Висвітлення людей з інвалідністю в медіа — більше, ніж розповідь історій. Це створення простору для діалогу, рівності та поваги. Матеріали мають бути збалансованим і не обмежуватись кліше, а людей з інвалідністю не треба подавати лише як «героїв» або як «жертв».
ЮНЕСКО у своєму «Практичному посібнику з рівності для людей з інвалідністю у медіа» надала конкретні поради щодо використання інклюзивної мови й методів інтерв’ювання людей з інвалідністю, а також ключів до впровадження справедливого медіапрограмування.
Інтерпретація поняття інвалідність
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), майже 1,3 млрд людей мають певну форму інвалідності. Сам термін «інвалідність» охоплює широкий спектр різних фізичних, сенсорних або розумових порушень, які можуть впливати (або не впливати) на повсякденну діяльність людини.
У першій статті Конвенції про права осіб з інвалідністю зазначається, що до «людей з інвалідністю належать люди зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які під час взаємодії з різними бар’єрами можуть заважати їхній повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими».
Моделі висвітлення людей з інвалідністю в медіа
Медіа інколи подають інвалідність як щось, що потребує жалю, або із домішками інфантилізації. Проте є ще інший підхід — коли людей з інвалідністю зображують духовно розвиненими, підносячи їх на п’єдестал як супергероїв. Обидва підходи розглядають їх як «колективних суб’єктів», адже часто узагальнюють ідентичність. Ще одним дискримінаційним підходом можна назвати «ableism»/«ейблізм» (у перекладі з англійської мови «able» — здібний, правоздатний, дієздатний — ред.) — системна дискримінація людей із хронічними захворюваннями й інвалідністю, коли вважається, що люди з інвалідністю є менш важливими, ніж інші люди в суспільстві.
Медіа не мають зображувати людей з інвалідністю як одновимірних персонажів, що визначаються виключно їхньою інвалідністю. Важливо пам’ятати, що інвалідність — соціальний конструкт, а висвітлення в медіа має відображати різні контексти й середовища.
Фахівці ЮНЕСКО виокремили чотири підходи до висвітлення питання інвалідності в медіа:
- Медична модель: хвороба або інвалідність — це результат фізичного стану людини, яка потребує догляду. Наголос на медичних потребах людей з інвалідністю може призвести до того, що інші соціальні, економічні й політичні потреби й права залишаться поза увагою.
- Благодійна модель: людей з інвалідністю розглядають як жертв або об’єкти співчуття. Про них розповідають як про людей, які мають отримувати регулярну благодійну допомогу, постійну турботу, а не рівні права в суспільстві.
- Соціальна модель: середовище наповнене фізичними, поведінковими, комунікаційними та соціальними бар’єрами, що не враховують потреби різних людей. Цей підхід не завжди висвітлює те, що люди з інвалідністю могли брати участь у житті суспільства нарівні з іншими.
- Модель, що заснована на правах людини: люди з інвалідністю мають такі ж права, як і всі інші, зокрема на освіту, працевлаштування, охорону здоров’я, соціальний статус тощо.
Медійникам рекомендують застосовувати саме підхід, заснований на правах людини. Він заохочує людей з інвалідністю знати й відстоювати свої права та розширювати їхні можливості. Цей підхід має відображати принципи, які варто інтегрувати в редакційну політику:
- участь;
- відповідальність;
- відсутність дискримінації;
- рівність;
- розширення прав і можливостей;
- законність.
Якими постають люди з інвалідністю в матеріалах?
Під час створення репортажів про інвалідність важливо відображати аспекти досвіду окремої людини або групи людей. Ігнорування досвіду людей з інвалідністю ж може спростити образ таких осіб та недостатньо представити розмаїття проблем, перед якими вони постають. Ваш контент немає бути відірваним від реальності. Пам’ятайте про рівність — зображуйте героїв з інвалідності у своїх матеріалах як людей, які ухвалюють власні рішення, мають можливість відстоювати свої права, брати участь у житті суспільства тощо.
