Фіксер Артем Мажулін про роботу в The Guardian

«Намагаємось утримувати увагу на Україні». Артем Мажулін про роботу фіксером для The Guardian

Четвер, 14 Березня, 2024

Історії, Люди

Рудь Єгор

До початку великої війни Артем Мажулін ніколи не працював у журналістиці. Утім, завдяки впевненим знанням англійської мови на початку повномасштабного російського вторгнення британська газета The Guardian запропонувала йому стати фіксером. Приблизно рік Мажулін працював без документальних домовленостей, але згодом став першим продюсером, з яким видання уклало контракт. Протягом двох років їхня команда фіксувала воєнні злочини росіян на Харківщині, їздила на деокуповані та прифронтові території України. 

Що переконало викладача англійської мови з Харківщини змінити роботу на фіксерство, яка особливість роботи із британськими журналістами та які якості необхідні для продюсера — читайте в матеріалі. 

Зміна роботи

Артем Мажулін родом із смт Дворічна, що на Харківщині. Навчався в Харківському національному педагогічному університеті, де отримав диплом бакалавра іноземної філології. Ще студентом їздив за кордон, зокрема до США за програмою Work and Travel.

Спершу Мажулін пішов працювати у сферу обслуговування: готелі, ресторани. Потім працював на круїзному лайнері в Австралії та на Алясці. Згодом вирішив переїхати до Китаю, де почав викладати англійську мову, але через епідемію коронавірусу повернувся до України.

«Жив у Харкові, приватно викладав англійську й навіть не думав бути в журналістиці. Потім сталося повномасштабне російське вторгнення», — розповідає Артем Мажулін.

На початку великої війни Артему Мажуліну зателефонував товариш зі Львова. Він сказав, що в його готелі оселився журналіст із The Guardian Люк Гардіґ, який хоче познайомитися з Мажуліним.

«Я тоді був у підвалі: тривав обстріл міста. Це були перші чотири дні вторгнення. Але подумав: “окей”. Він [Люк Гардінґ, – ред.] почув мою англійську, а тоді було досить важко знайти когось із хорошим рівнем знань мови», — додає фіксер. 

Переїхавши до Львова, Мажулін особисто зустрівся з Гардінґом, а після розмови пішов волонтерити на склад. Потім британський журналіст зателефонував Мажуліну та запропонував працювати фіксером для The Guardian.

«Вони всьому мене навчили. Водночас у мене вже були хороші комунікативні здібності завдяки подорожам, хороший рівень англійської та непогана китайська мова», — зазначив Артем Мажулін.

Спершу він працював фрилансером. Уже після поїздки до Лондона та знайомства із журналістами, редакція The Guardian запропонувала Мажуліну підписати контракт. Він говорить, що така пропозиція є прецедентом, адже раніше британська газета не укладала продюсерських контрактів.

«Я приблизно рік працював без жодних письмових домовленостей. Але це британці. Працюючи з ними, я памʼятав про так звану gentlemen’s agreement [джентельменську угоду, – ред.]. Їхнє усно сказане слово багато чого значить», — зазначає фіксер.

За словами Мажуліна, рівень зарплатні став аргументом під час зміни фаху. Крім того, на його думку, така робота допомагає іноземцям краще зрозуміти українську ментальність і політичний контекст.

Перший досвід

Ще до початку роботи на The Guardian Артем Мажулін працював із незалежною журналісткою Вендел Стівенсон із The Economist, з якою познайомився за рекомендацією Люка Гардіґа. Він згадує, що перше інтерв’ю записали у львівському рекрутинговому центрі, де говорили з добровольцем, який ішов до лав ЗСУ з ІТ-сфери.

«Він говорив англійською та сказав про сьоме чудо світу. Втім, назвав його: “the seven miracle of the world”, хоча англійською мовою правильно сказати “wonder”. Потім ми відійшли, а я перепитав, чи зрозуміла журналістка, про що йдеться. Вона відповіла, що ні, тому я пояснив, що йдеться про “wonder”, а не про “miracle”, — розповідає фіксер. — Таких прикладів із перекладом доволі багато. Наприклад, пояснюю, чому росіян називають москалями».

Разом із Вендел Стівенсон Мажулін пропрацював три дні, а далі за її рекомендацією пішов на індійський телеканал Times Now India. На новій роботі йому довелося не лише перекладати, а й працювати оператором. Зокрема, зі знімальною групою виходили у прямий етер, де говорили про обставини в Україні, про переселенців, які переїжджали до Львова.

