаду повернулася душа», — говорить Сергій Захарченко.
Щодо підготовки до цієї спортивної події, то, за словами Сергія Захарченка, основна її частина — складання графіків і планів роботи.
«Оскільки ми на “Суспільне Спорт” покриваємо максимально всі олімпійські види спорту, то у принципі вже розуміли, що, де, коли буде відбуватися, за ким стежити, в кого які шанси», — додає Захарченко.
Зафільмувати відкриття на Сені
На відкритті Олімпіади команда «Суспільного» працювала на трьох позиціях. Одна знімальна група працювала на мосту, де човни тільки починали свій шлях річкою Сена, Захарченко працював на мосту Олександра III, а третя знімальна група — на площі Трокадеро, де завершувався Парад націй.
На Юлію Філімон відкриття події справило яскраве враження. Операторка зі спортивним коментарем Віталієм Волочаєм вмикалися у трансляцію на «Суспільному» з моста на початку річки Сени.
«Під цим мостом на різних човнах пропливали збірні зі спортсменами з усього світу. Атмосфера була неймовірно захоплива, вболівальники стояли під огорожами, а із балконів будинків висіли із прапорами різних країн. Коли ми не були в етері, то разом з іншими вболівальниками махали спортсменам, вони вітались із нами у відповідь, це було круто. Зараз важко описати всі ті емоції!», — ділиться враженнями операторка.
Також медійниця згадує, що в день відкриття погода швидко змінювалася, тому човен збірної України знімальна група чекала вже під дощем.
Важко було втримати камеру, хотілося вітати наших спортсменів обома руками!
Юлія Філімон
Зловити олімпійців у кадр
Для знімальних груп надають конкретні позиції на стадіоні — не можна просто прийти на трибуну, взяти камеру і знімати, де вони забажають. Щоби встигнути записати спортсменів у мікс-зоні, треба було або туди завчасно приходити, або домовлятися про місце, щоби взяти інтерв’ю.
«Якщо ви хочете знімати те, що відбувається на змагальному майданчику, треба брати спеціальні жилетки або нарукавники, і тільки з чітко встановлених позицій знімати. Так само в мікс-зоні було кілька опцій: платна позиція зі стаціонарним світлом, інтернетом, розетками тощо, й безплатна локація з відкритим доступом», — пояснює Сергій Захарченко.
За його словами, такі телеканали, як NBC чи BBC, будують собі величезні студії для роботи на Олімпіаді. Знімальна група «Суспільного» могла працювати з головного пресцентру й міжнародного бродкастингового центру, де був доступ до інтернету та змога працювати 24 години на добу.
«Щоб не шукати робоче місце, не сидіти в готелях чи кав’ярнях, ти можеш приходити туди й написати текст чи змонтувати щось. Були всі умови для того, аби нормально працювати з журналістами», — говорить кореспондент.
Від «Суспільного» на Олімпіаду їхало більше, ніж дві знімальні групи, але й одночасно могло відбуватися по п’ять змагань за участі українських спортсменів. Тому команда завчасно розділяла, хто й на яку локацію їде.
«Якщо ми бачили, що після закінчення змагання розпочинається за три години якесь інше змагання і треба туди їхати, то хтось переїжджав на іншу арену. Накладки були й ми просто фізично не могли встигнути там доїхати кудись. Уся стрільба взагалі відбувалася не в Парижі, а в місті Шатору — приблизно 300 кілометрів від Парижа. Єдиний раз, коли ми поїхали туди, це коли Сергій Куліш виборов медаль. Тому що ми бачили, що він і претендує на медаль, і він має результати. Завчасно о 05:00 колеги сідали на поїзд, їхали до цього міста», — згадує Захарченка.
Крім прямої трансляції, медійники мали передавати інформацію й колегам із сайту й інших диджитальних платформ у Києві. Якщо результати змагань оновлювалися в реальному часі в офіційному застосунку Олімпійських ігор, то оперативно передати інтерв’ю зі спортсменами було складніше. Зазвичай, кореспондент паралельно записував розмову на диктофон у телефоні й одразу пересилав запис у Київ для розшифрування, або редактори сайту могли розшифровувати у прямому етері. Для соцмереж диджитал-відділ монтував Reels і Shorts-відео з цікавими вирізками.
Юлія Філімон розповідає, що переважно працювала в місті Вер-сюр-Марн, де розташована водна арена для академічного веслування, веслування на байдарках і каное, а також веслувального слалому.
«Арена була розташована далеченько від нашого офісу, тож багато часу з моєю напарницею ми провели в дорозі, але воно було того варте! Ми із захопленням спостерігали, як спортсмени борються за перемогу у складних дисциплінах, і затамувавши подих вболівали за кожного представника нашої країни. Ми засмучувалися в разі поразки й зі сльозами радості вітали спортсменів із перемогою, коли після виснажливих перегонів вони приходили до нас на інтерв’ю», — згадує операторка.
З її слів, увесь цей час трибуни були заповнені вболівальниками, а медіазони — журналістами з усього світу.
Сергій Захарченко фільмував усі легкоатлетичні змагання. Він давно знайомий із цим видом спорту, тому взявся висвітлювати цей напрям. Водночас десь за 100 метрів від легкоатлетичного стадіону був басейн, де виступали стрибуни у воду, тому коли на легкій атлетиці була перерва, то кореспондент міг перейти дорогу й фіксувати вже стрибки у воду.
Як передавали інформацію з Парижа до Києва
Шеф-редактор «Суспільне Спорт» Олексій Мандзій ділиться: їхня редакція ставила перед собою кілька завдань щодо висвітлення Олімпіади.
«Перша — трансляції. Ми отримували певну кількість сигналів, але в них часто не потрапляли українські спортсмени. Тому ми дозамовляли окремий сигнал під той чи інший вид спорту. Наприклад, окремо дозамовляли стрибки у висоту, потрійний стрибок, боротьбу, дзюдо, фехтування та багато іншого, де була Ярослава Магучіх, Олег Дорошук, Марина Бех-Роменчук. Бо акцент роботи “Суспільного”, саме трансляційний, полягав у роботі з українськими спортсменами, це було найважливішим для нас», — говорить Мандзій.
Друге завдання — робота, пов’язана зі студійними програмами та новинами.
«У нас було три студійні програми щоденно. Одна — ранкова, яку ми продукували з Парижа. Ця студія давала розуміння, що буде відбуватися упродовж змагального дня, на що варто звернути увагу. Далі — студія змагального дня. Вона виходила у той проміжок часу, коли не було великих змагань у Парижі, тобто щоденно це був інший час, і була про те, що відбувається тут і зараз. Ми робили студію в такому форматі вперше, але цей формат отримав дуже схвальні відгуки від глядачів та нашої авдиторії в цілому. Моєю співведучою в цій студії стала олімпійська учасниця Токіо-2020, бігунка збірної України, Катерина Карпюк», — говорить шеф-редактор.
За його словами, велику частину роботи займала саме координація й комунікація між командами в Парижі й Києві. Інтерв’ю та коментарі спортсменів із Парижа редакція в Києві вмикала в прямий етер під час трансляції, або давали їх у підсумкову вечірню студію. Текстова розшифровка виходила на сайті «Суспільне Спорт». Тобто в Києві був центр «пакування», де редакція адаптувала контент до платформи — сайту, YouTube-каналу, випусків теленовин чи матеріал для вечірньої підсумкової студії.
Олексій додає, що медійники працювали в режимі віддаленої студії: програма «збиралася» повністю в Парижі, а в Києві були тільки редактори й випускова група. Також ще був окремий дайджест «Олімпіада за 500 секунд» — перебіг головних подій дня на Олімпійських іграх у стислій формі
«Не тільки “Суспільне Спорт”, а й “Суспільне Новини”, інформаційний проєкт “Суспільне. Студія» й інші команди були залучені. Ми висвітлювали Олімпіаду чи не в кожному проєкті на “Суспільному”», — підсумовує Олексій Мандзій.