Для справедливої репрезентації людей з інвалідністю важливі консультації із громадськими організаціями, що займаються відповідними проблемами. Не забувайте частіше додавати питання інвалідності в новини, інформаційні, освітні, культурні, спортивні та розважальні програми, журналістські розслідування, репортажі про знаменитостей, науку, спорт й інші жанри.
Водночас журналістам варто фокусувати репортажі на чомусь більшому, ніж просто інвалідність. Зображуйте людину в цілому, включно із професійними, академічними, мистецькими й іншими досягненнями. Також поважайте приватність своїх героїв — подумайте, чи треба розкривати медичний стан або діагноз людини в сюжеті. Якщо це доречно, пояснюйте інвалідність у ширшому контексті.
Уникайте віктимізації — зверхнього ставлення та применшення внеску жінок і чоловіків з інвалідністю. Загалом показуйте різноманітність людей з інвалідністю за статтю, расою, етнічним походженням, віком, сексуальною орієнтацією й іншими чинниками ідентичності, а також у різних контекстах, таких як домашнє або онлайн-насильство над жінками, а також за різними типами інвалідності.
Читайте також: Долати бар’єри. Як створювати контент, доступний для авдиторії з інвалідністю — рекомендації від ЮНЕСКО
Правила інтерв’ювання людей з інвалідністю
Забезпечте належні умови для інтерв’ю
Продумайте, чи достатнього часу ви виділили для інтерв’ю, адже деяким людям цього може бути замало для спілкування. Для початку вдало оберіть місце зустрічі, запитайте в людини, де б вона хотіла зустрітися й чи потребує вона якихось пристосувань, наприклад, доступу до крісла колісного, додаткового часу або перекладача жестової мови.
Спочатку людина
Представте вашого героя на початку інтерв’ю. Зосередьтеся на темі, соціальному та професійному досвіді людини, а не на її інвалідності. Під час розмови підтримуйте зоровий контакт — говоріть безпосередньо з людиною.
За потреби для людей із порушенням слуху під час інтерв’ю запросіть перекладача жестовою мовою або усного перекладача. Але водночас спілкуйтеся безпосередньо з людиною, а не з перекладачем.
Запитайте співрозмовників, як варто описувати їхню інвалідність, і як бути з питанням конфіденційності.
Перелік базових запитань перед початком інтерв’ю:
- Як я можу зробити цю розмову комфортнішою для вас?
- Чи є зручніше місце для зустрічі з погляду часу, фізичного доступу, тиші або інших чинників? Яке саме?
- Як би ви хотіли, щоб відбувалася наша розмова? В усній чи письмовій формі?
- Як ви можете описати себе? Чи є термін, який ви застосовуєте, коли представляєте себе?
- Як краще описувати вашу інвалідність? Як вона впливає на ваше повсякденне життя?
- Чи є у вас якісь побажання щодо того, як вас фотографувати чи знімати на відео?
Представтеся самі
Якщо ви зустрічаєтеся з незрячою людиною або людиною з порушенням слуху, назвіть себе й усіх інших, хто є з вами. Не бійтесь описати себе — зріст, стать, вік, одяг, інвалідність та інші особисті характеристики.
Якщо говорите з великою групою, не забудьте назвати людину,
до якої звертаєтеся, і себе.
Поводьтеся правильно зі службовими собаками
Службові тварини й собаки-поводирі є робочими тваринами. Не дивіться в очі тварині, не хваліть її, не розмовляйте з нею та не гладьте, оскільки це відвертає увагу тварини та її власника.
Коректна лексика
Інколи навіть у самій спільноті людей з інвалідністю виникають суперечки щодо вживання деяких слів і фраз. Те, що було прийнятним ще кілька років тому, нині може вважатися образливим. Тому для медійників це додатковий виклик — використовувати мову, легко зрозумілу для широкої авдиторії.
Окремо в посібнику ЮНЕСКО наголошують, що медійники можуть використовувати рекомендації з мовних посібників щодо людей з інвалідністю від відповідних організацій. Є різні документи, де можна перевірити коректну лексику, наприклад, у посібнику ООН з інклюзивних комунікацій або в оновленій версії посібника зі стилістики комунікації з людьми з інвалідністю від Національного центру з питань інвалідності та журналістики при Університеті штату Аризона.