«Їхнього оператора не пустили в Україну через проблеми з візою, тому він залишився в Польщі. Я був оператором, хоча казав, що ніколи не тримав таку камеру. Перший етер пройшов вдало. На другому індієць просив підійти ближче, узяти крупніший кадр. Усе було зі стресом, але куди діватися? Треба було працювати», — говорить Мажулін.

Артем Мажулін на фронті з танковим батальйоном Opfor
Артем Мажулін на фронті з танковим батальйоном Opfor

Згодом, на початку квітня 2022 року, фіксер разом із командою The Guardian переїхав до Києва. Журналісти працювали в Бучі, Ірпені й Гостомелі. Найбільше йому запам’ятався досвід роботи під час ексгумації тіл.

«Я намагався зберігати спокій. Але цей запах я запам’ятав на все життя. Проте я не міг розгубитися, втратити пильність, було важливо залишатися сфокусованим, бо це моя робота. Тим більш, тоді не було ніякого контракту. Мені здавалося, що кожен день може бути моїм останнім робочим днем. Тому намагався з останніх сил, щоб мене залишили на довше», — прокоментував фіксер.

Фіксерство для The Guardian

Протягом 2022–2023 років команда The Guardian працювали над такими темами як деокупація територій м воєнні злочини росіян. Зокрема, опублікували розслідування про закатованого письменника Володимира Вакуленка.

Після деокупації Херсона журналісти The Guardian не полишали спроб одразу потрапити у звільнене місто. Однак, команда медійників потрапила на деокуповану територію лише на третій день, що також коштувало чималих зусиль.

«Якимось дивом першими туди потрапили Sky news. Ми потрапили на третій день. Там була така атмосфера: обіймали журналістів, військових, безплатно пригощали кавою, тягнули за руки. Якби запустили туди журналістів у перший день, то все б вдалося задокументувати назавжди. Що за патронаж такий, що не дає людям працювати? Це дуже обурило», — розповів Артем Мажулін.

Також редакція The Guardian не оминула тему російського теракту на Каховській ГЕС. Команда тричі їздила до Херсона й фіксувала, як вода поступово затоплювала квартали міста.

«Потім ще поїхали в Одесу й бачили шматки будинків, які принесло з Херсона», — додав фіксер.

Журналісти The Guardian не працюють «на нулі», а тому спілкуються з героями матеріалів на позиціях чи опорних пунктах. Хоча на Вугледарському напрямку українські військові запропонували медійникам виїхати до лінії зіткнення, але прибувши на місце вирішили не ризикувати й повернутися.

«Поїхали на опорний пункт однієї із бригад, а нам запропонували поїхати на позиції. Була зима, все вкрито снігом, мороз. Приїжджаємо, а перед нам посадка, окоп, бліндаж. Заходимо в окоп, де була трофейна зброя. Бійці кажуть, отам уже росіяни, яких видно навіть без бінокля. Кажуть, зараз ми відстріляємося, щоб фотограф це зняв, але росіяни відстрілюватимуться у відповідь, тому лягайте в окоп чи біжіть у бліндаж. Журналіст, який був зі мною, підняв голову, а там усі дерева простріляні. Він сказав, щоб ми поїхали назад, бо нам цього не треба», — поділився Артем Мажулін.

Деталі свого контракту фіксер не розкриває, але зазначає, що робота після укладання договору не змінилася. Різниця лише в тому, що контракт передбачає конкретний термін роботи. Хоча, на думку Мажуліна, продовження продюсерського договору залежатиме від подій в Україні:

«Контракт можна використати, щоб, наприклад, відкрити візу, або для підтвердження співпраці із The Guardian у разі роботи з кимось іншим. Це додає відчуття стабільності, адже контракт передбачає конкретний строк роботи попри обставини. Усна домовленість може тривати поки я потрібен, але ніхто ж не казав, до якого числа це буде».

Робочі складнощі й особливості перекладу

Мажулін каже, що проти 2022 року зараз з’явилося більше бюрократії, адже доводиться писати запити до Оперативно-стратегічних угруповань військ (ОСУВ). Там треба вказувати склад групи, наприклад, журналіст, оператор, продюсер тощо, а також вказати, що планують знімати. Водночас він говорить, що такий алгоритм дій більш налагоджений, адже в перший рік повномасштабної війни доводилося шукати інформацію у фіксерських чатах, знайомих і пресофіцерів. Наразі ж уся робота проходить через ОСУВ чи оперативне командування.

