За два роки повномасштабної війни майже кожне українське місто й містечко зазнало російських обстрілів. Щодня в Україні поповнюється статистика зруйнованих об’єктів і людських жертв, за якими стоять особисті історії. І перед українськими журналістами постає завдання фіксувати кожен такий випадок. Адже саме репортери й фотографи першими після екстрених служб приїжджають на місця повітряних атак.
Про правила роботи на локації та як взаємодіяти з постраждалими людьми, розпитали українських медійників.
Як підготуватися до виїзду
Здебільшого кожен телеканал чи медіа мають чергових журналістів, які відповідають за роботу на місці обстрілу, розповідає кореспондентка «Суспільного» Дарина Коломієць. Чи виїжджати одразу після попадання в об’єкт, чи по завершенню тривоги, залежить від ситуації. Якщо повідомляється, що в повітрі ще є цілі, то варто зачекати. Адже повторні удари по об’єктах — це стандартна практика для російських військ.
Дарина Коломієць описує типову роботу під час повітряної тривоги: «Ми, наприклад, бачимо, що ввечері злетіло 11 ТУ-24. Якщо в цей день я чергова, то починаю збиратися, бо велика ймовірність обстрілу. Як тільки оголошують повітряну тривогу, за мною й оператором приїжджає машина з телеканалу. І якщо атака таки стається і є приліт, то ми вже вирішуємо, наскільки безпечно виїжджати саме зараз. Але частіше не чекаємо завершення тривоги, бо наслідки необхідно фіксувати одразу».
Інакшою є робота під час повітряних тривог у Херсоні. Так журналіст Іван Антипенко, який співпрацює з «Радіо Свобода» й медіа «Ґрунт», розповідає, що має небагато часу, аби підготуватися до виїзду на місце події. Оскільки він працює по Херсонському регіону, де здебільшого стаються артилерійські обстріли, повітряну тривогу в таких випадках навіть не оголошують.
«Коли я працюю в Херсоні, то більше орієнтуюся не за повітряною тривогою, а за інформацією з місцевих пабліків, за своїми контактами й особистими спостереженнями. Через те, що на артилерійський обстріл тривога не реагує, це фактично неможливо. Звісно, я витримую деякий час — хвилин двадцять. Це я роблю, аби вбезпечитися від повторного удару по тому ж місцю. А далі одразу виїжджаю. Хоча ракетні удари по Херсону теж відбуваються, тому повністю ігнорувати повітряну тривогу я б не став», — розповідає Іван Антипенко.
Фотографка Кристина Пашкіна, яка з початку вторгнення працює на Харківщині й документує війну для «Суспільного», також каже, що найчастіше вичікує певний час перед виїздом. Адже в Харкові здебільшого відбуваються обстріли з РСЗВ й установок С-300. Отже, виїжджати на місце події одразу після перших вибухів — небезпечно.
Де брати інформацію про адресу влучання
Локації, де відбулися атаки, в перші години не оприлюднюються з безпекових причин. Загалом, журналісти виділяють декілька способів дізнатися, куди саме необхідно виїжджати, аби зафіксувати наслідки:
- інформація від екстрених служб та офіційних джерел;
- робочі чати (медійники часто діляться адресами про місця обстрілів одне з одним);
- спостереження (журналісти, які опинилися поруч із місцем обстрілу, можуть зорієнтуватися по диму й напрямку руху машин екстрених служб);
- інформація від власних джерел (знайомі, друзі й сусіди, які можуть повідомити про «приліт»).
Правила безпеки під час роботи
Перебувати на місці обстрілу одразу після події доволі небезпечно, бо ймовірність повторного удару є високою. Тому до виїзду й безпосередньо на локації журналістам важливо враховувати кілька чинників безпеки:
- Наявність бронежилета, шолому й особистої аптечки.
Це правило є не тільки необхідністю з погляду збереження життя, але й прописано законодавчо. Так, відповідно до закону «Про держпідтримку ЗМІ та соцзахист журналістів», кожна редакція зобов’язана забезпечувати журналіста, що працює на лінії фронту чи на місці обстрілу засобами індивідуального захисту.
Що ж стосується фрилансерів, то, за словами Івана Антипенка, отримати бронежилет, шолом й аптечку можна завдяки таким організаціям як Інститут масової інформації. Для цього необхідно заповнити заявку на сайті ІМІ: вказати свої дані, назву медіа, для якого працюєте, і контакти особи, що може підтвердити вашу співпрацю.
Антипенко також радить періодично проходити курси з надання медичної допомоги. Одна справа мати аптечку, а інша — вміти нею користуватися.
- Зважати на інструкції від ДСНС.
Як правило, екстрені служби вже присутні на місці обстрілу, коли туди приїжджають журналісти. Тому важливо дослухатися до інформації від ДСНС і поліції. Як розповідає Дарина Коломієць, саме рятувальники та правоохоронці є найголовнішими на місці події. Тому всі учасники процесу мають зважати першочергово на них.