Інтерв’юери можуть запитати своїх спікерів, який опис своєї інвалідності вони б хотіли зазначити, і за потреби запропонувати альтернативи. Наприклад, деякі люди можуть вважати за краще, щоб їх називали глухими, а інші — людьми з порушенням слуху або людьми із втратою слуху.
Загалом щоб уточнити, чи не змінилися норми для термінів, медійникам радять звертатися в організації, які захищають права людей з інвалідністю.
Раніше ми писали, як виникає лексика щодо вразливих груп, і на що орієнтуватися українським журналістам
Оскільки термінологія у сфері інвалідності розвивається, вибір мови може залежати від національного контексту або індивідуальних і організаційних уподобань. Наприклад, висвітлення питань охорони здоров’я може потребувати медичних термінів.
Не забувайте про так звану просту мову — вона має бути точною та зрозумілою для авдиторії. Але водночас будьте уважні — не використовуйте такі слова, як «розлад», «аномалія», «особливий» і багато інших термінів, що описують природу інвалідності.
Також не забувайте про лінгвістичні культурні контексти, адже терміни можуть бути доступні не всіма мовами, тому може знадобитися лінгвістична й культурна адаптація від фахівців із письмового й усного перекладу, членів мовних спільнот, а також порівняння з іншими джерелами.
Перелік коректних слів, термінів і фраз:
- Людина без інвалідності, а не «працездатний», «нормальний», «не інвалід»;
- людина з інвалідністю, людина, яка має інвалідність або живе з
- інвалідністю — не вживайте постраждалий від, страждає від, уражений, жертва, людина з іншими чи обмеженими можливостями, особливими потребами, неповноцінний;
- захворювання/інвалідність/порушення, а не розлад/аномалія;
- у стані коми/той, що не реагує, а не вегетативний стан;
- вроджена інвалідність, а не вроджена вада;
- незряча людина/слабозорий, а не сліпий;
- людина, яка користується кріслом колісним, а не прикутий до крісла колісного/прикутий до інвалідного візка;
- людина з психосоціальною інвалідністю, а не божевільний/ душевнохворий/ психопат;
- людина з інтелектуальною інвалідністю, а не розумово відсталий/ особа із синдромом Дауна/даун;
- людина з шизофренією, а не шизофренік;
- фізична інвалідність, а не каліка/інвалід;
- людина з порушенням слуху, а не глухонімий;
- людина з карликовістю, а не карлик/ліліпут;
- функціональні потреби, а не особливі потреби.
Журналістські розслідування щодо людей з інвалідністю
Для журналістів розслідувачів фахівці ЮНЕСКО радять розглядати інвалідність як соціальний конструкт і враховувати внесок людей з інвалідністю в добробут суспільства. Необхідно встановити зв’язки між різними й часто не пов’язаними між собою речами й подумати чи заслуговують ці питання на подальше дослідження.
Виявляйте, досліджуйте й розкривайте прогалини у правах людей з інвалідністю. Для цього медійникам рекомендують звертати особливу увагу на гендерну рівність. Можна аналізувати контекст, щоб визначити бар’єри для людей з інвалідністю, наприклад, низький рівень доходу, грамотності, безробіття, ізоляція, бідність, екологічна політика, злочинність, державні витрати й корупція. Допоможіть людям з інвалідністю розповідати власні історії, зробіть так, щоб їхні голоси були почуті. Розслідувачі мають ставитися до людей з інвалідністю як до прямих, правдивих і надійних джерел інформації, вартих довіри.
Під час роботи над розслідуванням вивчайте:
- документи, подані до правозахисних органів;
- звіти, підготовлені та подані державами-учасницями щодо виконання Конвенції про права людей з інвалідністю;
- інші документи, включно з аналізом періодичних звітів правозахисних органів щодо захисту прав людей з інвалідністю;
- альтернативні джерела інформації — «Закон про свободу інформації» або «Закон про доступ до публічної інформації»;
- дані з національного перепису населення, опитування домогосподарств, опитування на базі шкіл, скринінгові дослідження, опитування щодо інвалідності тощо.