«Також співпрацюємо з Харківським медіацентром. Вони зв’язувальна ланка між подіями в Харкові й журналістами. До Київського медіацентру також ходять наші журналісти. З іншими хабами не співпрацювали», — зазначив фіксер The Guardian.

Інколи йому доводиться пояснювати іноземним кореспондентам специфічні слова, які використовують військові, наприклад, коли українські бійці називають росіян «орками» чи «підарами»

«У англійській мові є слово faggot, яке трохи зійшло з оригінального контексту. Це вже навіть не означає гомосексуальну людину, а образу загалом. Звісно я це проговорюю. Зазвичай у перекладах я використовую orcs або russians, а після інтерв’ю можу сказати, що їх називали faggots, але в іншому сенсі», — згадує нюанси перекладу Мажулін.

Водночас деякі іноземні кореспонденти вже мають чималий досвід, а тому добре орієнтуються у вузькій термінології на кшталт «двохсотий» чи «трьохсотий». Крім того, британські журналісти самостійно вивчають українську мову з репетиторами.

Артем Мажулін з Деном Саббою та військовими
Артем Мажулін з Деном Саббою та військовими

«Ден Сабба є редактором напряму безпеки й оборони. Він сам навіть на дозвіллі читає про це, бо його цікавлять військові терміни, історія України. […] Практично всі вже вивчили якісь українські фрази. У [журналістки культури та мистецтва, — ред.] Шарлотти Гіґґінс дуже непогано виходить, вона добре розуміє відмінки», — розповів Мажулін.

Місія фіксера

Артем Мажулін розповів, що першочергова задача для фіксера — це знайти й домовитися. Наприклад, журналіст називає конкретний напрямок, де хоче поговорити з військовим. Тоді фіксер має через пресофіцерів, ОСУВ зв’язатися із бригадою й домовитися про зустріч. 

Артем Мажулін на фронті з танковим батальйоном Opfor
Артем Мажулін на фронті з танковим батальйоном Opfor

«Ще є security adviser [колишній військовий, який визначає ризики під час відряджень на фронт, – ред.], який визначає, куди можемо поїхати, а куди ні. Є кореспонденти, орієнтовані на більш соціальні теми, є на більш військові. », — розповів про структуру редакції газети Артем Мажулін.

За його словами, фіксер — це також про готовність працювати будь-коли. Тому в цій професії важлива відданість і гнучкість:

«Потрібно бути готовим виїхати в будь-який момент і присвятити себе роботі повністю. Це тяжкий темп. Важко щось планувати, мати якісь хобі».

Мажулін розповідає, фіксери переважно комунікують у регіональних і загальних чатах. Один із найбільших чатів створив речник командування ВМС Дмитро Плетенчук.

«Загалом фіксери можуть поділитися контактом, але не дуже ексклюзивним. Я б також не поширював такі контакти, бо це моя робота, за це мені платять гроші. Тож є певна конкуренція», — прокоментував Артем Мажулін.

Також фіксер зазначає, що медіа співпрацюють між собою, зокрема іноземні видання нерідко залишають покликання на матеріали українських колег. 

Цікавість до війни у Британії

Початок позиційної війни вплинув на пошук тем для британської редакції й навіть зменшилася кількість кореспондентів в Україні. 

«Раніше тутбули два журналісти, а зараз лише один. Також приїжджають одні й ті ж репортери, що закріплені за східною Європою загалом. Зазвичай зміна триває два чи три тижні. Іноді бувають перерви на два тижні без журналістів в Україні. […] Зараз важче. Ще читають про війну, але проти 2022 року набагато менше. Тим більше почалася війна в Ізраїлі. Це теж відтягнуло і кореспондентів, і читачів від України. Трохи розфокусувалася увага, але ми намагаємося утримувати її на Україні», — каже Мажулін.

На думку фіксера, наразі варто залучати увагу іноземних кореспондентів не лише до теми війни, а, наприклад, до екології чи мистецтва. Тому нині Мажулін намагається переконати журналістів з інших відділів, зокрема навколишнього середовища й науки, приїжджати до України.

«Війна має залишатися [в інфопросторі, — ред.], але будьмо чесними: навіть в Україні не всім цікаво читати, яке село в Запорізькій області переходить із рук у руки. А уявіть як британцям. Взагалі, щоб не втратити цю нішу, треба її заповнювати до того, як будуть якісь більші новини із фронту», — підсумовує фіксер.

The Guardian | іноземні медіа | фіксер