«Якщо поліція обгородила червоно-білою стрічкою щось, то туди лізти точно не потрібно. Якщо вам необхідно зробити кадр і ви не впевнені, що це не спровокує проблему, то варто додатково перепитати в тої ж поліції. Якщо ДСНС-ники забороняють наближатися до будівлі — треба їх слухати, а не діяти на власний розсуд. Це ж стосується наказу негайно покинути локацію — цілком імовірно, що рятувальники отримали інформацію про повторний обстріл. Або ж на місці знайдена нездетонована бойова частина», — пояснює Коломієць.
- Дивитися під ноги.
На місці обстрілу необхідно пересуватися вкрай обережно. На землі є безліч скла, можуть бути уламки чи частини снарядів. До того ж банально є ризик перечепитися і впасти, тим самим створивши додаткову роботу для медиків, каже Кристина Пашкіна.
«Я раджу стежити за рятувальниками. Тобто якщо вони обстежили певну ділянку й не забороняють там перебувати, то можна сміливо туди підходити. Головне — не лізти перед ними. Важливо розуміти, що рятувальники, медики, поліція виконують свою роботу, яка зводиться до того, щоби врятувати людей і задокументувати наслідки. І вони не будуть бігати за вами й стежити, щоб ви собі не нашкодили. Тому треба серйозно ставитися до власної безпеки», — пояснює Пашкіна.
Вона також додає окрему пораду для фотографів: перш ніж дивитися на потенційний кадр через об’єктив фотоапарата, варто оглянути місце на власні очі. Часто в намаганні зробити хороший кадр, фотограф не помічає небезпеку — екран створює ілюзію віддаленості від місця події. Попередня оцінка ситуації допоможе також не впустити важливі деталі, які обов’язково треба відзняти.
Що зафіксувати на місці обстрілу: обов’язковий чек-лист
По-перше, наголошує Кристина Пашкіна, необхідно звертати увагу на людські історії. Зафіксувати наслідки атаки здатні й екстрені служби, а ось зануритися в подію й розповісти про переживання постраждалих людей зможуть тільки журналісти.
З цим погоджується і Дарина Коломієць. Вона додає: «Люди на початку можуть казати одне, а потім через стрес все забути. Або ж спочатку на адреналіні мати сили говорити, а далі закритися. Тому важливо одразу фіксувати свідчення постраждалих, якщо вони не проти дати коментарі».
По-друге, важливо передати загальну атмосферу. А саме: як люди допомагають один одному, як працюють рятувальники, медики. Відзняти пошкодження й руйнування. Це допоможе передати глядачам усю важкість ситуації та вчергове звернути увагу на російські злочини.
Але тут важливо, за словами Дарини Коломієць, не заважати роботі екстрених служб. Тобто фіксувати події зі сторони. Не стаючи на шляху, наприклад, медиків, які несуть на ношах поранену людину.
По-третє, відзняти представників влади й державних служб. Як розповідає, Кристина Пашкіна, часто на місці обстрілу представники влади надають екстрену інформацію журналістам. Саме тому важливо знати їх в обличчя, бо є ризик проґавити важливі коментарі.
Головна порада, кажуть Пашкіна й Коломієць, під час роботи на місці обстрілу бути людяним й емпатичним.
Як говорити з постраждалими людьми
На місці обстрілу є два типи реакції від людей, що постраждали:
- Ті, хто самі починають розмову з журналістами.
- Ті, хто уникають спілкування, а часто ставляться агресивно до представників медіа.
Як наголошує Іван Антипенко, говорити з тими, хто цього не хоче, безрезультатно й неетично. Тому варто сконцентруватися на людях, які самі прагнуть поділитися власними переживаннями.
«Треба бути максимально ввічливим: привітатися, представитися, спитати дозволу поставити питання тощо. Тобто підходити до спілкування з людиною максимально обережно. Якщо людина з перших слів відверто показує, що не хоче спілкуватися, то не треба її до цього змушувати. Є ще такий момент, що люди на емоціях можуть щось перекручувати. Тому я завжди прошу героїв розповісти все своїми словами — зазвичай це допомагає», — радить Іван Антипенко.
Читати також: Табуйовані теми, збалансована емпатія та особливості емоцій: як спілкуватися з ветеранами й пораненими
Дарина Коломієць додає, що журналістам варто з розумінням ставитися до агресії від постраждалих: «Був у мене випадок у Вишгороді після обстрілу понад рік тому. Жінка рвалась до будинку, в який прилетіло, плакала. Я до неї звернулась і вона накрила мене матом. Наступного дня ми знову поїхали на ту локацію, щоб дещо дозняти й зустріли там цю жінку. У неї на руках був кіт. Вона перепросила за свою реакцію напередодні й загалом спілкувалася дуже приязно. Я до того, що треба з розумінням ставитися до подібних ситуацій. Люди просто можуть поводитися агресивно через сильний стрес».