Водночас у своїх матеріалах поважайте право на приватність людей з інвалідністю, зокрема щодо публікації конфіденційних даних, що стосуються їхнього здоров’я та добробуту, а також висвітлення чутливих сюжетів, пов’язаних зі злочинністю, насильством і жорстоким поводженням із дівчатами й жінками з інвалідністю. Засовуйте принцип вільної, попередньої й інформованої згоди.
Розробіть практики й інструменти, що враховують питання, пов’язані з інвалідністю:
- застосовуйте універсальний дизайн до всіх матеріалів;
- враховуйте принципи інклюзії та доступності на всіх етапах збору даних, виробництва контенту й публікації;
- перевіряйте факти;
- зробіть процес збору даних і зворотного зв’язку інклюзивним.
Перевіряйте правдивість створеного контенту, ґрунтуючись на фактах і поглядах людей з інвалідністю, відповідних експертів та організацій, що працюють у сфері інвалідності.
Також переконайтеся, що ваші матеріали візуально доступні. Розслідування можуть включати інфографіку, карти, комікси, фотографії та інші елементи візуалізації даних, які складно зрозуміти або отримати доступ до них через допоміжні пристрої. Також подавайте контент у форматах, що легко читаються.
Уникайте травматичних зображень, адже медійники можуть не тільки спричинити вторинну травму свідка в героїв своїх матеріалів, але й самі наразитися на такий ризик.
Що важливо знати про справедливе медіапрограмування
Справедливе медіапрограмування — це підхід до створення контенту, який забезпечує рівноправне представлення різних соціальних груп без дискримінації, стереотипів та упереджень. Ключем до цього може стати інклюзивна редакційна політика медіа.
Основі принципи роботи редакцій мають концентруватися на:
- різноманітності — зображенні унікальності кожної людини й суспільства загалом, надання голосу всім соціальним групам;
- рівності — зменшенні упередженості й забезпеченні доступності контенту для всього населення;
- інклюзії — залученні до створення контенту всіх людей на рівних умовах.
Фахівці ЮНЕСКО відзначають, що потрібно заохочувати репортажі й репрезентацію чутливих тем.
Необхідно уникати:
- образливих висловлювань і мови ворожнечі: комунікації й мови, що підбурює до ворожості, дискримінації або насильства щодо людей з інвалідністю через їхні колективні й індивідуальні характеристики;
- створення негативного образу: опис людей з інвалідністю через образливі терміни створює незбалансоване сприйняття, поведінку та ставлення суспільства й посилює стереотипи, стигматизацію та дискримінацію;
- недостатньої репрезентації стану людей з інвалідністю;
- відсутність відповідних тем, які стосуються питань людей з інвалідністю.
Під час програмування можна актуальніше висвітлювати питання інвалідності за допомогою:
- різноманітності жанрів: включення питань інвалідності в новини, інформаційні, освітні, культурні, спортивні й розважальні програми;
- різноманітність авдиторій: охоплення різних потреб, проблем і очікувань окремих членів різних соціальних груп, залежно від їхнього віку, статі, грамотності, професії, місця проживання тощо;
- різноманітність тем: врахування інтересів людей з інвалідністю та їхніх проблем, наприклад, політики й майбутніх виборів, бізнесу, дозвілля та розвитку доступного туризму тощо.
Особливо важливо зробити медіаконтент і послуги доступними, універсальними та прийнятними для всіх цільових авдиторій за допомогою перекладу жестовою мовою, шрифту Брайля, підсилювальних і альтернативних способів, методів і форматів спілкування за вибором людей з інвалідністю.
На завершення фахівці нагадують, що редакціям необхідно аналізувати скарги на використання певних слів, принизливих фраз і образливих коментарів щодо людей з інвалідністю. Для цього необхідно затвердити інклюзивні мовні настанови й застосовувати їх для різних послуг. Визначте, як розглядатиметься скарга, та хто залучатиметься до цього процесу відповідно до чинного законодавства.