Коломієць також радить у жодному разі не відповідати агресією на агресію.
Чутливий контент
Обов’язкова вимога до роботи з чутливим контентом — розмивати зображення тіл загиблих людей і крові. Також обережним варто бути з поширенням фото й відео постраждалих. Причин цьому декілька: по-перше, певні зображення можуть травмувати особливо вразливих глядачів; по-друге, постраждалі люди не завжди будуть раді поширенню таких матеріалів.
Водночас демонструвати наслідки терору, який Росія чинить в Україні, є необхідним для привернення уваги світової спільноти. Отже, в цьому випадку треба шукати золоту середину.
«Не обов’язково показувати поранених людей у крові. Можна, наприклад, зняти реакцію людей поруч і це набагато сильніше передасть усю ситуацію. Хороший приклад — фото з Ізюма, коли знайшли масове поховання вбитих росіянами людей. Тоді зображення руки з жовто-блакитним браслетом передало весь трагізм війни більше, ніж будь-які фото поранених», — пояснює Кристина Пашкіна.
Читати також: Травма і стрес: як жити та працювати з ними
Отже, перша порада — намагатися передати чутливий контент через деталі та символи.
Друга — не знімати поранених людей крупним планом.
І третя — показувати реакцію присутніх на поранення й загибель, а не безпосередньо тіла й постраждалих.
Що не варто знімати й поширювати
Знімати наслідки обстрілів військових та інфраструктурних об’єктів заборонено з початку вторгнення. Що стосується цивільних будівель, то тут також є свої обмеження, яких необхідно дотримуватися, аби не допомагати ворогу:
- Не публікувати фото й відео, де є будь-які назви вулиць, вивіски магазинів, яскрава зовнішня реклама. За допомогою цих деталей ворог може визначити адресу та скорегувати подальші обстріли.
- Знімати будівлі крупним планом, аби важче було впізнати район.
- Правило «трьох годин». Важливо не публікувати матеріали принаймні три години після обстрілу, аби дати час рятувальникам розібрати завали, вивезти людей і не потрапити під повторний удар. Виняток із цього правила — якщо екстрені служби чи представники державної влади вже оприлюднили зображення з місця події. У такому випадку можна не чекати.
Кристина Пашкіна додає ще декілька порад, які стосуються фотографів:
- Знімати краще на довгофокусній оптиці. Завдяки цьому виходить добре розмивати задній план, що не дає ворогу визначити точну адресу.
- Робити більше силуетних кадрів.
- Фотографувати на пониженій експозиції. Це дозволяє зробити світлини темнішими й менш зрозумілими для ворога.
З цієї ж причини не варто використовувати спалах під час знімання. Також спалахи можуть додатково налякати постраждалих людей.
Чому важливо фіксувати наслідки російських обстрілів
Журналісти часто стикаються з негативом під час роботи на місці обстрілів. Мовляв, навіщо знімати людське горе, якщо це нічим не допоможе? Однак Дарина Коломієць наводить приклад, як її робота буквально посприяла постраждалим у відновленні житла.
«Ми якось зняли історію родини, яка втратила своє житло. Потім вони з цим сюжетом зверталися до відповідних інстанцій і їм допомогли відновити приміщення. Тобто наша робота мала фактичний результат. Окрім цього, люди не задумуються, звідки беруться новини. Вони прокидаються зранку й дізнаються, що і де сталося за ніч. Треба пам’ятати, що за цим стоять ті самі журналісти, які щодня працюють над інформуванням українців. Іноді дуже важко змусити себе підходити до постраждалих і щось питати — відчуваєш себе якимось монстром. Але це необхідно», — каже Коломієць.
Читати також: Як фіксувати та документувати російські воєнні злочини — поради представника Ukrainian Legal Advisory Group
Іван Антипенко додає, що людям необхідно усвідомити, що будь-яке подібне знімання — це документ свого часу. Пройдуть роки й все почне забуватися, але завдяки матеріалам із війни, з обстрілів мирних міст, ми завжди зможемо нагадати собі й наступним поколінням, що пережили. І за які злочини має понести покарання Росія.
«Наведу приклад: по Херсону прилітає фактично щодня. І щодня з’являються нові руйнування. У місті на березі Дніпра є бібліотека Гончара. Кожен новий обстріл руйнує будівлю все більше й більше. Важливо документувати таке знищення. Ми це знімали для ЮНЕСКО, аби показати поступове зникнення цієї спадщини. Це необхідно фіксувати поруч із людськими історіями», — розповідає Антипенко.
З кожним новим місяцем повномасштабної війни в міжнародної авдиторії згасає інтерес до України. Втрачається увага й тих українців, що живуть у відносно спокійних містах. Тому будь-які нагадування світу й собі про те, що війна триває, вкрай важливі.
Окрім цього, Російській Федерації все ж таки доведеться відповідати за скоєні злочини. І тоді наслідки обстрілів, які документують українські журналісти, стануть головними доказами.
Читати також:
